Шпаргалка по "Рекреаційна географія"

Рекреаційний  потенціал Росії 

     Росія одна з найбільших за площею, кількість  населення,  економічним потенціалом країна світу. У Росії найрізноманітніші  природні умови та ресурси. У Російській Федерації створено до 100 заповідників та національних парків, в яких зберігається багатство  тваринного та рослинного світу, а також унікальні природні ландшафти та об’єкти. До них належить найглибше озеро Байкал, вершини великого Кавказу  з віковими снігами, Телецьке озеро  на Алтаї.

     У Росії нарахована понад 100 курортів. Загальноросійське значення мають  лікувально-оздоровчі  курорти на Чорноморському Узбережжі Кавказу (Сочі, Анапа, Туапсе), низка курортів Кавказьких мінеральних вод (П`ятигорськ,  Кисловодськ, Мінеральні води).

     У Росії налічується майже 5,5 тис. готелів, 7 тис. будинків відпочинку та санаторіїв, 43 тис.  літніх таборів, які одночасно могли прийняти до 7 млн. осіб.

     Регіони Росії різняться кліматичними умовами, кількістю пам’яток  історії  та природи. Туристів приїжджає не багато здебільшого це любителі відпочинку. В Європейській  зоні зосереджено більше половини  туристично-екскурсійних об’єктів Росії, до них належать лікувально-оздоровчі здравниці, історичні місця, спортивні комплекси. Найбільшою популярністю користуються курорти Сочі, Новоросійськ, озеро Ріца та Кавказький заповідник. Цілющими   вважаються курорти Північнокавказького району-Кисловодськ, Мінеральні води та інші.

Рекреаційний  потенціал Сибіру

     Західний  Сибір охоплює Кемеровську, Новосибірську, Омську, Томську, Тюменську області, Алтайський край, Республіку Алтай. До складу Тюменської області входять Ханти-Мансійський і Ямало-Ненецький автономні округи.

     Різноманітний природно-ресурсний потенціал забезпечує індустріально-аграрну спеціалізацію  району. З мінеральних ресурсів в  районі є паливно-енергетичні (нафта, газ, кам'яне вугілля, торф), рудні (залізні  в Гірській Шорії, Кузнецькому Алатау, марганцеві, поліметалічні, титано-цинкові руди, нефеліни), будівельні матеріали. Район має значні водні та лісові ресурси.

     Складні природні умови зумовили нерівномірність  господарського освоєння території. Найкраще освоєні південні лісостепові та степові зони. Тут зосереджена велика частина міських поселень, найбільшими з яких є Новосибірськ, Омськ, Барнаул.

     Основою економіки району є паливно-енергетичний комплекс (нафтова, газова, вугільна промисловість, теплоенергетика). В Кузбасі потужна металургійна база.

     В районі дістало розвиток важке (енергетичне), гірниче, тракторне, судно- і верстатобудування, сільськогосподарське, точне, електро-, радіотехнічне машинобудування, устаткування для хімічної, лісової, деревообробної, легкої; харчової (борошномельно-круп'яна, м'ясна, маслоробна) промисловості.

     Сільське  господарство має рослинницько-тваринницький  напрям. Рослинництво спеціалізується  на вирощуванні зернових (ярої пшениці, жита, ячменю), технічних культур (льону, соняшнику, цукрових буряків), картоплі, овочів. Тваринництво представлене молочним, м'ясним скотарством, свинарством, птахівництвом, вівчарством, оленярством.

     Внутрішні зв'язки району забезпечуються всіма  видами транспорту. Провідна роль належить залізничному. Потужні нафто- та газопроводи зв'язують Західний Сибір з країнами Європи та країнами-сусідами. Район експортує продукцію паливно-енергетичного комплексу.

     До  району Східного Сибіру входять Іркутська, Читинська області, Красноярський край. Республіка Бурятія, Республіка Хакасія, Республіка Тува.

     Територія Східного Сибіру дуже велика. Найбільш необжиті ділянки території тут сусідствують з великими містами. Найбільш освоєним у господарському відношенні й заселеним є південь району. Тут розташовані найбільші адміністративні, господарські, наукові та культурні центри: Красноярськ, Іркутськ, Улан-Уде.

     Ця  територія має потужний природно-ресурсний потенціал, особливо великі лісові і мінеральні, водні та гідроенергетичні ресурси. Мінеральні ресурси представлені покладами вугілля (Кансько-Ачинський, Іркутський, Мінусінський, Тунгуський басейни) та різноманітних руд (залізної, вольфрамо-молібденової, поліметалічних, золота, платини, алюмінієвої сировини та ін.). В основі цих запасів розвивається палив-но-енергетичний комплекс. Галузями промислової спеціалізації Східного Сибіру є металургія (мідно-нікелева, алюмінієва, молібденова), важке (устаткування для металургійної, лісової, добувної промисловості) і сільськогосподарське машинобудування, лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість.

     Сільське  господарство має тваринницько-рослинницький  напрям. Південь спеціалізується  на випуску продукції молочно-м'ясного скотарства, вирощуванні зернових, особливо ярої пшениці, північні райони - на оленярстві та рибальстві. Добре розвинуті приміські сільськогосподарські комплекси.

     Транзитне положення Східного Сибіру зумовило наявність потужних зв'язків з  сусідніми територіями, що здійснюються переважно чалізничним, автомобільним  та повітряним транспортом. Для північних  районів велике значення має морський та річковий транспорт.

Рекреаційний  потенціал Далекого Сходу

     Далекий Схід охоплює Хабаровський та Приморський краї, Амурську, Камчатську, Сахалінську, Магаданську області, Республіку Саха (Якутія), Корякський та Чукотський автономні округи, Єврейську автономну область.

     Господарство  району формувалося за умов унікальності його географічного положення та природно-ресурсного потенціалу. Приморське положення, близькість до країн Тихоокеанського басейну - з одного боку, віддаленість від основних економічних центрів Росії - з іншого, зумовили значний розвиток транспорту, що є одним з головних чинників розвитку економіки Далекого Сходу.

     Спеціалізацію району визначають такі галузі промисловості, як кольорова металургія (особливо свинцево-цинкова та вольфрамо-молібденова галузі), машинобудування (судно- та верстатобудування енергетичне, сільськогосподарське, електротехнічне), лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість, рибопромисловий комплекс.

     Винятково вигідне транспортно-географічне  положення Далекого Сходу відкриває для нього великі перспективи розвитку. Район забезпечує міжнародні економічні зв'язки Росії з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону, має потужний транспортний комплекс, представлений насамперед морським, річковим, залізничним транспортом.

     Територія Далекого Сходу дуже відмінна за природними умовами та ресурсами, розвитком господарства. Північ району з суворими природними умовами - слабо освоєна та рідко заселена. Як центри промисловості й культури велике значення мають міста Якутськ, Петропавловськ-Камчатський, Магадан. Традиційні форми господарювання (оленярство, звіроводство та хутровий промисел, молочно-м'ясне скотарство) поєднуються тут з сучасними напрямами промислового розвитку: добувною (поліметалічні, олов'яні, ртутні, вольфрамові руди, золото, алмази, сурма), лісовою галузями. Основні сполучення здійснюються морським та повітряним транспортом.

     Південь Далекого Сходу добре освоєний, розвинуте  багатогалузеве господарство, що спирається на потужну ресурсну базу. Тут добувають вугілля, нафту, газ, поліметалічні, залізні руди, різні будівельні матеріали. Є значні лісові, земельні, водні та гідроенергетичні ресурси, велике значення мають біологічні ресурси моря. 

     З9.Загальна характеристика рекреаційного потенціалу Європи

     У XXI ст. Європа (43 країни) стала однією з найрозвинутіших економічно і політично стабільних частин світу (крім Балканського півострова, Молдови та Північної Ірландії, які потерпають від політичних та військових конфліктів). Наявні значні запаси нафти й природного газу, зокрема на шельфі Північного моря. Однак власних паливних ресурсів недостатньо, тому нафту й газ імпортують із Сибіру, Північної Африки та Близького Сходу. Майже у всіх європейських країнах розвинута промисловість (літакобудування, автомобілебудування, виробництво складної електроніки, побутової техніки тощо). Сільське господарство у більшості країн відіграє другорядну роль: у Північній Європі воно орієнтоване здебільшого на тваринництво, а на Півдні (особливо у Середземномор'ї) переважає рослинництво. Добре розвинутою є транспортна мережа. Нині найбільші міста з'єднані сучасними шосе і залізницями. Європа стала одним із найважливіших фінансових і торгових центрів світу: тут знаходяться відомі швейцарські банки, найбільша біржа кольорових металів (Лондон), квіткова біржа (Нідерланди).

     Європейські країни посідають перше місце у світовій торгівлі, їм належить лідерство у сфері золотовалютних резервів та іноземних інвестицій. В Іспанії, Франції, Італії, Мальті, Монако, Сан-Марино, Греції та інших країнах суттєву роль в економіці відіграє туризм, загалом 70% туристів подорожують саме Європою.

     Сучасний  стан європейської економіки зумовлений переходом її від індустріального до постіндустріального типу. Цей перехід визначається такими чинниками: рухом від товаровиробничої до обслуговуючої економіки, що зумовлює домінування сфери послуг над сферою виробництва; змінами у соціальній структурі суспільства (посиленням ролі професіоналізму, рівня освіти та знань); розвитком інтелектуальних галузей; впровадженням планування та контролю у галузі стратегії і тактики суспільного розвитку.

     Структура Євросоюзу відрізняється від  традиційних міжнародних організацій.

     Важливою  міжнародною організацією на теренах  колишнього СРСР є Співдружність Незалежних Держав. її було створено (8 грудня 1991 року) за участі Білорусі, України та Росії, а 21 грудня того ж року до неї приєдналися Молдова, Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Узбекистан, Туркменістан і Таджикистан, у 1993 р. — Грузія.

     Розвинутими країнами Європи («великої сімки») є  Німеччина, Франція, Велика Британія та Італія. До невеликих промислово розвинутих країн належать Австрія, Бельгія, Нідерланди, Норвегія, Швейцарія, Швеція, Фінляндія, Данія, Люксембург, Ісландія та ін. Самостійну економічну групу утворюють країни колишнього соціалістичного табору, які нині взяли курс на ринкову економіку (Україна, Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Росія, Латвія, Литва, Естонія та ін.). 

     40. Рекреаційний потенціал країн Середземноморського басейну

     Для диверсифікації економічної діяльності, вагоме значення має розвиток послуг, особливо туризму та різних форм рекреації. В умовах економічного росту, прогресуючих процесів структурних змін та зростання міжнародних контактів, з’являються сприятливі умови для розвитку цього сектору послуг. Практично вони пов’язані, насамперед, з природними та культурними особливостями територій. Необхідна також модернізація вже існуючої туристичної інфраструктури. Розвиток туризму і агротуризму може бути вагомим чинником росту зайнятості, особливо на сільських територіях, а охорона культурної спадщини веде до створення регіональної особистості, що є основою цілісності суспільно-культурних змін сучасної Європи.

     Країни  Середземноморського басейну мають вигідне геополітичне розташування, володіє значним туристсько-рекреаційним потенціалом: сприятливими кліматичними умовами, як рівнинними, так і гірськими ландшафтами, багатством флори і фауни, розвинутою мережею транспортних сполучень, великою кількістю культурно-історичних пам’яток культури і архітектури.

     В рамках напрямку реалізовуватиметься  діяльність, яка матиме на меті підтримку  малого та середнього підприємництва в туристичній сфері, розбудову  та модернізацію туристичної та рекреаційної інфраструктури, пропаганду альтернативних форм туризму та використання господарських можливостей, які виникають з природного середовища та історичних об’єктів територій.

     Підвищення  рівня готельних послуг вимагає  реконструкції, модернізації існуючої бази, впровадження нових технологій, будівництва та введення в експлуатацію нових готелів, що, в свою чергу, потребує значних капіталовкладень.

     Широкому  залученню інвестицій у курортну сферу сприятиме:

• проведення тендерів на право виділення рекреаційних територій під забудову об’єктами рекреації з дольовою участю на розвиток інженерної та загально-курортної інфраструктури;
• подальше розширення номенклатури курортно-рекреаційних послуг за рахунок екзотичного туризму і різних видів медичних послуг – від діагностики, профілактики до лікування захворювань із широким використанням наявних рекреаційних ресурсів;
• збільшення кількості курортно-туристичних закладів, готелів і створення лікувальних центрів, які надаватимуть платні послуги;
• поетапне виведення з експлуатації (реорганізація) нерентабельних та тимчасових баз відпочинку шляхом запровадження стандартів якості надання рекреаційних послуг.