Шпаргалка по "Рекреаційна географія"

     Гідромінеральні ресурси поділяються на: енергохімічні (вугілля, нафта, природний газ, уран, торій, горючі сланці, торф тощо); рудні (руди чорних, кольорових, рідкісних, розсіяних, благородних металів); нерудні металургійні (флюси, вогнетриви); гірничо-хімічні (апатити, нефеліни, кам'яна, калійна солі, сірка, сірчаний колчедан, барій, фосфорити); технічні (алмаз, корунд, азбест, тальк, каолін, графіт, слюда); будівельні (глина, гіпс, природний камінь); гідротермальні (прісні та мінеральні природні підземні та поверхневі води).

     Мінеральні  ресурси - головне джерело матеріального  виробництва суспільства. Так, основою  енергетики нині є енергетичні, або  паливні, ресурси: вугілля, нафта, природний газ, сланці тощо. Особливо активно людство почало використовувати ці ресурси у другій половині XX ст.

     Запаси  мінерально-сировинних ресурсів, особливо тих, що знаходяться в надрах землі, як уже зазначалося, не безмежні і практично не відновлювані. Прогнози на перспективу про можливі запаси мінеральної сировини оцінюються фахівцями досить неоднозначне.

Оцінка  рекреаційних ресурсів, критерії та показники

     Раціональне використання природо-ресурсного потенціалу лежить в основі збереження національного  багатства України. Для забезпечення раціонального використання природних  ресурсів нині створюється правова база. Закон “Про охорону природи в Україні”, прийнятий у 1993 р., виступає основним документом з цього питання і передбачає державну охорону та регулювання використання земель, надр, водних ресурсів, лісів, полезахисних і водоохоронних лісосмуг, земельних насаджень, курортних місцевостей, рідкісних природних ресурсів, державних заповідників і заказників, тваринного світу, атмосферного повітря та інших природних багатств.

     Основні напрями раціонального використання природних ресурсів:

• впровадження ресурсозберігаючих технологій;
• комплексне використання, спрямування на максимальне вилучення корисних компонентів з одиниці сировини і відходів;
• відтворення лісових, водних, земельних ресурсів;
• розширення геологорозвідувальних робіт;
• розвиток екологічної інфраструктури (очисні споруди);
• збереження та примноження системи заповідників і заказників.

Оцінка  морських ресурсів та їх використання

     Під терміном “морські ресурси” розуміють усі води даної території (поверхневі – річки, озера, водосховища, ставки і підземні), придатні для  використання. 

       В Україні збудовано більше тисячі водосховищ, загальним об’ємом понад 55 км3. Найбільший каскад водосховищ створенний на Дніпрі. Ставки становлять найчисленнішу групу (близько 28 тис., об’ємом більше 3 км3) штучних водойм, які здавна споруджувалися на малих річках, у балках та ярах. Запаси більш чистих, порівняно з поверхневими, підземних вод перевищують 20 км3 і знаходяться, в основному, на півночі і заході. Глибина залягання їх коливається від 100 м на півночі до 600 м на півдні України. Серед підземних вод особливо важливу роль відіграють мінеральні, які зосереджені у 84 родовищах, з них 35 експлуатуються. У гірських регіонах України є термальні води, які залягають на глибині понад 500 м і ще недостатньо вивчені. У цілому за запасами водних ресурсів Україна займає одне з останніх місць у Європі. Найбільшими споживачами води є промисловість, сільське і комунальне господарство. Альтернативним джерелом водних ресурсів є моря, бо їх води вимагають опріснення. Найбільше господарське значення Чорного і Азовського морів, довжина берегової смуги яких становить майже 2 тис. км, полягає в тому, що вони є основою для розвитку морського транспорту, рибальства, відпочинку і лікування людей.

Оцінка  гірських ресурсів та їх використання

     Найбільші запаси нафти і газу – у Дніпровсько-Донецькій, Карпатській, Причорноморсько-Азовській  нафтогазоносних провінціях. Уже  понад 100 років ведеться видобуток  нафти (Борислав) і 80 років – природного газу в Передкарпатті. Це призвело до сильної вичерпаності родовищ. Майже 80% видобутку нафтогазової сировини країни в даний час припадає на родовища Східної України. Як ресурси низькосортного палива або сировини для виробництва нафтопродуктів можуть розглядатися величезні запаси менілітових горючих сланців, розташовані у Карпатах, а також горючі сланці Болтиського родовища на межі Черкаської та Кіровоградської областей. В Україні відомо понад 2500 родовищ торфу, що зосереджені переважно в Поліссі.

     Україна має певні запаси руд кольорових металів. До найважливіших належать: поклади титану, алюмінієвої сировини, нікелю, ртуті. Знайдено і золото (Дніпропетровська, Житомирська, Черкаська, Луганська, Донецька, Закарпатська, Одеська області), мідь. Розвідані запаси руд кольорових металів не можуть забезпечити потреб економіки України. 
Територія держави в цілому багата на нерудні корисні копалини, представлені гірничохімічною, металургійною сировиною та будівельними матеріалами. 

     Гірнича хімія займається видобутком: самородної сірки (Прикарпаття), калійних солей (Івано-Франківська та Львівська області), кухонної солі (Донбас, Закарпаття), фосфоритів (Придніпров’я, Сумська та Харківська області).

     Розвиток  чорної металургії в країні потребує різноманітних нерудних матеріалів – флюсів, вогнетривких і формувальних глин, доломітів, кварцитів. Великі запаси флюсових вапняків розміщені в Донецькій області та Криму, а доломітів – у Донецькій, Дніпропетровській та Закарпатській областях. Основні запаси вогнетривких глин зосереджені у Донецькій, Дніпропетровській, Закарпатській та Черкаській областях, кварцитів – у Житомирській, Кіровоградській, Сумській та Донецькій областях.

     Особливо  багато в Україні високоякісного каоліну. Значні запаси будівельних  матеріалів, зокрема, вапняків, цементної  сировини, крейди, облицювального каменю: гранітів, мармуру, базальту, лабрадоритів. У Волинській і Рівненській областях, Приазов’ї та Кривому Розі є запаси кольорового каміння: берилу, топазу, бурштину, аметисту, агату, яшми, гірського кришталю.

Оцінка  лісових, степових ресурсів та їх використання

     Біологічні  ресурси розглядаються як сукупність рослинних ресурсів і тваринного світу. Ліси становлять основу рослинних  ресурсів. Лісових ресурсів в Україні  недостатньо. Середня лісистість її території становить 14% (8,6 млн. га). Лісонадлишковими районами є Карпати (лісистість – 40%) і Полісся (26%). 75% лісових площ мають високопродуктивний деревостан. На хвойні ліси припадає 54% запасів деревини, у тому числі на сосну – 35%, вона, в основному, поширена на Поліссі. Майже 40% запасів деревини – твердолистяні породи: дуб – 22%, бук – 13%, граб – 2%. Серед листяних порід переважають береза, осика, вільха, липа, тополя. За рахунок власних лісів Україна задовольняє 25% своїх потреб у деревині. Неабияка роль лісу в заготівлі ягід, грибів, плодів, лікарських трав. З лісом пов’язують великий спектр народногосподарської діяльності (лісова і деревообробна, меблева та паперово-целюлозна промисловість, лісохімія, фармакологія, харчова промисловість, побутове паливо тощо).

     Безконтрольне  використання природних  ресурсів багатьох цінних лікарських рослин,  інтенсифікація  господарського використання територій з наявністю лікарських рослин, несприятлива екологічна ситуація в зоні з високим ресурсним  потенціалом  після аварії  на  Чорнобильській  АЕС  спричинили кризовий стан ресурсів більшості дикорослих лікарських рослин.

     Загальний обсяг    лісокористування   в   Україні   становить 14,4 млн.  куб.  метрів, у тому числі основного користування - 6,7 млн.  куб.  метрів,  що задовольняє потреби народного господарства лише  на  25-27  відсотків. У зв'язку з дефіцитом деревини щорічна потреба в її завезенні становить 30 млн. куб. метрів.

Оцінка  акваторій річок  і озер та їх використання

     При аналізі сільськогосподарських  аспектів використання водних ресурсів передусім треба звернути увагу на їх взаємодію з землею. Вода входить до складу ґрунту і є одним з важливих елементів, що визначають його родючість. У зв'язку з цим біологічна продуктивність земельних ресурсів значною мірою залежить від вмісту вологи в ґрунті.

     Споживання  води в сільському господарстві представляє  собою тим вагомішу статтю сумарного  водоспоживання народного господарства і населення. Збільшення витрат водних ресурсів на аграрні потреби за останній час і настійна необхідність подальшого нарощування водомісткості сільського господарства зумовили високу динамічність використання водних ресурсів. У світі загальне водоспоживання зросло за останні 20 років вдвічі.

     Під терміном “водні ресурси” розуміють  усі води даної території (поверхневі – річки, озера, водосховища, ставки і підземні), придатні для господарського використання. 

     На  території України нараховується  більше 70 тис. річок. З 210 км3 річкового  стоку найбільше (в середньому) припадає на Дунай – 123 км3, Дніпро – 53 км3, Дністер  – 9 км3, Тису – 6 км3, Сіверський Донець – 5 км3 і Південний Буг – 3 км3.

     Три тисячі озер України акумулюють у  собі 11 км3 води. Найбільше з прісних  – Світязь, солоних – Сасик, Ялпуг. Ресурси прісних озерних вод  становлять 2,3 км3, солоних – 8,6 км3.  В Україні збудовано більше тисячі водосховищ, загальним об’ємом понад 55 км3. Найбільший каскад водосховищ створенний на Дніпрі. Ставки становлять найчисленнішу групу (близько 28 тис., об’ємом більше 3 км3) штучних водойм, які здавна споруджувалися на малих річках, у балках та ярах. 
Запаси більш чистих, порівняно з поверхневими, підземних вод перевищують 20 км3 і знаходяться, в основному, на півночі і заході. Глибина залягання їх коливається від 100 м на півночі до 600 м на півдні України. Серед підземних вод особливо важливу роль відіграють мінеральні, які зосереджені у 84 родовищах, з них 35 експлуатуються.

Антропогенні  рекреаційні ресурси, їх типологія

     Розробка  планів освоєння мінеральних ресурсів на суші, нафтових і газових родовищ  в басейнах лососевих річок і  на шельфі Західної камчатки завдання, нового дорожнього будівництва, розвитку рекреаційної і іншої господарської діяльності не супроводжується еколого-економічними оцінками і прогнозами. Важливою основою для таких оцінок і прогнозів повинні бути достовірний опис сучасного стану природних екологічних систем території і реальне уявлення про сучасний рівня антропогенної дії на дику природу, збереження якої є неодмінною умовою реалізації планів економічного розвитку, заснованих на використанні поновлюваних природних ресурсів. Інтегральна оцінка антропогенної дії на природні екосистеми є однією з цікавих і поки що недостатньо розроблених проблем. Від її рішення залежить успіх екологічного нормування антропогенної дії на природні екосистеми.

     Початковими даними для складання карти послужили матеріали Державної доповіді про полягання навколишнього природного середовища в Камчатській області і Коряцькому автономному окрузі, опубліковані і фондові матеріали, що містять інформацію про результати і плани використання природних ресурсів в Камчатській області і Коряцькому автономному окрузі, дані власних спостережень з використанням GPS-приймача і результати дешифрування супутникових знімків «Ландсат ЕТМ+» і «АСТЕР» 1999-2002 років зйомки. Матеріали були систематизовані і оцінені на базі сучасної класифікації прямих погроз дикій природі і існуючих уявлень по їх обробці. При цьому необхідно відзначити, що з відомих (сучасних глобальних карт погроз і «людського сліду, що враховуються при складанні) 47 типів прямих погроз. Моделі розповсюдження впливу антропогенного дій (порушень)