Формування військових підрозділів на території України під час національно-визвольних змагань 1917-1921рр

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ ТА ПРАВА

КАФЕДРА ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

 

Формування військових підрозділів на території України  під час національно-визвольних змагань 1917-1921рр.

 

 

 

Курсова робота

студентки спеціальності

«6.020302 Історія*»

денної форми навчання

Коптюх Данути Володимирівни

Науковий керівник: к. і. н., доц.

Горбуров Євген Григорович

 

 

 

 

 

Миколаїв-2012

 

 

ЗМІСТ

 Перелік умовних скорочень……………………………………………….3

Вступ…………………………………………………………………………...4

Розділ І. Передумови виникнення збройних сил (лютий – травень 1917р.)………………………………………………………………………….6

1.1Бойові дії російської армії на території України у роки Першої світової війни……………………………………………………………………………6

1.2 Рух військових частин в російській армії після Лютневої революції  1917р………………………………………………………………………….13

Розділ ІІ. Українські війська  періоду 1917 -1921рр………………………..15

2.1 Військові формування  Української Центральної Ради 1917 – 1918рр…………………………………………………………………………..15

2.2 Війська Гетьманату 1918 – 1919рр……………………………………….20

2.3 Військові підрозділи  Директорії 1919 – 1921рр…………………………28

Висновки………………………………………………………………………..38

Список використаних джерел та літератури ………………………………….40

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перелік умовних  скорочень

 

УНР – Українська Центральна Рада

УГА – Українська Галицька Армія

УСС – Українські Січові Стрільці

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

   У курсовій роботі розкриваються питання пов’язані з створенням української армії та її перетвореннях за правління різних політичних сил у роки українських національно-визвольних змагань 1917-1921 рр.

Ця тема є  актуальною тому ,що у цей період відбулася чотирьох річна боротьба за незалежність України. Це цікава тема ,особливо та частина, що стосується самого   створення армії, адже на території України йшла перша світова війна і більшість військових були українці, які почали задумуватися про створення власної держави і утворили власне українську армію, яка базувалася на старих порядках царської армії.

 Не маючи своєї державності, щоб захистити свої корінні інтереси, українці зазнали у війні особливо відчутних втрат. Українці воювали по обидва боки ворогуючих, змушені були вбивати один одного, воюючи за імперії, які ігнорували українські національні інтереси.

Суть трагедії українського народу, пов’язана з Першою світовою війною, полягає в тім, що війна перетворила  українські землі на об’єкт експансії, арену воєнних дій, а їхніх  жителів – на учасників братовбивчого протистояння, зумовила руйнацію народного господарства, посилення залежності від іноземного капіталу.

   Об'єкт дослідження є процес формування збройних сил у роки українських національно-визвольних змагань 1917-1921 рр.

          Предметом дослідження є збройні сили в роки українських національно-визвольних змагань 1917 -1921рр.

          Мета даної роботи полягає розкриті процесу та етапів створення військових сил у роки українських національно-визвольних змагань 1917-1921 рр показати всі особливості ново створеної української армії того періоду.

        Для реалізації мети визначено наступні завдання :

- визначити основні напрями вивчення проблеми в українській і радянській  історіографії;

-висвітлити основні проблеми  створення військових сил у  роки українських національно-визвольних змагань 1917-1921 рр.

        Науково-практичне значення дослідження полягає у систематизації та узагальненя матеріалів про створення військових сил у роки українських національно-визвольних змагань 1917-1921 рр.

         Хронологічні межі даної роботи:   

1917-1921рр – період національно-визвольних змагань; географічні рамки охоплюють територію сучасної України.

     Джерельну база роботи складають праці Мини Ж.В. , Веростюк В. ,

Тинченко Я. , Капустянський  М. , Стахів М. ,Безручко М. , Паленко М ,

Колянчук О. та спогади  Скоропадського П.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I. ПЕРЕДУМОВИ ВИНЕКНЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ

(ЛЮТИЙ-ТРАВЕНЬ  1917р)

1.1Бойові дії  російської армії на території  України у роки Першої світової  війни

           Початок військових дій на українських землях був надзвичайно вдалим для російської армії. Запеклі бої в серпні 1914 р. кипіли в Галичині між російськими й австро-угорськими частинами. 21 день на просторі між Дністром і Віслою йшла грандіозна Галицька битва. По обидва боки в ній брало участь більш мільйона чоловік. На початку російська армія з працею витримували могутній натиск супротивника. Але  потім у боях відбувся перелом.  Російські війська перейшли в наступ, спираючись на могутню підтримку артилерії. 

 Австро-угорська армія безладно відступала, кидаючи зброю, обози й артилерію. Тисячі австрійських солдатів здавалися в полон. 21 серпня російські війська зайняли залишений супротивником Львів і рушили далі на захід. Австрийці втратили 226 тисяч чоловік пораненими й убитими і близько 100 тисяч полоненими. Втрати росіян склали 230 тисяч полоненими, убитими і пораненими. Росіяни втратили 94 гармат і захопили 400 ворожих. Таким чином, ”велика Галицька битва”, як неї називали, закінчилася повною поразкою австро-угорської армії. Вона позбавилася більш третини свого складу і до кінця війни вже не змогла оправитися  від  цього удару. 
  Наступаючи російська армія осадили Перемишль, а 9 березня 1915 р. взяли його. При цьому в полон потрапили 9 ворожих генералів, 2,5 тис. офіцерів, 120 тис. солдата; було узято 900 знарядь і безліч інших військових трофеїв. Під час облоги Перемишлю, як і в Галицької битві, російські війська витратили величезну кількість  снарядів. 
Галицька битва — одна з найбільших стратегічних операцій першої світової війни. Вона характеризувалася складністю і великим розмахом. Воєнні дії розгорнулися спочатку на фронті в 320 км, який розширився потім до 400 км, і продовжувалися понад місяць. Вони складалися з ряду одночасних і послідовних операцій груп армій. Їхнім завершенням з’явилося загальне переслідування австро-угорських військ усіма російськими арміями Південно-Західного фронту. Але австро-угорським  арміям удалося все-таки уникнути  повного  розгрому. 
Карпатська операція

Взимку 1914-1915 р. російські війська вели важкі, кровопролитні бої в передгір’ях Карпат. Незважаючи на великі втрати, їм удалося відкинути супротивника. У суворі морози росіяни переборювали зледенілі гірські схили, пробиралися через замети. У результаті їм удалося опанувати значною частиною Карпатського хребта. До початку 1915 р. армії Південно-Західного фронту займали розтягнуте положення уздовж Карпатського хребта. Вони вели оборонні бої з австрійськими військами, що прикривали шляхи на Угорську рівнину. Складні умови гірського театру і сувора зима створювали обом сторонам великі труднощі. Військові керівники враховували цю обставину у своїх рішеннях. Задовго до прийняття Ставкою загального плану кампанії 1915 р. командування Південно-Західного фронту зі своєї ініціативи приступило до розробки плану операції, спрямованої до якнайшвидшого форсування Карпат.На початку січня германо-австрійці перейшли в наступ по всьому фронті від Буковини до Мезалаборча, даючи два удари: один від Ужгорода на Самбор, іншої — від Мункача на Стрий. Вони мали намір, переборовши Карпати, вийти на лінію Перемишль, Стрий і потім просуватися  в  напрямку  Львова. Головнокомандування Південно-Західного фронту вживало термінових заходів, щоб відновити положення. Ставка розгадала задум німецького командування: новий план дії обох супротивників, до здійснення якого вони приступили, полягав у нанесенні рішучих ударів на крайніх флангах стратегічного фронту: зі Східної Пруссії  і через  Карпати.  
До середини лютого обстановка в смузі Південно-Західного фронту була складною. Після важких боїв ворогу удалося потіснити лівофлангові війська армії Брусилова, що змушені були під ударами Південної і 5-й армій супротивника очистити передгір’я Карпат і відійти до рік Прут і Дністер. З кінця березня в районі  Карпат  відбувалися  бої  місцевого значення.  
Карпатська операція не виправдала надій обох сторін. У ній зазнав аварії план австро-німецького командування щодо широкого охоплення лівого крила російських армій. Бойові дії вилилися у фронтальний бій у Карпатах. Військові керівники стояли перед необхідністю пошуку нових стратегічних рішень. 
Горлицька операція

Положення, яке склалося на південному крилі російського  фронту в середині квітня 1915 р., серйозно турбувало військове командування Центральних держав. Армії Росії  глибоко вклинилися в межі Австро-Угорщини. Вони взяли Перемишль і Тарнов, захопили майже всі найважливіші перевали в Карпатах. Створилася погроза виходу росіян на Угорську рівнину. Німецьке командування вирішило допомогти  своєму  союзнику. Обстановка на західноєвропейському фронті дозволяла зняти частину військ і направити їх проти росіян. На думку генерала Э Фалькенгайна, найкращим рішенням повинен був з’явитися фронтальний удар з метою прориву фронту на одній  з його  вирішальних  ділянок.  
При виборі напрямку головного удару німецьке командування зупинилося на ударі ближче до центра, між Віслою і Бескидами. Істотну роль при виборі цього напрямку зіграли й економічні розуміння. У районі Горлиці, Дрогобичу розташовувалися багаті родовища нафти, яка в умовах блокади була дуже потрібна  Німеччини. 

Наступ германо-австрійських військ почалося в 10 годин ранку 19 квітня. Загальній атаці передувала могутня  артилерійська підготовка, що тривала  біля  доби.  
Можна вважати, що події Горлицької операції пройшли у своєму розвитку три етапи. Перший з них — з 19  по 23 квітня — включав прорив армією Макензена оборони 3-й армії в районі Горлиці і відхід російських військ до р. Вислока. Другий етап — з 24 по 30 квітня  — охоплював оборонні дії 3-й і 8-й росіян армій у межиріччя Вислоки і Сану. Третій етап — з 1 по 9 червня — склали бої на рубежі р.Сані відхід російських  військ за  Львів.  
На жаль, у росіян до початку весни вже був майже вичерпаний запас артилерійських снарядів, розрахований на недовгу війну. Витрата снарядів у перші місяці війни виявилася непередбачено великою. Перед чудово збройними солдатами Макензена росіяни солдати виявилися майже беззбройними.  
19 квітня 1915 р. почався ”великий відступ” російських армій. Раптово з’ясувалося, що їм катастрофічно не вистачає самого необхідного — снарядів, патронів, рушниць, навіть чобіт. Нерідко новобранці попадали в діючу армію без взуття,  і  їм  приходилося боротися босими... 
  Далеко не всі  бійці мали гвинтівки, багатьом приходилося чекати загибелі чи поранення своїх товаришів, щоб одержати їхню зброю. Командування віддавало накази ”не витрачати патронів даремно”, ”забирати патрони в поранених і убитих”. Якось раз штаб Південно-Західного фронту розіслав телеграму про створення  піхотних  рот,  збройних  ”алебардами”... 
  Але гірше всього був найсильніший ”снарядний голод”. На ураганний вогонь супротивника росіяни могли відповісти лише рідкими одиночними пострілами. На один випущений росіянами снаряд приходилося приблизно 300 гарматних пострілів армії німецького генерала Августа Макензена. Генерал Микола Іванов з гіркотою написав на одній з телеграм начальства про неможливість надіслати снаряди: ”Сумне повідомлення. Не треба було б з такою підготовкою втягуватися у  війну”. 
  ”Весна 1915 року залишиться в мене назавжди в пам’яті, — згадував генерал Антон Денікін. — Велика трагедія російської армії — відступ з Галичини. Ні патронів, ні снарядів. Ізо дня в день криваві бої, ізо дня в день важкі переходи, нескінченна утома — фізична і моральна, то боязкі надії, то безпросвітний  жах”.[2] 
Залишалося тільки відступати, щоб врятувати армію від повного знищення. Російські війська залишили Перемишль, Львів — майже всю Галичину. Вони несли величезні втрати — загальне число убитих і поранених за час ”великого відступу” склало 1 мільйон 410 тисяч чоловік. У той же час відступ не був безладним, майже завжди він відбувався організовано. ”Наш фронт, позбавлений снарядів, — зауважував пізніше А. Денікін, — повільно відходив крок за кроком, не допускаючи оточення і полони корпусів і армій, як це мало місце в 1941 р., у перший період Другої світової війни”. Наступаючий супротивник теж утрачав сотні тисяч солдат й офіцерів полоненими, убитими і  пораненими. 
Але причиною невдачі росіян у Горлицькій операції варто вважати не тільки недолік боєприпасів і перевагу супротивника в силах і засобах. Не менш важливими були і помилки в керівництві військами з боку командування російською армією. Розташовуючи значними резервами, воно не зуміло уміло використовувати їх. Контрудари свіжих корпусів, переданих їм Ставкою, були організовані  погано  і  не  досягали  своєї  мети. 
Під час Горлицької операції російське командування вперше в широких масштабах проводило руйнування важливих об’єктів на шляхах руху австро-німецьких військ, знищення різного майна. На всіх напрямках були вивезені інтендантські вантажі, знищені мости, зруйнована залізнична полотнина, спалені станційні спорудження, викрадені паровози і вагони. Майно, яке не можна було вивезти, знищувалося на місці. Мости зберігалися до останньої хвилини і вибухали під вогнем супротивника. Це сповільнювало просування австро-германців. 
Горлицька операція тривала 52 дня. Це була одна з найбільш великих оборонних операцій першої світової війни. Російські війська були змушені залишити Галичину. Але германо-австрійці не змогли домогтися великого стратегічного результату. Справа звелася фактично не до прориву російського фронту, а до його  ”протисненню”. 
Брусиловський прорив  

 Через рік після  початку ”великого відступу”  колишній ”снарядний голод”  відійшов у минуле. Бойовий настрій на фронті, що тепер добре забезпечувався, трохи піднявся. Правда, на війська пригноблене подіяли довгі місяці нерухомого стану  на  тих  самих  рубежах. 
  І от 22 травня 1916 р. чотири армії Південно-Західного фронту рушили в наступ. На світанку зненацька для супротивника на його позиції обрушився ураганний вогонь російської артилерії. Тепер уже не потрібно було скупитися на снаряди, і від тисяч вибухів австро-угорські окопи перетворилися в дійсне пекло. Легкі гармати били щохвилини, важкі — раз у дві хвилини. Приходилося піклуватися тільки про те, щоб гармати не перегрілися. Протягом двох доби вал гарматного вогню котився по позиціях супротивника. Він, як тоді говорили, ”начисто вибивав”  бойовище.  
Вогонь російської артилерії був винятково ефективним. Це з’явилося результатом ретельної підготовки операції. У дротових загородженнях супротивника були пророблені проходи, а окопи першої і частково другої ліній виявилися  зруйнованими.  
У боях російські війська застосовували і хімічну зброю. Тепер всі солдати й офіцери  російської  армії  вже  мали  протигази. 
Протягом перших трьох днів наступу війська Південно-Західного фронту домоглися великого успіху. На напрямку головного удару ворожі позиції виявилися прорваними на фронті 70—80 км і в глибину на 25—35 км. Супротивник  ніс  великі  втрати. 
  Австрійці вважали свої сильно укріплені позиції, на яких вони зимували, зовсім неприступними. Один офіцер австро-угорської армії, узятий у полон на початку наступу, сказав на допиті: ”Наші позиції неприступні, і прорвати їх неможливо. А якби вам це удалося, тоді нам не залишається нічого іншого, як спорудити грандіозних розмірів чавунну дошку, водрузити її на лінії наших теперішніх позицій і написати: ”Ці позиції були узяті росіянами, заповідаємо усім — нікому і ніколи  з  ними  не  воювати”. 
  Командуючий фронтом генерал Олексій Брусилов запропонував прорвати оборону супротивника не на вузькій ділянці фронту, а на всьому протязі фронту. Такий новий прийом здавався незвичайним і навіть зухвалим. Проте атака майже по всьому фронті удалася. По імені командуючого наступ назвали Брусиловським  проривом. 
Австро-німецьке командування спочатку не додало особливого значення наступу цього фронту, вважаючи його демонстративним і думаючи, що до серйозних наслідків воно не приведе. Однак проривши росіян у районі Луцька змусив змінити цю думку. Особливу тривогу викликала небезпека втрати Ковеля — великого вузла залізниць. Вихід військ Брусилова в цей район відбився б на стійкості  всього німецького фронту до півночі від Прип’яті.  
  До кінця липня російські війська знову відвоювали частину Східної Галичини і всю Буковину. Вони взяли в полон 8 тисяч ворожих офіцерів, 370 тисяч солдатів, захопили 500 гармат і величезну кількість іншого озброєння. Усього ж за час Брусиловського прориву супротивник  втратив до  1,5 мільйонів військовослужбовців. Втрати росіян були втроє менше, з них убитими 62 тисячі  чоловік. 
  Щоб врятувати положення, супротивнику довелося терміново перекидати війська з інших місць. Армії Брусилова зштовхнулися в боях навіть з турками. Німеччина змушена була перекинути частину сил з-під Вердена, де йшли запеклі бої з французами. Це помітно  полегшило  положення союзників  Росії. 
3 червня австро-германці нанесли контрудар. Вони мали намір шляхом концентрованого наступ в загальному напрямку на Луцьк ліквідувати успіх росіян і відкинути їх у вихідне положення. Російські війська змушені були відбивати атаки ворога. Контрудар не набув розвитку. Завзятим опором росіяни зірвали задум ворожого  командування. 
У той час, як на правому фланзі російські війська відбивали контрудар австро-угорців, лівофлангова 9-я армія успішно розвивала наступ. Її війська 4 червня форсували Прут, а 5 червня опанували Чернівцями. Переслідуючи відступаючого супротивника, вони наступного дня вийшли на  ріку  Серет. 
Під впливом перемог Брусилова 14 серпня 1916 р. у війну на стороні Росії вступила Румунія. Однак ця подія тільки ускладнила становище Росії. Австро-німецькі війська швидко розгромили слабку румунську армію і зайняли Бухарест. Російський фронт розтягся до самого Чорного моря...  
Наступальна операція Південно-Західного фронту влітку 1916 р. мала велике військово-політичне значення. Вона призвела до поразки австро-угорських військ у Галичині і Буковині. Супротивник втратив убитими, пораненими і полоненими до 1,5 млн. чоловік, 581 гармату, 1795 кулеметів, 448 бомбометів і мінометів. Втрати росіян склали близько 500 тис. чоловік. Брусиловський наступ, як відзначали німецькі військові історики, виявився самим важким потрясінням, що випадало до того на частку австро-угорського  війська.  
          Проте, кампанія 1916 р. не виправдала повною мірою стратегічних завдань, закладених у єдиному плані союзного командування. Одночасного наступу не вийшло. І все-таки загальний підсумок кампанії був на користь союзників. Вони вирвали стратегічну ініціативу з рук австро-німецького командування.