Формування військових підрозділів на території України під час національно-визвольних змагань 1917-1921рр

         Тоді ж,  улітку 1920 р.,  помічник начальника Генштабу генерал                 Г. Янушевський розробив нову систему підготовки командних кадрів.  Важливою інновацією було впровадження,  вперше після Генштабу, кадетських шкіл. Вони, водночас із наданням середньої загальної освіти, готували українську молодь до вступу в юнацькі спільні школи Сухопутних військ:  піхоти, кінноти,  артилерії тощо.  При цьому вони звільнялися від вступних іспитів.  Вищим щаблем підготовки командних кадрів стали старшинські школи на базі військової освіти в обсязі Юнацької школи, а також курси удосконалення командирів різних родів зброї. Втім кваліфікованих кадрів завжди не вистачало. 

    Українська Армія до 1924 р. зберігала свою організаційну структуру і особовий склад. Згодом її бійці та командири отримали статус емігрантів, але до самого початку Другої світової війни 1939 року Армія УНР зберігалася в різноманітних громадських угрупованнях і товариствах ветеранів. У складі уряду УНР продовжувало існувати до 1919 р.  Військове міністерство,  яке від 1920 р. очолювали генерали О. Галкин,  А. Вовк, М. Безручко,  М. Капустянський,  М. Шраменко, В. Филонович, К. Мандзенко та інші відомі воєначальники.

    Отже, за часів  Директорії  війська продовжували  протистояи більшовикам про що свідчать зимові походи та мобілізація населення, також було долученно до військових дій Галицьку армію.

     За період  національно визвольних змагань було створено мобільну армію шляхом переходу із царської в українську, за кожної політичної сили до армії вносились зміни але цього було не досить про, що свідчить поразка в боротьбі з більшовиками.

ВИСНОВКИ

 

Посилився революційний рух селянства, часто ним керували солдати та матроси, що повернулися  з фронту. В роки війни в Україні  відбувся 161 селянський виступ. Хвиля революційного піднесення наростала. Робітничий клас, селянство, інтелігенція, армія все більше переконувалися, що єдиний вихід з катастрофічного становища — повалення самодержавства. Вже на січень 1917 р. склалася революційна ситуація, яка відразу переросла в Лютневу революцію. 27 лютого 1917 р. в Петрограді вибухнуло стихійне повстання жінок, підтримане робітниками, солдатами і матросами. Микола II, переляканий масовістю страйків і пасивністю уряду, змушений був зректися престолу. Державна дума утворила Тимчасовий уряд на чолі з князем Львовим. Династія Романових, яка щойно (1913 р.) відсвяткувала триста літ царювання, режим, який здавався несхитним, впали. Попереду були нові випробування і нові можливості як для захисників експлуататорського ладу, так  і  для  його  противників.

Отже, українська армія була сформована за короткий термін в період більшовицької революції та в умовах військових дій  на території України в роки першої світвої війни. Вона була сформована із українців , які входили до лав царської армії. Армія тричі зазнавала змін , що було пов’язано з появою на політичній арені України різних політичних сил ,а саме Української Народної Республіки, Гетьманату, Директорії. Хоч українська армія і була молодою, в тім до її складу входили бронемашини і навіть боєві літаки. Але як ми всі знаємо, у визвольній змаганях 1917 – 1921 років українська армія зазнала поразки, адже їй довелося воювати на два фронти проти більшовиків і білогвардійців і в цей час в середині самого уряду відбувалися перевороти. Таким чином українська армія проіснувала всього чотири роки і змогла боротися певний час з ворогами.

            Організаційна структура і озброєння з’єднань і частин сухопутних військ цілком відповідали тогочасним вимогами військової науки і завдяки наявності великої кількості фахово підготовлених командирів з великим фронтовим досвідом вони демонстрували високу боєздатність в боях з набагато переважаючими військами Червоної армії.  Навіть під час і після підписання Варшави з Москвою Ризького миру, коли Армія УНР опинилася один на один з більшовицькими військами. Будучи інтернованою наприкінці листопада 1920 р.  в таборах Польщі і частково Румунії, Українська армія була добре укомплектована. ЇЇ підрозділи носили патріотичні назви, а саме Січові стрільці. Саме утворення української армії свідчить про самосвідомість українців і їх визнання себе, як нації.

     Саме створення української армії свідчить про те, що українці були самоусвідомленою добре згуртованою нацією. Вони боролися докінця навіть, коли вони були витіснені з тириторії України і армія базувалася на тиреторії

Польщі та Румунії  з, яких українська армія провела  зимові походи але нажаль вони закінчелись  невдачею, а всі, хто в ходив  до її лав на момент зимових походів змушені були остатися за кордоном оскільки їх перслідували на Батьківщині.

    

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Безручко М. Січові Стрільці в боротьбі за державність (березень–грудень

     1919). – Каліш, 1932. – 178 С.

2. Верига В. Визвольні змагання в Україні. 1914–1923. – Т. 2. – Львів, 1998. –  

   300  С.

3. Верстюк    В. Українська революція: історичне значення та уроки //  

    Україна в   революційних процесах перших десятиліть ХХ століття /

    Відп. ред. В. Литвин. – К., 2007. –382 С.

4. Визвольні змагання в Україні. 1914–1923. – Т. 2. – 358С. .

5.  Винниченко В. Відродження нації. – Ч. ІІІ. – К.; Відень, 1920. –167 С

6. Військове будівництво в Україні у ХХ столітті:  Історичний

    нарис, події, портрети / Гол. ред. О. Кузьмук. – К., 2001. – С. 67;

7. Капустянський М. Похід українських армій на Київ–Одесу в 1919 р. – Ч.

     1. – Львів, 1921. – 237С.

8. Колянчук О. Українська військова еміграція в Польщі (1920–

      1939). – Львів, 2000. – 169 С

9. Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої половини ХХ ст.   

       Генерали і адмірали. – Львів;  Харків, 2007. –  487С.

10. Павленко М. Українські військовополонені й інтерновані у таборах

      Польщі,  Чехословаччини та Румунії:  ставлення влади і умови 

      перебування (1919–1924 рр.). –  К., 1999. –  243С .

11. Мина Ж. В.  Збройні сили Директорії на початку її існування  (листопад     

   1918 – травень 1919 р.) //  Вісник Національного університету“Львівська

   політехніка”  “Держава та армія”. – Львів, 2000. – № 408. –  261С.

12. Павленко М. Українські військовополонені й інтерновані у таборах

      Польщі,  Чехословаччини та Румунії:  ставлення влади і умови 

      перебування (1919–1924 рр.). –  К., 1999. – 132 С.

13. Скоропадський П. Спогади  (кінець 1917 –  грудень 1918). – Київ;

    Філадельфія, 1995. – 245С.

14. Стахів М.  Україна в добі Директорії УНР. –  Т. 1. –  Скрентон, 1962. – 

     340С.

15. Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття. 1917– 

    1 Україна: хроніка ХХ століття: Довідкове видання. Рік 1919. – К., 2005. –

  145  С. 

16. Удовиченко О. Україна у війні за державність. – Вінніпеґ, 1954. – 357С.

 17. Центральний державний архів вищих органів влади і управлінняУкраїни 

    (далі ЦДАВОВУ). – Ф. 1078. – Оп. 2. – Спр. 28. – Арк. 1–16.

  18. http://history.franko.lviv.ua