Дослідження ефективності лікувальної фізкультури в системі фізичної культури

 

ПЛАН

ВСТУП……………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1. Лікувальна фізична культура……………………………………..….6

1. Історія розвитку та поняття ЛФК як невід’ємної складової процесу реабілітації …………………………………………………………………...6
2. Різноманітність засобів лікувальної фізкультури…………………….….10
3. Форми лікувальної фізкультури…………………………………………..19

РОЗДІЛ 2. Організація  та проведення дослідження ефективності ЛФК……...32

1. Використання фізичної реабілітації в галузі лікувальної фізичної культури (ЛФК) при внутрішніх захворюваннях органів…………………………..32
2. Ефективність лікувальної фізкультури……………………………………..41
3. Ефективність методики загартовування……………………………………42
4. Раціональне харчування як фактор здорового способу життя……………46

РОЗДІЛ 3. Реабілітаційна дія ЛФК у системі фізичної реабілітації…………..53

1. Вплив оздоровчої фізичної культури на організм………………………...53
2. Основні педагогічні принципи побудови методики лікувальної фізичної культури……………………………………………………………………...60

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….63

ЛІТЕРАТУРА  ТА ДЖЕРЕЛА………………………………………………...….65

 

ВСТУП

Сьогодні, як і  сотні років тому, людину переслідують хвороби, яких не стає менше. Це пов’язано  з соціальними умовами суспільного  життя, які постійно змінюються, ускладнюються, і висувають підвищені вимоги до застосування і впровадження нових  методик лікувальної фізкультури.

Фізкультура являє  собою невичерпне джерело сили і  здоров'я. Вона розвиває волю, сміливість, рішучість, винахідливість, прищеплює почуття колективізму, дисципліни, зміцнює здоров'я, загартовує організм, запобігає захворюванням.

Фізкультура є  важливим засобом продовження життя. І Академік О.О.Богомолець писав, що у боротьбі за нормальне довголіття фізкультурі належить безперечно дуже і важливе місце.

Вплив фізичних вправ на організм дуже різноманітний  і складний. Вони викликають сильну реакцію-відповідь з боку всіх органів і систем. Великих змін зазнають м'язи, які працюють. Внаслідок вправ м'язи стають пружними, збільшуються.

М’язові скорочення посилюють окисні процеси та обмін  речовин у всьому організмі.

Під впливом  фізичних вправ збільшується функціональна здатність дихального апарата. Збільшується і життєва місткість легень. Але приріст її у спортсменів, які

Фізичні вправи викликають великі зміни і в роботі серцево-судинної системи. У стані  спокою серце людини за хвилину перекачує близько 5 л крові, а при виконанні фізичних вправ — до 40 л, тобто працездатність серця зростає майже у 10 разів. Посилюється при цьому й швидкість течії крові. Якщо в стані спокою кругообіг крові в організмі відбувається за 21 сек., то під впливом фізичних вправ цей час може скоротитися до 15-10 сек.

Великі зміни  відбуваються під впливом фізичних вправ у нервовій системі. Вправи сприяють зниженню надмірної збудливості симпатичної нервової системи, поліпшують забезпечення кров'ю головного мозку, посилюють гальмівні процеси, благотворно впливають на психіку людини, підвищують трофічну функцію нервової системи.

Фізичні вправи сприяють урівноваженню процесів гальмування  і збудження, посилюють їх.

При тривалому  і систематичному тренуванні значні зміни настають у фізичному розвиткові, зокрема в кістковій системі. Потовщуються кісткові трабекули і кірковий шар трубчастих кісток, збільшується їх поперечник.

Таким чином, фізичні  вправи благотворно впливають на організм людини, тому фізкультурою повинні займатися всі люди — незалежно від статі, віку, здоров'я.

Актуальність  і недостатність розв’язання  цієї проблеми зумовили вибір теми мого дослідження.

Об’єкт дослідження -  лікувальна фізкультура в системі фізичної реабілітації.

Предмет дослідження  – організаційно-методичні засади лікувальної фізкультури в системі фізичної реабілітації .

Мета дослідження  – дослідити сучасні  наукові  досягнення  в області реабілітації хворих засобами лікувальної фізичної культури при різних захворюваннях органів і систем.

Практична значущість полягає у створенні та обґрунтуванні  на підставі теоретичних положень та експериментальних матеріалів рекомендацій щодо використання розроблених методик проведення занять ЛФК.

Особистий внесок полягає в отриманні, в теоретичній  розробці та обґрунтуванні основних положень у вивченні, аналізі та узагальненні літературних джерел, присвячених питанням ефективності лікувальної фізкультури в системі фізичної реабілітації .

Наукова новизна отриманих  результатів міститься в тому, що вперше проведено багатоаспектний аналіз методик ЛФК в галузі фізичної реабілітації. Розроблена методика проведення занять лікувальної фізичної культури.

Магістерська  робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг магістерської роботи становить 72 сторінки.

 

РОЗДІЛ 1. ЛІКУВАЛЬНА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА

1. Історія розвитку та поняття ЛФК як невід’ємної складової процесу реабілітації

Як засіб удосконалювання  фізичного розвитку людини різні  системи фізичних вправ відомі були з давніх часів.

Гіппократ у  своїх працях надавав великого значення лікувальній гімнастиці, масажу й  водним процедурам. Пізніше римські  лікарі, особливо Гален, у своїй практиці широко рекомендували лікувальну гімнастику.

Ідеї лікувальної фізичної культури одержали відображення в працях геніального таджицького вченого Авіценни (980-1037). Одна з його п'яти книг знаменитої праці "Канон медичних наук" присвячена питанням лікування фізичними вправами. У цій книзі Авіценна дає деякі обґрунтування до використання фізичних вправ з лікувальною й профілактичною метою, до застосування сонячних і повітряних ванн. Особлива увага Авіценна приділяв застосуванню фізичних вправ у старості.

В XVІІІ-XІ століттях  одержала поширення шведська лікарська  гімнастика, засновником якої був П.Г. Лінг (1776-1839).

Шведська лікарська  гімнастика не мала досить анатомічного й фізіологічного обґрунтування. Досить істотній критиці піддалася шведська лікарська гімнастика з боку російського  вченого анатома й теоретика  в області фізичного виховання П. Ф. Лесгафта, що критикував також і німецьку систему лікарської гімнастики.

Представники  вітчизняної клініки ще в минулому столітті надавали великого значення лікувальній гімнастиці як складової  частини комплексного лікування  багатьох захворювань.

М.Я. Мудров, С.П. Боткін, Г.А. Захар'їн, А.А. Остроумов  й інші провідні лікарі-клініцисти були першими пропагандистами ідей застосування з лікувальною метою  фізичних вправ.

Потрібно "лікувати хворого, а не хворобу", так указував М.Я. Мудров, Н.М. Амбодик-Максимович в 1786 м, писав, що "...тіло без руху подібно стоячій воді, що пліснявіє, псується й гниє".

Особливий вплив  на розвиток радянської системи лікувальної  фізичної культури зробили прогресивні  ідеї в сфері фізичного виховання  П.Ф. Лесгафта, а також В.В. Гориневского.

Радянська система  лікувальної фізичної культури починає  розвиватися з 1921 р., у період організації  будинків відпочинку для трудящих відповідно до декрету Раднаркому, підписаним В.І. Леніним.

В 1925 р. уперше були розроблені показання до застосування лікувальної фізичної культури для санаторних хворих (В.В. Гориневский, И.М. Саркізов-Серазіні, Ф.А. Андрєєв й ін.).

З'явилися роботи радянських учених по окремих проблемах  і питанням застосування лікувальної  фізичної культури при лікуванні  хворих внутрішніми й нервовими хворобами, у травматології, хірургічній практиці й гінекології (И.М. Саркізов-Серазіні, В.Н. Мошков, В.К. Добровольский, Е.Ф. Древинг й ін.).

Особливо велике було значення лікувальної фізичної культури для відновлення здоров'я хворих і поранених у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р., що дало можливість тисячам поранених повернутися в лад або відновити порушені функції й зробити цих людей здатними до праці.

Лікувальна  фізична культура в нашій країні докорінно відрізняється від старої, так називаної лікарської гімнастики. На відміну від колишніх установок лікувальна фізична культура як частина радянської медицини й системи фізичного виховання переслідує дозвіл більше глибоких завдань як в області відбудовної, профілактичної, так і соціальної, ніж лікарська гімнастика - зміцнення й підвищення функцій окремих органів і систем.

Лікувальна  фізкультура — це комплекс засобів, форм і методів фізичної культури, які застосовують до хворої або ослабленої людини з лікувальною і профілактичною метою.

У лікувальній  фізкультурі широко використовують такі форми, як гігієнічна і лікувальна гімнастика, ігри, загартовування сонцем, повітрям, водою, елементи спорту — плавання, дозоване веслування, лижі, екскурсії, туризм.

Особливістю методу лікувальної фізкультури є активна участь хворого в лікувально-відновному процесі.

Лікувальна  фізкультура має загальнотонізуючий вплив на організм. Вона сприяє якнайшвидшій ліквідації анатомо-фізіологічних  порушень в окремих органах, нормалізує патологічно змінені і компенсує втрачені функції, поліпшує якість рухів, виробляє і закріплює замінні навички.

Лікувальна  фізкультура добре впливає на стан серцево-судинної і дихальної систем, на психіку хворих, активізує обмін речовин, зміцнює кісткову і м'язову системи, посилює збудливі і гальмівні процеси. Разом з тим лікувальна фізкультура підвищує дію медикаментів та інших лікувальних засобів, скорочує час між клінічним та функціональним одужанням.

Під впливом  фізичних вправ у тканинах організму настають зміни білкового обміну з утворенням продуктів розпаду, які стимулюють тканинний обмін і, надходячи в кров, підвищують нервово-м'язовий, тонус.

Лікувальна  фізкультура сприяє відновленню  фізіологічних функцій, порушених хворобливими процесами.

Лікувальна фізкультура є засобом відновної і компенсаторної терапії. З допомогою фізичних вправ можна посилити компенсаторно-пристосувальні функції і спрямувати їх на відновлення здоров'я хворого.

Педагогічні принципи лікувальної фізкультури

1) Свідомість

2) Активність

3) Доступність.  Вправи повинні бути простими, легкими для запам'ятовування та виконання.

4) Міцне засвоєння.  Вправи треба добре вивчити,  старанно виконувати, по можливості точно.

5) Систематичність

6) Послідовність.  Це додержання окремих принципів методики.

7) Наростання  навантаження.

8) Усунення різких  переходів у коливанні навантаження

9) Емоційність

Принцип свідомості в процесі навчання й тренування варто розуміти, як осмислене відношення хворого до пропонованого йому фізичним вправам. Хворий повинен вірити в ефективність лікувальної гімнастики. Принцип свідомості тісно пов'язаний із принципом активності хворого. Цьому повинен усіляко сприяти методист по лікувальній фізичній культурі. Активність сприяє кращій функціональній перебудові організму, підвищує емоційність занять.

Принцип наочності  припускає показ фізичних вправ, образна розповідь, наслідування або  імітацію рухів раніше відомих з  побутовий або трудовий практики (пиляння або рубання дров, їзда на велосипеді й т.д. ).

Принцип доступності  позначає навчання фізичним вправам відповідно до основних правил переходу від відомого до невідомого або від уміння виконувати вправи більше прості до виконання вправ більше складної, потребуючої більшої координації рухів, більших зусиль. Тільки така послідовність у чергуванні фізичних вправ з урахуванням їх засвоєння може забезпечити ефективність у лікуванні. Варто враховувати також вік, підлогу, клінічний стан хворого, ступінь його фізичної підготовленості, тренованості і професійних навичок.

Принцип систематичності полягає в тім, щоб всі заняття по фізичній культурі проводилися регулярно, послідовно з поступовим підвищенням фізичного навантаження, збільшенням кількості різних фізичних вправ, збільшенням часу занять й ускладненням техніки їхнього виконання. Особлива увага повинне бути звернене на правильний підбор фізичних вправ, залежно від завдань, що коштують перед даними заняттями, на зв'язок кожного заняття з попереднім і наступним. Систематичність залежить від цільової настанови лікувальної фізичної культури на кожному етапі лікування. Варто координувати періоди роботи й фази відпочинку в заняттях.

Принцип закріплення навичок  полягає в тім, щоб вправи й  навички запам'ятовувалися, для чого необхідно забезпечити можливість виконання вправ у різних варіантах і ситуаціях, що зустрічаються в житті. Необхідно багаторазово повторювати досліджувані рухи відповідно до фізичних можливостей хворого, виробити вміння виконувати самостійно й правильно комплекси вправ у поза лікарняній обстановці.

Принцип індивідуального підходу - це основний принцип побудови всієї лікувальної системи. Облік всіх особливостей даного хворого, його реакція на середовище, на ті або інші методи лікування, його відношення до медикаментів і т.п..

Для системи фізичного  виховання надзвичайно важливий принцип виховання особистості в цілому, а у фізичному відношенні розвиток всіх фізичних здатностей людини. Всі дидактичні принципи зв'язані один з одним і порушення одного з них у навчанні й тренуванні спричиняє руйнування всієї системи правильного навчання й тренування.

Рекомендується  не застосовувати нових вправ, поки не засвоєні попередні, призначати відомі вправи в різних нових варіантах  рухів і ситуаціях, поступово  підвищувати навантаження, будячи активність хворого, інтерес до проведених занять.

 

2. Різноманітність засобів лікувальної фізкультури