Дослідження ефективності лікувальної фізкультури в системі фізичної культури

Гідростатичний  тиск водного середовища позитивно  впливає на дихальну і серцево-судинну  системи. При зануренні пацієнта у воду до шиї збільшується тиск на грудну клітку і черевну порожнину. При виконанні вдиху дихальні м 'язи хворого змушені долати опір води, а якщо і видих робити у воду, то дихальні м'язи повинні переборювати опір води і у цій фазі дихання. Така дихальна гімнастика тренує і зміцнює дихальну мускулатуру, покращує легеневу вентиляцію і газообмін, кисневотранспортну функцію серцево-судинної системи. Компресія поверхневих судин і скорочення м'язів полегшують лімфообіг, прискорюють приплив венозної крові до серця, стимулюють його діяльність і гемодинаміку в цілому. Гідрокінезитерапія позитивно впливає і на нервову систему. Вона підвищує психоемоційний тонус, покращує самопочуття і навіває хворому впевненість у цілковите одужання.

Фізичні вправи у воді проводять у лікувальних і загальних басейнах, у звичайних чи спеціальних ваннах, що забезпечує достатню амплітуду рухів кінцівок. Для виконання фізичних вправ в гомілковостопному і променевозап'ясному суглобах та в дрібних суглобах кисті і стопи часто застосовують локальні ванни. Курс лікування гідрокінезитерапевтичними методами складається, в середньому, з 10-14 процедур.

Показання до застосування гідрокінезитерапії: травми і захворювання нервової системи, опорно-рухового апарату та їх наслідки (парези і паралічі, корінцеві больові синдроми, атрофія м'язів, неврози, контрактури, спайкова хвороба, стягуючі рубці й т.ін.); порушення постави, астенічні стани, слабкість фізичного розвитку; гіпокінезія; захворювання дихальної і серцево-судинної систем, хвороби органів травлення і порушення обміну речовин, опущення внутрішніх органів. Протипоказаннями є гострі і хронічні захворювання шкіри, вух, очей; відкриті рани, виразки, нетримання сечі та калу, епілепсія і захворювання периферичної нервової і серцево-судинної систем у фазі загострення; венеричні хвороби.

Гімнастичні вправи у воді виконують на різній глибині  занурення: до поясу, до плечей, до підборіддя. Застосовують активні і пасивні  вправи, полегшені і з обтяженням, з предметами і пристосуваннями, на розтягнення і розслаблення, дихальні вправи, різновиди ходьби, механотерапевтичні апарати. Температура води при захворюваннях опорно-рухового апарату, наслідків травм і деяких захворювань нервової системи має становити 36-38 °С. Гімнастика у воді часто поєднується з ручним та підводним апаратним масажем, що підсилює лікувальний ефект. Вона може застосовуватись як самостійне заняття, так і як підготовча процедура для наступного витягування чи корекції положенням у воді.

У воді проводиться  витягнення, переважно, хребта та кінцівок і застосовується воно найчастіше для усунення больового синдрому. Цього досягають шляхом кумулятивної дії витягання і болезаспокійливого та релаксуючого ефекту теплої води. Так, при захворюваннях хребта лікувальний ефект можливий завдяки розвантаженню міжхребцевих дисків і суглобів, що зменшує тиск на корінці спинномозкових нервів і одночасної болезаспокійливої та релаксуючої дії теплої води. Може використовуватись підводне вертикальне витягнення хребта у басейні, горизонтальне витягнення хребта і кінцівок у басейні та ванні.

Вертикальне витягання  хребта у басейні здійснюється за допомогою пояса з вантажем 5-20 кг, прикріпленого до зануреного у  воду до плечей пацієнта. Він утримується  у воді у положенні (Додаток 1). Таке положення характерне при локалізації патологічного вогнища у нижньошийному і верхнегрудному відділах хребта.

При ураженні грудних  і поперекових хребців хворий спирається не тільки на головотримач, але й на плечетримачі -- підлікотники. Фіксувати поло ження хворого  можна також за допомогою надувного круга, проведеного під пахвами. Перша процедура витягання проводиться без або з мінімальним вантажем, у наступних -- вага поступово збільшується. Тривалість процедури становить 15-20 хв, курс 12-14 процедур. Перед кожною процедурою слід виконати комплекс підготовчих вправ, спрямованих на збільшення рухливості і витягання хребта. Для кращого розслаблення м'язів спини використовується підводний масаж. Різновидом вертикального витягнення є підводне витягнення на похилій дошці (щиті), яке застосовується в умовах стаціонару у більш важких хворих.

Горизонтальне витягнення хребта у ванні проводиться  на щиті з опущеним кінцем (Додаток 1). Хворий перебуває у положенні лежачи на спині з вантажем 5-25 кг (вантаж - за межами ванни). На грудях пацієнта закріплюють грудний ліф, а на поперек -- пояс, який з'єднується тросиками через систему блоків з вантажем. Витягання починається з ваги 5 кг, яку протягом 4-5 хв поступово доводять до максимуму і наприкінці процедури поступово за той самий час зменшується вантаж. Тривалість процедури 20-30 хв, кількість їх - 10-12. Після кожної процедури хворий повинен відпочити 1,5 год. Слід зауважити, що попередній підводний масаж підвищує ефективність витягнення .[4, 220]

Витягнення  хребта у ванні можна робити і шляхом провисання тулуба у воді, тобто за рахунок маси тіла хворого (Додаток 1). При цьому плечовий пояс фіксують під пахвами, а нижні кінцівки в області гомілкових суглобів, таким чином, щоб хворий не торкався дна ванни і провисав у ній (поза "гамак"). Процедури починають з тривалості 5 хв і поступово доводяться до 15 хв. Курс - 12-20 процедур.

Витягнення  кінцівок у воді провадять переважно  як болезаспокійливу процедуру, частіше  при деформуючих артрозах великих  суглобів нижніх кінцівок. На гомілці  хворої ноги закріплюють манжету з вантажем 0,5-3 кг, а здорова -- стоїть на підставці висотою 20-25 см. З цього вихідного положення хворою ногою виконують коливання невеликої амплітуди, намагаючись максимально розслабити м'язи. Тривалість процедури 10-20 хв і завершується вона виконанням комплексу фізичних вправ у воді.

Корекція положенням у воді -- це надання кінцівкам  або тулубу певного фіксованого положення (Додаток 1), що супроводжується розтягуванням тканин, шкіри, зв'язково-суглобового апарату, м'язів. Застосовується цей метод найчастіше при обмеженні рухів у суглобах і контрактурах. Він є заключним після вправ у воді, підводного масажу, витягнення, які підготували тканини для подальших інтенсивних дій. Для корекції положенням у воді використовуються спеціальні пристрої, вантажі різної ваги, фіксуючі шини, лямки, що утримують потрібний сегмент у необхідному положенні, створюючи певний тиск на цю ділянку протягом 15-20 хв. Під час процедури треба спостерігати за реакцією хворого на коригуючі дії і зусилля. Вони не повинні бути надмірними як за часом так і за інтенсивністю, супроводжуватись болем, тому що це може спричинити протилежний ефект -- рефлекторне напруження м'язів, а інколи і відмову хворого від лікування цим методом.

Плавання дуже благотворно впливає на організм, загартовує його і має велике гігієнічне значення. Основна цінність плавання полягає в широкому спектрі його цілющого впливу на організм людини, що поєднується з вкрай низькою травматічностю. Ось основні показання для систематичних занять плаванням:

1.Профілактика захворювань опорно-рухового апарату, хребта і відновлення після травм. Це обумовлено, в першу чергу, тим, що під час занять плаванням у людини працюють практично всі м'язи організму, чого складно досягти під час звичайних занять в спортзалі або під час бігу. Навантаження на м'язи вельми інтенсивне і, разом з тим, щадне, оскільки у воді виключаються удари і різкі поштовхи. 
         Що стосується хребта, то плавання сприяє розслабленню дрібних м'язів, розташованих поряд з хребетним стовпом, що разом із зниженням ваги тіла, перешкоджає виникненню остеохондрозу, гриж міжхребетних дисків і формує правильну постать.

2.Загартовування організму. Перепади температур при заняттях плаванням нормалізують роботу механізму терморегуляції, що пізніше дозволяє переносити переохолодження організму без будь-яких негативних наслідків.

3.Профілактика серцево-судинних захворювань. Плавання, при використанні активних стилів, завдає такої ж дії на організм, як і будь-який інший аеробний вид спорту. Аеробне навантаження – це навантаження, під час якого м'язи починають споживати максимальну кількість кисню, а легені, серце і судини прагнуть забезпечити його доставку до м'язових тканин. У результаті аеробних тренувань стабілізується кров'яний тиск, збільшується потужність серця і об'єм легенів, що дозволяє попередити розвиток багатьох захворювань серцево-судинної системи.

4.Схуднення. Плавання вельми ефективно для боротьби із зайвою вагою. Особливо це актуально для дуже повних людей, оскільки плавання, фактично, є єдиним видом спорту, здатним забезпечити низькотравматичні тренування на витривалість. Адже у воді суглоби ніг і хребет людини з великою вагою позбавлені надмірних навантажень, як, наприклад, під час бігу.

Не дивлячись  на всі переваги плавання, існує  декілька рекомендацій, яких необхідно дотримуватися під час занять у воді. Ось вони: 
         - виключіть прийом їжі за півтори години до входження у воду. Під час плавання поверхня вашого тіла піддається тиску води, який може перешкодити нормальному перетравлюванню їжі; 
         - заняття плаванням в прохолодній воді тимчасово пригноблюють діяльність системи виділення, і особливо, потових залоз. Тому виведення шлаків і рідини з вашого організму повністю лягає на нирки. Тим, хто має з ними проблеми, слід відноситися до плавання з обережністю; 
         - не допускайте переохолодження, знаходячись у воді. Це може привести до застуди.

Теренкур - метод санаторно-курортного лікування, який передбачає дозовані фізичні навантаження у вигляді піших прогулянок, сходжень у гористій місцевості за певними маршрутами. На ньому зазначають місця відпочинку, застосовується часта зміна підйомів і спусків. Для теренкуру є різні маршрути з поступовим збільшенням крутизни місцевості Терренкур благотворно впливає на стан організму, покращує роботу серцево-судинної системи та органів дихання, стимулює обмін речовин, нервову активність.

• маршрут № 1 — 500 м, 2-5°;
• маршрут № 2 — 1000 м, 5-10°;маршрут № 3 — 2000 м, 10-15°;
• маршрут № 4 — 3000-5000 м, 15-20°.

Окрім цих показників фізичне навантаження дозується темпом ходьби і кількістю зупинок для відпочинку.

В Україні лікування терренкуром особливо розвинуте у Криму і в Карпатах (Трускавець, Східниця тощо).

Трудотерапія позитивно впливає і на хворий орган, і на весь організм. Праця й сама по собі є джерелом здоров'я і доброго фізичного розвитку.

Лікувальна  фізкультура може бути рекомендована в комплексному лікуванні багатьох захворювань. Щодо протипоказань до лікувальної фізкультури , то вони дуже відносні. В основному це тяжкий стан хворого, небезпека кровотечі (грудної, черевної, маткової) у зв'язку з травмою або захворюванням, температура тіла понад 37,5°, сильні болі під час рухів, різке загострення місцевого запального процесу. Ці протипоказання тимчасові, вони мають обмежений характер.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Організація  та проведення дослідження ефективності ЛФК

1. Використання фізичної реабілітації в галузі лікувальної фізичної культури (ЛФК) при внутрішніх захворюваннях органів

Лікувальна  фізкультура – один з найбільш біологічно обгрунтованих методів лікування. Це перш за все терапія регуляторних механізмів,  яка використовує найадекватніші біологічні шляхи мобілізації власних пристосувальних, захисних і компенсаторних властивостей організму для ліквідації патологічного процесу.

При складанні приватних методик лікувальної фізичної культури при тих або інших захворюваннях виходять із основних лікувальних завдань, стану хворого, клінічної картини захворювання й ступені пристосованості хворого до фізичних навантажень.

ЛФК при захворюваннях нервової системи

Лікувальна  фізична культура при неврозах. Неврози - функціональні захворювання нервової системи, що розвиваються під впливом  психотравм, надмірних або тривалих монотонних роздратувань, що ведуть до зриву вищої нервової діяльності з порушенням (ослабленням) основних нервових процесів.

Клінічно проявляються в різних формах нервово-психічної  неврівноваженості з явищами  нервово-вегетативних реакцій. Відомі (по И.П. Павлову) трьох основних форм неврозу: неврастенія, істерія, психастенія.

Фізичні вправи з їхнім тонізуючим впливом при відповідній методиці з урахуванням форми й проявів неврозу можуть сприяти нормалізації коркової нейродинаміки, підкірково-коркових співвідношень, поліпшують кортико-вісцеральні взаємини. Вони можуть сприяти поліпшенню процесів внутрішнього середовища, підвищенню опірності й витривалості організму.

Істотною умовою для одержання гарних результатів  лікування є встановлення контакту між методистом, лікарем і хворим.

Фізичні й емоційні навантаження при проведенні лікувальної фізичної культури не повинні бути надмірними. Призначаються фізичні вправи переважно загально зміцнювального характеру з поступовим збільшенням навантаження.

Проводяться на тлі строгої регламентації режиму, чергування сну й пильнування.

У заняття необхідно включати елементи гри з м'ячем, вправи із завданням на увагу, на координацію, рівновагу, дихальні вправи.

Сприятливо  впливають на хворого організовані прогулянки, деякі види легких не стомлюючих спортивних вправ (ходьба на лижах, дозоване купання, плавання).

ЛФК при захворюваннях  серцево-судинної системи

Серцево-судинна  система виконує дуже важливу  роль у діяльності всього організму, доставляючи всім органам необхідні  живильні речовини й регулюючи, отже, загальний обмін речовин.

Кров перебуває в безперервному русі, що здійснюється спільною функцією серця й посудин. Кількість крові, що викидає за певний відрізок часу шлуночками серця в судинну систему, залежить, з одного боку, від кількості крові, що притікає, у праве передсердя, а з іншого боку - від кількості викидає крови, що, при скороченнях шлуночків серця. У стані спокою організму кожен шлуночок при скороченні викидає від 50 до 60 мол крові (ударний обсяг серця).

При фізичних вправах ударний  обсяг серця підвищується.

При м'язовій роботі в кровообігу беруть велику участь периферичні кровоносні посудини (артеріальні й венозні). Відня не мають здатність активно змінювати свій просвіт, рух крові в них залежить від функції м'язів. При фізичному навантаженні м'яза, скорочуючись, сприяють просуванню крові по венах, у результаті чого полегшується робота серця. У працюючих м'язах відкривається й розширюється велика кількість найтонших посудин (капілярів) і їхня ємність стає в багато разів більше, ніж у тих же м'язах у стані спокою.

Під час м'язової роботи кількість циркулюючої крові значно зростає, що викликає поліпшення обміну речовин, тобто прискорюється доставка тканинам кисню й живильних речовин і швидше виводяться з організму продукти розпаду.