Дослідження ефективності лікувальної фізкультури в системі фізичної культури

Засоби лікувальної  фізкультури такі: фізичні вправи, природні фактори, руховий і гігієнічний  режими.

Фізичні вправи — основний засіб лікувальної фізкультури. Вона використовує спеціально підібрані, методично оформлені вправи.

Фізичні вправи поділяють на такі різновиди:

1. Гімнастичні,  які можуть бути активними  (без снарядів, із снарядами, на  снарядах) і пасивними.

2. Прикладні.  Це ходьба, біг, стрибки, метання.

3. Ігри. Вони  виробляють кмітливість, уважність, швидкість, силу, спритність, колективізм, дисциплінованість.

Гімнастичні вправи — один з основних засобів лікувальної фізкультури. Гімнастичні вправи слід виконувати у спокійному темпі, без затримки дихання. Спочатку залучають до рухової активності дрібні, а потім

середні і великі м'язи. У осіб похилого віку, залежно  від індивідуальних

фізичних можливостей, об'єм і тривалість виконання гімнастичних вправ

можуть бути скорочені до половини, порівняно  з людиною середнього віку.

Прикладні:

Ходьба

Для підтримки гарного самопочуття і забезпечення оздоровчого ефекту в фізичній культурі широко використовується оздоровча ходьба. При відповідній швидкості (до 6,5 км/год) її інтенсивність може досягати зони тренуючої режиму (ЧСС 120-130 уд/хв). За таких умов за 1 годину ходьби витрачається 300-400 кілокалорій енергії в залежності від маси тіла (приблизно 0,7 ккал/кг на 1 км пройденого шляху). Наприклад, людина з масою тіла 70 кг при проходженні 1 км витрачає близько 50 кілокалорій. При швидкості ходьби 6 км/год сумарний витрата енергії складе 300 кілокалорій (50x6). При щоденних заняттях оздоровчою ходьбою (по 1 годині) сумарний витрата енергії за тиждень складе близько 2000 кілокалорій, що забезпечить мінімальний тренувальний ефект - Для компенсації дефіциту енерговитрат і зростання функціональних можливостей організму.

Прискорена  ходьба в якості самостійного оздоровчого  засобу може бути рекомендована лише при наявності протипоказань  до бігу (на ранніх етапах реабілітації після важких захворювань, при надмірній  масі тіла, у людей похилого людей з низьким рівнем фізичної підготовленості). При відсутності серйозних відхилень у стані здоров'я вона може використовуватися лише як першого (підготовчого) етапу тренування на витривалість у початківців з низькими функціональними можливостями. Надалі, у міру зростання тренованості, заняття оздоровчою ходьбою повинні змінюватися біговій тренуванням.

Біг

Найсприятливіший  вплив на здоров'я має біг. Він  справляє різнобічний

фізіологічний вплив на всі системи організму.

Біг є природним руховим актом, що супроводжує людину протягом усього її розвитку. Він з усіх видів спорту має найбільший сприятливий вплив на серцево-судинну систему в цілому, при ньому зростає життєва ємність легень, покращується обмін речовин, вдосконалюється робота м'язової системи, активізується діяльність нервової системи й ендокринного

апарату.

В результаті підвищується працездатність організму, його опірність  до

несприятливого  впливу зовнішнього середовища.

Люди, які ведуть малорухливий спосіб життя, частіше хворіють на

гіпертонічну  хворобу, атеросклероз, цукровий діабет, схильні до

ожиріння.

Біг є гарним засобом психологічної саморегуляції, використовується

для боротьби з  нервовою перенапругою і шкідливими звичками.

При повільному бігові протягом 10 хв частота серцевих скорочень

збільшується  до 130-160 за 1 хв, максимальний артеріальний тиск досягає

140-160 мм рт.ст.

Медична сестра, пропагуючи і рекомендуючи заняття  бігу, особливо людям старшого віку, повинна підкреслити три основних правила:

-  не бігти  швидко без розминки;

-  не бігти швидко, будучи стомленим.

Стрибки

Існує кілька груп, за якими класифікуються всі стрибки -

Стійки:

• Передня (лицем до води);
• Задня (спиною до води);
• Стійка на руках.

Наявність розбігу:

• Стрибок з місця;
• Стрибок з розбігу.

Положення тіла:

• прогнувшись - прямі ноги сполучені разом;
• Зігнувшись - тулуб зігнуте в поясі, ноги прямі;
• В угрупуванні - зведені коліна підтягнуті до тулуба, руки обхоплюють нижню частину ніг.

Обороти і гвинти:

• напівоберт - стрибок з обертанням тіла навколо поперечної осі на 180 градусів;
• Оборот - стрибок з обертанням тіла навколо поперечної осі на 360 градусів, бувають також стрибки у 1,5, 2, 2,5, 3 та 3,5 обороту;
• Полувінт - стрибок з обертанням тіла навколо подовжньої осі на 180 градусів;
• Гвинт - стрибок з обертанням тіла навколо подовжньої осі на 360 градусів, бувають також стрибки з 1,5, 2, 2,5 і 3 гвинтами.

Метання

Метання (наприклад, малих м'ячів (гумових, тенісних , хокейних) і гранати) є важливим засобом  фізичного розвитку і спеціальної  підготовки школярів і молоді. Вага і діаметр м'ячів, що використовуються під час навчання і тренування, можуть бути різними. На змаганнях використовуються м'ячі вагою 150 г і діаметром від 5,8 до 6,2 см. Вага гранати повинна бути 700, 500 або 250 г. Граната вагою 700 г має такі розміри: довжина гранати - 24 см; довжина ручки - 10,7 см; діаметр стаканчика 4,5 см.

Метання м'яча  і гранати виконується з місця  і розбігу в коридор шириною 10 м від криволінійної планки довжиною 3,66 м. Метання м'яча і  гранати складається з розбігу, відведення снаряда, кидка (фінальне зусилля) і гальмування перед планкою. Виконуючи метання, необхідно дотримуватись загальних для всіх видів метань правил виходу на оптимальну швидкість рухів у розбізі, скоку, поворотах, а також створення якомога довшого шляху прикладання зусиль до снаряда та випуску його по найбільш оптимальній траєкторії.

Розрізняють кілька видів ігр:

• Ігри рухливі, пов'язані з швидкими рухами (бігом, стрибками).
• Ігри спортивні. Із них у лікувальній фізкультурі використовують волейбол, теніс, городки, елементи баскетболу та деякі інші.

Рухлива гра  багатьма авторами визначається як один з основних засобів і методів фізичного виховання і використовується в переваж на етапі закріпленні та удосконаленні рухових навичок. Цінність її полягає у тому, що рухлива гра викликає позитвні емоції, почуття задоволення, життєрадісність, активність, позитивно впливає на психічний та фізичний розвиток дошкільника, сприяє збагаченню рухового досвіду дитини.

Рухлива гра  – це усвідомлена, емоційна діяльність дітей, спрямована на досягнення розумової ігрової мети.

Крім цього, рухлива гра – це активна рухова діяльність дітей. Основоположник теорії фізичного виховання П.Лесгафт  стверджував, що гра – це засіб, в  якому діти проявляють свою самостійність під час розподілу ролей і дій у процесі гри.

Рухлива гра  має свою структуру:

• ігровий процес;
• ролі;
• ігрові дії;
• сюжет гри ( в несюжетних іграх відсутній );
• правила гри.

Відповідно  до обраної ролі діти виконують ігрові дії. Ігрові дії об’єднують дітей між собою і збігаються з виконанням рухів, наприклад: «зайчики», «жабки» - стрибають. Рухи стають способом вираження ігрових дій.

Правила гри  – це норми поведінки, які є  обов’язковими для всіх учасників гри. Розрізняють правила: прості і складні.

Є кілька класифікацій видів рухливих ігор залежно від ознаки, що покладена в основу тієї чи іншої класифікації. Насамперед це рухливі ігри з простими та складними правилами. В іграх з простими правилами саме правило підказує її дії у грі: «Потяг», «Коники». У цих іграх всі діти виконують їх варто у роботі з дітьми молодшого дошкільного віку.

Складні правила  вимагають певного способу дії, мідії та часу. На кожне слово чи сигнал чи сигнал дитина виконує певні рухові дії.

У наступній  класифікації всі рухливі ігри, залежно від характеру рухових дій, поділені на види: сюжетні і несюжетні, ірові вправи, ігри-естафети та ігри з елементами спорту. В основному сюжетних ігор покладено певний сюжет ( дії людей, тварин та птахів, природні явища), наприклад: «Сонечко і дощик», «Гуси-лебеді», «Вовк у рову» тощо. Вони мають чітко зафіксовані правила.

Несюжетні ігри – це ігри на кшталт повіток, наприклад  «Квач», «Піжмурки». Вони не мають сюжету і в їх основу покладено лише лише рухові дії. До несюжетних належать ігри з використанням різних предметів: «Кільцекид», «Кеглі», «Школа м’яча» тощо. У цих іграх виконуються конкретні рухові завдання: накинути кільце на палицю, потрапити кулькою в кеглю.

Ігрові вправи  теж  діляться на вправи сюжетного і несюжетного  характеру. Вправи сюжетного характеру – «Ведмедик на поваленому дереві» (повзання по лаві); «Папуга на жердині» (ходьба у рівновазі по гімнастичній палиці боком); Мавпочки» (лазіння по гімнастичній стінці) тощо. Ігрові вправи несюжетного характеру – це вправи, в основу яких покладено дії з предметами. Предмет полегшує виконання завдання: «Добіжи до прапорця», «Пролізь в обруч».

Для ігор з елементами спорту належать городки, волейбол, баскетбол, футбол, більшість з них вводяться  зі старшої групи. Також ігри-естафети, які застосовуються в роботі з дітьми середнього та здебільшого у старшому дошкільному віці і діляться на кілька видів:

• за кількістю завдань – прості і складні;
• за характером пересувань – колективні, індивідуальні, парні;
• за містом і характером завдань – тематичні, несюжетні і комічні.

Наприклад, «Передача  м’яча над головою» - це проста, лінійна, колективна, не сюжетна гра-естафета, а «Стрибки вдвох у мішках»  або «Хто більше набере воді» ( перенесення  води у тарілці, яку тримають двоє дітей з оббіганням перешкод та про  лазіння під мотузкою на висоті очей дитини способом прогнувшись) – це складні, лінійні, парні та комічні гри-естафети.

У програмах  виховання дітей дошкільного  віку та методичних посібниках ігри діляться  за ознакою переважаючого руху:

• ігри з ходьбою, бігом, рівновагою – «Іменинний пиріг», «Два морози»;
• ігри з киданням та ловінням предметів – «Мисливці і звірі»;
• ігри зі стрибками – «Горобчики»;
• ігри на орієнтування у просторі – «Знайди і промовчи», «Піжмурки».

За ступенями  фізичного навантаження ігри бувають  великої, середньої і малої рухливості. До ігор великої рухливості належать ті, в яких активну участь бере вся група і зміст яких становлять інтенсивні рухи – біг, стрибки у поєднанні з іншими основними рухами («Снігурі і кіт», «Жаби і чапля», «Рибалки і рибки»). В іграх середньої рухливості беруть участь всі діти, але характер рухів спокійний: метання предметів, ходьба, пересування через предмети )»Зозуля», «Море хвилюється»). До цих ігор належать всі хороводні ігри. Ігри малої рухливості передбачають участь частини дітей або однієї дитини – інші спостерігають, рухи виконуються у повільному темпі (»найди і промовчи», «Чий голос почув?», «Кого не стало?»).

Крім цього, в роботі з дітьми дошкільного  віку використовуються різновиди українських  народних ігор. Насамперед це сезонно-обрядові ігри типу «Кривий танець», «Горішок», «Подоляночка». Ці ігри проводилися у певні пори року, відповідно до свят календаря, супроводжувалися обрядовими піснями, хороводами, деякі з них починалися з магічних звертань – закличок до сил природи, тварин.

У побутових народних іграх відображено працелюбство українського народу ( землеробство, тваринництво, ковальство, мисливство, рибальство)% «Гуси», «Нема пана вдома», «Гра у коваля».

Ігри-ловітки – «Піжмурки», «Латка», «Квач», у них удосконалюються навички швидкого бігу і ці ігри не мають сюжету.

Ще можна  виокремити серед народних ігор – ігри-забави та ігри-атракціони. Сюди належать ігри естафетного характеру з елементами змагань (стрибки на одній – другу тримає товариш; закидання м’ячів у рухому ціль; перетягування каната, ходьба на низьких ходулях; підстрибування і ловіння ласощів зубами: бублика, цукерки) – «Бій півнів», «Перетягування бука», «Пес»; ігри комічного характеру – «Ледачий Гриць»; гойдання на гойдалках; катання на саморобних каруселях; лазіння по гладкому стовбуру тощо.

Керівництво ходом  гри

У молодших групах вихователь обов’язково є учасником гри, виконуючи головну роль. Наприкінці ІІ-ї молодшої та на початку середньої груп теж бере участь у грі, але в ролі ведучого лише 1 раз, коли ця гра розучується. У старшому дошкільному віці бере участь у грі в тому разі, якщо дитини не вистачає пари або якщо потрібно виконувати роль судді. Участь вихователя у грі інколи підсилює її емоційну насиченість та привабливість, посилює інтерес до неї у дітей.

Вихователь  стежить за виконанням дітьми правил гри, за якістю виконання рухових  дій. Він має так керувати грою, щоб у ній закріплювались та удосконалювалися вміння та навички з основних рухів. Не можна допускати у грі порушень вимог до виконання того чи іншого основного руху.

Вихователь  стежить у процесі гри, щоб  діти діяли відповідно до поставлених  рухових завдань. Часто вихователі планують у грі з ловлею закріплення  навичок бігу з вивертанням. Проте  не звертають уваги, що діти просто біжать по прямій з одного кінця залу чи майданчика в інший, тікаючи від того, хто ловить. Вихователю варто звернути увагу дітей на те, що однією з умов є використання у грі саме бігу з вивертанням, попередньо ознайомивши їх з цими прийомами ( різко зупинитися і змінити напрямок бігу; різко присісти і побігти в інший бік; прогнутися и пробігти під рукою того, хто ловить в будь-який інший бік; бігти, швидко змінюючи напрямок руху). І лише та дитина правильно грає, яка намагалася вивернутися від того, хто ловить.

Недоцільно дитину, яку піймали, вилучити з гри на одне програвання, як це часто ми можемо спостерігати у практиці роботи. Адже вона і так бігає правильно, тому і була піймана, а ми ще садимо її на стільчик, забираючи можливість повправлятися. Головне завдання для вихователя – це забезпечити активну участь дітей у грі. Надання дитині можливості активно рухатися приведе до позитивних зрушень в її руховій підготовленості.