Дослідження ефективності лікувальної фізкультури в системі фізичної культури

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 01 Февраля 2013 в 00:03, дипломная работа

Описание

Предмет исследования - организационно-методические основы лечебной физкультуры в системе физической реабилитации.
Цель исследования - исследовать современные научные достижения в области реабилитации больных средствами лечебной физической культуры при различных заболеваниях органов и систем.
Практическая значимость заключается в создании и обосновании основании теоретических положений и экспериментальных материалов рекомендаций по использованию разработанных методик проведения занятий ЛФК.

Содержание

ВСТУП……………………………………………………………………………...3
РОЗДІЛ 1. Лікувальна фізична культура……………………………………..….6
Історія розвитку та поняття ЛФК як невід’ємної складової процесу реабілітації …………………………………………………………………...6
Різноманітність засобів лікувальної фізкультури…………………….….10
Форми лікувальної фізкультури…………………………………………..19
РОЗДІЛ 2. Організація та проведення дослідження ефективності ЛФК……...32
Використання фізичної реабілітації в галузі лікувальної фізичної культури (ЛФК) при внутрішніх захворюваннях органів…………………………..32
Ефективність лікувальної фізкультури……………………………………..41
Ефективність методики загартовування……………………………………42
Раціональне харчування як фактор здорового способу життя……………46
РОЗДІЛ 3. Реабілітаційна дія ЛФК у системі фізичної реабілітації…………..53
Вплив оздоровчої фізичної культури на організм………………………...53
Основні педагогічні принципи побудови методики лікувальної фізичної культури……………………………………………………………………...60
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….63
ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА………………………………………………...….65

Работа состоит из  1 файл

Дослідження ефективності лікувальної фізкультури в системі фізичної реабілітації чистовик.doc

— 415.50 Кб (Скачать документ)

Засоби лікувальної  фізкультури такі: фізичні вправи, природні фактори, руховий і гігієнічний  режими.

Фізичні вправи — основний засіб лікувальної фізкультури. Вона використовує спеціально підібрані, методично оформлені вправи.

Фізичні вправи поділяють на такі різновиди:

1. Гімнастичні,  які можуть бути активними  (без снарядів, із снарядами, на  снарядах) і пасивними.

2. Прикладні.  Це ходьба, біг, стрибки, метання.

3. Ігри. Вони  виробляють кмітливість, уважність, швидкість, силу, спритність, колективізм, дисциплінованість.

Гімнастичні вправи — один з основних засобів лікувальної фізкультури. Гімнастичні вправи слід виконувати у спокійному темпі, без затримки дихання. Спочатку залучають до рухової активності дрібні, а потім

середні і великі м'язи. У осіб похилого віку, залежно  від індивідуальних

фізичних можливостей, об'єм і тривалість виконання гімнастичних вправ

можуть бути скорочені до половини, порівняно  з людиною середнього віку.

Прикладні:

Ходьба

Для підтримки гарного самопочуття і забезпечення оздоровчого ефекту в фізичній культурі широко використовується оздоровча ходьба. При відповідній швидкості (до 6,5 км/год) її інтенсивність може досягати зони тренуючої режиму (ЧСС 120-130 уд/хв). За таких умов за 1 годину ходьби витрачається 300-400 кілокалорій енергії в залежності від маси тіла (приблизно 0,7 ккал/кг на 1 км пройденого шляху). Наприклад, людина з масою тіла 70 кг при проходженні 1 км витрачає близько 50 кілокалорій. При швидкості ходьби 6 км/год сумарний витрата енергії складе 300 кілокалорій (50x6). При щоденних заняттях оздоровчою ходьбою (по 1 годині) сумарний витрата енергії за тиждень складе близько 2000 кілокалорій, що забезпечить мінімальний тренувальний ефект - Для компенсації дефіциту енерговитрат і зростання функціональних можливостей організму.

Прискорена  ходьба в якості самостійного оздоровчого  засобу може бути рекомендована лише при наявності протипоказань  до бігу (на ранніх етапах реабілітації після важких захворювань, при надмірній  масі тіла, у людей похилого людей з низьким рівнем фізичної підготовленості). При відсутності серйозних відхилень у стані здоров'я вона може використовуватися лише як першого (підготовчого) етапу тренування на витривалість у початківців з низькими функціональними можливостями. Надалі, у міру зростання тренованості, заняття оздоровчою ходьбою повинні змінюватися біговій тренуванням.

Біг

Найсприятливіший  вплив на здоров'я має біг. Він  справляє різнобічний

фізіологічний вплив на всі системи організму.

Біг є природним руховим актом, що супроводжує людину протягом усього її розвитку. Він з усіх видів спорту має найбільший сприятливий вплив на серцево-судинну систему в цілому, при ньому зростає життєва ємність легень, покращується обмін речовин, вдосконалюється робота м'язової системи, активізується діяльність нервової системи й ендокринного

апарату.

В результаті підвищується працездатність організму, його опірність  до

несприятливого  впливу зовнішнього середовища.

Люди, які ведуть малорухливий спосіб життя, частіше хворіють на

гіпертонічну  хворобу, атеросклероз, цукровий діабет, схильні до

ожиріння.

Біг є гарним засобом психологічної саморегуляції, використовується

для боротьби з  нервовою перенапругою і шкідливими звичками.

При повільному бігові протягом 10 хв частота серцевих скорочень

збільшується  до 130-160 за 1 хв, максимальний артеріальний тиск досягає

140-160 мм рт.ст.

Медична сестра, пропагуючи і рекомендуючи заняття  бігу, особливо людям старшого віку, повинна підкреслити три основних правила:

-  не бігти  швидко без розминки;

-  не бігти швидко, будучи стомленим.

Стрибки

Існує кілька груп, за якими класифікуються всі стрибки -

Стійки:

  • Передня (лицем до води);
  • Задня (спиною до води);
  • Стійка на руках.

Наявність розбігу:

  • Стрибок з місця;
  • Стрибок з розбігу.

Положення тіла:

  • прогнувшись - прямі ноги сполучені разом;
  • Зігнувшись - тулуб зігнуте в поясі, ноги прямі;
  • В угрупуванні - зведені коліна підтягнуті до тулуба, руки обхоплюють нижню частину ніг.

Обороти і гвинти:

  • напівоберт - стрибок з обертанням тіла навколо поперечної осі на 180 градусів;
  • Оборот - стрибок з обертанням тіла навколо поперечної осі на 360 градусів, бувають також стрибки у 1,5, 2, 2,5, 3 та 3,5 обороту;
  • Полувінт - стрибок з обертанням тіла навколо подовжньої осі на 180 градусів;
  • Гвинт - стрибок з обертанням тіла навколо подовжньої осі на 360 градусів, бувають також стрибки з 1,5, 2, 2,5 і 3 гвинтами.

Метання

Метання (наприклад, малих м'ячів (гумових, тенісних , хокейних) і гранати) є важливим засобом  фізичного розвитку і спеціальної  підготовки школярів і молоді. Вага і діаметр м'ячів, що використовуються під час навчання і тренування, можуть бути різними. На змаганнях використовуються м'ячі вагою 150 г і діаметром від 5,8 до 6,2 см. Вага гранати повинна бути 700, 500 або 250 г. Граната вагою 700 г має такі розміри: довжина гранати - 24 см; довжина ручки - 10,7 см; діаметр стаканчика 4,5 см.

Метання м'яча  і гранати виконується з місця  і розбігу в коридор шириною 10 м від криволінійної планки довжиною 3,66 м. Метання м'яча і  гранати складається з розбігу, відведення снаряда, кидка (фінальне зусилля) і гальмування перед планкою. Виконуючи метання, необхідно дотримуватись загальних для всіх видів метань правил виходу на оптимальну швидкість рухів у розбізі, скоку, поворотах, а також створення якомога довшого шляху прикладання зусиль до снаряда та випуску його по найбільш оптимальній траєкторії.

Розрізняють кілька видів ігр:

  • Ігри рухливі, пов'язані з швидкими рухами (бігом, стрибками).
  • Ігри спортивні. Із них у лікувальній фізкультурі використовують волейбол, теніс, городки, елементи баскетболу та деякі інші.

Рухлива гра  багатьма авторами визначається як один з основних засобів і методів фізичного виховання і використовується в переваж на етапі закріпленні та удосконаленні рухових навичок. Цінність її полягає у тому, що рухлива гра викликає позитвні емоції, почуття задоволення, життєрадісність, активність, позитивно впливає на психічний та фізичний розвиток дошкільника, сприяє збагаченню рухового досвіду дитини.

Рухлива гра  – це усвідомлена, емоційна діяльність дітей, спрямована на досягнення розумової ігрової мети.

Крім цього, рухлива гра – це активна рухова діяльність дітей. Основоположник теорії фізичного виховання П.Лесгафт  стверджував, що гра – це засіб, в  якому діти проявляють свою самостійність під час розподілу ролей і дій у процесі гри.

Рухлива гра  має свою структуру:

  • ігровий процес;
  • ролі;
  • ігрові дії;
  • сюжет гри ( в несюжетних іграх відсутній );
  • правила гри.

Відповідно  до обраної ролі діти виконують ігрові дії. Ігрові дії об’єднують дітей між собою і збігаються з виконанням рухів, наприклад: «зайчики», «жабки» - стрибають. Рухи стають способом вираження ігрових дій.

Правила гри  – це норми поведінки, які є  обов’язковими для всіх учасників гри. Розрізняють правила: прості і складні.

Є кілька класифікацій видів рухливих ігор залежно від ознаки, що покладена в основу тієї чи іншої класифікації. Насамперед це рухливі ігри з простими та складними правилами. В іграх з простими правилами саме правило підказує її дії у грі: «Потяг», «Коники». У цих іграх всі діти виконують їх варто у роботі з дітьми молодшого дошкільного віку.

Складні правила  вимагають певного способу дії, мідії та часу. На кожне слово чи сигнал чи сигнал дитина виконує певні рухові дії.

У наступній  класифікації всі рухливі ігри, залежно від характеру рухових дій, поділені на види: сюжетні і несюжетні, ірові вправи, ігри-естафети та ігри з елементами спорту. В основному сюжетних ігор покладено певний сюжет ( дії людей, тварин та птахів, природні явища), наприклад: «Сонечко і дощик», «Гуси-лебеді», «Вовк у рову» тощо. Вони мають чітко зафіксовані правила.

Несюжетні ігри – це ігри на кшталт повіток, наприклад  «Квач», «Піжмурки». Вони не мають сюжету і в їх основу покладено лише лише рухові дії. До несюжетних належать ігри з використанням різних предметів: «Кільцекид», «Кеглі», «Школа м’яча» тощо. У цих іграх виконуються конкретні рухові завдання: накинути кільце на палицю, потрапити кулькою в кеглю.

Ігрові вправи  теж  діляться на вправи сюжетного і несюжетного  характеру. Вправи сюжетного характеру – «Ведмедик на поваленому дереві» (повзання по лаві); «Папуга на жердині» (ходьба у рівновазі по гімнастичній палиці боком); Мавпочки» (лазіння по гімнастичній стінці) тощо. Ігрові вправи несюжетного характеру – це вправи, в основу яких покладено дії з предметами. Предмет полегшує виконання завдання: «Добіжи до прапорця», «Пролізь в обруч».

Для ігор з елементами спорту належать городки, волейбол, баскетбол, футбол, більшість з них вводяться  зі старшої групи. Також ігри-естафети, які застосовуються в роботі з дітьми середнього та здебільшого у старшому дошкільному віці і діляться на кілька видів:

  • за кількістю завдань – прості і складні;
  • за характером пересувань – колективні, індивідуальні, парні;
  • за містом і характером завдань – тематичні, несюжетні і комічні.

Наприклад, «Передача  м’яча над головою» - це проста, лінійна, колективна, не сюжетна гра-естафета, а «Стрибки вдвох у мішках»  або «Хто більше набере воді» ( перенесення  води у тарілці, яку тримають двоє дітей з оббіганням перешкод та про  лазіння під мотузкою на висоті очей дитини способом прогнувшись) – це складні, лінійні, парні та комічні гри-естафети.

У програмах  виховання дітей дошкільного  віку та методичних посібниках ігри діляться  за ознакою переважаючого руху:

  • ігри з ходьбою, бігом, рівновагою – «Іменинний пиріг», «Два морози»;
  • ігри з киданням та ловінням предметів – «Мисливці і звірі»;
  • ігри зі стрибками – «Горобчики»;
  • ігри на орієнтування у просторі – «Знайди і промовчи», «Піжмурки».

За ступенями  фізичного навантаження ігри бувають  великої, середньої і малої рухливості. До ігор великої рухливості належать ті, в яких активну участь бере вся група і зміст яких становлять інтенсивні рухи – біг, стрибки у поєднанні з іншими основними рухами («Снігурі і кіт», «Жаби і чапля», «Рибалки і рибки»). В іграх середньої рухливості беруть участь всі діти, але характер рухів спокійний: метання предметів, ходьба, пересування через предмети )»Зозуля», «Море хвилюється»). До цих ігор належать всі хороводні ігри. Ігри малої рухливості передбачають участь частини дітей або однієї дитини – інші спостерігають, рухи виконуються у повільному темпі (»найди і промовчи», «Чий голос почув?», «Кого не стало?»).

Крім цього, в роботі з дітьми дошкільного  віку використовуються різновиди українських  народних ігор. Насамперед це сезонно-обрядові ігри типу «Кривий танець», «Горішок», «Подоляночка». Ці ігри проводилися у певні пори року, відповідно до свят календаря, супроводжувалися обрядовими піснями, хороводами, деякі з них починалися з магічних звертань – закличок до сил природи, тварин.

У побутових народних іграх відображено працелюбство українського народу ( землеробство, тваринництво, ковальство, мисливство, рибальство)% «Гуси», «Нема пана вдома», «Гра у коваля».

Ігри-ловітки – «Піжмурки», «Латка», «Квач», у них удосконалюються навички швидкого бігу і ці ігри не мають сюжету.

Ще можна  виокремити серед народних ігор – ігри-забави та ігри-атракціони. Сюди належать ігри естафетного характеру з елементами змагань (стрибки на одній – другу тримає товариш; закидання м’ячів у рухому ціль; перетягування каната, ходьба на низьких ходулях; підстрибування і ловіння ласощів зубами: бублика, цукерки) – «Бій півнів», «Перетягування бука», «Пес»; ігри комічного характеру – «Ледачий Гриць»; гойдання на гойдалках; катання на саморобних каруселях; лазіння по гладкому стовбуру тощо.

Керівництво ходом  гри

У молодших групах вихователь обов’язково є учасником гри, виконуючи головну роль. Наприкінці ІІ-ї молодшої та на початку середньої груп теж бере участь у грі, але в ролі ведучого лише 1 раз, коли ця гра розучується. У старшому дошкільному віці бере участь у грі в тому разі, якщо дитини не вистачає пари або якщо потрібно виконувати роль судді. Участь вихователя у грі інколи підсилює її емоційну насиченість та привабливість, посилює інтерес до неї у дітей.

Вихователь  стежить за виконанням дітьми правил гри, за якістю виконання рухових  дій. Він має так керувати грою, щоб у ній закріплювались та удосконалювалися вміння та навички з основних рухів. Не можна допускати у грі порушень вимог до виконання того чи іншого основного руху.

Вихователь  стежить у процесі гри, щоб  діти діяли відповідно до поставлених  рухових завдань. Часто вихователі планують у грі з ловлею закріплення  навичок бігу з вивертанням. Проте  не звертають уваги, що діти просто біжать по прямій з одного кінця залу чи майданчика в інший, тікаючи від того, хто ловить. Вихователю варто звернути увагу дітей на те, що однією з умов є використання у грі саме бігу з вивертанням, попередньо ознайомивши їх з цими прийомами ( різко зупинитися і змінити напрямок бігу; різко присісти і побігти в інший бік; прогнутися и пробігти під рукою того, хто ловить в будь-який інший бік; бігти, швидко змінюючи напрямок руху). І лише та дитина правильно грає, яка намагалася вивернутися від того, хто ловить.

Недоцільно дитину, яку піймали, вилучити з гри на одне програвання, як це часто ми можемо спостерігати у практиці роботи. Адже вона і так бігає правильно, тому і була піймана, а ми ще садимо її на стільчик, забираючи можливість повправлятися. Головне завдання для вихователя – це забезпечити активну участь дітей у грі. Надання дитині можливості активно рухатися приведе до позитивних зрушень в її руховій підготовленості.

Информация о работе Дослідження ефективності лікувальної фізкультури в системі фізичної культури