Сутність інвестиційного аналізу

З огляду на викладене виокремимо основні види підприємницького ризику.

Виробничий ризик — пов'язаний з виробництвом і реалізацією продукції, послуг, здійсненням будь-яких видів виробничої діяльності. Серед важливих причин виникнення виробничого ризику — можливе зниження передбачуваних обсягів виробництва, вибір недосконалої технології, збільшення матеріальних чи інших витрат.

Комерційний, або  ринковий, ризик — виникає у процесі реалізації товарів і послуг на ринку. Причинами комерційного ризику можуть бути підвищення закупівельної ціни товарів, непередбачуване зниження обсягу закупівель унаслідок зменшення попиту на ринку, зниження цін реалізації в результаті посилення конкуренції і т. ін.

Фінансовий ризик — виникає у сфері відносин підприємства із зовнішніми інвесторами. Фінансовий ризик діяльності підприємства вимірюється відношенням позикових коштів до власних. Що вище таке відношення, то більшою мірою підприємство у своїй діяльності залежить від кредиторів, а отже, то більший фінансовий ризик, адже припинення або пожорсткішання умов кредитування може спричинити припинення виробництва через відсутність сировини, матеріалів тощо.

Підприємство може кредитувати  інші фірми або шляхом відвантаження власної продукції без попередньої оплати, або у грошовій формі. У цьому разі виникає кредитний ризик, тобто ризик того, що позичальник не сплатить за позичкою.

Підприємства виходять на фінансовий ринок і як емітенти, і як інвестори, тому потрібно враховувати курсовий і процентний ризики.

Курсовий ризик пов'язаний з непередбаченою зміною курсової вартості цінного паперу, а процентний ризик виникає, якщо ціна цінного паперу зменшиться через збільшення норми відсотка.

Інвестиційний ризик виникає в разі вкладення коштів у проекти і недоотримання очікуваного прибутку.

Як зазначалося, ризик  — категорія імовірнісна, і його вимірюють як імовірність певного  рівня втрат. Причому кожний підприємець  встановлює для себе прийнятний ступінь ризику. За припустимий ризик можна взяти загрозу повної втрати прибутку від підприємницької діяльності. Критичний ризик пов'язаний не тільки з втратою прибутку, а й з недоотриманням передбачуваної виручки, коли витрати доводиться відшкодовувати за власний рахунок. Найнебезпечнішим для підприємця є катастрофічний ризик, що призводить до банкрутства підприємства, втрати всього або частини майна, інвестицій підприємства.

Аналіз ризику починається  з виявлення джерел ризику і його причин. За джерелом виникнення розрізняють  такі ризики: господарський; пов'язаний з особистістю людини; зумовлений природними чинниками. За причиною виникнення виокремлюють ризики, що є результатом невизначеного майбутнього; непередбачуваності поведінки партнерів; недостатності інформації. Ризик завжди так чи інакше пов'язаний із станом інформаційного забезпечення рішення.

Мета аналізу ризику - надати учасникам інвестиційного проекту потрібні дані для прийняття рішення про доцільність участі у проекті та створення заходів щодо їх захисту від можливих фінансових втрат.

Розрізняють якісний і кількісний методи визначення та аналізу ризику ІП.

Якісний метод - це визначення показників ризику, етапів робіт, на яких виникає ризик, його потенційних зон та ідентифікація ризику.

Кількісний аналіз полягає у чисельному визначенні вартісної величини окремих ризиків, а також проекту в цілому [4, с.44].

Оцінка ризику — це своєрідне  поєднання інтуїції і розрахунків. Інтуїція ґрунтується на досвіді людини і на її проникливості. Особливо велике значення інтуїція має в разі недостатності інформації для об'єктивних, точних розрахунків.

Таким чином, дослідження  інвестиційних ризиків, виявлення  факторів, які їх викликають та обчислення можливих втрат – ось важливі  проблеми, на які необхідно зважати  сучасному інвесторові, приймаючи  рішення щодо вкладання коштів у  той чи інший напрям виробничої чи комерційної діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 9. ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО: СТАН, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ, ПОТРЕБА В ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСАХ.

Лісове господарство в  Україні є важливою складовою  економіки та принципово важливе  з екологічної точки зору. Для  України характерний досить низька лісистість з істотними відмінностями між регіонами. Основна частина лісів зосереджена у західній (Карпати) та північній частинах країни, де вони відіграють важливу екологічну та економічну роль, створюючи ваговим внесок у соціальний добробут населення. Ліси центральної, східної та південної частин України відіграють переважно екологічну роль , але вони також дуже важливі для деяких галузей господарства, особливо для сільського господарства, оскільки вони регулюють водний режим, захищають ґрунти від ерозії та запобігають опустелюванню.

Для розуміння сучасного  стану лісового господарства України  важливо враховувати таке:

• Майже всі ліси знаходяться у власності держави.
• Існують комунальні та приватні ліси, але їх розмір і частка у структурі лісів є дуже низькою.
• Державний комітет лісового господарства є центральним органом виконавчої влади у сфері лісового господарства і він здійснює управління основною часткою лісів України. Існують інші органи влади, які здійснюють управління підпорядкованими їм лісами.
• Лісистість території України становить 15,7% і має тенденцію до зростання.
• Середній вік українських лісів становить 55 років і має тенденцію до зростання. Старовікові та праліси збереглися переважно на заповідних землях та віддалених територіях у горах, доступ лісогосподарських підприємств до яких ускладнений.
• Значна частка українських лісів штучно створені і потребують інтенсивного догляду.
• Близько 50% лісів мають режим обмеженого екологічного користування.
• Частина лісів перебуває поза державним контролем, особливо ті, що ростуть на закинутих сільськогосподарські та здані у довгострокове тимчасове користування приватникам.
• Відсутність достовірних та узагальнених даних про ліси та об’єми незаконних рубок.

Згідно з даними Державного комітету лісового господарства України, ліси вкривають 15,7% території України. Загальна  площа території покритої лісами складає 9,7  млн. га3. Загальна площа земель, на яких здійснюється лісове господарство, що включає території  покриті лісами та нелісові землі (сільськогосподарські, води та болота, споруди, комунікації, бідні грунти), які надаються згідно з встановленим порядком і використовуються для цілей лісівництва складає 10,8 млн. га. Загальний запас деревини в лісах України – 1,8 млрд м³. Наведеним даним притаманні деякі особливості, оскільки, з одного боку, за площею та запасами Україна займає восьме місце у Європі (за винятком Російської Федерації), а з другого боку – лісистість в Україні є однією з найнижчих (середній відсоток вкритої лісом площі у світі становить 31%, у Європі – 44%). Що стосується максимального річного об’єму деревини, який може заготовляти Україна, то за оцінками різних експертів ця цифра коливається від 20 до 30 млн м³. Слід зауважити, що середньорічним обсягом лісозаготівель в Україні за останні кілька років можна вважати цифру 15 млн м³, яка, за прогнозами експертів, збільшуватиметься.

Структура лісового господарства України  складається з цілого ряду галузей  і підгалузей, які подані в таблиці 5.

Лісогосподарський комплекс відноситься  до господарських комплексів, що мають  стратегічне значення для національної економіки, оскільки охоплює усі  процеси, що пов'язані з відтворенням та використанням стратегічного  ресурсу – лісу. Він займає порівняно  незначне місце у промисловому виробництві  України. Підприємства цієї галузі виробляють близько 2,4% загального обсягу промислової  продукції і товарів народного споживання, на них зайнято близько 4,5% чисельності промислово-виробничого персоналу.

Таблиця 5

Структура лісового сектору України та деякі результати його діяльності за 2009 рік  
(джерело – Державний комітет статистики України)

Галузі та підгалузі (згідно з КВЕД) лісового сектору	Обсяг реалізованої продукції		Кількість зайнятих працівників
	млрд грн	%	тис. осіб	%
Лісове господарство та пов‘язані з ним послуги (02)	2,8	7,9	74,6	28,7
Оброблення деревини та виробництво виробів із деревини, крім меблів (20)	6,4	17,8	43,9	16,9
Лісопильне та стругальне виробництво; просочування деревини (20.1)	2,1	5,9	17,7	6,8
Виробництво фанери, плит і  панелей, шпону (20.2)	2,9	8,1	9,4	3,6
Виробництво дерев’яних будівельних  конструкцій і столярних виробів (20.3)	1,0	2,8	12,8	4,9
Виробництво дерев’яної тари (20.4)	0,2	0,6	2,2	0,8
Виробництво інших виробів  із деревини та корка, соломки і матеріалів для плетіння (20.5)	0,2	0,4	1,8	0,7
Виготовлення  каркасних конструкцій і покрівель (45.22)	0,5	1,5	2,6	1,0
Столярні та теслярські роботи (45.42)	0,1	0,2	0,8	0,3
Виробництво меблів (36.1)	3,9	10,9	39,8	15,3
Виробництво паперової  маси, паперу, картону та виробів  із них (21)	10,3	28,9	29,1	11,2
Виробництво паперової маси, паперу та картону (21.1)	1,8	4,9	8,4	3,2
Виробництво виробів із паперу та картону (21.2)	8,6	24,0	20,6	7,9
Видавнича та поліграфічна діяльність (22)	11,8	32,9	69,0	26,6
Видавнича діяльність (22.1)	4,0	11,2	28,5	11,0
Поліграфічна діяльність та пов’язані з нею послуги (22.2)	7,6	21,4	40,1	15,5
Лісовий сектор загалом	35,8	100	259,8	100
Лісовий сектор, не включаючи «Видавничу та поліграфічну діяльність»	24,0	67,1	190,8	73,4

 

У сфері обробки й переробки  деревини в Україні функціонує 614 підприємств, 11,6 тис. виробництв, які  входять до складу різних підприємств  нелісопромислового профілю, та 3,2 тис. малих підприємств і кооперативів. Більша частина з них зайнята лісопилянням (61%), виготовленням будівельних деталей із деревини (24%) і виробництвом меблів (7%).

Тривалий спад виробництва  у галузі уповільнився у 1997р., і промисловість  стабілізувалась. Цей процес відбувся внаслідок підвищення попиту на продукцію  галузі, розвиток підприємництва і  часткове зміцнення фінансового  стану підприємств. Зростання виробництва  продукції спостерігалося в переважній більшості областей, а підприємства Житомирської, Черкаської, Харківської, Івано-Франківської, Луганської, Дніпропетровської, Чернігівської областей і м. Києва  перевищили середній по галузі темп приросту. Спад виробництва спостерігався  на підприємствах Херсонської, Кіровоградської, Хмельницької, Сумської, Одеської, Миколаївської  та Запорізької областей [12].

Сьогодні, коли економіка  знаходиться в занепаді і майже  в більшості галузях народного  господарства існує безліч різноманітних  проблем, економічний стан підприємств  лісової промисловості та лісового комплексу в цілому хоче бажати кращого. Нестабільність української економіки та національної валюти, нестача обігових коштів фінансових активів підприємств призводять до постійного зменшення обсягів випущеної продукції, її якості та конкурентноспроможності на ринку.

Незважаючи на недостатні потужності з виробництва основних видів лісопродукції, останні використовуються незадовільно (у виробництві целюлози – на 46,9%, паперу – 25,8%, картону – 38,4%). Необхідно зазначити, що потреба в цій продукції в 2 – 6 разів більша, тому попит задовольняється за рахунок імпорту, на що витрачається щорічно близько 400 млн. дол. США.

Досягнутий обсяг виробництва  продукції визначається насамперед можливостями її реалізації, проте, він  стримувався такими факторами, як високі ціни та недостотньо якісна продукція. Високі ціни на продукцію склалися в результаті значних витрат на їх виробництво (висока вартість сировини та інших матеріальних ресурсів). Крім цього на зростання ціни вплинуло використання застарілих технологій та експлуатація зношеного устаткування. Ці самі причини також вплинули й на погіршення якості продукції. Усе це вкрай негативно позначилося на конкурентоспроможності великої кількості галузевої продукції не лише на світовому ринку, але й на можливостях її реалізації у межах України.

До збільшення матеріальних витрат призвело насамперед зростання  цін на ресурси, різке зменшення  використання дешевої сировини –  деревних відходів та макулатури, перевитрати  сировини, палива та енергії через  експлуатацію зношеного устаткування й застосування застарілих технологій.

Стан основних виробничих фондів галузі не відповідає сучасним вимогам виробництва. Ступінь їх зносу становить 43,6%, в тому числі  машин і устаткування – 56,6%. Найвищого  рівня знос активної частини основних фондів досягає в лісохімічній промисловості  – 81,1%, виробництві целюлози і деревної маси, паперу і картону – 62,7%. 

Інтенсивність лісокористування в  Україні складає 1,3 м³ з кожного гектару площі лісового фонду, вкритого лісовою рослинністю. Для порівняння в Росії такий показник становить 0,19 м³ з гектару, в Фінляндії - 2 м³ з 1 га, в Швеції – 2,2 м³/га, Польщі – 3,6 м³/га, Німеччині – 4,5 м³/га, Австрії – 5,1 м³/га, Швейцарії – 6,0 м³/га.

У 2001 році було заготовлено 12022 тис. щільних  куб. м ліквідної деревини, що на 6,7% перевищило рівень заготівель попереднього року. З них:

• приватні підприємства заготовили 107,7 тис. щіл. куб. м деревини, або 0,9% загальних обсягів заготівель;
• підприємства колективної форми власності – 871,3 тис. щільних куб. м, або 7,2%;
• підприємства, засновані на державній формі власності, заготовили основну масу деревини – 11015 тис. щільних куб. м, або 91,6%.

Переважну частину деревини було заготовлено  суб’єктами підприємницької діяльності, які отримали у постійне користування землі лісового фонду, тоді як лісозаготівельниками, які заготовлювали деревину в  порядку купівлі деревини на пні по лісорубних квитках на ділянках лісгоспів, було заготовлено 837,3 тис. щільних куб. м ліквідної деревини, або 7% (табл. 6).

Таблиця 6

тис. щільних  куб. м

	1990	1995	1997	1998	1999	2000	2001
Деревина від проміжного користування, від рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства, та інших рубок	7775,4	6199,3	4801,9	6288,4	6376,7	7017,4	8226,0
з неї ліквідна	6887,4	5147,0	4146,6	5410,2	5429,0	6025,3	6514,9
Деревина від головного  користування	5755	4574	4761	5139	4880	5236,4	5507,3
Всього ліквідної  деревини	12642,4	9721	8907,6	10549,2	10309	11261,7	12022,2