Актуальні проблеми зовнішньої політики Італії

     Робота  в Італійському банку:

     Після закінчення університету працював в  Італійському банку:

• з 1960 року – в центральній адміністрації;
• з 1972 – став його генеральним секретарем;
• з 1976 року до 1978 – займав посаду віце-генерального директора;
• у жовтні 1979 року був призначений губернатором Італійського банку.

     Державні  посади:

• з 1979 до 1993 року – Президент Італійського офісу обміну;
• з 1993 до 1994 року – прем’єр-міністр;
• з 1994 до 1999 року – скарбник міністерства;
• 13 травня 1999 року – був вибраний на пост президента;
• травень 2005 року – отримав премію Карла Великого за вклад в європейську інтеграцію.

     Сімейний  стан: Одружений. Ім’я дружини –  Франка. Має двоє дітей – дочку  Габрієллу, сина Клаудіо та троє внуків.

     Володіння мовами: італійська (рідна), німецька. 

     Джорджо Наполітано (народився 29 червня 1925, Неаполь) - 11-й президент Італійської республіки. Колишній активіст Італійської комуністичної партії (потім партії Лівих демократів), учасник Руху Опору. Довічний сенатор. Вибраний 10 травня 2006 в 4-му турі голосування, вступив на посаду 15 травня.

     Відомий тим, що під час італійської урядово-парламентської кризи 2008 років, коли парламент виразив  недовір'я уряду, не прийняв відставку Романо Проді і розпустив парламент.

     Має прізвисько "Re Umberto" (Король Умберто), через свою схожість з королем Умберто II, та аристократичні манери.

     Нагороди:

• Кавалер Великого хреста ордена «За заслуги перед Італійською Республікою» (28 жовтня 1998 року)
• Командор ордена «За заслуги перед Литвою» (Литва, 21 квітня 2004 року)
• Орден Подвійного білого хреста 1 класу (Словаччина)
• Ланцюг ордена Пія IX (Ватикан)

3. Політика  Сільвіо Берлусконі

     Сі́львіо Берлуско́ні (29 вересня 1936, Мілан) — італійський політик, прем'єр-міністр (офіційно посада називається Голова Ради Міністрів Італії (1994-1995, 2001-2006, 2008-…). Водночас найбагатша людина країни (25 місце в списку найбагатших людей планети за версією журналу Forbes за 2005 рік), медіамагнат і власник контрольного пакету акцій холдингу "FinInvest", який об'єднує близько 150 компаній, що діють практично у всіх сферах життя італійців, зокрема футбольного клубу "Мілан".

     Політик

     На  початку 1994 року Сільвіо Берлусконі вирішив залишити бізнес і зайнятися  політикою. 26 січня того ж року він  пішов зі своєї посади в Fininvest і створив новий політичний рух Forza Italia. На виборах 27 березня новий рух набрав найбільшу кількість голосів, а коаліція партій довкола руху Il Popolo della liberta, склала абсолютну більшість в парламенті. Надалі Президент Республіки доручив Берлусконі сформувати уряд, який було затверджено Парламентом в травні 1994.

     На  всіх рівнях, від національного до сімейного було визнано, що Уряд, очолюване  Сільвіо Берлусконі, зумів досягти  важливих результатів.

     Від 1999 року сам Берлусконі кілька разів  представав перед італійським судом за звинуваченням в економічних злочинах (несплаті податків, даванні хабара), але був повністю виправданий.

     Берлусконі  знов очолив уряд після того, як новий  правоцентристський блок "Дім свободи" отримав перемогу на виборах 15 травня 2001 року. Передвиборні обіцянки Берлусконі включали скорочення податків і бюрократичного апарату, збільшення пенсій і числа робочих місць, боротьбу з нелегальною імміграцією. Передбачалося провести реформи систем освіти і охорони здоров'я, судової системи. У вересні 2003 року прем'єр заявив про запуск масштабного реформування державного устрою Італії.

     Результатами  невдало спланованого входження  Італії в зону євро в 2002 році стали зростання цін, зниження купівельної спроможності населення і загострення соціальних тертя. У 2002 і 2003 роках пройшли масові акції протесту. Незадоволеність італійців викликав і зовнішньополітичний курс Берлусконі: після терактів 11 вересня 2001 року країна надавала активну підтримку США в Афганістані, а потім в Іраку. У квітні 2005 року коаліція "Дім свободи" зазнала нищівної поразки на регіональних виборах, і Берлусконі відповідно до конституції вимушений був піти у формальну відставку. Загальні вибори в квітні 2006 року праві партії програли, хоч і з мінімальним розривом у голосах. Хоча факт перемоги лівоцентристів був підтверджений конституційним судом і навіть деякі прихильники Берлусконі закликали свого лідера визнати поразку, політик і медіамагнат покидав свій пост вельми неохоче. Лише 2 травня 2006 року він нарешті подав офіційне прохання про відставку. Але йти з політичної арени Берлусконі не збирався, він став депутатом Європарламенту від своєї партії.

     Впродовж  своєї кар'єри Берлусконі неодноразово притягувався до суду за звинуваченням  в приховуванні доходів і дачі хабарів, а також в зв'язках  з мафією і незаконному фінансуванні передвиборної кампанії. Проте адвокатам  підприємця вдавалося позбавити  його від відповідальності, вдаючись до апеляційних судових інстанцій. Два чергові процеси проти  Берлусконі було припинено в 2008 році у зв'язку з участю екс-прем'єра  в парламентських виборах.

     Сам Берлусконі називав своє переслідування політично вмотивованим і наслідком  спрямованих дій "судової мафії". На користь позиції Берлусконі говорить той факт, що судові розслідування  неодмінно поновлювалися в момент його повернення до влади, і самі собою  стихали, воли він залишав владні кабінети.

     Повернення  до влади 2008

     Політична коаліція політичних опонентів з  лівого табору виявилася нестійкою  і розвалилася від внутрішніх чвар через 18 місяців. На позачергових виборах 14-15 квітня 2008 року нова партія Берлусконі "Народ свободи" і  її союзники по правоцентристській коаліції здобули перемогу і отримали більшість  в обох палатах італійського парламенту. Сільвіо Берлусконі став єдиним державним  політиком, якому вдалося за 14 років  тричі очолити італійський уряд. Із 5 травня 2008 року Сільвіо Берлусконі офіційно прийняв присягу прем'єра, обійнявши цю посаду вчетверте.

     В березні 2009 прем'єр-міністр Сільвіо  Берлусконі оголосив про створення  нової правоцентристської партії «Народ свободи». Прообразом нової політичної сили стала правляча коаліція, до якої входять партія Берлусконі «Вперед, Італія» та права партія «Національний  альянс» Джанфранко Фіні, а також деякі менші політичні організації.

     Влітку 2009 Берлусконі потрапив у серію скандалів  із сексуальним присмаком. Від нього  пішла жінка, звинувативши його в  подружніх зрадах. Преса винуватила прем'єра у зв'язках з неповнолітньою моделькою; у включенні в списки кандидатів до Європарламенту молодих привабливих жінок; у вечірках на віллі прем'єра із запрошенням моделей коштом приватних підприємців.

     Водночас  були відновлені кілька процесів, в  яких Сільвіо Берлусконі проходив як співучасник протизаконних дій  у господарській діяльності. Прем'єра  захищав закон про недоторканість вищих посадових осіб держави, прийнятий  правою більшістю. Але 7 жовтня 2009 Конституційний суд Італії ухвалив, що імунітет прем'єр-міністра країни Сільвіо Берлусконі від кримінального  переслідування порушує конституцію. Крім того, служителі Феміди вирішили, що вигідний прем’єрові закон був  ухвалений з порушенням норм. Він  пройшов у парламенті як звичайний  закон, хоча мав прийматися як конституційна  реформа, що набагато складніше. 

4. Стосунки  України з Італійською  Республікою

     Італія  визнала незалежність України 28 грудня 1991 р. і вже в березні 1992 р. було відкрито посольство в Києві. На всіх міжнародних нарадах вона постійно висловлювалася за незалежність і територіальну цілісність України. 
На шляху активізації відносин між країнами важливим фактором був візит Президента України Л. Кучми й членів офіційної делегації до Італії, що відбувся на початку травня 1995 р. Був підписаний міждержавний Договір про дружбу й співробітництво. Він поклав початок якісно новому етапу в перебудові двосторонніх відносин. Відбулося підписання угод про взаємний захист інвестицій і про повітряне сполучення між обома країнами. Україна й Італійська Республіка домовилися діяти в напрямку розвитку співробітництва в галузі економіки, промисловості, сільського господарства, науки, техніки й екології, у взаємних інтересах, створили Українсько-італійську Раду економічного, промислового й фінансового співробітництва. Обидві сторони надають пріоритетного значення співробітництва в галузі енергетики, транспорту, телекомунікацій, надавати допомогу один одному в розв'язку технічних аспектів промислової діяльності в цих галузях, приділяють увагу таким напрямкам, як економія енергоресурсів, модернізація інфраструктур. Під час бесід з керівниками Італії, у ході зустрічей у Римі, Мілані, Венеції із впливовими політиками й підприємцями Президент України пропонував конкретні напрямки взаємовигідного торгово-економічного співробітництва. Як морські держави, Україна й Італія, можуть налагодити контакти й у суднобудуванні, адже в Україні існує потужна база для спорудження першокласних судів.

     Показовим у двосторонніх відносинах став той факт, що новий італійський Президент Оскар Луіджи Скальфаро ознайомлення з пострадянським простором через офіційні візити почав в 1995 р. з Києва, а не з Москви. «Великі країни повинні прийняти на себе конкретно сформульовані зобов'язання, щоб гарантувати безпеку України», - заявив він після зустрічі в Києві з Л. Кучмою за закритими дверми. Слова ці, звичайно, стосувалися демаршу Державної думи Росії щодо припинення розподілу Чорноморського флоту й заяв російських політиків з питань територіальної приналежності Севастополя. Аналізуючи зобов'язання більших держав, Президент Італії мав на увазі «велику сімку".

     Офіційний візит в Україну голови Ради міністрів  Італійської Республіки Р. Проди відбувся 25-26 лютого 1997 р. Сторони підтвердили наміру країн активізувати співробітництво на міжнародній арені, зокрема , у межах такої організації, як Центральноєвропейська ініціатива.

     Особлива  увага в ході візиту була приділена визначенню шляхів поглиблення відносин в економічній сфері. Італійська сторона запропонувала почати співробітництво на рівні малих і середніх підприємств. Відзначалося на тому, що одним із пріоритетних напрямків становить будівництво транспортного коридору Трієст - Будапешт - Київ. Під час перебування глави уряду Італії в Києві була підписана міжурядова Конвенція про запобігання подвійного оподатковування доходів і капіталу.

     Важливе значення для перебудови відносин мав  робочий візит прем'єр-міністра України  В. Пустовойтенко, який відбувся 15-16 грудня 1998 р. У ході бесіди з італійським керівництвом, а також представниками ділових кіл детально обговорювали найважливіші теми двосторонніх політичних і економічних відносин, актуальні міжнародні питання. Було відзначено, що початок діяльності Загальної Ради з питань економічного, промислового й фінансового співробітництва, перше засідання якого відбулося 9 грудня в Римі, стало одним з найважливіших кроків до наступної перебудови співробітництва в економічній галузі.

     Міністерства  внутрішніх справ країн співробітничають у боротьбі зі злочинністю, наркобізнесом. Підтримують зв'язки міністерства транспорту в пасажирських і транспортних перевезеннях. Італія відкрила для України кредитні лінії. Росте обсяг товарообігу, який досяг 663, 4 млн. доларів США (при цьому Україна має позитивне сальдо).

     Негативним  явищем у співробітництві є перевага сировинної продукції в експорті Італії, а в імпорті - промислової продукції. Італія закуповує чавун, шкіру, мінеральні добрива, а Україна - устаткування й пластмаси. Серед країн Західної Європи Італія - другий торговельний партнер України після Німеччини.

     Київ 17 грудня 2001 р. відвідав міністр закордонних  справ Італії Ренато Руджеро. Він провів переговори з українським колегою Анатолієм Зленком. Традиційно для протоколу подібних візитів, керівники зовнішньополітичних відомств України й Італії обговорили перспективи співробітництва двох сторін у межах Центральноєвропейської ініціативи й ОБСЄ. Ренат Руджеро як представник держави - члена Європейського Союзу - відзначив, що Італія буде підтримувати Україну на її шляху до європейського співтовариства й сподівається на поліпшення відносин між Україною і ЄС.

     Двосторонні відносини між Києвом і Римом  обоє міністрів оцінюють позитивно: товарообіг між Україною й Італією перевищив 10 млн. доларів США, на українській території зареєстровано 252 підприємства із прямими італійськими інвестиціями. Італія інвестувала в Україну 79 млн. доларів США. Це, на думку Р. Руджеро, засвідчує позитивну тенденцію в ділових зв'язках між двома державами.