Операції на статевому апараті самців свійських тварин. Анатомо-топографічна будова

Виворот виникає при  різних функціональних станах Організму, але частіше під час приймання  корму, жуйки, при акті дефекації  та сечовиділення, а також на початку  статевого збудження.

Оголена частина препуціального мішка має вигляд : циліндра завдовжки 6—10 см із циркулярко розміщений складками  і буває забрудненою, із численними тріщинами, саднами, синяками. В занедбаних випадках вивернутий парієтальний листок препуціального мішка проростає фіброзною тканиною, сприяючи розвитку стійкого пролапсу та фімозу.

Фіксація. Бугая фіксують у стоячому положенні в станку. Тазові кінцівки фіксують міцною вірьовкою до задніх перекладин станка.

Знеболювання. Застосовують внутрішньотазову провідникову анестезію статевого члена (Вороній І. І.) з інфільтраційною анестезією шкірно-фасціального шару  крайньої плоті на рівні склепіння препуціального мішка. Додатково ін'єктують нейролептик.

Техніка операції. На початкових стадіях звичного вивороту препуціального мішка застосовують консервативне лікування, спрямоване на ліквідацію запальних явищ, запобігання ускладненням і стійкому пролапсу.

Препуціальний мішок  очищають і промивають антисептичними та в'яжучими речовинами (розчини  калію перманганату 1 : 1000, фурациліну 1 : 5000, 1 %-ного цинку сірчанокислого або магнію сульфату). Вивернуту частику вправляють у порожнину препуціального мішка і вводять антисептичну емульсію. На звисаючу крайню плоть одягають гумове кільце, що запобігає рецидивам. У препуціальний мішок вводять антисептичну емульсію протягом 3—5 днів. Після ліквідації запальних явищ слід застосовувати тепло й масаж вентральної черевної стінки і ділянки розміщення препуціального мішка.

Після невдалого консервативного  лікування виверну ту частину  парієтального листка препуціального мішка фіксують до стінки крайньої плоті за допомогою шва (Воронін І. І., 1972). Його накладають довгою лігатурою із капрону № 8.

Укол голки починають  робити із шкіри, а викол на парієтальному  листку препуціального мішка. Від місця проведення голки відступають 0,5—0,7 см, повторний укол роблять з боку паріетального листка, а викол — на шкірі. Голку вколюють із боку шкіри, відступивши від точки виколу 1— 2 мм, а викол — на внутрішній поверхні. Шви поки не затягують. Усього роблять шість таких проколів крайньої плоті. При останньому проколі внутрішній кінець лігатури виводять назовні, проводять його через петлі які є на шкірі лігатуру підтягують і кінці (зовнішній і внутрішній) зв'язують. При накладанні шва необхідно стежити за рівномірним розміщенням його ланок при помірному натягуванні кінців лігатури. Зовні шов покривають колодієм, клеєм БФ-2 або БФ-6 чи ціакрином.

 

Рис.17 . Схема фіксації слизової оболнки препуція при вивороті.

1- шкіра, 2- слизова, 3- порожнина  препуція, човниковий шов, а-початок шва.

 

У післяопераційний період у порожнину препуціального мішка  періодично вводять антисептичну емульсію. Через 12—24 год після накладання шва в зоні його спостерігається  незначна валикоподібна припухлість, яка зникає через 7—8 діб. Шов знімають через 10—12 днів. У результаті розвитку твердої сполучної тканини в місці накладання шва виникає стійка фіксація паріетального листка препуціального мішка, що запобігає розвитку рецедиву. Бугая починаюсь використовувати через 15— 20 днів після зняття швів.

 

11. ЕКСТИРПАЦІЯ НОВОУТВОРЕНЬ ПА СТАТЕВОМУ ЧЛЕНІ ТА ПРЕПУЦІАЛЬНОМУ МІШКУ У БУГАЯ

Показання. Часто у молодих бугаїв внаслідок травм на статевому члені й стінках препуціального мішка бувають новоутворення, які перешкоджають використанню плідника. Більшість новоутворень статевого члена і препуціального мішка племінних бугаїв належить до доброякісних пухлин (папіломи, фіброми, фібропапіломи). Вони бувають як одиничні, так і численні, розміщені частіше на голодці й мають різну форму та величину.

Новоутворення на статевому члені й стінці препуціального мішка зустрічаються у бугаїв різних порід. Характер ураження статевих органів плідників новоутвореннями значною мірою залежить від давності захворювання і локалізації. Незважаючи на велику різноманітність пухлин, можна виділити три основних види, кожен з яких має свої особливості; папілоформний, фунгіформний і фіброформний.

Папілоформні пухлини  характеризуються малою величиною (від просяного зерна до бобових), гладкою поверхнею, тугою консистенцією, рожевим або світлішим кольором порівняно з оточуючими тканинами. Фунгіформні мають горбисту поверхню яскраво червоного кольору й м'яку консистенцію. При найменшому механічному пошкодженні такі пухлини кровоточать. Фіброформні пухлини являють собою одиничні або скупчення щільних часточкових утворень із гладенькою або горбистою поверхнею, нагадуючи кольорову капусту. Ці види пухлин необхідно розглядати як послідовні стадії їх розвитку.

Механічні пошкодження  пухлин, а також їх частковий відрив спричиняють виникнення нових папілоформних новоутворень у зоні пошкодження. При цьому в різних ділянках статевого члена з'являється конгломерат пухлин, окремі новоутворення яких знаходяться на різних стадіях розвитку.

Наявність фіброформних пухлин у бугаїв призводить до розвитку фімозу або парафімозу, що виключає використання плідників.

Фіксація. Тварину фіксують у стоячому положенні. Тазові кінцівки прив'язують вірьовками до задніх перекладин станка.

Знеболювання. Застосовують виутрішньотазову провідникову анестезію статевого члена за методом І І. Вороніна. Злим бугаям перед анестезією внутрішньом'язово ін'єктують нейролептик (рометар, аміназин, домоседан).

Техніка операції. Витягнутий статевий член і вивернутий препуціальний мішок миють антисептичним розчином 1 %-ним розчином етакридину лактату або розчином фурациліну 1 :5000). Помічник фіксує статевий член за допомогою циркулярної бинтової пов'язки, накладеної вище пухлини. Пов'язка створює зручність для фіксації й виконує роль гемостатичного джгута.

Оперативний прийом залежить від величини і лдкалізації пухлин. Відрив пухлини, накладання лігатури На її основу або прошивання не забезпечують повного видалення пухлинної тканини. При використанні вказаних прийомів складаються умови для рецидивів.

Новоутворення слід видаляти гострим скальпелем або ножицями.-Після вирізування основної маси залишену ділянку пухлинної тканини руйнують електротермокаутером із петлеподібним платиновим наконечником або апаратом Пакелена. Одиничні пухлини малих розмірів доцільно екстарпувати тільки каутеризацією. Вона забезпечує повне руйнування пухлинної тканини і надійний гемостаз. Після видалення пухлини знімають бинтову пов'язку, статевий член змазують синтоміциновою емульсією і вправляють у препуціальний мішок. У тому разі, коли після зняття бинтової пов'язки операційна рана кровоточить, на кровоточиву судину разом  із оточуючими тканинами накладають лігатуру з тонкого кетгуту № 2—4.

Щоб статевий член самовільно не виходив із препуціального мішка, на звисаючу частину крайньої плоті  одягають гумове кільце до моменту відновлення чутливості й функції його ретракторних мускулів (1,5— 2 год).

Оскільки папілоформні та фунгіформні пухлини розміщені  в товщі препуціальної стінки, їх необхідно екстерпувати дуже обережно. Особливо це стосується екстирпації  новоутворень, які знаходяться на головці статевого члена. Пошкодження тканин головки статевого члена, що лежать глибоко, супроводжується порушенням цілісності її губчастої (еректильної) тканини із подальшим розвитком ран, які довго не загоюються.

Особливу технічну складність спричиняє екстирпація пухлин, розміщених на відростку сечостатевого каналу або біля його основи. Щоб запобігти випадковому пошкодженню відростка, в його просвіт вставляють катетер для орієнтації. Якщо ж пухлина локалізується на зовнішній стінці відростка і немає можливості зберегти його слизову оболонку, новоутворення видаляють разом із пошкодженою частиною сечостатевого каналу. Залишену стінку уретри підшивають до статевочленного листка препуціального мішка, тобто виконують кінцеву уретростомію. Для забезпечення успішного загоювання і захисту рани від розїдаючої дії сечі її покривають ціакрином.

У післяопераційний період, протягом 4—5 днів, у порожнину препуціального мішка вводять емульсію синагоміцину, стрептоциду або лінімент Вишневського. При загоєнні рани первинним натягуванням використання бугаїв починають не раніше як через 30 днів після, операції.

 

12. ОПЕРАТИВНА ПІДГОТОВКА ПРОБНИКІВ БИКІВ І БАРАНІВ

З метою стимуляції й  своєчасного виявлення маток, біологічно готових до запліднення, доцільно мати в репродукторных господарствах великої рогатої худоби биків-пробників, а у вівчарських господарствах баранів-пробників.

Запропоновано кілька способів оперативної підготовки пробників.

 

13. ПІДГОТОВКА БИКІВ-ПРОБНИКІВ ШЛЯХОМ ВАЗЕКТОМІІ

(за КРАСНІТСЬКИМ)

Операційне поле й  руки хірурга готують за загальними правилами хірургії. Тварину фіксують як для кастрації, по лінії розрізу  інфільтрують шкіру й глибжележачі тканини 1%-ным новокаїн-антибіотиковим розчином. У головну частину кожного  сім'яника додатково інєкують 5-10 мл згаданого розчину з таким розрахунком, щоб розчин поширювався по сім'яному канатику.

Техніка операції. Тистикули відтягають до дна мошонки, сім'яні канатики відтискують і притискають до серединної перегородки мошонки. Потім перегинають через вказівний палець шийку мошонки, а великим пальцем притискають сімяні канатики до перегородки. Таким прийомом щільно натягають сімяні канатики. Далі роблять розріз задньої стінки мошонки довжиною 6-7 см паралельно шву, овідступивши від нього на 0,2-0,5 см убік. Розсікають шкіру й глибжележачі тканини до загальної піхвової оболонки. Останню беруть у складку двома пінцетами й розсікають тупокінцевими ножицями. Уводячи в розріз ножиці, збільшують рану загальної піхвової оболонки до 5-6 см і тим самим оголюють сімяний канатик, що включає сім'япровід. Розташовується він на задньо-внутрішній поверхні сімяного канатика, має білуватий колір, що виділяється на синюватому тоні судинної частини останнього. Під оголений сім'япровід підводять тупокінцевий лігатурний гачок або притуплену голку Дешана й, ізолювавши його від судинної частини насінного канатика на відстані 3-4 см, перев'язують сім'япровід у верхньому краю, а нижче лігатури, поблизу нижнього кута рани, резицирують його протягом 2-3 смв.

Другий сім'япровід резецирують так само, але після розсічення серединної перегородки мошонки. Закінчують операцію накладенням швів на стінку мошонки після припудрювания рани трициліном й іншими складними порошками. Шви знімають на 7-8-й день. Щоб уникнути цього доцільно накладати шви з кетгуту. Такі пробники здатні здійснювать коітус без запліднення.

 

14. ПІДГОТОВКА БАРАНІВ-ПРОБНИКІВ ШЛЯХОМ ВАЗЕКТОМІІ

(за Р. А. ВАСИЛЬЄВИМ)

Операційне поле готують  за правилами хірургії. Попередньо ретельно миють із милом мошонку, ділянку промежини, срамну ділянку, внутрішню поверхню стегон. Знеболювання роблять, як у биків.

Техніка операції. Щоб одержати доступ до лівого сім'япроводу, розсікають передню стінку мошонки й загальну піхвову оболонку при відтягнутій назад мошонці. Перед розрізом мошонки лівий сімяник відтягають до її дна, а сім'яний канатик відтискують до бічної (лівої) стінці шийки мошонки й фіксують між великим і вказівним пальцями. Слідом за цим розріжуть шийку мошонки до загальної піхвової оболонки паралельно її шву, відступивши від бічної її поверхні вперед на 0,5-1 см. Довжина розрізу до 5 см. Потім правою рукою вводять через рану пінцет Кохера із зімкнутими браншами, проводять його під насінний канатик, вкритий загальною піхвовою оболонкою, а лівою рукою захоплюють бранші пінцета, виведені з-під насінного канатика назовні. Після цього розрізують скальпелем загальну піхвову оболонку на передньовнутрішній поверхні насінного канатика й уведеними об розріз тупокінцевими ножицями збільшують розріз до 4 см Оголивши в такий спосіб сім’яний канатик, легко знаходять на судинній його частині сім'япровід білого кольору. Між ним і судинною частиною сім’яного канатика вводять тупокінцеві ножиці із зімкнутими браншами. Розсовуючи їх, ізолюють 3-4 см сім'япроводу й перев'язують його поблизу верхнього кута рани. Нижче лігатури сім'япровід резецирують протягом 2-3 см і накладають на шкіру шви.

Перший сім'япровід  резецирують так само, відтискуючи  правий сім’яник до дна мошонки, але  розсікають не передню, а задню стінку шейки мошонки паралельно її шву, відступивши від нього на 0,5-1 см.

Закінчують резекцію, припудрюють рану одним із зазначених вище порошків і накладають на шкірну рану вузлуваті шви, краще з кетгуту. На лінію швів накладають захисну  клейову пов'язку.

 

15. ПЛАСТИЧНИЙ ЗСУВ ПРЕПУЦІАЛЬНОГО МІШКА З СТАТЕВИМ ЧЛЕНОМ У БИКА

Бика витримують перед  операцією на голодній дієті 24-48 годин. За 20- 30 хвилин до операції задають протибродильний  засіб. Фіксують тварину в лівому бічному положенні з відведеними  назад тазовими кінцівками й готують операційне поле. До фіксації вводять епідурально 20-30 мл 3%-ного теплого розчину новокаїну. Замість епідуральнї анестезії доцільно застосовувати аміназин або літичную суміш, краще ромпун у сполученні з інфільтраційною анестезією в зоні оперування.

Техніка операції. У препуціальний мішок до його дна вводять щільну гумову трубку діаметром 3-4 см. Потім, по Р. А Васільєву, відтягають препуцій разом з статевим членом від черевної стінки й накладають на складку, що утворилася під відтягнутим препуцієм шкіри сталевий гніт (влаштований по типу кишкового жиму) з довгими (до 30 см) браншами, потім нижче його на 0,5 смв розсікають складку шкіри до рівня дна препуція, визначаємого по кінцю введеної гумової трубки.