Операції на статевому апараті самців свійських тварин. Анатомо-топографічна будова

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ЯКОСТІ І БЕЗПЕКИ ПРОДУКЦІЇ АПК

 

 

 

Кафедра хірургії

ім. проф. І.О. Поваженка

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

„Операції на статевому апараті самців свійських  тварин. Анатомо-топографічна будова.”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2006

ЗМІСТ

С.

ВСТУП           3.

1. АНАТОМО-ТОПОГРАФІЧНІ ДАНІ      4.

2. Поняття про хірургічну операцію     16.

3. КЛАСИФІКАЦІЯ ОПЕРАЦІЙ       16.

4. ЗМІСТ ХІРУРГІЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ      21.

5. ХІРУРГІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ       24.

6. РОЗТИН ПЕРСИСТУЮЧОЇ ВУЗДЕЧКИ СТАТЕВОГО ЧЛЕНА 33.

7. ОПЕРАЦІЇ ПРИ РОЗРИВІ СТАТЕВОГО ЧЛЕНА    37.

8. ОПЕРАТИВНЕ ЛІКУВАННЯ ІІРИ ФІМОЗІ     39.

9. ОПЕРАТИВНЕ ЛІКУВАННЯ ПРИ ПАРАФІМОЗІ    40.

10. РЕПОЗИЦІЯ ТА ФІКСАЦІЯ ПРЕПУЦІАЛЬНОГО МІШКА  41.

11. ЕКСТИРПАЦІЯ НОВОУТВОРЕНЬ      44.

12. ОПЕРАТИВНА ПІДГОТОВКА ПРОБНИКІВ БИКІВ І БАРАНІВ 47.

13. ПІДГОТОВКА БИКІВ-ПРОБНИКІВ ШЛЯХОМ ВАЗЕКТОМІІ 47.

14. ПІДГОТОВКА БАРАНІВ-ПРОБНИКІВ ШЛЯХОМ ВАЗЕКТОМІІ 48.

15. ПЛАСТИЧНИЙ ЗСУВ ПРЕПУЦІАЛЬНОГО МІШКА З СТАТЕВИМ ЧЛЕНОМ У БИКА         49.

16. ПЕРЕСАДКА ПРЕПУЦІЯ І ПЕНІСА В БАРАНА    51.

17. ЗШИВАННЯ СТАТЕВОГО ЧЛЕНА БИКА В S-ПОДІБНОМУ  

ВИГИНІ          52.

18. ВКОРОЧЕННЯ ПІДІЙМАЧА СТАТЕВОГО ЧЛЕНА ПРИ ПІДГОТОВЦІ БИКА-ПРОБНИКА        54.

ВИСНОВКИ          56.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА       57.

ВСТУП

Ветеринарна хірургія - наука, яка  вивчає захворювання, для лікування  яких, крім загальних терапевтичних  заходів (фармакологічних, фізичних і  біологічних), застосовують різноманітні криваві й некриваві механічні  прийоми, які мають на меті ліквідацію або полегшення хворобливого стану тварини. В оперативній хірургії механічні прийоми є основними. Із ряду окремих простих механічних прийомів або ручних дій складаються більш складні оперативні прийоми, які називаються хірургічними операціями.

Учення про них і складає предмет оперативної хірургії.

Оперативна хірургія - вивчає теоретичні основи, правила, способи  і техніку виконання хірургічної  операції. Для того, щоб виконати раціонально ту або іншу хірургічну операцію, необхідно не тільки вивчити  її техніку й знати умови, при яких дана операція може бути виконана чи протипоказана, необхідно мати чітку уяву про її доцільність і недоліки, врахувати анатомо-топографічні особливості оперованої ділянки тіла.

Розробка в цьому  напрямку різних оперативних прийомів та інших складних операцій, тобто вивчення їх з точки зору фізіології і топографічної анатомії, врахування безпосередніх і віддалених результатів, складає основну задачу оперативної хірургії.

1. АНАТОМО-ТОПОГРАФІЧНІ ДАНІ.

 

Органи розмноження самців — organa genitalia masculma — складаються із сім'яникового мішка, парних сім'яників, придатків сім'яників, cім'явиносних проток, сім'яного канатика, сечостатевого каналу, додаткових статевих залоз, статевого члена і препуція.

   

Рис.1. Статеві органи бугая.    Рис.2. Статеві органи кнура

 

 

Рис.3. Статеві органи жеребця.  Рис.4. Статеві органи пса

1 — tunica vaginalis communis; 2- m. cremaster externes; 3 — scrotum; 4 — testis; 5 — epididymis; 6 — funiculus spermuticus; 7 — diictus defcrens; 7' — ampulla ductns deferentis; 8 — plexus pampiniformis' 9- vesica urinaria; 10 — gl. vesicularis; 11 — uterus masculinus; 12 — prostata; 13 — gl. bulbourethralis; 14 — flexura sigmoidea penis; 15 — plica urogenitalis; 16 — m. urogenitalis; 17— ureter; 18 — m. bulbocavernosus; 19 — penis; 20 — m. retractor penis; 21 — glans penis; 22 — preputium; 23 — m. bulbospongiosus

 

Сім'яниковий мішок — saccus testicularis — являє собою випин черевної стінки, в якому розміщені сім'яники й придатки сім'яників. Форма сім'яникового мішка, ступінь його звисання та розміщення під черевною стінкою значно різняться у тварин. В одних тварин він зміщений більш назад і наближається до анального отвору (кнур), у інших, навпаки, більше зміщується краніально і звисає у вигляді відтягнутого мішка (жуйні).

Сім'яниковий мішок складається  з мошонки, загальної піхвової оболонки 1 та зовнішнього підвішувача сім'яника 2.

Мошонка — scrоtum — складається зі шкіри і м'язовоеластичної (м'язистої) оболонки. Шкіра мошонки — cutis scroti— вкрита рідким волоссям, зморшкувата, з потовими та сальними залозами. По середній лінії виділяється шов. Шкіра щільно з'єднується з м'язистою оболонкою — tunica dаrtos 2, яка бере участь в утворенні серединної перегородки — septum scrоti 2'. Перегородка подійяе порожнину мошонки — сavum scroti — на дві камери.

Загальна піхвова  оболонка — tunica vaginulis communis — складається з двох пластинок, які міцно з'єднані між собою. Зовнішня пластинка — фасціальна (продовження поперечної черевної фасції), внутрішня — серозна (продовження пристінкової пластинки очеревини). Разом пластинки формують піхвовий мішок, у якому міститься піхвова порожнина — cavum vaginale. Між загальною піхвовою оболонкою і мошонкою знаходиться слабко виражена зв'язка мошонки — lig. scroti. Пахвинна зв'язка — lig. inguinale — з'єднує загальну піхвову оболонку з хвостом придатка сім'яника. Ця зв'язка міцна, її перерізують при кастрації відкритим способом.

Зовнішній підвішувач сім'яника — m. cremaster externus — є продовженням внутрішнього черевного косого м'яза живота і розміщений на латеральній поверхні загальної піхвової оболонки. Зовні м'яз вкритий фасцією Ііідвішувача сім'яника — fascia cremasterica, яка є залийїком фасції зовнішнього косого м'яза живота.

Сім'яник — testis,- парний орган яйцеподібної форми, дещо сплющений з боків. Лівий сім'яник більший за правий. Особливо великі сім'яники у жуйних, кнура, малі — у верблюда. На сім'янику розрізняють два кідці — головчастий і хвостатий — extremitas capitata 2 et caudata 3, два краї — придатковий і вільний — margo epididymalis 4 et liber 5, дві поверхні — латеральну й медіальну.

Зовні сім'яник вкритий  спеціальною піхвовою оболонкою — tunica vaginаlis ргбргіа, яка переходить на придаток сім'яника, утворюючи брижу сім'яника — mesоrchium. Під серозною оболонкою розміщена щільна білкова оболонка -— tunica albuginea. Від неї з боку головчастого кінця відходять сполучнотканинні тяжі, які тягнуться в бік хвостатого кінця, формуючи середостіння сімяника - mediastinum testis 16 — та перегородочки сім'яника — septula testis 11. Останні поділяють сім'яник на часточки. У білковій оболонці, середостінні та перегородочках проходять судини й нерви. Судини особливо помітні на білковій оболонці. Всередині часточок сім'яника міститься паренхіма сім'яника — parenchyma testis, яка складається із звивистих сім'явиносних трубочок — tubuli seminiferi contorti 13 — та проміжної (інтерстиціальної) тканини. У звивистих сім'явиносних трубочках утворюються і розвиваються сперматозоони. Довжина кожної трубочки у випрямленому стані — 35—75 см. Таких трубочок нараховується від 200 до 600, загальна їх довжина становить 200-300 м. Звивисті сім'явиносні трубочки переходять у прямі — tubuli seminiferi recti 14, які переходять у середостіння, де формують сім'яникову сітку — rete testis 15. Із сім'яникової сітки виходять 12—23 виносних канальців сім'яника — ductuli aberrantes testis, які формують голівку придатка сім'яника.

Клітини проміжної тканини  виділяють статевий гормон самців.

Придаток сім'яника — epididymis — розміщений у вигляді тонкого тяжа на придатковому краї сім'яника і з'єднується з ним брижею, а з латеральної поверхні між ними є вузька щілина — придаткова пазуха — sinus epididymidis. Форма придатка і ступінь його розвитку у тварин надзвичайно різні. У придатках сім'яника розрізняють голівку 6, тіло 7 і хвіст 8 — caput, corpus et cauda epididymidis.

 

Рис. 5 Схема будови сім'яникового мішка, сім'яника та придатка сім'яника:

1 — cutis scrоti; 2 — tunica dartos; 2' — septum scroti; 5 — tunica vaginais communis (lamina fibrosa (5) et serosa (5)); 4'— m. cremaster externus; 6 — tunica vaginalis propria; 7 — a. et v. testicularis; 8 — tunica albuginea; 9 — testis; 10 — epididymidis; 11 — septula testis; 12 — parenchyma testis; 13 — tubuli seminiferi contorti; 14 — tubuli seminiferi recti; 15 — rete testis; 16 — mediastinum testis; 17 — ductuli aberrantes; 18 — caput epididymidis; 19 — ductus epididymidis; 20 — cauda epididymidis; 21 — ductus deferens

Виносні канальці переходять у протоку придатка сім'яника  — ductus epididymidis 15, яка переходить у сім'явиносну протоку— ductus deferens 21. Протока придатка сім'яника досягає значних розмірів (у жеребця — 20-86 м, у бугая — 30-50, у барана й цапа — 47-58, у кнура —17-18, у пса•— 5-8, учоловіка — 11.м).

 

Рис.6. Лівий сім'яник і придаток сім'яника

А — жеребця; Б —  бугая; В — пса;

1 — testis; 2 — extremitas capitata: 3 — extremitas саudata; 4 — margi epididymidis; 5— margo liber; 6 — diput epididymidis; 7— corpus eididymidis; 8 — cauda epididymidis; 9 — sinus epididymidis; 10 — funiculus spermaticus; 11 — a, testicularis; 12 — v. testiculans; 13 — plexus pampiniformis; 14 — ductus deferens.

 

У протоці придатка зберігаються статеві  продукти. Придаток сім'яника з'єднується із сім'яником власною зв'язкою сім'яника — lig. testis proprium, а із загальною піхвовою оболонкою — пахвинною зв'язкою.

Сім'явиносна протока (сім'япровід) -— ductus deferens, 21;  — починається з хвоста придатка сім'яника і являє собою довгу вузьку трубку. Cтінка сім'явиносної протоки складається із слизової, м'язової та серозної оболонок. Сім'явиносна протока проходить через пахвинний канал у черевну йорожнину в складі сім'яного канатика, потім прямує в складці сім'явиносної протоки — plica ductus defetentis—у тазову порожнину. У тазовій порожнині сім'явиносні протоки розміщені на дорсальній стінці сечового міхура в сечостатевій складці — plica urogenitalis. Позаду шийки сечового міхура сім'явиносні протоки з'єднуються з вивідними протоками міхурцевих залоз, утворюючи парну сім'явипорскувальну протоку — ductus ejacuiatoris, яка відкривається на сім'яному горбку — colliculus seminalis. У жеребця і бугая кінцеві відділи сім'явйносних проток утворюють розширення — ампулу сімявиносної протоки— ampulla ductuso deferentis. Ампули містять залозисту тканину. Між ампулами, в сечостатевій складці, розміщена чоловіча матка — uterus masculinus 11.

Сім'яний канатик — funiculus spermaticus — являє собою склaдку сім'яникової брижі, в якій розміщені сім'явиносна протока 14, сім'яниковаартерія 11 і вена 12, нерви, лімфатичні судини та внутрішній підвішувач сім'яника— m. cremaster internue. Сім'яний канатик лежить у пахвинному каналі, має форму конуса, розширена частина якого спрямована до сім'яника і його придатка. Сім'яникова артерія знаходиться в судинній складці — plica vasculоsa, яка по черевній стінці спрямовується дорсально до аорти. В складці проходять вена і нерви. Сім'яникова вена формує лозоподібне сплетіння —- plexus pampiniformis 13. Сім'явиносна протока розміщена з медіального боку брижі.

Сечостатевий канал — canalis urogenitalis — утворюється сечівником і сім'явиносними протоками і призначений для виведення сечі та сперми. Канал поділяється на тазову частину — pars pelvina, яка дозаду сідничної дуги переходить у статевочленну (губчасту) частину — pars spongidsa. Остання розміщена на вентральній поверхні статевого члена і на його голівці закінчується зовнішнім отвором - ostium urethme externum 11. При переході тазової частини в статевочленну утворюється перешийок сечостатевого каналу — isthmus urethrae. Стінка сечостатевого каналу складаєься із слизової, судинної (кавернозної) та м'язової оболонок. Слизова оболонка вкрита перехідним епітелієм. Судинна оболонка (кавернозна) в тазовій частині слабкіше виражена, ніж у статевочленній. Основою оболонки є сполучна тканина, що містить еластичні й непосмуговані м'язові волокна та густу сітку кровоносних судин з розширеннями — лакунами. Під час ерекції заповнюються кров'ю, забезпечуючи зіяння сечостатевого каналу. М'язовий шар складається з товстого шару посмугованих м'язових волокон, які формують сечостатевий м'яз — m. urogenitdlis 5.

Додаткові статеві  залози виділяють секрет у тазову частину сечостатевого каналу. Секрети цих залоз є необхідним середовищем для сперматозоонів, виділяються в певній послідовності і мають спеціальне призначення. До цих залоз належать міхурцева, передміхурова цибулино-сечівникова. За будовою залози альвеолярно-трубчасті.

Міхурцева залоза — gl, vesicularis 10 — парна, розвинута в різних тварин неоднаково, розміщена в сечостатевій складці дорсально від сечового міхура. Вивідна протока залози зливається із сім'явиносною протокою, утворюючи сім'явипорскувальну протоку; Секрет залози клейкий і виділяється в останню чергу.

Передміхурова залоза — prostata 12 — непарна, обмежує початкову частину сечостатевого каналу. Вона буває застійнаті пристіна. Застінна частина розміщена дорсально на шийці сечового міхура та початковій частині сечостатевого каналу. Вона відкривається численними вивідними протоками латерально від сімяного горбка. Пристінна частина залози— pars disseminata prostatae — розміщена між слизовою й м'язовою оболонками сечостатевого каналу.

Її численні протоки  відкриваються в дорсальну стінку каналу отворами, розміщеними в чотири ряди. Ступінь розвитку передміхурової залози залежить від ступеня розвитку сім'яників, тобто сильніше вона розвинута у тварин з великими сім'яниками. Рідкий секрет залози виділяється разом із сперматозоонами, розбавляючи їх густу масу.

Цибулино-сечівникова  залоза —gl. bulbourethralis 13 — парна, розміщена в кінцевому відділі тазової частини сечостатевого каналу. Залоза прикрита цибулино-печеристим м'язом 18. Протока залози відкривається в дорсальну стінку сечостатевого каналу. Секрет залози виділяється в канал перед проходженням сперматозоонів.

До додаткових статевих залоз слід віднести розсіяні по сечостатевому  каналу незначні за розмірами сечостатеві  залози — gll. urogenitalis, які виділяють невелику кількість секрету. Сюди ж можна віднести залози чоловічої матки, залозиста частина якої особливо розвинута у гризунів і кроля.

Статевий член — penis — складається з печеристого тіла — corpus са-verndsum penis — та сечостатевого каналу. Парні печеристі тіла члена розміщені дорсальне від сечостатевого каналу 2 і розділені поздовжньою фіброзною перегородкою. Печеристе тіло складається з білкової оболонки і печеристих порожнин.

Білкова оболонка — tunica albuginea 1 — щільна, фіброзна, утворює перетинки, або трабекули, які обмежують печеристі порожнини (каверни). Перетинки містять непосмуговані м'язові волокна. Каверни — це видозмінені судини, які всередині вкриті ендотелієм. Кров до статевого члена приноситься глибокою артерією статевого члена, а відводиться внутрішніми соромітними венами. В стані ерекції статевий член видовжується, потовщується і стає щільним внаслідок того, що каверни наповнюються кров'ю.