Операції на статевому апараті самців свійських тварин. Анатомо-топографічна будова

Розрізняють вільну й  зв'язуючу вуздечки. Вільна, або розірвана, вуздечка являє собою більш або менш виражену складку слизової оболонки, що виступає :яад швом статевого члена або паріетального. листка препуцільного мішка. Зв'язуюча вуздечка — це сполучнотканинна .спайка, яка з'єднує паріетальний листок препуціального мішка із головкою статевого члена. При цьому спайка може бути суцільною, коли вона розміщується до всій довжині шва статевого члена, і частковою, коли з'єднання, відбувається за допомогою шнуроподібного тяжа різних довжини й товщини.

Вуздечку спостерігають, як правило в початковий період виявлення у бугаїв статевих рефлексів ерекції та еякуляції. При цьому вона. підлягає меха нічнім пошкодженням із подальшим розвитком в її товщі запального процесу. Наявність запального осередна е додатковим подразником рецепторів статевого члена, що супроводжується виявом рефлексу ерекції навіть ври відсутності самки. Травмування вуздечки викликає больову реакцію, ідо призводить до гальмування статевих рефлексів.

Зв'язуюча персистуюча  вуздечка виключає використання бугаїв-плідників, оскільки спричиняє скривлення Сетевого члена в момент ерекції. Якщо зв'язуюча вуздечка кінцем статевого члена кріпиться ближче до склепіння препуціального мішка, вона також гальмує рефлекс та еякуляцію.

Фіксація. Тварину фіксують у стоячому положена.

Знеболюваная. Провідникові промежинна або внутрішньотазова анестезія нервів зовнішніх статевих органів.

Промежинна анестезія нервів статевого члена (за методом Фатькіна М. Ф. і Ісаєва С Г.).

Ця анестезія полягає  в дії анестезуючим розчином на дорсальні нерви статевого члена і ретракторні м'язи сегмовидного вигину. Застосовують 50—100 мл 3 %-вого розчину новокаїну.

Техніка анестезії. Бугая фіксують у стоячому положенні за рогові відростки й носове кільце з обов'язковою міцною фіксацією тазових кінцівок. Хірург лівою рукою через шкіру захоплює статевий член плідника у ділянці сегмовидного вигину і відтягує його назад. Правою рукою вколює голку по черзі з обох боків статевого члена так, щоб кінчик її потрапив на дорсальну поверхню статевого члена. Помічник приєднує до голки шприц й ін'єктує 3,0 %-вий розчин новокаїну. Під час ін'єкції голку зміщують у різні боки, щоб анестезуючий ровчин якомога більше поширився в указаній ділянці.

 

Внутрішньотазова  провідникова анестезія Зовнішніх  статевих органів (за методом Вороніна І. І, 1960).

За допомогою цієї анестезії знеболюють соромітні, прямокишкові (середній і задній) нерви і гілки вегетативного тазового сплетення 2,0 % -ним розчином новокаїну.

Техніка анестезії: Бугая фіксують за носове кільце і за рогові відростки в станку. Точки уколу знаходиться э сідничо-прямокишковій ямці відповідного боку на рівні середини заднього края крижово-сідничної зв'язки. Для анестезії ізастосовують дві голки — спрямовуючу (Боброва) та інєкційну (№ 12120), яка вільно повинна входити у напрямну.

Після підготовки операційного поля і відведення помічником кореня хвоста вправо беруть спрямовуючу голку й прикладають до точки проколу шкіри зліва, голці надають краніо-вентрального напряму, щоб уявно продовжена вісь її пройшла через вершину ліктьового горба лівої кінцівки. Після проколу шкіри та ін'єкції 1 мл анестезуючого розчину голку просувають у тазову порожнину, весь час відчуваючи внутрішню поверхню крижово-сідничної зв'язки. Спрямовуючу голку вводять на всю довжину. В канал кровопускної голки вводять ін'єкційну на глибину, рівну довжині заднього краю крижово-сідничної зв'язки.

 

 

І

 

 

Рис.15..Положення голки (І) при внутрішньотазовій провідниковій анестезії статевого члена у бугая при знеболюванні соромітного нерва (а), гемороїдальних нервів (б): 1-соромітний нерв, 2- середній, 3- каудальний гемороїдальний нерви, ІІ (в, г) – різні етапи внутрішньотазової анестезії.

Приєднавши до голки  шприц, ін'єктують 30 мл 2,0 %-ного розчину  новокаїну. Під час ін'єкції кінчик голки злегка зміщують у сагітальній  площині для ширшого просочування тазової клітковини. При цьому знеболюють соромітний нерв і гілки вегетативного тазового сплетення лівого боку. Після цього обидві голки підтягують, надають їм горизонтального положення (глибина введення голки така сама, як і при попередній ін'єкції) й ін'єктують 20 мл розчину новокаїну. Цією ін'єкцією знеболюють прямокишкові нерви й гілки тазового сплетення, іннервуючі ретрактор статевого члена.

Після анестезії нервів лівого боку аналогічно знеболюють нерви  правого боку. Через 5—10 хв зникають поперечні складки мошонки, сім'яники опускаються, розслаблюються анус і задній відділ прямої кишки. Втрачається больова чутливість шкіри промежини, задньої поверхні стегон і мошонки. Сигмовидний вигин статевого члена розправляється й кінець статевого члена самостійно виходить із препуціального мішка або його вільно витягують рукою.

Бугаї зберігають стійке стояче положення. Статевий член і листки препуціального мішка втрачають  чутливість на 1,5—2год.

Техніка операції. Лікування бугаїв із персистуючою вуздечкою полягає в старанному видаленні її хірургічним шляхом. Знеболений і витягнутий із препуціального мішка статевий член миють розчином етакридину лактату 1 : 1000 або фурациліну 1 :5000. Вище вуздечки на статевий член накладають циркулярну бинтову пов'язку з метою профілактики кровотечі й зручності фіксації.

Розтин вуздечки слід починати від верхівки статевого  члена проксимально до моменту звіль нення останнього від стінки препуціального міщка. Персистуючу вуздечку видаляють ножицями або скальпелем. На утворену рану накладають переривчастий вузловий шов із тонкого кетгуту (див. рисунок). Вуздечку доцільно видаляти електрокаутером, оскільки при цьому забезпечується гемостаз і відпадае потреба накладати шви.

 

Рис.16 . Схема розтину персистуючої вуздечки

 

Після операції знімають бинтову пов'язку, статевий член змазують антисептичною емульсією й вправляють його в порожнину препуціального мішка. До відновлення чутливості статевого члена і моторної функції ретракторних мускулів на звисаючу частину крайньої плоті накладають гумове кільце на 1,5—2 год.

У післяопераційний період доцільно періодично вводити (один раз  на три дні) в препуціальний мішок  антисептичну емульсію. Рана загоюється через 10—15 днів. Бугая починають  експлуатувати через 25—30 днів після  операції.

 

7. ОПЕРАЦІЇ ПРИ РОЗРИВІ СТАТЕВОГО ЧЛЕНА

Показання. Порушення цілісності білкової оболонки статевого члена на дорсальній поверхні нижнього коліна сигмовидного вигину з наступним крововиливом із печеристих тіл й утворенням гематоми в оточуючих тканинах. Причиною розриву є надмірний вентральний вигин ерегованого статевого члена із максимальним напруженням його білкової оболонки біля нижнього коліна сигмовидного вигину.

Пошкодження найчастіше відмічають у молодих бугаїв на початку  використання. Розрив спричинює нерухома фіксація корови в станку або зміна її положення (падіння) під час .парування, а також використання механічного чучела із штучною вагіною без амортизаційних пристосувань.

Кров, що витікає із печеристих тіл, заповнює сполучнотканинний простір, огороджений фасціальним футлярем статевого члена. При значному крововиливі гематома поширюється по дорсальній поверхні статевого члена й призводить до вивороту препуціального мішка. При цьому порушенні рефлекс ерекції відсутній і розвивається фімоз. У подальшому утворюється гематома із розвитком сполучнотканинних спайок статевого члена з оточуючими тканинами, що виявляється тривалою парувальною імпотенцією.

Фіксація. Тварину фіксують у правому боковому положенні.

Знеболювання. Висока сакральна анестезія.

Техніка операції. Тварину оперують на 3—5-й день після пошкодження. Оперативний доступ роблять безпосередньо спереду шийки мошонки, проводячи поздовжній розріз шкіри над виступаючою припухлістю статевого члена. Довжина розрізу — 10—16 см. Після розрізу шкіри підшкірну клітковину відокремлюють тупим способом. Потім ножицями розсікають фасціальний футляр статевого члена. Згустки крові видаляють. Оголений статевий член виводять у шкірну рану, оглядають рану статевого члена, звільняють її від .згустків крові, фібрину і гострим скальпелем або ножицями обрізують обривки білкової оболонки. Заключний етап складається із старанного закриття дефекту білкової оболонки та операційної рани. Рану білкової оболонки зашивають вузловим швом із кетгуту. Відстань між стібками — 0,5 см. Статевий член поміщають в його природне ложе, перевіряють надійність гемостазу, присипають антибіотиками і зашивають рану фасціального футляра безперервним швом із кетгуту. На рану шкіри накладають переривчастий вузловий шов із шовку.

У перші дні після операції тварині призначають антибіотикотерапію. З 3—4-го дня бугая підводять до корови, яка перебуває в охоті, щоб викликати у нього ерекцію й рухливість статевого члена. Цим прийомом профілактують утворення спайок статевого члена з оточуючими тканинами. Шви на шкірі знімають на 9-10 й день. Статева функція у плідника відновлюється через 2 міс після операції.

 

8. ОПЕРАТИВНЕ ЛІКУВАННЯ ІІРИ ФІМОЗІ

Показання. Неможливість виходу. статевого члена з препуціального мішка. Природжений фімоз спостерігається при гіпоплазії статевого члена і крайньої плоті. Набутий фімоз може бути наслідком різних патологічних процесів як у ділянці крайньої плоті, так і за її межами.

Серед патологічних процесів найчастіше спостерігаються рубцеве  звуження препуціального отвору, запальні процеси в крайній плоті (великий набряк, гематома, флегмона, фіброз) і новоутворення (фіброми, актиномікозні гранульоми тощо) біля препуціального отвору.

Бугаїв із природженим  фімозом каструють. При набутому фімозі лікування повинне бути спрямоване на ліквідацію основного захворювання:

Багато дослідників  при рубцевому фімозі проводять  резекцію крайньої плоті. Трикутний  клаптик вентральйої стінки крайньої плоті вирізують разом із рубцевою тканиною біля препуціального отвору.

Фіксація. Бугая фіксують у лежачому положенні.

Знеболювання. Застосовують внутрішньотазову провідникову анестезію (Воронін І. І., 1960) із додатковою інфільтрацією шкірно-фасціального пласту крайньої плоті 1 %-ним розчином новокаїну Внутрішньом'я-зово ін'єктують нейролептик.

Техніка операції. Порожнину препуціального мішка миють розчином етакридину лактату 1:1000. Потім. в неї вводять стерильний відрізок гумової трубки, який полегшує фіксацію крайньої плоті при операції. Спочатку визначають розмір клаптика, що підлягає вирізуванню. Вершину трикутника розміщують суворо по середній лінії на відстані 5-7 см каудальніше препуціального отвору. Ширина основи не перевищує 5 см.

Фіксуючи крайню плоть, скальпелем роблять У-подібний розріз тканин крайньої плоті, починаючи від  вершини трикутника до його основи. Розсікають шкіру, фасціальні листки крайньої плоті й волокна препуціальних мускулів. Парієтальний листок препуціального мішка не вирізують. Після старанної зупинки кровотечі парієтальний листок препуціального мішка розтинають вздовж суворо по середній лінії у межах вирізуваного трикутника. Гумову трубку видаляють. Рану присипають трициліном, а краї розрізаного листка препуціального мішка підшивають переривчастим вузловим швом із шовку до відповідного краю трикутного дефекту.

Таким чином збільшується препуціальний отвір. У післяопераційний період рану періодично змазують антисептичною емульсією. Загоювання відбувається за первинним натягом. Шви знімають на 10—12-й день. Бугаїв допускають до парування через тиждень після зняття швів.

 

9. ОПЕРАТИВНЕ ЛІКУВАННЯ ПРИ ПАРАФІМОЗІ

Показання. Неможливе входження статеного члена назад у препуціальний мішок. Захворювання виникає при механічних пошкодженнях (набряк статевого члена, виворот препуціального мішка, новоутворення, перекручування статевого члена довгим волосом крайньої плоті). і порушенні механізму ретракції статевого члена. Останнє спостерігається при паралічах нервів статевого члена

тa його ретракторних мускулів як наслідок пошкодження провідних нервових шляхів у попереково-крижовій ділянці (паралітичний парафімоз).

Головка статевого члена  знаходиться за межами крайньої плоті. Його ущемлена частина збільшена  в розмірах, набрякла, темно-червоного  кольору із синюшним відтінком. Больова  чутливість підвищена. Внаслідок постійних  механічних пошкоджень з'являються садна, виразки із подальшим розвитком некрозу.

Фіксація. Бугая фіксують у стоячому положенні в станку.

Знеболювання. Проводять внутрішньотазову провідникову анестезію статевого члена за методом І. І. Вороніна (I960).

Техніка операції. Статевий член миють розчином етакридину лактату 1 : 1000 і висушують стерильним тампоном, змазують гідрокортизоновою маззю і вправляють в препуціальний мішок. Наступного дня в останній вводять антисептичну емульсію.

Якщо причиною захворювання були виворот парієтального листка препуціального мішка, рубцеве звуження або новоутворення, застосовують відповідне лікування. При паралітичному парафімозі тварин вибраковують.

 

10. РЕПОЗИЦІЯ ТА ФІКСАЦІЯ ПРЕПУЦІАЛЬНОГО МІШКА, ЯКИЙ ВИПАВ

Показання. Звичний вихід назовні парієтального листка препуціального мішка. Зустрічається, як правило, у дорослих бугаїв м'ясних порід.

Вивернута частина препуціального мішка постійно піддається механічним пошкодженням та інфікуванню із розвитком  різних форм запалення. Спочатку це призводить до бактеріо- і піоспермії, а в запущених випадках — до постійного пролапсу препуціального мішка, що виключає використання плідника.

Виворот пов'язують із великими розмірами звисаючої частини  крайньої плоті та надмірним розвитком  парієтального листка препуціального мішка, що характерно для бугаїв м'ясних порід. Лонг із співавторами (1970) установив, що у плідників комолих порід (абердино-ангуська, комола герефордська), у яких найчастіше спостерігається звичний виворот препуціального мішка, відсутні каудальні мускули. До вивороту препуціального мішка у бугаїв, крім цих факторів, призводять численні механічні пошкодження крайньої плоті (удари), одержані плідником у момент спотворення статевих рефлексів і при виділенні сперми в штучну вагіну, коли використовують механічне чучело без амортизаційних пристосувань.