Операції на статевому апараті самців свійських тварин. Анатомо-топографічна будова

Величина доступу залежить від місця, напрямку і довжини  розрізів тканин за ходом доступу, обумовлених, в свою чергу, глибиною залягання  оперованого органа.

Оголення органа повинно бути настільки значним, щоб створилася можливість більш або менш легко і старанно виконати основну частину операції (оперативний прийом). Величину оперативного доступу не можна розглядати абстрактно, ізольовано від завдань оперативного прийому, вона визначається змістом оперативного прийому. Ігнорування цієї умови може призвести до того, що при різних оперативних прийомах можна помилково зробити однакові (за довжиною і напрямом) розрізи, наприклад, при повній резекції потилично-остистої зв'язки в ділянці холки і при видаленні тільки осередків некрозу цієї зв'язки.

Мінімальна травма і  достатня ширина оперативного доступу - два взаємно протилежні фактори. Прагнення до розширення доступу призводить до збільшення травми організму, і навпаки. А тому рекомендується вибрати найменш травматичний доступ, який давав би можливість виконати оперативний прийом без надто широкого оголення органів, яке подовжує період загоювання, може призвести до рецидиву захворювання, залишає після себе деформації і порушення функцій. З другого боку, страх перед широким доступом там, де він показаний, може різко знижувати ефективність оперативного втручання і обумовлювати рецидиви.

Раціональний доступ повинен при мінімальному пошкодженні  тканин забезпечувати оптимальні умови  для огляду і виконання необхідних прийомів на органі. Для більшості операцій визначені положення і характер оперативного доступу. Однак в окремих випадках (наприклад, при зміщенні внутрішніх органів, наявності патологічних осередків у місцях підходу до ураженого органа) вибір раціонального доступу нерідко ускладнений. За цих умов необхідно врахувати всі умови оперування, зміни анатомотопографічних відношень у ділянці операції (наприклад, зміщення сичуга при його здутті, зрощення оболонок мошонки, великі новоутворення або зрощення в черевній порожнині).

Розрізняють прямий і  обхідний оперативні доступи. Прямий доступ проводять із ділянки, розташованої найближче до осередку патологічного процесу; тканини в напрямі цього осередку, як правило, роз'єднують в одній площині. Такий доступ с раціональним. Обхідний доступ виконують, як правило, із ділянок, віддалених від патологічного осередку, в обхід якого-небудь органа (наприклад, один із доступів до повітроносного мішка).

Питання про вибір  оперативного доступу вирішується в загальному плані операції.

Оперативний прийом - власне втручання на певному ушкодженому органі, яке вимагає максимальної обережності з тим, щоб запобігти серйозним порушенням життєдіяльності його та організму в вілому. Це зобов'язує хірурга мислити фізіологічно, а оперувати анатомічно. Оперативний прийом також повинен бути раціональним.

Раціональним оперативним  прийомом називають такий спосіб оперативного втручання на хворому  органі (або у вогнищі патологіч-Кого процесу), який забезпечує найефективніше хірургічне втручання І даної хворої тварини. Раціональність вибраного оперативного прийому завжди визначається тим, якою мірою при його виборі взято до уваги загальний стан хворої тварини та особливості її захворювання.

Велике значення має  правильний вибір способу оперативного ітручання. Лікареві потрібно керуватися наступними положеннями.

Немає і не може бути універсального оперативного доступу, а тим більше оперативного прийому для всіх випадків даного за-вмрювання! Це пояснюється тим, що у кожної тварини одне і те ж захворювання може перебігати по-різному; до того ж, на момент надання лікарської допомоги патологічний процес може перебувати на різйих стадіях розвитку. Не менш важливе значення має загальний отан тварини. Якщо до цього додати, що при виборі оперативного доступу (місця, величини й напряму розрізів) доводиться враховувати різні індивідуальні форми мінливості в будові і взаємовідношеннях тканин та органів оперованої ділянки, то стане ясною безпідставність дордокень деяких авторів, які рекомендували свої способи операції як універсальні, раціональні для всіх випадків якого-небудь певного захворювання. Отже, не досить вивчити відомі способи виконання Хірургічних операцій (оперативних доступів і прийомів), які запропоновані для даного захворювання. Важливо з'ясувати, в яких умовах і дія яких патологічних процесів кожний з них може бути застосований як найбільш раціональний і який з відомих способів повинен бути відкинутий як помилковий.

Кінцевий успіх операції залежить не тільки від уражування передопераційного стану тварини, характеру й ступеня її ураження, не тільки від правильного вибору способу операції й хорошої техніки її виконання, але також від старанного проведення асептики та знеболювання і від належного догляду та утримання хворої тварини в післяопераційному періоді, від урахування можливих помилок та ускладнень піц час і після операції і запобігання їм.

Кожне оперативне втручання  має певний ступінь ризику.

Заключний етап операції може бути різним. Часто операцію закінчують з'єднанням тканин швами, щоб повністю або частково закрити операційну рану (глухий або частковий шов). В інших випадках порожнину рани тампонують або дренують, а краї її над тампоном чи дренажем тимчасово зближують швами, або ж рану залишають зяючою і пов'язкою захищають від подразнювальних факторів зовнішнього середовища. Інколи ортопедичні операції закінчуються спеціальним підковуванням.

5. ХІРУРГІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ

Хірургічні інструменти - це технічні засоби, за допомогою яких лікар виконує різноманітні оперативні прийоми на органах і тканинах живої тварини при хірургічних способах лікування. Кожен, хто має справу з хірургічними інструментами, повинен засвоїти їх функціональне призначення, правильність вибору, знати оптимальні позиції кожного з них при застосуванні й можливі ускладнення при використанні. Від того, наскільки інструменти зручні і досконалі у використанні, залежить точність і своєчасність лікувальної маніпуляції.

Інструменти для  розтину м'яких тканин

 

Рис.8. Інструменти для розтану м'яких тканин: 1 - скальпелі: а - прямий, б -черевастий, в - гострокінцевий, г - ґудзикуватий прямий, д - ґудзикуватий зігнутий, е - серпоподібний, с - тенотом, ж - герніотом, з - скальпель із змінними клинками, і -скальпель для глибоких ран; 2 - хірургічні ножі: а, б - резекційні, в - ампутаційний; З - двосторонній перфоративний ніж; 4 - троакар; 5 - ланцюговий екразер

 

Способи тримання хірургічних ножів є різні. Найчастіше застосовують наступні:

1) положення скрипкового смичка застосовують у тих випадках, коли необхідно зробити довгий, але неглибокий розріз, щоб не пошкодити кровоносні судини і нерви, які лежать поверхнево а)

2) положення столового ножа використовують при розтині щільних, малоподатливих (фіброзних) тканин, а також при одномоментных глибоких розрізах б);

3) положення пера для писання є основним. Ним користується більшість хірургів при розрізі покривних тканин, пошаровому роз'єднанні тканин та їх препаруванні в глибині в);

4) положення меч, або тримання ножа всією рукою Ніж беруть у долоню в тих випадках коли виникає необхідність прикласти значну силу при розрізі, наприклад, при розтині шару м'яких тканин значної товщини до кістки (при ампутації кінцівки; д);

5) положення троакара. Цим способом, як правило, користуються при розтині абсцесів, гематом, лімфоекстравазатів та інших патологічних порожнин з рідким вмістом г).

Ножиці також відносяться  до числа найуживаніших ріжучих  інструментів. Ними користуються при  розтині м'яких тканин, препаруванні, розтині тканин у глибині, операціях  на порожнистих органах, нервах, кровоносних судинах, накладанні швів, пов'язок, для вистригання волосяного покриву тощо.

Форма і розміри ножиць досить різноманітні. Розрізняють прості і хірургічні ножиці.

Рис.10 . Ножиці:

1- замок Колена; 2 - ножиці  загального призначення: а -Купера, б - прямі гострокінцеві, в - прямі тупокінцеві, г - прямі ґудзикуваті; 3 - ножиці спеціального призначення: а - Ріхтера, б - Ріхтера гудзикуваті, в - Бекмана, г - Зібольда, д - пупкові, е - кишкові

 

Слід відмітити, що в  багатьох випадках ножиці мають безсумнівну перевагу над скальпелем. Перш за все, ними легше запобігти пошкодженню органів, судин і нервів, які лежать у ділянці розтину, тему що частина тканин, захоплених ножицями, вислизає з-під розрізу (чим товстіший шар тканин, тим більша частина вислизає). Тому розрізи, які потребують великої обережності, завжди роблять ножицями, а не скальпелем. При розтині ножицями м'яких тканин кровотеча менша, ніж при розтині скальпелем, за рахунок часткового розміжчення стінок судин. Ножиці завжди застосовують при розтині тканин, які не скорочуються. Наприклад, сухожилки і нерви, які виступають із стінки рани при ампутації, краще обрізати ножицями, тому що під час розтину їх скальпелем вони знову витягнуться.

При триманні ножиць у  руці кінцева фаланга великого пальця повинна знаходитися у верхньому кільці інструмента, середня фаланга безіменного пальця - в нижньому кільці, середній палець - під нижньою гілкою ножиць, а вказівний - на замку.

 

Електроскальпель. Нині в хірургії широко застосовують електроножі. Найраціональніше його застосовувати в тих випадках, коли розтин тканин пов'язаний з небезпекою сильної кровотечі, дисемінації клітин злоякісної пухлини або при забрудненні рани дуже вірулентними мікроорганізмами.

Він являє собою електрод, на який подається елепричннй струм високої частоти. Електрод складається з ізолюючої ручки і металевого змінного кінцевика. Останній може мати різну форму - ножа, ланцета, голки, кульки.

Електроніж чинить припалювальну, гемостатичну та антимікробну дії. Він  легко розсікає тонку шкіру та інші м'які тканини.

 

Лазерний скальпель. У сучасній ветеринарній хірургії застосовують лазерні вуглекислотні скальпелі ("Скальпель-1", "Ромашка"). Вони мають високу потужність і використовуються для розтину м'яких тканин, особливо при гнійних процесах, екстирпації новоутворень тощо. Лазерний промінь, яким розсікають тканини, чинить високу антимікробну і гемостатичну дії. Біологічна дія СО2 лазера з довжиною хвилі випромінювання 10,6 мкм зумовлена інтенсивним нагріванням тканин за рахунок значного поглинання ними лазерного світла.

Кровоспинні інструменти

Кровоспинні, або гемостатичні, інструменти використовують для  захоплення кровоносної судини і  розміжчення її стінки. Конструкція  цих інструментів різноманітна.

 

 

Рис.11 . Кровоспинні інструменти:

 

1 - гемостатичні пінцети: а, б, в - Пеана, г -Кохера, д - Блюнка, е - москіт, 2 - артеріальний жом; 3 - лігатурні голки Дешампа 4 - артеріальний гачок; 5 - кровоспинні клеми; 6 - щипці-зажими вікончасті

 

Інструменти для  остеотомії та остеосинтезу

 

Для остеотомії (роз'єднання кісткової тканини) застосовують кісткові пилки, долота, распатори, елеватори, кісткові щипці й ножиці, трепани тощо.

Кісткові щипці с  ріжучі, щипці-кустки та фіксуючі. Ріжучі і щипці-кусачки використовують для скушування гострик країв  кісток, збільшення трепанащйного отвору тощо.

Рис.12. Кісткові інструменти:

 

1 – кісткові щипці, а- Лістона,  б-щипці-кусачки, в- реберні; 2 - реберні  ножиці: а - гільотинні, б - зігнуті; 3 - кісткові щипці фіксуючі; 4 - щипці  секвестральні; 5 - кісткові пилки:  а - листова, б - ножова, в - дугова, г – дротова, д –дискова.

 

Рис.13.  Інструмента для остеотомії та остеосинтезу:

 

1 - кісткові долота: а  -остеотомічие, б - жолобувате, в,  г - прямі, д - кутове; 2 – трепанаційний молоток; 3 - распатори прямі; 4 - трепан; 5 - трефін; 6 - кістковий дриль із фрезами й свердлами; 7 - распатори реберні; 8 - елеватори; 9 - кісткові штифти; 10 - кісткові пластини; 11 - кісткові шурупи; її - щипці зубні для великих тварин;                13 - щипці зубні для дрібних тварин; 14-кусачки зубні для поросят; 15-гострі ложки:а-Люєра,б-Фолькмана; 16-к'юретка

 

Інструменти для  з'єднання м'яких тканин

 

Для з'єднання м'яких тканин застосовують голкотримачі й хірургічні гопки.

Голкотримачі. У хірургії застосовують голкотримачі з автоматичними затворами і не автоматичні. Кожний з них називається за іменем того автора, який його запропонував. Якість інструменту визначається відсутністю стомлення пальців під час роботи, можливістю міцно фіксувати хірургічну голку і швидко звільняти її при необхідності. Кожен хірург вважає кращим той голкотримач, яким він звик працювати. Голкотримачі є великі й малі. Слід відмітити що при накладанні швів у глибині порожнин (на пряму кишку, шпжу, піхву, в ротовій порожнині) краще застосовували голкотримачі з довгими ручками.

Рис.14 . Інструменти для з'єднання м'яких тканин:

 

1 - голкотримачі: а -Матьє,  б - Троянова, в - Гегара; 2 - хірургічні  голки; 3 - шкірний степлер і щипці  для зняття дужок; 4 - дужки Мішеля  і пінцет

6. РОЗТИН ПЕРСИСТУЮЧОЇ ВУЗДЕЧКИ СТАТЕВОГО ЧЛЕНА.

 

Показання. Нерідко нормальному використанню племінних бугаїв перешкоджає збереження природженої спайки статевого члена зі стінкою препуціального мішка по шву. Згідно з літературними даними, затримка розриву вуздечки й збереження у вигляді тяжа, пов'язані з проходженням у товщі її тканин великих кровоносних судин і ростом між листками слизової оболонки сполучної тканини.