Операції на статевому апараті самців свійських тварин. Анатомо-топографічна будова

Рис. 7. Статевий член (поперечини розріз) та його голівка:

А — жеребця; Б —  бугая, Б — кнура; Г- пса; Д '— барана; 1 — tunica albuginea; 2 — corpus cavernosus; 3 - canalis urogenitalis; 4 — stratum caverndsum; 5 —- m. urogenitalie;6— m retractor penis; 7 -—os penis; 8-— sulcus urogenitalis; 9 — glans penis; 10 - processus urogenitalis; 11 — ostium urethrae externum; 12 — tuberculum sinistrum; 13 — penis; 14 — preputium

На статевому члені  розрізняють голівку 5, тіло 13, корінь і дві ніжки. Парні печеристі  тіла члена беруть початок від  сідничних горбів і утворюють  ніжки члена, які підвішують його до таза. Кожна ніжка обмежена добре  розвинутим сіднично-печеристим м'язом (стискаючи ніжку, м'яз обмежує відтік крові під час ерекції). При сходженні між собою ніжки утворюють корінь члена- radix penis, який переходить у тіло — corpus penis, що закінчєється голівкою — glans penis. Тіло статевого члена на вентральній поверхні несе сечостатеву борозну — sulcus urethralis. На голівці статевого члена розрізняють вінець голівки — corona glandis, шийку — collum glandis — і перегородку — septum glandis. Розрізняють дві форми голівки: голівку — glans penis — у тих випадках, коли вона сильно розвинута і являє собою капелюхоподібний утвір (кінь, пес, примати), і чохол— galea penis, коли потовщення на верхівці члена слабко виражене і має вигляд напластування (жуйні, верблюд, кнур, лев, тигр, гризуни). У деяких тварин вона розділена на 2-4 лопаті (єхидна, качконіс) або подвійна (сумчасті).

У деяких тварин верхівка статевого члена зігнута назад, проте під час ерекції вона випрямляється і спрямовується  вперед (верблюд, слон, носоріг), У передній частині статевого члена, на межі печеристих тіл сечостатевого каналу, розвивається особлива борозенчаста кістка — os penis (у моржа — великих розмірів). Ця кістка є у сумчастих, хижаків, багатьох гризунів, кажанів, мавп (у людини інколи спостерігається сполучнотканинний чи хрящовий тяж).

Препуцій (крайня плоть) — preputium— складка шкіри, яка вкриває зовні голівку статевого члена. Внутрішня пластинка крайньої плоті дуже ніжна і переходить безпосередньо на голівку, вкриваючи її. Вона містить видозмінені сальні залози — залози крайньої плоті — gll. preputiales, які виділяють секрет — смегму, що має специфічний запах.

Препуцій натягується на голівку (статевого члена парним краніальним  м'язом крайньої плоті — m. preputidlis cranidlis, який починається в ділянці мечоподібного відростка груднини. Голівка статевого члена втягується в препуцій парним м'язом — відтягувачем статевого члена — m. retractor penis, що починається від 2-3-го хвостового хребця.

У бугая сім'яниковий мішок розміщений перед лобковими кістками, ки-сетоподібйий, шкіра непігментована. Сім'яники  розміщені в мішку вертикально, головчастим кінцем догори. Вони добре розвинуті, мають видовжено-овальну форму, на розрізі — жовтуватий колір. Придаток сім'яника розвинутий слабко, звужений. Власна зв'язка сім'яника не виражена. Лівий сім'яник більший, ніж правий. Маса сім'яників у бугая становить 550-650 г. Сім'яний канатик звужений. Сім'явиносна протока в кінцевому відділі утворює розширення — ампулу. Сечостатевий канал має човноподібну ямку — fossa navicularis urogenitalis, яка знаходиться каудально від перешийка сечостатевого каналу. Міхурцеві залози великі, компактні, з горбкуватою поверхнею. Застійна частина передміхурової залози має довгу середню частину (3-5 см). Пристінна частина залози концетрується в основному в дорсальній стінці сечостатевого каналу.

У цапа й барана застійної частини  передміхурової залози немає. Статевий член довгий, каудально від сім'яникового  мішка утворює сигмоподібний  згин — flexura sigmoidea penis 14. Згин під час ерекції випрямляється. Печеристі порожнини розвинуті слабко. Голівка статевого члена потоншена і утворює шийку — collum glandis, сце-реду від якої знаходиться чохол голівки — galea glandis Зліва від чохла розміщений сечостатевий відросток 10. У барана й цапа відросток довгий (3—4 см) і виступає за межі голівки статевого члена. Порожнина крайньої плоті довга (до 40 см). Крім краніального м'яза є каудальний м'яз крайньої плоті — m. preputialis caudalis. Він починається в ділянці сім'яного канатика і відтягує крайню плоть назад, оголюючи голівку статевого члена. Маса сім'яників у цапа й барана відповідно становить 150-200 і 400-500 г.

У жеребця шкіра сім'яникового  мішка без волосся, пігментована. Сім'яники в мішку головчастим  кінцем спрямовані краніальне і дещо вгору. Сім'яники відносно великі (550-650 г), яйцеподібної форми, на розрізі темно-бурого кольору. Придаток сім'яника добре розвинутий, із сім'яником з'єднаний рухомо. Сім'яний канатик біля сім'яників дуже розширений. Ампули сім'явиносних проток широкі. Міхурцеві залози грушоподібної форми, мають порожнину. Застійна частина передміхурової залози масивна, складається ,з правої й лівої часток, з'єднаних перешийком. Цибулино-сечівникові залози розвинені. В сечостатевому каналі розсіяні залози Статевий член має добре розвинуті печеристі порожнини. На дорсальній частині голівки виступає дорсальний відросток — processus dorsalis glandis. Голівка на кінці потовщена у вигляді вінця — corona glandis. На передній поверхні голівки знаходиться ямка голівки — fossa glandis, з якої виступає відросток сечостатевого каналу. Крайня плоть подвійна: із зовнішнім і внутрішнім листками. Відповідно розрізняють два отвори крайньої плоті — зовнішній і внутрішній. Внутрішня крайня плоть сформована подвоєнням внутрішньої пластинки зовнішньої крайньої плоті і називається кільцем крайньої плоті — anulus preputialis. Пластинки крайньої плоті мають сальні й потові залози.

У кнура сім'яниковий мішок міститься поблизу відхідника (анального отвору). Сім'яники розміщені  майже вертикально, головчастим  кінцем вниз і дещо вперед, а придатком  сім'яника вперед. Шкіра товста, без волосся, непііментована. Сім'яники великі (900-1000 г), щільно зростаються з придатком сім'яника, еліпсоподібної форми. Гошвка й хвіст придатка сім'яника широкі, товсті. Сім'яники на розрізі мають сіро-коричневе забарвлення. Сім'явиносні протоки без ампул. Сім'яний канатик широкий. Міхурцеві й цйбулино-сечівникові залози дуже великі, передміхурова залоза незначна. Статевий член має сигмоподібний згин. Сечостатевий канал позаду перешийка має човноподібну ямку. Сечостатеві залози розсіяні в слизовій оболонці. Порожнина крайньої плоті довга, на дорсальній стінці е випин крайньої плоті — diverticulum preputiale, який досягає, значних розмірів (до 15 см завширшки).

2. Поняття про хірургічну операцію.

Хірургічна  операція (від лат. opera - дія, робота, праця) як спосіб лікування застосовується поряд з іншими методами терапії: фармакотерапією, фізіотерапією і дієтотерапією. Під хірургічною операцією розуміють сукупність кривавих і некривавих механічних прийомів, які виконуються за допомогою різноманітних хірургічних інструментів на тканинах й органах живого організму з лікувальною, діагностичною і профілактичною метою. Виходячи з економічних і господарських потреб, окремі операції виконують на клінічно здорових тваринах. Йдеться, насамперед, про кастрацію самців і самок, а також з метою профілактики деяких видів травматизму. Операція доцільна лише тоді, коли її результатом є відновлення або підвищення продуктивності й господарської цінності тварин. Винятком є випадки оперування з гуманних міркувань, з метою фізіологічного експерименту, а також з косметичною метою.

3. КЛАСИФІКАЦІЯ ОПЕРАЦІЙ

Операції поділяють  на дві основні групи: криваві, які  супроводжуються порушенням цілісності шкіри, слизових оболонок і кровотечею із судин, та безкровні, або некриваві, при яких цілісність зовнішніх покривів не порушується (вправлення вивихів, зондування, катетеризація, накладання пов'язок тощо;).

Залежно від мети розрізняють  операції: лікувальні (виконують з  метою ліквідації захворювання, відновлення  втраченої або зниженої продуктивності, поліпшення або відновлення втраченої працездатності тварини); діагностичні (виконують з метою уточнення або підтвердження діагнозу), які часто переходять у лікувальні; економічні (направлені на підвищення продуктивності тварин і покращення якості отриманої продукції - наприклад, кастрація самців і самок); експериментальні (виконують для створення моделей хвороб або з метою фізіологічних експериментів при вивченні життєдіяльності організму або функцій його окремих органів); пластичні (для виправлення форми, відновлення протяжності і функції пошкоджених органів і тканин); косметичні (для поліпшення зовнішнього вигляду тварин -наприклад, ампутація вушних раковин і хвоста у собак тощо);

профілактичні (направлені на попередження травматизму - наприклад, декорнуація, попередження росту рогів у телят, ампутація хвоста у телят тощо).

За своїм характером хірургічні операції можуть бути радикальними й паліативними.

Радикальна (від лат. radix - корінь) операція ставить своєю задачею енергійне втручання з метою ліквідувати захворювання, повністю усунути причини і попередити його рецидиви. При цьому повністю усуваються, як правило, не тільки больові явища, але й причини хвороби (наприклад, операції при карієсі зуба - екстракція зуба, при грижах - закриття грижових воріт тощо).

Паліативна (від лат. palliatus - одягнений у плащ, прихований) операція виконується в тих випадках, коли радикальне оперативне втручання в зв'язку з незадовільним загальним станом хворої тварини протипоказане (наприклад, накладання бандажу при пупковій грижі з одночасною ін'єкцією навколо грижових воріт подразнювальних фармакологічних речовин), або ж у зв'язку з особливостями захворювання (наприклад, перерізування нервів при невиліковній кульгавості, прокол черевної стінки при водянках живота тощо). Вони повинні тимчасово полегшити стан хворої тварини усуненням або зменшенням небезпечного чи важкого симптому хвороби, щоб продовжити життя і використання господарських цінностей тварини. Ці операції не усувають причин хвороби і тому бувають вимушеними.

Серед лікувальних операцій, терміновості їх виконання розрізняють: невідкладні, термінові, вимушено відкладені, вільного вибору і нетермінові.

Невідкладні, або екстрені, операції застосовують у випадках, коли необхідно врятувати життя  тварині, їх виконують негайно при кровотечах, асфіксії, защемлених грижах, випадінні внутрішніх органів або їх перфорації, тимпанії рубця тощо.

Термінові операції показані в тих випадках, коли відкладання їх на тривалий час може призвести до швидкого розвитку захворювання. Йдеться, в першу чергу, про злоякісні новоутворення, оскільки їх розвиток може спричинити появу метастазів в інших органах і тканинах.

До вилущено відкладених  відносяться операції, які необхідно  виконати, але їх не можна зараз  же виконати в зв'яжу з тяжким загальним станом тварини (виснаження, знесилення, шок, гнійно-некрогачні процеси тощо). У цих випадках обмежуються терміновим загальним лікуванням тварини, а операцію відкладають до більш сприятливого моменту, коли загальний стан тварини покращиться.

Операції вільного вибору не вимагають негайного їх виконання й можуть бути в ряді випадків замінені іншими методами лікування (одинична гостра тимпанія рубця, обтурація стравоходу, закупорка книжки тощо).

Нетермінові операції, або планові - їх можна виконати будь-коли й навіть запланувати на цілий рік (це кастрація самців і самок, експериментальні операції тощо).

У залежності від того, на неінфікованих чи інфікованих  тканинах виконують хірургічне втручання, операції бувають асептичні і  гнійні.

Асептичні, або "чисті", операції виконують на неінфікованих органах і тканинах (кастрація самців і самок, грижорозтин, езофаготомія тощо).

Гнійні операції виконують при гнійно-некротичних процесах (розтин абсцесу, флегмони тощо).

У залежності від того, скільки витрачається часу на операцію і на яких тканинах й органах її виконують, вони бувають малі і великі. На виконання малих операцій потрібно мало часу і вони застосовуються на поверхневих тканинах (проколи, ін'єкції, розтин абсцесів тощо). Великі операції виконують на глибоких тканинах та органах і на їх виконання витрачається велика кількість часу.

Операції бувають одномоментними й двомоментними. При од-номоментній операції оперативне вручання від початку до кінця виконується в один прийом, при двомоментних - в два прийоми, з деяким проміжком між ними (наприклад, пункція бурси при гнійному запаленні, видалення гнійного ексудату і введення в її порожнину подразнювальних засобів, а через 5-7 днів - екстирпація цієї сумки) при незадовільному загальному стані тварини, загрозі сильної кровотечі, можливості розвитку шоку та інших ускладнень.

4. ЗМІСТ ХІРУРГІЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ

Будь-яка хірургічна операція виконується в три послідовних  етапи: 1) оперативний доступ - оголення ураженого органа або патологічного  осередку (наприклад, лапаротомія при операціях на органах черевної порожнини); 2) оперативний прийом - власне оперативне втручання на ураженому органі; 3) заключний етап - закриття операційної рани, як завершення операції. Виключення складають тільки такі операції, як розтин абсцесу або флегмони. У цих випадках оперативний доступ до гнійного осередку є в той же час й оперативним прийомом, у результаті чого гнійник звільняється від гнійного ексудату й досягається виліковування.

Основою правильного  виконання хірургічної операції має служити застосування раціональних оперативного доступу й прийому з урахуванням, перш за все, принципу фізіологічного відношення до органа як до частини цілого. Це значить, що в процесі операції необхідно дбайливо відноситися до тканин та органів, приймати до уваги функціональне значення органа, на якому проводять оперативне втручання, і стан компенсаторних систем організму, а також характер їх подальшого розвитку після операції.

Оперативний доступ - та частина операції, при якій оголюють ушкоджений орган і патологічний осередок шляхом порушення цілісності покривних тканин, стінок порожнин. Доступ повинен бути раціональним, щоб при розтині мінімально пошкоджувати тканини.

Раціональним  оперативним доступом називають такий спосіб оголення органа або осередку патологічного процесу, який забезпечує при найменшій травмі організму достатній доступ до ураженої ділянки, найкращі умови для огляду тканин і необхідних дій на органі.

У поняття "найменша травма" входять: збереження цілості за ходом доступу до великих судин, нервових стовбурів і вивідних протоків залоз, а також важливих у функціональному відношенні м'язів й апоневрозів; запобігання надмірного зяяння операційних ран й утворення надалі великих рубців та деформацій в оперованій ділянці; запобігання функціональним порушенням в організмі, що можуть відбитися на продуктивності тварини або її працездатності.