Iнтеракція в освітньому процесі: технологія організації

Освітні інформаційні технології (ІТ) використовуються у світовому шкільництві  вже протягом кількох десятиліть. Дослідники виділяють декілька етапів розвитку ІТ як засобів навчання: розробка та реалізація спеціалізованих пакетів навчальних програм – автоматизованих навчаючих систем (АНС), розробка та реалізація продукуючих АНС, розвиток інструментальних засобів АНС, розвиток мультимедіа, гіпермедіа, інтермедіа та мережових технологій.

Мультимедіа-технології пов’язані  із створенням мультимедіа-продуктів: електронних книг, енциклопедій, комп’ютерних фільмів, баз даних. У цих продуктах об’єднуються текстова, графічна, аудіо- та відеоінформація, анімація. Мультимедіа-технології перетворили комп’ютер у повноцінного співрозмовника, дозволила учням (будь-якого віку), не виходячи з з навчальної аудиторії, дому, офісу, бути присутніми на лекціях видатних вчених, брати участь у конференціях, діалогах, вести кореспонденцію.

Як принципово новий навчальний засіб електронна книга відкрила можливості “читати”, аналізувати “живі” озвучені сторінки, тобто можливості бачити, чути, читати. Мультимедійні програми створили нові, досконалі, умови для учіння:

• діалог між учнем і технічною системою здійснюється за нерегламентованим сценарієм, який кожного разу будується учнем по-новому та на його розсуд; 
• раціоналізація класичної (традиційної) системи навчання та самонавчання;
• забезпечується принцип індивідуалізація навчання: кожний учень виконує завдання певного рівня, у певному темпі, певними методами, зручними для засвоєння знань конкретним учнем;
• використання ігрових прийомів;
• перетворення учня у суб’єкт пізнавальної діяльності, який обирає для засвоєння інформацію (послідовність, обсяг, рівень розгалуження, міра допомоги тощо), що є важливою, значимою для нього; який самостійно вирішує питання про перехід до виконання завдань більш складного рівня.
• використання імітаційних інтерактивних моделей для демонстрації функцій об’єкта, що вивчається;
• виконання операцій за допомогою програмних засобів типу діяльнісного предметно-орієнтованого середовища (певні дії  над візуальними об’єктами, використання тренажерів, симуляторів /імітаторів/ тощо).

Провідними видами комп’ютерних програм є такі:

Комп’ютерний підручник – комплексне програмове забезпечення навчального процесу, що об’єднує якості підручника, довідника, методичних рекомендацій, лабораторного практикума, задачника;

контролюючі засоби – призначені для котролю, оцінювання, корекції знань  учнів;

тренажери – служать для формування та закріплення навчально-пізнавальних навичок;

ігри – програми, що забезпечують найефективніше спілкування та взаємодію  гравця з об’єктами ігрового середовища, здійснюють реальний вплив на формування світогляду гравців, особливо підліткового віку;

предметно-орієнтовані середовища – програми, які моделюють мікро- та макросвіти та дозволяють учням оперувати об’єктами, проводити самостійні дослідження, вивчаючи об’єкти у динаміці.

Гіпермедіа-технології надають можливість для роботи з текстами: аналізувати  тексти великого обсягу, виділяти в них ключові об’єкти, організовувати перехресні посилання між ними.

Мережові технології призначені для  телекомунікаційного спілкування  учнів з викладачами, колегами, праціниками  бібліотек, лабораторій, установ освіти тощо. Телекомунікаційний доступ до баз даних здійснюється через всесвітню мережу Internet.

Формами мережової комунікації  є:

 електронна пошта - призначається  для обміну інформацією між  суб’єктами зв’язку, здійснення  консультування, організації дистанційного  навчання;

телеконференція - дозволяє викладачу та учням, що знаходяться на значній відстані один від одного, організовувати спільне навчання, обговорювати навчальні проблеми, брати участь у ділових іграх, практикумах тощо в умовах так званого віртуального класу.

Отже, враховуючи вищезазначене, доходимо висновку, що інформаційні технології – це інноваційний підхід до організації інтеракції між комп’ютером та учнями, яка відбувається в діалоговому режимі та у якій ефективно реалізуються інтегровані цілі освітнього процесу: (психологічні, педагогічні, соціологічні) та комплексні педагогічні цілі (дидактичні, виховні, розвиткові).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Загальні висновки

 

1. Акцентуація уваги на інтеракцію як методу організації освітнього процесу – не данина сучасним модним тенденціям в освіті, що є мінливими, як сама мода. Вона обумовлена ефектом, який спричиняє інтеракція на поліпшення якості освіти, підвищення рівня навчальних досягнень учнів та їх психосоціальне зростання. Позитивнй результат застосування інтеракцій підтверджують численні психолого-педагогічні дослідження.
2. Інтеракція – взаємодія та спілкування партнерів в процесі розв’язання різноманітних навчально-виховних проблем. Тому цей інноваційний діалогічний метод організації освітнього процесу є альтернативним традиційному монологічному. Принцип діалогічності реалізується у відповідних формах (видах) інтеракції: тренінг, дискусія, психо- і соціодрама, мозкова атака, сюжетно-рольові та ділові ігри, проблемний семінар, евристична бесіда, практикум тощо.
3. Основне призначення інтеракцій – стимуляція суб’єктної активності учнів: розумової, емоційної, соціальної, фізичної.
4. Ефективність використання інтеракцій залежить від усвідомлення педагогами їх значимості та перспективності для підвищення якості освіти, від рівня засвоєння ними теоретичних засад і технології їх проведення, а також від адаптованості учнів до нових форм організації пізнавального процесу.
5. Застосування у педагогічному процесі сучасних розвивальних педагогічних технологій модульно-розвивального, осмислювально- концентрованого, проблемно-діалогічного навчання, організації навчання за технологією Ельконіна – Давидова -  Репкіна, технології “школи діалогу культур”, програми “Крок за кроком”, “Рівний – рівному” є умовою для теоретичного та практичного засвоєння вчителями інтерактивних методів навчання та адаптації учнів до участі у інтеракціях, оскільки ці методи є провідними у інноваційному навчальному процесі.
6. При всій зовнішній імпровізації, творчому сценарюванні та режисурі інтеракцій, вони мають відповідати комплексу вимог – загальнопедагогічних, дидактичних, психологічних, виховних, технологічних, організаційно-технічних, гігієнічних.
7. З-поміж різноманітних підходів до вирішення проблем підвищення ефективності освітнього процесу особливо перспективним видається інформаційно-технологічний. Інформаційні технології забезпечують комунікацію (інформаційний обмін) як на рівні “людина (суб’єкт пізнання та діяльності) - комп’ютер” (носій потрібної інформації), так і  на рівні “людина- людина” (комп’ютер на цьому рівні – одночасно засіб зв’язку та носій інформації). Провідними інформаційними технологіями в плані комплексного розв’язання дидактичних, психологічних, виховних задач педагогічного процесу є мультимедіа-, гіпермедіа- та мережові технології. Використання їх в освітньому процесі, як показує досвід, сприяє не тільки інтелектуальному розвитку особистості, а й формуванню інформаційної та комунікаційної культури, комп’ютерної грамотності як однієї з важливих умов соціалізації особистості учня.
8. Метод інтеракції є дієвим при його використанні як в умовах урочної діяльності, так і у позакласній, позаурочній, позашкільній роботі, як для навчання школярів, так і студентів, дорослих. При цьому технологія  організації інтеракцій є чинною для всіх зазначених умов навчання.

Ефект розвитку у кожного – свій. Слід сказати і більше: немає жодної можливості передбачити, яким він буде у конкретної людини в даній освітній ситуації – не сама людина невзмозі це зробити, не будь-який, навіть найкращий, наставник. Але в активному освітньому середовищі вельми висока вірогідність виникнення випадку, який збудить особистісну зацікавленість, спровокує кризу компетентності, або буде сприяти стабілізації системи моделей, що вже перебудовується, або зміцнить усвідомлення власної компетентності – словом, в залежності від етапа циклу розвитку і ступеня зрілості особистості буде просувати розвиток у тому чи іншому відношенні.

Особистість, знаходячись в активному  освітньому середовищі, багатому сприятливими для розвитку випадками (можливостями), здійснює вибір, спрямовуючись назустріч тим з них, які для неї є найбільш значимі.

 

Е.М. Гусинський 

(З праці: Гусинский Э. Н. Тренинг-семинар как средство достижения полного образовательного эффекта // Международная программа переподготовки преподавателей психологии и педагогики для педагогических учебных заведений России. М., 1994. С. 140.) 

 

Список літератури:

1.Анисимов О.С. Учебная и педагогическая деятельность в активных формах обучения. - М., - 1989.

2. Банаев А.А. Активные методы обучения. – М.: Профиздат, - 1986.

3. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры.- М.: Прогресс.- 1988.

4. Гузеев В.В. Педагогическая  техника в контексте образовательной  технологии. – М.: Народное образование. - 2001.

5. Гузеев В.В. Теория  и практика интегральной образовательной технологии. – М.: Народное образование. - 2001.

6. Дашковская О. Урок- это большая игра // Педагогический калейдоскоп. – 1995, - № 16.

7. Джуринский А.Н. Реформы  зарубежной школы. Надежды и  действительность. – М.: Знание. –  1989.

8. Діалогічна взаємодія у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи: Книга для вчителя / За ред. Г.О. Балла, О.В. Киричука, Р.М. Шамелашвілі. – К.: ІЗМН.- 1997.

9. Зазуліна Л.В. Діалогізація дидактичного процесу: гуманістична перспектива.- К.: Правда Ярославичів.- 1998.

10. Інтерактивне навчання: Досвід впровадження/ За ред. В.Д. Шарко.- Херсон: Олді-Плюс,- 2000.

11. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід: Метод. Посібник. – К. – 2002.

12. Кларин М.В. Инновации в  мировой педагогике: обучение на основе исследования, игры и дискуссии (Анализ зарубежного опыта). – Рига: НПЦ «Эксперимент». – 1995.

13. Леонтьев Д.А. Совместная деятельность, общение, взаимодействие (К обоснованию  «Педагогики сотрудничества») // Вестник  высшей школы. – 1989. - № 11.

14. Лэндрет Г.Л. Игровая терапия:  искусство отношений. – М. –  1994.

15. Маствилискер ЭИ. Индивидуальный  стиль общения в совместной  игровой и предметной деятельности // Воросы психологии . 1989. № 3.

16. Матюшкин А.М. Проблемные методы обучения. – М.: Педагогика.- 1972.

17. Матюшкин А.М., Петросян А.Г. Психологические предпосылки групповых форм проблемного обучения. – М.- 1981.

18. Мицич Предраг. Как проводить деловые беседы.- М.: Єкономика. – 1987.

19. Сбруєва А.А. Порівняльна  педагогіка: Навчальний посібник. – Суми: РВВ СДПУ, 1999.

20. Фурман А.В. Проблемні  ситуації в навчанні.- К.- 1991.

21. Щербань П.М. Навчально-педагогічні  ігри. Навчальний посібник.- К.: Вища  школа.-1993.

22. Янтовская Ю.В. Взаимосвязь коммуникативной и познавательной деятельности. – Ульяновск.- 1985.

23. Ясвин В.А. Образовательная среда: от моделирования к проектированию. – М.: Смысл. – 2001.

 

 

Інтерактивні технології у навчанні німецької мови

Навчання іноземної  мови  неможливе на сучасному  етапі без використання новітніх технологій,  методик та програм. У  своїй педагогічній, діяльності я намагаюсь використовувати сучасні інтерактивні технології.

Інтерактивний – здатний до взаємодії діалогу. Інтерактивне навчання –це форма організації пізнавальної діяльності, конкретну, передбачуваною