Iнтеракція в освітньому процесі: технологія організації

Хмельницький обласний інститут

післядипломної педагогічної освіти

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІНТЕРАКЦІЯ 

 

в освітньому процесі: технологія організації

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2005

 

ПЛАН

 

1. Вступ.           3
2. Теоретичні засади інтерактивного навчання.    5
3. Технологія інтеракції.        11
4. Загальні висновки.         34
5. Список літератури.         37

 

ВСТУП

 

У Національній доктрині розвитку освіти головною освітньою парадигмою   визначено особистісно орієнтовану. Сутність цієї парадигми розуміється через визначення нагальних проблем в освітній сфері та накресленні шляхів їх ефективного розв’язання. Забезпечення сприятливих умов для психосоціального розвитку особистості, розкриття та реалізації її потенціалу, набуття нею життєвоважливих компетенцій, фукціональної грамотності, задоволення пізнавальних інтересів, збагачення її суб’єктного досвіду – є метою особистісно орієнтованої освіти. Реалізація особистісного підходу в освітньому процесі має призвести до одержання нового продукту шкільної освіти – не соціально типової, а індивідуально неповторної  і тим саме цінної особистості, яка має власний потенціал, виявляє суб’єктну активність, самостійність, ініциативу, свідомість та відповідальність   щодо саморозвитку, культурного перетворення себе та соціуму.

Оптимальним для розвитку такої особистості є діалогічне педагогічне середовище, у якому особистість визнається цінною, вільною і шанованою.

У цьому середовищі її підтримують, надають поради, консультують, коригують, допомагають у пошуку шляхів оптимальної  організації особистісної діяльності – учіння, пропонують на вибір напрямок навчання,  обсяг, рівень складності особистісно значимого освітнього змісту та форми і методи його засвоєння, навчають виконувати різноманітні функції, важливі в плані соціалізації особистості. 

Відтак розвитковий навчальний процес в контексті діалогу – це активна взаємодія та спілкування його учасників, тобто інтеракція (від англійського – “інтер”- взаємний, “акт”- дія).

Тривалий час у радянській школі  інтерактивне навчання зазнавало критики, визначалось як метод буржуазної педагогіки, який сприяв надмірній увазі особистості, розвитку критичного мислення, демократизму у стосунках, вільному висловлюванню поглядів і ставлень, тобто реалізації ідей екзистенціалізму як філософії “крайнього індивідуалізму”. Таке навчання, зрозуміло, могло зашкодити утвердженню “парадигми” існуючої педагогіки: учень – об’єкт педагогічного впливу, засіб реалізації соціально-педагогічних цілей та установок, що має бути слухняним, дисциплінованим, відданим, а головне, - органічною частиною (подібною іншим) цілого, системи. У традиційній школі, як відомо, переважав рецептивно-репродуктивний метод навчання та монолог вчителя.

Школа, як завжди, так і тепер, є  моделлю суспільства. Сучасне світове  суспільство виявляє тенденції  до гуманістичного, демократичного розвитку, до взаємодії, співпраці, інтеграції у різних сферах функціонування людей. У цьому зв’язку роль інтеративного навчання як однієї з ефективних технологій соціалізації особистості видається ще більш значущою.

Перехід від звичного монологічного навчання як викладання готових знань  до діалогічного, інтерактивного, проблемно-пошукового, творчого, пов’язаний з подоланням філософських, психологічних та соціальних стереотипів в аспекті педагогічного проектування та організації навчального процесу, а також з труднощами усвідомлення педагогами сутності та значення інтеракції для розвитку особистості учня, набуття ним соціальних компетенцій.

Застосування у педагогічному  процесі сучасних розвивальних педагогічних технологій модульно-розвивального, осмислювально- концентрованого, проблемно-діалогічного навчання, організації навчання за технологією Ельконіна – Давидова -  Репкіна, технології “школи діалогу культур”, програми “Крок за кроком”, “Рівний – рівному” є умовою для теоретичного та практичного засвоєння вчителями інтерактивних методів навчання та адаптації учнів до участі у інтеракціях: бесідах, ділових та рольових іграх, семінарах, тренінгах, дискусіях. Адже саме ці методи організації навчання  є провідними при використанні означених технологій.

Відтак розглянемо теоретичні засади та технологію інтерактивного навчання у сучасній школі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Теоретичні засади інтерактивного навчання

 

Навчальний  процес – соціальне, лінгвістистичне, психолого-педагогічне явище, що характеризується взаємодією трьох його компонентів: комунікації, інтеракції та перцепції.

Комунікація – акт спілкування, зв’язок між  індивідами, обмін інформацією.

Інтеракція  – інформація та дія, поведінковий аспект.

Перцепція – сприйняття та взаєморозуміння.

Інтерактивний – здатний до взаємодії з іншими (людьми, комп’ютером, іншими засобами спілкування).

Інтерактивне навчання – насамперед спілкування, педагогічний діалог. Таке навчання має класифікаційні ознаки, що характеризують його з різних сторін, а саме:

- з точки зору філософії –  як діалектичне;

- за орієнтацією на особистісні  структури – як інформаційне + операційне;

- за характером змісту – як  загальноосвітнє;

- за механізмом засвоєння –  як асоціативно-рефлекторне;

- за основним фактором розвитку – як соціогенне;

- за підходом до дитини –  як антропоцентриське;

-за  переважаючими методами – як  проблемно-діалогічне, пояснювально-ілюстративне;

• за кооперацією учасників – як групове, парне, фронтальне, індивідуальне;
• за організаційними формами – як альтернативне традиційному класно-урочному - заняття в активній формі: проблемна лекція, семінар, брейнстормінг, психодрама, соціодрама, диспут, дискусія, дебати тощо (загалом  у діловій та освітній сфері сьогодні використовується більше 2000 видів інтеракції).

Призначення інтеракцій – стимуляція природної активності учнів: розумової (інтенсивність мислення /генерування ідей, висловлювання припущень, проектування, моделювання, конструювання, дослідження тощо/, творча уява, зосередженність /увага/, спостережливість /аналітико-синтетичні операції);  емоційної (емоційна напруга, переживання); соціальної (імітація виконання соціальних ролей, обмін думками, ставлення, судження тощо); фізичної (фізичне напруження, практична діяльність, рухливість).

При цьому активність розуміється як енергійна, підсилена (інтенсивна) діяльність, діяльнісна участь, діяльнісний стан.

Близьким  за значенням (синонімічним) поняттю  “інтеракція” є поняття “активний  метод (форма)”. Так вважає багато дослідників  інтерактивного навчання. Деякі ж науковці визначають інтерактивне навчання як різновид активного. Так чи інакше, йдеться про технологію активізації, інтенсифікації пізнавальної діяльності учнів, розвитку їх емоційно-вольової сфери, психосоціального зростання та адаптації до змінних умов оточення, підготовки до вільного, розумного та безпечного діалогу з ним.

Суб’єктна активність учнів в інтерактивному навчанні спричиюється багатьма факторами:

• зацікавленістю учнів самим процесом (формою, процедурою) інтеракції;
• ігровим характером навчальної діяльності, прийнятним та цікавим для учнів;
• закікавленістю учнів пізнавальною проблемою;
• зміною (на відміну від традиційного уроку) основного джерела мотивації учіння - з зовнішньої на внутрішню;
• освоєнням усіх рівнів пізнання (знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінка);
• можливістю засвоїти до 90 % інформації (на відміну від 20% засвоєної інформації під час лекції);
• можливістю зменшити на 30-50 % часу на засвоєння інформації;
• залученням до участі у дії всіх учасників;
• випробовуванням себе (учня) у різних ролях (генератора, резонатора, ведучого, опонента, рецензента, арбітра тощо);
• можливістю демонстрації власних найкращих якостей;
• сприятливими для взаємодії умовами (щирість, довіра, відвертість, розкутість, партнерскість, толерантність тощо).

Які ознаки об’єднують більшість  інтеракцій?

1. Це здебільшого імітаційний метод.
2. Це ігровий метод.
3. Це колективний метод.
4. Керована емоційна напруга.

 

Розглянемо особливості  інтерактивного навчання у порівнянні з традиційним:

 

АСПЕКТИ	ТРАДИЦІЙНЕ	ІНТЕРАКТИВНЕ
Організаційний	1.Чіткість структури, впорядкованість  діяльності 2.Монологічність 3.Відсутність спілкування 4.Не потребує попереднього розподілу  ролей   5.Тиша 6.Постійне робоче місце 7.Педагог керує діяльністю учнів	1.Структура змінюється в залежності від ситуації 2.Говорять всі 3.Спілкуються всі 4.Потребує попереднього розподілу  ролей та інструк-тажу щодо  їх виконання   5.Робочий шум 6.Зміна місць 7.Самоврядування
Дидактичний	1.Навчає педагог 2.Однаковий темп, однаковий матеріал, однакові завдання 3.Мало самостійності 4.Співпраця відсутня	1.Навчають учні 2.Різний темп, різний матеріал, різні завдання 3.Повна самостійність 4.Співпраця – основа навчання
Розвивальний	1.Учень – об’єкт 2. Усереднення здібностей учнів 3.Систематичний характер навчання 4.Розвиток логічного мислення   5.Відсутність самопрезентації,  невміння виступати	1.Учень – суб’єкт 2. Здійснення індивідуаль-ного  підходу 3.Спонтанний характер   4. Розвиток логічного, творчого, критичного мислення  5.Навчання виступати, аргументувати,  обгрунто-вувати, доводити власну точку зору
Виховний	1.Відповідальність за себе 2.Неуміння працювати в команді 3.Авторитарність	1.Відповідальність за групу 2.Уміння працювати в команді 3.Паритетність, партнерскість

 

Слід  зазначити, що різні вчені по-різному  підходять до клафікації інтерактивних методів. На основі аналізу літератури можна виділити такі  піходи до класифікації інтеракцій:

• до інтерактивних методів відносяться будь-які навчальні заняття або їх фрагменти, протягом яких відбувається діалог та взаємодія між вчителем та учнями, безпосередньо між учнями (коментування, бесіда, обговорення, опитування, взаємоперевірка, конкурс, диспут, мозковий штурм, інсценування та ін.);
• інтеракції визначаються як ділові (дидактичні) ігри;
• інтеракції ототожнюються з уроками (або етапом уроку) так званої нестандартної форми (урок-диспут, урок-суд, урок-соціодрама, урок-КВК, урок-мандрівка, інсценування тощо);
• до інтеракцій відносяться не тільки заняття,  дидактична мета яких відповідає цілям програми викладання предмету, а й превентивні, тобто інструктивно-консультативні, тренінгові;
• інтеракції класифікуються за ознакою “імітація”-“неімітація”.

Враховуючи ці підходи, накреслимо узагальнючу схему класифікації інтеракцій:

 

 

 

 

 

 

ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИ

 

 

 

 

 

 

 

Рис. Схема класифікації інтерактивних  методів

 

До кожної класифікаційної групи  інтеракційні методи віднесені орієнтовно. Адже певні з них через зміну  мети можуть відноситися до іншої  групи. Наприклад, тренінг можна використати як превентивний метод, а інших ситуаціях – як імітаційний та неімітаційний. Крім того, показані на рисунку методи не вичерпують всієї кількості відомих інтерактивних методів, отже, їх список можна доповнювати.

Якщо в основу класифікації активних методів (та їх складових – прийомів) навчання покласти спосіб інформаційного обміну, основний напрямок інформаційного потоку, то можна виділити такі три групи методів (інформаційних режимів):

Інтраактивні – всі інформаційні потоки замкнені “всередині” учнів або направлені від них назовні. Учні виступають суб’єктами учіння, виявляють самостійність;

Екстраактивні – всі інформаційні потоки циркулюють навколо об’єкта  або направлені на нього. Учень - об’єкт навчання. Научіння імпліцирується активністю навчального середовища.

Інтерактивні – всі інформаційні потоки двосторонні (діалог). Учень  виступає у постійному суб’єкт-об’єктному відношенні стосовно системи, що навчає. Періодично він стає її автономним елементом.

При всій зовнішній імпровізації, творчому сценарюванні та режисурі інтеракції, вона має відповідати комплексу вимог – загальнопедагогічних, дидактичних, психологічних, виховних технологічних, організаційно-технічних, гігієнічних. Визначимо їх:

Загальнопедагогічні вимоги:

• обов’язковість чіткого формулювання та реалізації комплексної мети: навчальної, розвивальної, виховної;
• дотримання педагогічних принципів;
• врахування закономірностей організації навчально-виховного процесу;
• врахування вікових особливостей учнів;
• чіткість уявлення про те, яким чином обраний для застосування інтерактивний метод буде сприяти соціалізації особистості учня та в якому її аспекті;
• особистісна орієнтованість навчально-виховної взаємодії.