Iнтеракція в освітньому процесі: технологія організації

 

Технологія диспута

Близьким за призначенням до дискусії є диспут (від лат. disputare – спорити, розмірковувати) – це публічний спір на наукову або суспільну тему, розмірковування навколо однієї ідеї, обговорення її.

Диспут передбачає вільність, розкутість, щирість висловлювань учасників. Вони не угруповуються. Обговорення колективне. Кожний учень – учасник діалогу  – висловлює власне розуміння  предмета обговорення, виражає до нього своє ставлення, мотивує його, аргументує свою точку зору, ілюструє теоретичні положення прикладами, фактами. Учасники диспуту можуть розвивати запропоновану для обговорення ідею, проектувати наслідки її реалізації (або позитивного /негативного/ прийняття її). Мова учасників диспуту не тільки логічна, а й емоційна. Як правило, для виступів не встановлюють жорсткого регламенту.

 

Головними правилами  проведення цієї інтеракції є:

• невтручання педагога без необхідності у хід диспута;
• конструктивність критики;
• толерантність та тактовність учасників;
• ідея, явище або предмет обговорення мають бути охарактеризовані вичерпно, системно  (за всіма аспектами);
• суттєві висловлювання  мають бути систематизовані та узагальнені.

 

Структура диспута:

1. Визначення ідеї, думки, предмета обговорення.
2. Оголошення правил диспута.
3. Обговорення.
4. Систематизація та узагальнення висловленого.
5. Підсумок. Рефлексія.

 

Технологія навчальної психодрами та соціодрами

Психодрама(грецьк. drama – дія, дійство) – відомий психотерапевтичний груповий метод, що застосовується для вивчення внутрішнього світу, діагностики психічного стану, визначення  актуальних психологічних проблем пацієнта. У психодрамі пацієнти почергово виступають в якості акторів і глядачів. Ролі спрямовані на моделювання життєвих ситуацій, що мають особистісний смисл для учасників. Психодрама слугує глибокому самопізнанню, соціальній перцепції. Поняття та процедуру запропонував Д. Морено (США). Для психодрами важливі активність, спонтанність, імпровізація.

У дидактичному процесі інструменти психодрами використовуються для навчання учнів орієнтуванню у різних обставинах, проникненню у внутрішній світ персонажів літературного твору, дійсних, ймовірних або вигаданих “героїв” історичної, виробничої, побутової ситуації,  оцінюванню їхніх вчинків, мотивів поведінки. Учасник психодрами намагається увійти в “контакт” з певною літературною (історичною та ін.) особою для з’ясування  мотивів її поведінки, особливостей характеру, світоглядних позицій, які, як правило, не визначені конкретно авторами твору, біографами та очевидцями, а завуальовані або недостатньо прокоментовані тощо. 

Учень заздалегідь готується до діалогу з “героєм”, детально вивчаючи зміст художнього твору, факти біографії  письменника, історію задуму твору, здійснюючи характеристику образу героя, вивчаючи його манеру мислити, говорити, діяти у різних ситуаціях тощо; вивчає історичні факти, причини та наслідки подій, роль історичних особистостей, дані їх біографії; аналізують соціально-побутові ситуації, поведінку її учасників та таке інше. Ця інформація допомагає учневі провести конструктивний діалог з “героєм”, уявно вплинути на його поведінку, проектувати зміну ситуації, прогнозувати наслідки. Попереднє дослідження та сам діалог змінюють і самого учня: він поглиблює свої знання, навчається здійснювати логічні мисленнєві операції, критично розмірковує, набуває навичок взаємодії з іншими, грає, виконуючи певні ролі, виявляє емпатію, намагається зрозуміти не тільки певного “героя”, а й самого себе, визначається як особистість, котра має власні судження, ставлення, позицію тощо.

Головну роль у психодрамі виконує  протагоніст (з грецької - перший актор, виконавець головної ролі). Він ініціює  діалог з “героєм” згідно із своїм  “баченням” його особи. Другу, третю ролі (якщо це передбачено сценарієм) виконують відповідно - девтерагоніст, тритагоніст. “Героя”(персонажа твору, історичну постать, учасника соціально-побутових подій тощо) грає інший учень або його присутність уявна.

Склад учасників психодрами:

Режисер (він же аналітик, оцінювач)

Протагоніст

Учасники (критики, опоненти, експерти).

 

Завдання для режисера:

1. Визначити проблему, предмет для обговорення.
2. Накреслити головні моменти сюжетної лінії психодрами.
3. Проінструктувати, проконсультувати протагогіста, інших учасників гри.
4. Запропонувати джерела для пошуку необхідної інформації.
5. Коректно управляти процесом гри.
6. Стимулювати протагоніста.
7. Допомагати протагоністу та іншим учасникам гри зробити видимими проблеми “героя” та утруднення при виконанні своєї ролі.

Завдання для протагоніста:

1. Підготуватись до виконання ролі теоретично та практично.
2. Заглибитись у певну роль та адекватно її зіграти.
3. Сприйняти та зрозуміти критичні зауваження на свою адресу стосовно знань матеріалу та виконання ролі.

 

Структура психодрами:

1. Розумова розминка.

Прикладом може бути гра “Магазин цінностей”: учням пропонується у  цьому магазині придбати на вибір  незвичний “товар” – сміливість, мудрість, любов,  воля, повага тощо. Учні вибирають та коментують свій вибір, пояснюють, що очікують для себе з моменту придбання “товару”, здійснюють ранжування цінностей та коментують свою думку.

2. Психодраматична дія:

1)аналіз проблеми;

2)вибір протагоніста;

3)робота по переборюванню опору  (установки, налаштування, абстрагування  тощо);

4)діалоги;

5)співпереживання;

5)”катарсис”(душевна розрядка, що  її відчувають учні в процесі  переживання) ;

6)обмін ролями;

7)обговорення, рефлексія.   

3. Висновки.

 

Розглянемо, як протікає психодрама на рисунку:

 

    катарсис (душевна розрядка) 

 

завершення процесу

обмін ролями

співпереживання 

 

діалоги    співпереживання

 

робота по перебо-

рюванню опору

обговорення, рефлексія

вибір протагоніста    

 

аналіз проблеми       завершення, висновки       

Рис. Протікання психодрами

 

Соціодрама – психотерапевтичний метод, що сприяє соціальній адаптації людини. Разом з тим – це навчальний метод, який дозволяє набути навички поведінки у складних, напружених, неординарних соціальних ситуаціях різного масштабу, прогнозувати їх розвиток, продуктивно розв’язувати конфлікти.

Для навчальної соціодрами використовується нетривіальна ситуація у колективі, установі, місті, країні. Соціодрама розігрується як ділова гра, яка передбачає аналіз проблеми, знаходження шляхів її розв’язання, переборювання різноманітних утруднень, пошук виходу з неочікуваних ситуацій, випадків. Відтак соціодрама слугує відпрацюванню умінь та навичок активної, раціональної та мудрої поведінки людини у соціумі, а також можливому впливу на нього, культурного  - у різних значеннях цього слова – його перетворення.

Структура соціодрами – структура ділової гри:

1. Цілепокладання. Постановка проблеми.
2. Аналіз соціальної ситуації.
3. Висування ідей, гіпотез, пропозицій щодо розв’язання ситуації. Їх обгрунтування.
4. Подолання неочікуваних перешкод, ускладнень.
5. Корекція результатів. Доповнення. Оцінювання.
6. Підсумки. Рефлексія.

 

Технологія практикуму

Завдання практикуму – сформувати уміння та навички здійснення розумових і практичних дій та операцій. Під час практикуму застосовуються теоретичні знання: закони, закономірності, положення, теореми, принципи, правила, характеристики, інструкції, історичні та біографічні факти, зміст художнього твору тощо.

Використання знань на практиці може мати різноманітне спрямування  в залежності від дидактичної  мети: репродуктивна діяльність, продуктивна діяльність (конструктивна, реконструктивна, дослідницька, творча), репродуктивно-продуктивна. Відтак ситуація для застосування теоретичних знань може бути стандартною та нестандарною, простою (один аспект діяльності – напрямок застосування знань)  та складною (різноаспектна), наочною (матеріальною) та уявною (модельною, гіпотетичною), теоретичною та операційною тощо.

Прикладами такої діяльності може бути відпрацювання умінь розв’язувати задачі, робити виміри, здійснювати  логічні мисленнєві операції, працювати з мапою, складати конспекти, плани, цитувати, складати реферати, доповіді, проектувати, моделювати, аналізувати літературу, складати її список, робити досліди, здійснювати кількісну обробку даних розробляти технологічні картки певного виробничого процесу, оволодівати навичками професійної діяльності, виконувати певні ролі під час інтеракцій тощо.

Практикум відбувається у колективній  формі, парній, груповій, ланковій, одноосібній.

Структуру практикуму складають:

1. Вступ (організаційна частина).
2. Актуалізація. Активізація суб’єктного досвіду.
3. Постановка завдань.
4. Інстуктаж, консультування.
5. Практичне виконання завдань.
6. Корекція.
7. Перевірка.
8. Підсумки. Рефлексія.

 

Технологія тренінгу

Тренінг є незамінним елементом сучасної системи навчання і розвитку дітей та дорослих.  Адже тренінг – це, насамперед, навчання, що спирається на суб’єктний досвід. Тренінг також передбачає, що його учасники, крім одержання нової інформації, мають змогу відразу ж використати її практиці, набуваючи уміння та навички. Адже експериментальні психологічні дослідження підтверджують, що людина засвоює 10% з того, що чує, 50% - з того, що бачить, 70% - з того, проговорює, 90% - з того, що робить сама.

В основі тренінга як методу навчання знаходиться партісіпаторний підхід – участі всіх присутніх у процесі навчання. Переваги тренінга у тому, що під час його тривання:

• збагачується суб’єктний досвід кожного учасника та демонструється попередньо набутий;
• теорія  поєднується з практичними діями;
• немає контролю та оцінювання знань у звичному смислі;
• під час тренінгу навчаються граючись;
• участь у акціях добровільна;
• обстановка комфортна, неофіційна, демократична, безпечна;  
• умови навчання для всіх – рівні;
• стосунки між тренером та учасниками довірливі, шанобливі, рівноправні;
• інтер’єр аудиторії нестандартний (відсутні столи, стільці розміщені по колу), що не викликає небажаної асоціації з класом, традиційним навчанням, опитуванням тощо.

 

Основні  психологічні принципи проведення тренінга чинні  для будь-якої інтеракції. Наведемо їх:

1. Принцип неоцінювання дій та особистості учасників: ведучий (тренер) та учасники не мають висловлювати оціночні судження один про одного.

2. Принцип пріоритету процеса  діяльності над її формальним  результатом: важливі не “правильно - неправильно”, “виконав - не виконав”, а психологічні (не формальні) результати: кожний учасник пройшов свій шлях розвитку, пережив певні відчуття тощо.

3.  Принцип активності учасників:  залучення учнів як суб’єктів тренінга до програвання ситуацій, виконання вправ, структурованого спостереження за поведінкою інших учасників.

4. Принцип дослідницької творчої позиції учасників: суб’єктивне відкриття учасниками психологічних закономірностей, а також власних особливостей, можливостей та творчих ресурсів. Тренінгове середовище – специфічна креативне освітнє середовище, де постійно виникають проблеми, що потребують нестандартного розв’язання кожним з учасників.
5. Принцип усвідомлення поведінки: передбачає переведення імпульсивних вчинків в поле усвідомлених за допогою механізма зворотного зв’язку, який отримує кожний з учасників від інших членів групи.
6. Принцип партнерського спілкування: рівність учасників, міжособистісне спілкування, під час якого враховуються інтереси, почуття, ставлення, переживання кожним учасником освітнього процесу.

Комплексна реалізація даних принципів створює особливі можливості для саморозвитку всіх суб’єктів освітнього процеса в тренінговому освітньому середовищі.

 

Структура тренінга

Кожний тренінг, як правило, складається  з трьох блоків:

вступного, основного та заключного.

Вступний блок включає систему  вправ:

“Вступ”, “Правила”, “Знайомство”, “Очікування”.

Вправа “Вступ” складається  з таких кроків:

• представлення тренерів ( в разі, якщо учасники з ними незнайомі);
• оголошення теми тренінга;

• ознайомлення учасників з особливостями методики проведення заняття.

Вправа “Правила”- ефективний метод для досягнення атмосфери довіри та співробітництва. Правила приймаються під час кожного тренінга. Тренер пропонує правила, а присутні можуть його доповнити, деякі замінити. Правила записують на великому аркуші паперу та помістити на видному місці.

Правила можуть бути такими:

1. Цінуйте час.
2. Говоріть по черзі, коротко та нечасто, по темі.
3. Говоріть тільки від свого імені.
4. Будьте позитивними по відношенню до себе та іншим.
5. Правило доповнення: думки, ідеї, пропозиції додаються до вже висловлених, а не заперечують їх.
6. Правило поваги до своєї та протилежної статі (хлопці – дівчата, чоловіки-жінки).
7. Правило добровільної участі.
8. Правило конфіденційності (особистісна інформація не  обговорюється та не розголошується).