Iнтеракція в освітньому процесі: технологія організації

 

Вправа “Знайомство” також передбачає створення обстановки довіри, розкутості, подолання сором’язливості учасників. Ця вправа, як і попередня, є неодмінним етапом тренігу, навіть, тоді, коли всі учасники тренінгу знайомі один з одним. Під час кожного тренінга для “знайомства” пропонуються рухливі ігри (типу “Броуновський рух”), нескладні, потішні змагання, нетривалі парні та групові бесіди, інтерв’ю (теми “Яке значення має твоє ім’я”, “Рекомендую прочитати, тому що ...”, “Люблю відвідувати...”, “У дитинстві я був...” тощо). Після цього кожний учасник тренінгу розповідає про те, що цікаве, корисне та приємне він дізнався про партнерів.

Така взаємодія налаштовує учасників  тренінгу на доброзичливість та приязність у ставленні один до одного.

 

Вправа “Очікування” допомагає отримати інформацію про те, з якою установкою, метою учасники прийшли на заняття, які знання та уміння вони вже набули і які хотіли б засвоїти під час заняття, на які позитивні зміни у собі вони сподіваються (поглиблення знань, набуття практичних умінь, зміна ставлень, переконань, зміна у поведінці тощо).

Як правило, зміст своїх очікувань  учасники коротко записують на папірцях та подають тренеру.  Тренер цю інформацію використовує для того, щоб дізнатись  про рівень компетентності присутніх, для організації особистісно орієнтованого навчання учасників, для своєчасної перебудови тренінгу в плані його змісту, структури, форм взаємодії, способів отримування зворотного зв’язку тощо.

 

Кожна вправа під час тренінга (йдеться  про вправи всіх трьох блоків) має відповідати таким умовам:

• наявність мети, цілеспрямування;
• визначення певного місця та ролі з-поміж інших;
• визначення певного часу для проведення. 

 

Основний блок заняття повністю присвячується реалізації головної мети тренінга. Мета досягається через виконання конкретних завдань, які є декомпозицією мети. Кожне завдання передбачає виконання вправи (комплексу вправ), при виконанні якої набуваються певні знання та уміння.

Тренер - не тільки організатор пізнавальної діяльності учасників, а викладач, консультант, коригувач. Він управляє пізнавальною діяльністю, слідкує за її цілеспрямованістю.

Під час основного блоку використовуються різноманітні методи навчання:

1. брейнстормінг;
2. робота в малих групах та парах;
3. вправи із зворотним зв’язком;
4. кероване обговорення;
5. “Навчаючи вчуся”;
6. рольові ігри;
7. ресурсні вправи та рухливі ігри;
8. міні-лекції.

 

1. Брейнстормінг вже був розглянутий вище (див. “Технологія мозкової атаки”).

2. Робота у малих групах передбачає виконання завдання (вправи) у невеликому колективі (2-5 осіб). Це дає можливість за короткий час всім присутнім висловити свою думку, обговорити проблему та шляхи її розв’язання у зручній обстановці (камерно), допомагає учасникам “розкритися”, ближче поспілкуватися один з одним. У такій спосіб формується відчуття спільності, єдиної команди.

Досвід та напрацювання малих груп пізніше обговорюються у спільному  колі (колективно).

3. Більшість вправ організується  з використанням техніки зворотного зв’язку. Питання ставляться напочатку вправи для того, щоб зорієнтуватись, наскільки присутні ознайомлені з темою, та для того, щоб “ввести” їх у тему.

Наприкінці питання призначаються  для з’ясування ступеня засвоєння матеріалу. Це також допомагає з’ясувати причини можливого нерозуміння матеріалу або незадовільного сприйняття певних нових ідей та інформації.

7. Під час проведення тренінгових впрв потрібно стимулювати колективне обговорення проблем при умові повної свободи вираження присутніми власних поглядів на проблему та пропозицій стосовно її розв’язання. Кероване обговорення нової інформації або проблеми та її розв’язання здійснюється шляхом постановки коротких чітких питань, які потребують короткої чіткої відповіді. В кінці тренер  аналізує відповіді та підводить загальний висновок.

Ефективність обговорення  залежить від правильного використання техніки постановки запитань.

Техніка постановки запитань

1. Питання чітко продумуються та формулюються так, щоб підвести присутніх до розуміння проблеми.
2. Якщо хтось з учасників висловлює помилкове судження, то слід через ланцюжок питань підвести до правильної відповіді.
3. Слід бути толерантним, визнавати право особистості на власну думку, вімінну від думки інших. Потрібно також підкреслювати, що на одне питання може бути декілька відповідей.
4. Питання – також засіб припинення розмови (для тих, хто багато говорить). Ставте їм закриті питання, тобто такі, що потребують однозначної відповіді: “так” або “ні”.
5. Закриті, відкриті, риторичні, так звані переламні питання та питання для обмірковування слід розрізняти та використовувати їх у відповідній ситуації.

Закриті питання: потребують відповіді  “так” чи “ні”.

Відкриті питання: віповідь “так”  чи “ні” потрібно аргументувати.

Риторичні питання: не потребують відповіді. Їх мета – викликати потік нових  запитань та відповідей. А також - зосередити увагу, “опроблемити”, викликати емоції тощо.

Переламні питання: конкретизуючі; потребують обов’язкової відповіді (неможливо  ухилитись від прямої відповіді), чіткого висловлення думки, її обгрунтування.

Питання для обміркування: дискусійні. (Чи вважаєте Ви, що ... Чому?).

6. Тренеру потрібно намагатися “замикати” всі питання “на себе”. Інакше виникають діалоги та дискусії між окремими учасниками, а не у колективі. Для дискусій ( якщо вони необхідні) потрібно виділити час.

Техніка слухання

Слухання – важливий етап, умова та засіб спілкування. Ефективність слухання забезпечує дотримання правил:

1. Під час слухання не допускайте ніяких сторонніх думок. Вслуховуйтесь.
2. Швидкість мислення у 4 рази більша за швидкість мовлення. Використовуйте це для критичного аналізу інформації.
3. Поки слухаєте, не продумуйте відповіді на наступні питання або контраргументи.
4. Намагайтеся виділити головне у сказаному, визначити основні проблеми.
5. Сконцентруйтеся на визначеній темі, логіці її розкриття.

Під час слухання найчастіше припускаються  таких помилок:

1. Пасивність (“лінощі”) мислення.
2. Зосередження уваги не на суттєвому, основному, а на окремих деталях, незначущих фактах.
3. Дегресія (віддалення від предмету обговорення).
4. Приділення уваги так званим “слабким місцям” у мовленні або манері поведінки виступаючого: повторенням, словам-“паразитам”, неправильному наголосу у словах або надмірному вияву емоцій, дратуючим жестам тощо.

Загальні рекомендації щодо техніки діалогу

1. Формулюйте ясні, стиснуті, змістовні фрази.
2. Звертайтесь до учасників на ім’я.
3. Слідкуйте за зовнішнім виглядом, мімікою, жестами.
4. Не дозволяйте собі коментарії, проміжні оцінки щодо висловлювання учасників.
5. Виявляйте повагу та увагу. Дякуйте за запитання, висловлення думки за ініціативу.
6. Говоріть компліменти. Заохочуйте.
7. Систематично стимулюйте до діяльнісної участі.
8. Звертайтеся до учасників інтеракції за порадою.
9. Використовуйте під час спілкування “Ви-підхід”:

Вилучіть    Використовуйте

Я б хотів...      -  Ви хочете...

Мені видається          - Ваша думка (проблема, пропозиція)

цікавим                        цікава (корисна) присутнім

Я дійшов висновку... - Вам буде цікаво дізнатись...

Хоча вам невідомо... - Як ви знаєте, ... ( Ви, напевно, вже чули...,

Безумовно, Вам відомо...).  

 

8. Ідея вправи “Навчаючи вчуся” у тому, щоб кожний з учасників тренінга отримав якомога більше інформації та обмінявся нею з іншими. Повторюючи інформацію та пояснюючи її неодноразово, учасники краще її запам’ятовують та усвідомлюють. Використовувати для обміну інформацією можна вправи “Броуновських рух” або “Інформаційне коло”. Перша вправа передбачає вільний рух учасників в аудиторії та передачу інформації “випадковим” зустрічним. Друга вправа дозволяє обмінюватися інформацією учасникам (від одного до іншого) по колу (у двох-трьох) колах. Кожний має передати інформацію іншому та прийняти від нього інформацію.
9. Для вивчення та засвоєння нового матеріалу використовуються рольові та ділові ігри. Гра, як вже зазначалося, репетиція певних норм спілкування, майбутньої діяльності. Вона дає можливість відтворити моделі життєвих ситуацій та “програти” їх, краще зрозуміти людську психологію. При цьому гра ще надає можливість оцінити той чи інший варіант розв’язання певної ситуації. Гра – навчання через дію – один із самих ефективних способів набуття досвіду миследіяльності та поведінки. Технологію ігор нами вже розглянуто вище (див. “Технологія ділової гри”).
10. Ресурсні вправи та рухливі ігри дають змогу учасникам віднайти сили (ресурси) для виконання складних  педагогічних та психологічних завдань. Ці вправи направлені на відпочинок, відтворення енергії (релаксація), на автооптимізацію (самоустановка, аутогенне тренування), виклик позитивних емоцій, підвищення самооцінки, відчуття взаємної підтримки тощо.
11. Під час тренінгу можуть використовуватись міні-лекції (10-20 хвилин). Матеріал, що пропонується під час лекції, - потрібна для подальшої практичної роботи інформація. Ця інформація вміщує теоретичні положення, наукові факти, аналіз стану справ з проблеми, тлумачення понять тощо. Її викладають логічно, стисло, виразно, агрументуючи основні положення, ілюструючи їх прикладами, використовуючи різноманітну наочність, демонструючи відеосюжети тощо. Після викладу інформації рекомендується відповісти на питання для з’ясування ступеня усвідомлення та запам’ятовування інформації, організувати обговорення. Наприкінці тренер узагальнює інформацію. Бажано, щоб після лекції її головні тези  у друкованому вигляді роздавалися учням.

 

Інформаційні  технології в контексті інтеракції

 

Розкриття закономірностей навчання, розуміння взамоєзв’язків між навчанням та розвитком особистості, бурхливий прогрес в галузі розвитку комп’ютерної техніки та очевидні перспективи її використання у педагогічному процесі та в управлінні ним – все це вплинуло на впровадження  комп’ютерних технологій в освіті. Переваги комп’ютерного навчання виявляються у тому, що комп’ютер, оснащений спеціальними програмами, можна пристосувати для розв’зання майже всіх дидактичних задач:

• пред’явлення інформації;
• управління процесом навчання;
• виконання тренувальних вправ;
• контроля та корекції результатів;

• організації самоосвітньої роботи;

• пошуку та обробки потрібної для дослідження інформації (збір, аналіз, структурування, узагальнення інформації);
• набуття навичок алгоритмізованої діяльності;
• вивчення процесів та явищ у мікро- та макросвіті, всередині складних фізичних, хімічних, біологічних систем – за допомогою комп’ютерної графіки та моделювання;
• вивчення у зручному для вивчення масштабі часу різноманітних біологічних, хімічних, геологічних, соціальних процесів, що реально відбуваються з великою, або, навпаки, з малою швидкістю;
• малювання, креслення, моделювання, конструювання за допомогою засобів комп’ютерної графіки;
• здійснення індивідуального підходу до учня тощо.

Використання комп’ютерних технологій також відіграє позитивну роль у розвитку психіки учнів. Вони впливають на:

• розвиток пам’яті, уяви, уваги, спостережливості, продуктивного мислення;
• формування абстрактних образів та понять;
• розвиток відчуттів та почуттів;
• усунення психологічних перешкод.

У виховному плані інформатизація освітнього процесу сприяє:

• соціалізації особистості (комп’ютерна грамотність);
• формуванню навичок самонавчання та самовиховання;
• формуванню інформаційної культури;
• формуванню комунікаційної культури;
• вихованню якостей лідера;
• формуванню навичок швидкого реагування на нетривіальні складні ситуації та оперативного прийняття рішень у них.

Інформаційні технології надають  можливості для позаурочної та позакласної  діяльності: заочні екскурсії, дослідження, ігри на швидкість та увагу, вправляння на тренажерах (наприклад, вивчення правил дорожнього руху, правильне вимовляння іноземних слів), перегляд художніх фільмів, слухання музики тощо.

Комп’ютер також уможливлює здійснення довготривалого моніторингу якості освіти (фіксація результатів, аналіз даних, виявлення тенденцій тощо).

У розвинутих країнах, де використовується багато різноманітних навчальних програм, визначились напрямки ефективного  використання ЕОМ: підвищення рівня  навчальних досягнень по цілому ряду предметів (мова, математика, природничі науки, географія тощо) та розвиток когнітивних здібностей, оволодіння комунікативними навичками. Підвищилась ефективність практичних та лабораторних занять якнайменше на 30 %, об’єктивність контролю знань – на 25 %, швидкість накопичення словникового запасу при вивченні іноземних мов збільшилася у 2-3 рази.