Особливості розвитку швидкісних якостей у веслувальників високої кваліфікації в річному циклі тренування

Не менш ефективним прийомом є попередня нервово-м'язова стимуляція працездатності спортсменів. Реалізація можливостей цього прийому проводиться шляхом попереднього примусового розтягування м'язів із наступним інтенсивним їх скороченням;  ядра, списа, диска в легкій атлетиці або тяжких манекенів — у боротьбі. Висока ефективність використання різноманітних засобів попереднього стимулювання працездатності в циклічних видах спорту. Можлива велика кількість варіантів: засоби попереднього стимулювання можуть мати вибірковий (наприклад, лише педагогічні або фізичні) чи комплексний (різноманітні засоби в одному стимулюючому комплексі) характер; плануватися перед комплексом швидкісних вправ або вводитися окремими порціями між швидкісними вправами. Зменшується час старту і під впливом фізичних засобів (наприклад, гідромасаж 5—7 хв у хвойній ванні). Однак найбільший ефект спостерігається при комплексному застосуванні педагогічних і фізичних засобів (за умови їх раціонального обсягу).

Не менш перспективним  є і варіант, пов'язаний із підвищенням  швидкісних показників рухів під впливом попереднього виконання споріднених вправ із додатковими обтяженнями. Наприклад, перед спринтерськими вправами 15—20 с виконується робота на силових тренажерах, що дозволяють імітувати веслувальні рухи. У цьому випадку спортсмени в основних вправах часто досягають вищих показників швидкості, ніж без попереднього застосування вправ із підвищеним силовим навантаженням [8, 17].

Одним із шляхів підвищення ефективності швидкісної підготовки є  планування у тренувальному процесі  мікроциклів спринтерської спрямованості. Необхідність цього (особливо при тренуванні кваліфікованих веслярів на б/к) викликана перш за все тим, що значні обсяги і інтенсивність роботи, характерні для сучасного тренувального процесу, часто обумовлюють виконання програм занять і мікроциклів в умовах постійно зростаючої втоми. Це значно стримує прояв спринтерських якостей на заняттях швидкісного спрямування. Планування окремих мікроциклів швидкісного спрямування значною мірою дозволяє усунути дане протиріччя. Однак високий тренуючий ефект таких мікроциклів можливий лише тоді, коли їх планують після відновлювальних мікроциклів, що дає змогу досягти найвищих показників працездатності в веслуванні на б/к.

Серед ефективних педагогічних засобів стимулювання швидкісних якостей  слід відзначити виконання короткочасних вправ у кінці занять аеробного характеру, основаних на виконанні великої за обсягом і помірної за інтенсивністю роботи. У цьому випадку веслярам часто вдається проявити швидкісні якості на рівні, недосяжному на початку тренувального заняття безпосередньо після розминки. Це обумовлено, насамперед за все, позитивним впливом тривалого виконання відносно мало-інтенсивної роботи на між м’язову і внутрішньо-м'язову координацію, налагодженням оптимального взаємовідношення між руховою і вегетативною функціями.

Ефективні і деякі  технічні засоби і прийоми, що використовуються для стимулювання швидкісних здібностей при використанні різноманітних  вправ. Прикладом може бути використання спеціальних буксирних пристроїв, просуватися зі швидкістю, яка на 5-10% перевищує доступну для нього. При цьому спортсмен виконує рухи максимальною інтенсивністю, нам гаючись привести їх у відповідність новим, вищим рівнем швидкості.

Прояву спринтерських  якостей сприяє правильна психічна мотивація при виконанні тренувальної роботи, застосування змагального та ігрового методів при виконанні різноманітних вправ, створення змагального мікроклімату на кожному тренувальному занятті [9, 12].

Коротко зупинимось на основних вимогах до компонентів навантаження (характеру і тривалості вправ, інтенсивності роботи при їх виконанні, тривалості і характеру відпочинку між вправами, кількості повторень), які слід ураховувати в процесі швидкісної підготовки.

Для підвищення швидкісних можливостей веслярів використовують найрізноманітніші загально-підготовчі, спеціально-підготовчі і змагальні вправи. Чим вища кваліфікація спортсмена, тим більше застосовують змагальних і спеціально-підготовчих вправ, які забезпечують комплексне удосконалення швидкісних якостей стосовно виконання різноманітних прийомів і дій, що складають зміст змагальної діяльності.

Одна із основних вимог  до швидкісних вправ — це хороше засвоєння їх веслярами. За цієї умови  спортсмени в змозі сконцентрувати основну увагу і вольові зусилля  не на техніці, а на швидкості веслування.

Тривалість окремих  вправ у процесі швидкісної підготовки обумовлюється їх характером і необхідністю забезпечити високий рівень швидкісних здібностей при їх виконанні.

При удосконаленні окремих  компонентів швидкісних здібностей (наприклад, часу реакції, швидкості окремого руху) деякі вправи дуже нетривалі — менше 1 с, а при кількох повтореннях — до 5—10 с. Нетривалими є вправи (до 5—10 с), спрямовані на вдосконалення комплексних швидкісних здібностей при виконанні окремих прийомів у  швидкісно-силових і складно-координаційних видах таких, як веслування на б/к. При роботі над підвищенням абсолютного рівня дистанційної швидкості в веслуванні на б/к тривалість вправ може коливатися в ширших межах — від 5—10 с до 1хв. і більше [27, 30].

При плануванні інтенсивної роботи або швидкості проходження відрізків і дистанцій необхідно виходити із того, що тренувальна робота повинна так впливати на організм спортсмена, щоб стимулювати пристосувальні зміни, що лежать в основі прояву якостей і в сумі визначають рівень швидкісних можливостей. Цьому сприяє висока, близька до максимальної, інтенсивність виконання вправ. При виконанні швидкісних вправ весляр повинен прагнути забезпечити рівень прояву швидкості за рахунок граничної мобілізації сил і відповідних його морфологічним особливостям швидкості і амплітуди рухів.

Однак швидкісна підготовка не може бути обмежена швидкісними  вправами з максимальним і близьким до нього рівнем інтенсивності. Удосконаленню  різноманітних видів швидкісних здібностей і їх складових допомагають вправи, які виконуються і зі значно меншою інтенсивністю. Наприклад, при удосконаленні швидкості виконання окремого гребка треба застосувати різноманітний темп — від помірного (30-40% від максимального) до близького до граничного (85—95%) і граничного. В кінці кожного гребка слід розслабляти м'язи. При удосконаленні гребків веслування виконується в граничному і близькому до граничного темпі. Удосконалюючи швидкість реакції, рухи треба виконувати з максимальною швидкістю, увага весляра повинна концентруватися на гранично швидкому виконанні початкових елементів гребка у відповідь на отриманий сигнал. При цьому як сигнал слід використовувати різноманітні подразники — звукові, тактильні, - світлові, постійно змінювати місця їх подачі, порядок і ритм чергування [10].

Широка варіативність  вправ, що виконуються, умов їх виконання, інтенсивність роботи при обов'язковій  наявності у підготовці значного обсягу засобів, які вимагають граничної  мобілізації швидкісних якостей, є  однією з обов'язкових умов планомірного підвищення рівня швидкісних можливостей веслярів і профілактики явища "швидкісного бар'єру" — жорсткого стереотипу, який обмежує подальше удосконалення швидкісних якостей.

Розвиваючи швидкісні  якості, тривалість пауз слід планувати  таким чином, щоб до початку чергової вправи збудженість ЦНС була підвищеною, а фізико-хімічні зрушення в організмі значною мірою нейтралізовані.

Якщо паузи будуть коротшими, в організмі спортсмена відбудеться швидше накопичення  продуктів розпаду, що призведе до значного зниження працездатності в чергових відрізках. Подальше продовження роботи в цих умовах буде значно більше підвищувати анаеробну (гліколітичну) продуктивність, ніж удосконалювати швидкісні можливості [27].

У процесі швидкісної підготовки паузи відпочинку коливаються в дуже широкому діапазоні, їх тривалість залежить від координаційної складності вправ, об'єму м'язів, які задіяні при виконанні конкретної вправи, від тривалості вправ, інтенсивності їх виконання. Між складними в координаційному плані вправами, пов'язаними із високим навантаженням на ЦНС, паузи повинні бути довшими, ніж між відносно простими вправами, добре засвоюваними спортсменами. Між швидкісними вправами локального характеру, коли задіяно менше 30% м'язової маси, паузи коротші, ніж між вправами часткового (за участю в роботі до 60% м'язової маси) або глобального (більше 60% м'язової маси) характеру.

Тривалі швидкісні вправи проходження дистанції 200 м в веслуванні на б/к під час виконання яких задіяна велика кількість м'язів, потребують значно довшого відпочинку — від 2—3 до 8— 10 хв і більше.

Зменшення швидкості  виконання однотипних вправ пов'язане  зі скороченням інтервалів відпочинку. При цьому залежність не має лінійного  характеру: навіть невелике зменшення  швидкості дозволяє суттєво скоротити паузи між окремими вправами. Використання залежності дає змогу спланувати тривалість пауз між окремими вправами при зміні інтенсивності роботи. Наприклад, при проходженні кваліфікованими веслярами серії із чотирьох 100-метрових відрізків із максимальною швидкістю оптимальна тривалість пауз буде становити приблизно 120—150 с. Зменшення швидкості всього на 10% вимагає скорочення тривалості пауз на 25— 30%, при зниженні швидкості до 80% паузи можуть бути скорочені вдвічі.

Підвищенню рівня швидкісних якостей сприяє періодичне виконання відрізків тривалістю 5—30 с із інтервалами відпочинку до 10—20 хв. Відмінною особливістю таких відрізків є те, що при їх виконанні спортсмен отримує завдання досягти рекордних показників швидкості. У паузах між відрізками планується комплекс тонізуючих і відновних процедур (масаж, ванни, вправи на розслаблення і розтягування, психічна настройка тощо). Мета всіх цих процедур — забезпечити оптимальні умови для виконання вправ на межі швидкісних можливостей [11].

Слід враховувати, що багаторазове виконання швидкісних відрізків із високою інтенсивністю навіть при оптимальних паузах викликає кумуляцію фізико-хімічних зрушень, зниження рівня психічної готовності до виконання високо інтенсивної роботи. Збільшення обсягу роботи в оптимальних умовах при серійному виконанні вправ сприяє розвитку швидкісних здібностей. Кількість відрізків, що входять у кожну серію, як і загальна кількість серій, залежить від тривалості відрізків, їх інтенсивності, обсягу м'язів, що беруть участь у роботі.  Якщо  виконуються досить тривалі відрізки часткового І глобального характеру, то їх кількість в серії може бути зменшена до 3—4 або 2—3. Тривалість пауз між серіями також залежить від характеру вправ, їх тривалості,кількості в серії, інтенсивності роботи і звичайно коливається в межах 2—6 хв.

Слід враховувати, що рекомендації стосуються кваліфікованих веслярів. Не менш важливо і правильно  визначити, до якого типу відносяться  вправи (локальні, часткові або глобальні), відібрані для швидкісної програми втягують у роботу великого об'єму м'язів, є вправами локального характеру.  Веслування на байдарках та каное вимагає  участі в роботі середнього обсягу м'язів і відносяться до вправ часткового характеру[7,8].

1.2.1. Методичні вказівки до розвитку бистроти

1. Для виховання бистроти застосовуються загально-розвиваючі й спеціальні вправи, вправи з обраного й інших видів спорту. Спортсмени повинні не тільки навчитися виконувати ці вправи, але й перетворити їх у навик, щоб у підсумку «вольові зусилля були спрямовані не на спосіб, а на бистроту виконання» [21].

2. Загально-розвиваючі вправи спрямовані на розвиток бистроти являють собою різні рухи: розмахування, обертання, повороти й ін., що виконуються якомога швидше. Більшу цінність для розвитку загальної швидкості мають спортивні ігри: футбол, баскетбол, волейбол і ін., особливо якщо їх можна проводити на зменшеній площадці.

Загально-розвиваючі вправи спрямовані на розвиток бистроти застосовуються в більшій мері для юних спортсменів і новачків, найчастіше в підготовчій частині заняття й, головним чином, у підготовчому періоді тренувального процесу.

3. Спеціальні вправи спрямовані на розвиток бистроти складаються з можливо швидких рухів, максимально наближених до елементів змагальної вправи або до цілісного виконання її. Ці вправи можна розділити на три групи: циклічні вправи, виконувані повторно з можливо більшою частотою, ациклічні вправи, виконувані повторно з максимальною швидкістю, і змішані вправи.

Приклади циклічних  вправ: біг на місці в упорі; максимально  швидке обертання передачі на велостанції; пересування стрибками, стрибки, укороченими кроками (дробовий біг) і ін. Приклади ациклічних вправ: удари; уколи; ривки; стрибки; махи й ін. Приклади змішаних вправ: стрибки й метання з розбігу; дії в спортивних іграх і ін.

У кожному виді спорту, де спортсменам потрібна бистрота, є свої спеціальні вправи. Ефект від застосування спеціальних вправ легко переходить на вправу у ораному виді спорту, впливає на його техніку й результативність [26]. Не випадково найсильніші спринтери світу застосовують у підготовчому періоді спеціальні вправи у великому обсязі [30].

4. Найбільш важливе значення для виховання швидкості в спортсмена має змагальна вправа або її частина.

Як відомо, у новачків і малопідготовлених спортсменів ріст бистроти відбувається й під впливом рухів, виконуваних зі швидкістю, далекою від максимальної. Але щоб ефективно підвищувати рівень швидкості рухів, необхідно виконувати їх з субграничною і граничною швидкістю в умовах звичайно, полегшених і утруднених. В полегшених умовах створюється можливість більш швидко виконувати вправу, перевищувати досягнуту раніше межу й у багаторазових повтореннях, закріплювати вироблену здібність. В утруднених умовах спортсмен усвідомлює необхідність прояву більш значних зусиль для швидких рухів, опановує іх у повтореннях і у цьому ж тренувальному занятті, перейшовши у звичайні умови, відчуває у вправі можливість збільшити бистроту рухів і досягає цього.