Особливості розвитку швидкісних якостей у веслувальників високої кваліфікації в річному циклі тренування

На другому етапі  весляр, після реагування намагається  сам визначити час своєї реакції, а вже потім йому повідомляють справжній час. Співставлення власної  оцінки і внутрішнього відчуття часу із об'єктивними показниками дозволяє уточнити часові відчуття і ще точніше диференціювати швидкі і повільні реакції[12, 29].

На третьому етапі  весляр, визначається конкретний час  реакції, який він намагається реалізувати. Співставлення реального часу реагування із визначеним і зі своїми відчуттями дозволяє ще більше поліпшити здатність до реагування.

Прихований період реакцій  складається із активного сприйняття інформації, яка доходить до мозку, доцільного її опрацювання і побудови відповідних рухів. Окрема рухова дія  весляра може бути схематично зображена як рухова реакція, що складається із прихованого періоду і моторного компонента[1, 5].

Швидкість і ефективність простого і, особливо, складного реагування значною мірою визначається обсягом  інформації, яка надходить. Однак  тут слід враховувати, що існує певний оптимум інформації, який може бути ефективно опрацьований і реалізований при зменшенні часу рухів. Подальше збільшення обсягу інформації не призводить до помітного зменшення часу реагування.

Відомо, що перцептивні  і рухові процеси відносно незалежні. Це означає ; що між швидкістю перебігу нервових процесів, які знаходяться в основі розпізнання сигналу, передаванням нервових імпульсів на виконавчу систему і швидкістю перебігу нервових процесів, які знаходяться в основі рухового акту, не має позитивного переносу.

Таким чином, методика удосконалення  рухових реакцій повинна враховувати  необхідність аналітичного підходу: спочатку — нарізне удосконалення рухової  структури моторного компонента (техніки веслування) і часу прихованого  періоду, а далі — поліпшення реакцій відповідно до ситуації дії, яка удосконалюється [15].

Незважаючи на різний характер вимог до вибору засобів  і методів, що використовуються для  удосконалення реагування, можна  виділити такі загальні положення методики: засвоєння кожного виду реакцій (простих, диз'юнктивних, диференціюючих) має самостійне значення; принципова загально методична настанова полягає в послідовному вдосконаленні простих, диз'юнктивних і диференціюючих реагувань; кожний вид реагувань спершу вдосконалюється самостійно, без об'єднання з іншими; удосконалення антиципацій (просторових і часових передбачень) у реакціях проходить слідом за набуттям певного технічного фундаменту; педагогічні завдання вдосконалення повинні ускладнюватися шляхом послідовного нарощування і чергування якісних і кількісних вимог у вправах; при вдосконаленні здібностей до реагування послідовно повинні вирішуватися такі завдання:

а) скорочення часу моторного  компонента прийому;

б) скорочення часу прихованого  періоду дії;

в) удосконалення вміння передбачати часові і просторові взаємодії [8].

Слід ураховувати, що елементарні і комплексні форми  швидкісних здібностей весляра строго специфічні і, як правило, не залежні  одна від одної. Так, показники часу реакції не пов'язані з показниками швидкості рухів, результативність старту в спринтерській гонці в веслуванні на б/к, плаванні не залежить від рівня абсолютної дистанційної швидкості, що вимагає диференційованого підходу до вдосконалення швидкісних здібностей. Такий підхід оснований на застосуванні багатьох засобів і методів, спрямованих на вибіркове удосконалення як елементарних форм (часу реакції, темпу веслування), так і комплексних (рівня дистанційної швидкості, здатності до швидкого нарощування швидкості на старті, 200 метрової дистанції в веслування на б/к.

Слід пам'ятати, що елементарні  форми швидкості мало піддаються удосконаленню. Що ж до комплексних  форм прояву, то тут у результаті спеціального тренування можливий значний  прогрес. Це обумовлено тим, що комплексні швидкісні здібності залежать від багатьох факторів, які піддаються удосконаленню.

В умовах комплексного прояву швидкісних якостей у веслуванні на б/к виділяють три специфічних режими швидкісної роботи: ациклічний, що характеризується однократним проявом концентрованого вибухового зусилля; стартовий розгін, що виражається в стрімкому нарощуванні швидкості з місця, маючи завдання досягти її максимальних показників за найкоротший час; дистанційний, що зв'язаний із підтримкою певної швидкості пересування по дистанції [2].

Швидкість ациклічної роботи визначається, головним чином, величиною м'язових зусиль, раціонально організованих у часі і просторі: чим більша довжина розгону і чим більша сила, яка діє на тіло (прилад), тим вища його швидкість. Збільшення швидкісних здібностей спортсмена при виконанні ациклічної роботи можна забезпечити, в першу чергу, поліпшенням здатності центральної нервової системи до потужної ефективної імпульсації втягнутих у роботу рухових одиниць, удосконаленням внутрішньо м’язової і між м’язової координації, що впливає на техніку веслування, розширенням можливостей алактатного механізму вивільнення енергії, формуванням доцільної біодинамічної структури рухової дії.

Стартовий розгін як специфічна форма  швидкісної циклічної роботи може виявитися  вирішальним у досягненні високих показників у спринтерській гонці на 200 м в веслування на б/к (спринт, біг на 100 м з місця).

Необхідною умовою прояву швидкісних якостей поруч з ефективною технікою веслування є наявність здатності  до інтенсивної імпульсації рухових  одиниць ЦНС, ефективність внутрішньо-м'язової координації, рівень розвитку максимальної сили, великий обсяг ШСа- і, особливо, ШСб-волокон у поперечному зрізі м'язів, ємність і потужність алактатного анаеробного механізму мобілізації енергії.

Швидкість ациклічної роботи і ефективність стартового розгону значною мірою залежать від рівня максимальної потужності — результату комплексного прояву сили і швидкості. Прояв потужності визначається рівнем розвитку її силового (динамічна і швидкісна сила) і швидкісного (час реакції, час окремого руху) компонентів і здатністю до їх комплексної реалізації в умовах виконання конкретної рухової дії [12, 27].

Швидкість дистанційної роботи може забезпечуватися можливостями різноманітних функціональних систем, що обумовлюються належністю роботи до тієї чи іншої зони за критерієм потужності.

Перша зона — вправи максимальної аеробної потужності (15—20 с). Швидкість  тут визначається процесами, які  відбуваються, в першу чергу, в  ЦНС і виконавчому нервово-м'язовому  апараті. Вирішального значення набуває здатність моторних центрів активізувати максимальну кількість рухових одиниць, перш за все тих, що складаються із ШСа- і ШСб-волокон, потужність алактатної анаеробної системи енергозапезпечення, ефективність внутрішньо м’язової і між м’язової координації, удосконалення техніки рухових дій веслування[31].

Друга зона — вправи близької до максимальної анаеробної потужності (20 — 45 с). Працездатність у цих вправах багато в чому визначається тими ж факторами, що й  при веслування в першій зоні. Але великого значення набувають і нові фактори: здатність організму до ресинтезу АТФ за рахунок використання глікогену м'язів, здатність ЦНС до ефективної іннервації в умовах накопичення у м'язах і крові високих величин лактату, психологічна стійкість при високоефективній швидкісно-силовій роботі в умовах прогресуючої втоми, сталість і варіативність техніки веслування на б/к.

Швидкість при виконанні  циклічної роботи, яка відноситься  до наступних зон (субмаксимальної  анаеробної потужності, змішаної анаеробно-аеробної потужності, максимальної, субмаксимальної, середньої і малої аеробної потужностей), визначається в основному витривалістю веслярів, і це питання доцільно розглянути у зв'язку із проблемою витривалості в веслуванні на б/к [17].

Слід зазначити, що в  багатьох видах спорту розглядаються  три режими швидкісної роботи, але  проявляються вони не в "чистому" вигляді, а в різноманітних поєднаннях. Наприклад, у бігу на дистанцію 200 м  проявляється стартовий розгін і  дистанційний, у плаванні на 50 м — ациклічний (старт) і дистанційний, у спортивних іграх — усі три режими. Це, природно, слід ураховувати при розробці методики поліпшення швидкісних якостей у конкретному виді спорту[7, 21].

1.2. Методика розвитку швидкісних здібностей

Необхідно диференціювати методику розвитку локальних здібностей (час реакції, час окремого руху, частота рухів) і методику вдосконалення комплексних швидкісних здібностей у веслуванні на б/к. Тут потрібно врахувати, що елементарні прояви бистроти створюють передумови для успішної швидкісної підготовки, а розвиток комплексних швидкісних здібностей повинен скласти її основний зміст. Комплексний прояв швидкісних здібностей випливає із змісту змагальної діяльності веслування на б/к [23, 28].

У зв'язку з цим робота над удосконаленням швидкісних якостей спортсмена може бути розділена на два взаємопов'язані етапи: етап диференційованого удосконалення окремих складових швидкісних здібностей ( час реакції, час окремого гребка, частота рухів гребка) і етап інтегрального удосконалення, на якому відбувається об'єднання локальних здібностей у цілісних рухових актах, характерних для веслування на б/к. Цілком зрозуміло, що цей розділ умовний, однак він дає змогу забезпечити єдність і взаємозв'язок аналітичного і синтетичного підходів при удосконаленні швидкісних якостей спортсмена-весляра.

Засобами швидкісної підготовки є  різноманітні вправи, які вимагають  швидкої реакції, високої швидкості  виконання окремих рухів, максимальної частоти веслування. Ці вправи можуть мати загально-підготовчий, допоміжний і спеціальний характер.

Спеціально-підготовчі вправи можуть бути спрямовані як на розвиток окремих  складових швидкісних здібностей, так  і на їх комплексне удосконалення  в цілісних рухових діях. Ці вправи створюються відповідно до структури і особливостями прояву швидкісних якостей у змагальній діяльності і являють собою різноманітні дії і прийоми, характерні для веслування на б/к [29]

Ефективним засобом комплексного удосконалення швидкісних здібностей є змагальні вправи. В умовах змагань  при відповідних попередній підготовці і мотивації вдається досягти таких показників швидкості при виконанні окремих компонентів змагальної діяльності, які, як правило, важко одержати в процесі тренування із короткочасними вправами, з ізольованим виділенням вправ суто швидкісного характеру.

Не слід вважати, що такі форми швидкості, як час окремого руху і навіть час  реакції, найкраще удосконалюються  при виконанні рухів із мінімальним  обтяженням і з граничною швидкістю. При незначних обтяженнях весляру не вдається забезпечити інтенсивну пропріоцептивну аферентацію, яка супроводить рух, активізуючи тим самим формування ефективної центральної моторної програми. Якщо ж швидкісні вправи виконуються з певними обтяженнями, інтенсивна аферентна імпульсація сприяє встановленню раціональної узгодженості і швидкості включення м'язів у роботу, координації їх діяльності в ході веслування, швидкому втягуванню в роботу необхідної кількості рухових одиниць, тобто виробленню оптимальної внутрішньо м’язової і між м’язової координації [2].

Величина обтяження, що застосовується, певною мірою залежить від форми швидкісних здібностей, які удосконалюються. Для удосконалення  швидкості виконання окремого необтяженого руху, а також частоти таких  рухів, найдоцільнішими є обтяження, які становлять 15—20 % від максимального рівня сили. Удосконалюючи швидкість рухової реакції із урахуванням специфічних умов змагальної діяльності, вправи слід виконувати з обтяженнями від 10—15 до 50—60 % від максимального рівня сили і навіть більшими.

Ефективність швидкісної підготовки значною мірою залежить від інтенсивності виконання вправ, здатності весляра гранично мобілізуватись. Саме ступінь мобілізації швидкісних якостей, уміння спортсмена в процесі тренувальних занять веслувати і виконувати швидкісні вправи на граничному і близькому до граничного рівнях, якомога частіше перевищувати найкращі особисті результати в окремих вправах є основним стимулом підвищення його швидкісної підготовленості. Прояв швидкісних якостей веслярів (особливо кваліфікованих) на тренуваннях обумовлюється використанням таких засобів і методичних прийомів, які б забезпечували оптимальний рівень стимуляції діяльності ЦНС і виконавчих органів. Коротко охарактеризуємо деякі з цих прийомів [5].

У спеціальних дослідження  переконливо показана висока ефективність для розвитку швидкісних якостей методу полегшеного лідирування. В основі цього методу — застосування спеціальних прийомів, які надають човну тягового зусилля і саме це стимулює його швидкість. Наприклад, веслування за вітром, зменшення ваги човна веслування на хвилі тощо[11].

Велике значення для  підвищення ефективності швидкісної підготовки має варіативність рухових дій  при виконанні змагальних і основних спеціально-підготовчих вправ за рахунок чергування звичайних, полегшених і ускладнених умов. Наприклад, у боротьбі це може бути чергування кидків манекенів різної маси (великої, середньої, малої) у максимальному  проходженні коротких відрізків (10—15 м) із  розтяганням на максимальну довжину резинового шнура або проходження 25-метрових відрізків із примусовим лідируванням (швидкість 110—120 %) після 30-секундного плавання на прив'язі з максимальною інтенсивністю; в академічному веслуванні на б/к — чергування швидкісних відрізків, подоланих у звичайних умовах або з гідротормозом; у звичайних умовах і за лідером тощо. Тренування в таких умовах удосконалюють внутрішньо-м'язову і між м’язову координацію, поліпшують здатність до реалізації швидкісно-силових можливостей в умовах змагальної діяльності, позитивно впливають на формування техніки веслування [10].

Важливим методичним прийомом, який сприяє підвищенню ефективності спринтерської підготовки, є правильна  психічна мотивація, створення специфічного емоційного фону, що забезпечує більш  повну реалізацію спортсменом свого  функціонального потенціалу на тренуваннях і змаганнях. Забезпечується це найрізноманітнішими шляхами — створенням змагальних умов на заняттях, організацією спільного тренування рівних за силою веслярів, різноманітністю використовуваних вправ, наявністю постійної інформації щодо результативності виконання завдань тощо. Уміле використання всього цього дає змогу на 5—10% підвищити рівень прояву швидкісних здібностей спортсменів, що дуже позитивно впливає на ефективність тренувального процесу.