Особливості розвитку швидкісних якостей у веслувальників високої кваліфікації в річному циклі тренування

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

 

Кафедра спортивних дисциплін

 

Коваленко Катерина Юріївна

 

Особливості розвитку швидкісних якостей  у веслувальників високої кваліфікації в річному циклі тренування.

 

Магістерська робота

із спеціальності: 8.010201 - фізичне виховання

 

Наукові керівники:

старший викладач

Каленіченко В.О.

кандидат біолог.наук

доц. Грищенко О.В.

 

 

 

 

                                             Черкаси 2009

 

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………….………...3

Розділ 1. Огляд літератури:

1.1 Види швидкісних здібностей і фактори, що їх визначають…………….….5

1.2  Методика розвитку швидкісних здібностей…………………………….....13

1.2.1 Методичні вказівки до розвитку бистроти…………………………….....22

1.3 Контроль швидкісних здібностей спортсмена……………………….….....35

Розділ 2. Методи і організація дослідження:

2.1 Методи дослідження…………………………………………………...........41

2.2 Організація дослідження………………………………………...……….....44

Розділ 3. Результати дослідження та їх обговорення………………….……46

3.1 Зміст тренувальних занять швидкісної спрямованості з використанням                                                 різних методик розвитку бистроти у веслярів на б/к………………………..46

3.2  Вплив різних методик розвитку швидкісних здібностей на змагальний результат………………………………………………………………………....48

Висновки…………………………………………………………………...….....52

Література………………………………………………………………………..53

 

Вступ

 

Актуальність  теми. Підготовка спортсменів високої кваліфікації – це завжди складний комплексний процес, результатом якого є досягнення певного стану організму спортсмена, що дозволяє йому демонструвати високі спортивні результати. Досягнення успіхів в спорті завжди пов’язане з пошуком шляхів підвищення ефективності тренувального процесу[7, 10, 13].

У перелік проблем  які необхідно враховувати в  процесі спортивного тренування, входять: визначення мети, постановка конкретних завдань, удосконалення  спортсмена, побудова і планування тренувального процесу, врахування індивідуальних особливостей спортсмена і нарешті вибір адекватних засобів, та методів застосування фізичних вправ[3, 9].

На даний час питання  швидкісної підготовки веслярів високої  кваліфікації висвітленні та вивченні у науково-методичній літературі недостатньо.

Здатність виконувати рухи швидко - одна з найважливіших якостей спортсмена. Поняття про швидкість у спорті містить у собі: властиво швидкість руху, частоту, здатність до прискорення й швидкість рухової реакції. Швидкість у значній мірі визначає успіх не тільки у фехтуванні, боксі, стрибках, спринті, хокеї, баскетболі, футболі, але й у багатьох інших видах спорту. Вона сприяє збільшенню тривалості роботи й виконанню її з більш високою швидкістю, тому вона необхідна й тим атлетам, для яких ця якість звичайно не вважається головною [30].

Веслування на байдарках та каное (далі б/к) відноситься до циклічних видів спорту де чітко прослідковується тісний зв’язок спортивного результату і комплексного розвитку фізичних якостей і швидкісних, зокрема у веслярів на б/к швидкісна підготовка триває протягом майже всього змагального періоду. Основна увага їй приділяється в період підготовки до змагань.

Рівень розвитку швидкісних якостей впливає на темп веслування, швидкість прикладання саме до весла, потужність, утримання величини і  характеру прикладання сили до весла.

Мета роботи. Дослідити особливості швидкісної підготовки та вплив різних методик підготовки на змагальний результат веслярів на каное. Відповідно до мети були поставлені наступні завдання:

1. На підґрунті літературних джерел визначити характеристику швидкісної підготовки та розкрити методики розвитку швидкісних якостей.
2. Визначити зміст тренувальних занять з використанням методик додаткового обтяження і полегшеного лідирування при підготовці веслярів на каное.
3. Визначити ефективність впливу різних методик розвитку бистроти на змагальний результат на дистанції 200 м у веслярів на каное.

Об’єкт дослідження. Методики розвитку швидкісних здібностей.

Предмет дослідження. Методики додаткового обтяження і полегшеного лідирування та їх вплив на змагальний результат у веслярів на каное.

Гіпотеза дослідження. Ми передбачали, що розвиток швидкісних здібностей у веслярів на б/к в процесі спортивних тренувань за різними методиками буде мати свої особливості. Як впливають тренування з додатковим обтяженням човна і з полегшеним лідируванням на рівень фізичної підготовленості  веслувальників? Це і склало предмет наших досліджень.

Наукова новизна. Вперше були досліджені і порівняні різні методики швидкісної підготовки та їх вплив на змагальний результат у веслярів на б/к.

Практична значущість. Отримані результати дослідження в майбутньому можуть бути використані для того, щоб більш ефективно будувати тренувальний процес в веслуванні на б/к.

Розділ 1. Особливості розвитку швидкісних якостей

 

1.1. Види швидкісних здібностей і фактори, що їх визначають

 

Швидкісні здібності  спортсмена весляра — це комплекс функціональних властивостей, які забезпечують виконання рухових дій за мінімальний  час. Розрізняють елементарні і  комплексні форми прояву швидкісних здібностей. Елементарні форми проявляються в латентному часі простих і складних рухових реакцій, швидкості виконання окремого руху при незначному зовнішньому опорі, частоті рухів. Слід ураховувати, що швидкість у всіх елементарних формах її прояву визначається в основному двома факторами — оперативністю діяльності нейромоторного механізму і здатністю до швидкої мобілізації всіх складових рухової дії[4, 11, 16].

Перший фактор багато в чому обумовлений генетично  і удосконалюється незначно. Наприклад, час простої реакції в осіб, які не займаються спортом, звичайно коливається в межах 0,2— 0,3 с, а у кваліфікованих веслярів на б/к— 0,1—0,2 с. Таким чином, у процесі тренування час реакції, як правило, не може зрости більш ніж на 1 с.

Другий фактор піддається тренуванню і являє собою основний резерв у розвитку елементарних форм швидкості. Тому розвиток швидкості конкретної рухової дії забезпечується в основному за рахунок пристосування моторного апарату до поставлених умов вирішення рухового завдання і оволодіння раціональною м'язовою координацією, які сприяють повноцінному використанню індивідуальних можливостей нервово-м'язової системи, властивих конкретній людині [2].

Елементарні форми прояву швидкості в різноманітних поєднаннях і в сукупності з іншими руховими якостями і технічними навиками забезпечують комплексні прояви швидкісних здібностей в складних рухових актах, характерних для тренувальної і змагальної діяльності в веслуванні на б/к. До таких комплексних проявів відносяться: здатність до досягнення високого рівня дистанційної швидкості, вміння за короткий час набирати на старті швидкість, виконувати з високою швидкістю рухи, продиктовані ходом змагальної боротьби, в спринтерській гонці з веслування на б/к, швидкісні повороти в плаванні, підсікання і кидки в боротьбі, удари в боксі, стрибки в гімнастиці, кидки м'ячем по воротах у гандболі або у водному поло тощо[29].

Однією з основних передумов швидкісних здібностей є  рухливість нервових процесів, яка  проявляється в удосконаленні перебігу процесів збудження і гальмування  в різних відділах нервової системи, і рівень нервово-м'язової координації. Ступінь швидкісних здібностей обумовлюють і особливості м'язової тканини — співвідношення різних м'язових волокон, їх еластичність, розтяжність, рівень внутрішньо-м'язової і між м'язової координації.

Прояв швидкісних здібностей весляра знаходиться у тісному  зв'язку із рівнем розвитку сили, гнучкості  і координаційних здібностей, із удосконаленням техніки веслування, із можливостями біохімічних механізмів швидко мобілізувати і ресинтезувати алактатні анаеробні постачальники енергії, із рівнем вольових якостей. Особливе місце серед усіх цих факторів посідає процент ШСа- і ШСб - волокон у м'язовій тканині, на яку припадає основне навантаження в веслуванні на б/к..[11, 17, 29].

Існує тісний зв'язок між рівнем швидкісних здібностей весляра на б/к і кількістю м'язових волокон у навантажуваних м'язах. Наприклад, існує тісний кореляційний зв'язок між швидкістю веслування на дистанції і кількістю швидких волокон. Збільшення довжини дистанції пов'язане із зниженням цього зв'язку. При збільшенні дистанції до 1500 м, на пробігання якої той, кого випробовують, затрачає більше 5хв, зв'язок набуває негативного характеру: присутність великої кількості ШС–волокон у навантажуваних м'язах негативно впливає на результат.

Час, необхідний для максимального  напруження ШС-волокон, звичайно не перевищує 0,3 с, тоді як ПС-волокна можуть досягти  максимального напруження лише через 0,8 — 0,9 с. Активність анаеробних ферментів  ШС-волокон може вдвічі і більше перевищувати активність цих ферментів у ПС-волокнах. У той же час активність аеробних ферментів у ПС-волокнах приблизно вдвічі перевищує аналогічні показники ШС-волокон [7].

У процесі спортивної діяльності спортсмен мусить реагувати  на слухові, зорові, тактильні, пропріоцептивні або змішані подразники. У відповідь на ці види подразнень можливі власне реакції, тобто реагування у відповідь на сигнал, що виник, і реакції передбачення, тобто реагування, яке передбачає відповідні реакції екстраполяції у відповідних часових або просторово-часових співвідношеннях виникаючого стимулу і дії у відповідь.

Власне реакції і  реакції передбачення можуть бути простими і складними. Складні реакції  діляться на диз'юнктивні (із взаємно виключаючи вибором) і диференційовані.

Реакція боксера на дії його суперника, який змушує або наступати, або відступати, реакція футболіста — пробити по воротах чи дати пас партнеру - відносяться до диз'юнктивних ( тобто не можна одночасно наступати і відступати, бити по воротах і передавати м'яч).

Диференційовані реакції — один із найскладніших видів реагувань, що вимагають великого напруження уваги з метою швидкого вибору адекватної дії у відповідь, а іноді і припинення відповідної дії, яка вже почалася, і переходу на інший вид дії. Наприклад, фехтувальник, який розпочав атаку, повинен зуміти перехопити контратаку суперника і продовжити свою. Баскетболіст, який почав дію, спрямовану на влучення в кільце, але побачив ефективний захист, змінює задум і передає м'яч партнеру, який знаходиться у вигідному положенні тощо[3, 10].

Латентний час простої  реакції перевищує час дії  деяких сигнальних подразників у  спортивній діяльності. Так, політ м'яча  при пенальті, швидкісні дії боксерів, фехтувальників, волейболістів та інших  спортсменів здійснюється швидше ніж  за 100 м/с. Тривалість зорових фіксацій (при ознайомленні із ситуацією в інформативному пошуку) залежить від складності перцептивного завдання і коливається в межах 150— 600 м/с [8]. Це означає, що в умовах деяких видів швидкісних взаємодій (в іграх, єдиноборствах тощо) людина не в змозі правильно реагувати по типу простої реакції у відповідь на сигнали, що виникають. Доцільні і результативні реагування спортсменів (особливо в складних ситуаціях єдиноборств та ігор) можна пояснювати виконанням дій по типу реакцій передбачення (антиципація). У цьому випадку спортсмен реагує не на появу того чи іншого подразника, а передбачає (в часі чи просторі) початок або виникнення сигналу для своїх дій, визначаючи наперед момент і місце дії суперника або партнера (рух зброї у фехтуванні, появу м'яча в іграх тощо). Реакція передбачення є однією із форм вірогідного прогнозування, важливою якістю, яка забезпечує результативність діяльності в складних швидкісних взаємодіях спортсменів.

Розрізняють два види передбачень: 1) перцептивне, яке полягає в контролі руху об'єкту з метою його перехоплення в обумовленому місці; 2) рецепторне, яке полягає в екстраполяції моменту появи об'єкта на основі оцінки часових періодів[9].

У процесі змагальної діяльності спортсмен реагує, передбачаючи просторові і часові характеристики об'єктів, які рухаються (м'яч, партнер, суперник), як тих, що знаходяться в полі його сприйняття (зір, слух тощо), так і екстраполюючи часові і просторові характеристики своїх дій із ритмом і темпом раніше вивчених рухів, без контролю зором або іншими рецепторами.

Орієнтація весляра  в процесі рухових дій здійснюється за допомогою комплексної діяльності аналізаторів, яка дозволяє мати цілісне  уявлення щодо місцезнаходження тіла, його пересувань і ефективно реагувати  адекватною формою поведінки, взаємодіями в часі і просторі з предметом, приладом, партнером, суперником.

Велике значення для  виховання швидкості реагування має сенсомоторний метод, оснований  на властивості людини розрізняти мікроінтервали часу. Удосконалення швидкості реагування відповідно цьому методові проходить у три етапи.

На першому етапі  весляр, намагається відреагувати на сигнал подразника якомога швидше, після чого йому повідомляють час  реакції. Співставлення часу зі своїми відчуттями дозволяє диференціювати більш або менш швидкі реагування.