Особливості ігрової спортивної діяльності в пляжному волейболі і фактори її підвищення

ЗМІСТ

 

ВСТУП …………………………………………………………………………… 3

ГЛАВА 1. НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ПІДГОТОВКИ У  ПЛЯЖНОМУ ВОЛЕЙБОЛІ……………………..……………………………… 5

1.1 Особливості ігрової спортивної  діяльності в пляжному волейболі  і фактори її підвищення ………………………………………………………..… 5

1.2 Техніка і тактика гри в пляжному волейболі …………………………..… 15

1.3 Концепція методики навчання і тренування в пляжному волейболі….. ..

ГЛАВА 2. ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА ЮНИХ СПОРТСМЕНІВ, ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ І ВДОСКОНАЛЕННЯ ВАЖЛИВИХ ЯКОСТЕЙ ТА ВЛАСТИВОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ……………………………………………

2.1 Особливості психологічної підготовки. Її основні напрямки, методи та  засоби…………………………………………………………………………….

2.2 Загальна та спеціальна психологічна підготовко спортсменів…………..

ВИСНОВКИ …………………………………………………………………….

ЛІТЕРАТУРА …………………………………………………………………...

ДОДАТКИ  ……………………………………………………………………...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність. Волейбол як вид спорту за останні кілька років зазнав значних змін, які пов'язані як з природним процесом розвитку гри, так і з кардинальними змінами в правилах, що відбулися в 90-і роки. Все це вплинуло на змагальну і тренувальну діяльність провідних волейболістів світу. Поряд з класичним волейболом активно розвиваються такі різновиди ігор, як пляжний волейбол, волейбол для інвалідів.

Пляжний волейбол (beach volleyball) - порівняно молодий, надзвичайно динамічний і видовищний вид спорту, що закріпився в програмі олімпійських ігор [25]. Його стрімкий розвиток у багатьох країнах різних континентів, розширення програми європейських і світових чемпіонатів, неухильне збільшення призового фонду турнірів викликають загострення спортивної конкуренції на міжнародній арені, що сприяє підвищенню рівня майстерності гравців і росту видовищності та популярності гри [20, 22, 38].

Стрімкий розвиток пляжного волейболу в багатьох країнах світу, неухильне розширення програми європейських і світових чемпіонатів викликають посилення спортивної конкуренції на міжнародній арені, сприяють зростанню видовищності гри і підвищенню майстерності гравців.

У даний час тренери, спортсмени, фахівці в області пляжного волейболу відчувають значний дефіцит у науково-теоретичному та науково-методичному забезпеченні процесу підготовки спортсменів високого класу в пляжному волейболі. Це пов'язано, в першу чергу, зі специфікою навчально-тренувальної та змагальної діяльності в пляжному волейболі. Процес підготовки спортсменів високого класу в пляжному волейболі в сучасних умовах вимагає обгрунтування, розробки та впровадження нових перспективних технологій та методик, комплексного вивчення проблем підготовки на основі аналітичних підходів при провідній ролі специфіки змагальної діяльності.

Аналіз літературних джерел показав, що пляжний волейбол розвинувся як самостійний вид спорту з класичного волейболу. Між двома  видами спорту існує багато спільного, але є й істотні відмінності в правилах та техніці гри. Пляжний волейбол, крім традиційних для волейболістів стрибучості, хорошої реакції, сили, почуття м'яча, вимагає особливої атлетичності (у грі на піску спортсменам доводиться частіше здійснювати стрибки і ривки) і витривалості (матчі, в яких заміна гравців у командах правилами не передбачені, часто проходять в умовах високої температури, при яскравому сонці або під час дощу і сильному вітрі, до того ж звичайною практикою є проведення однією командою декількох ігор в день) [1].

Головним керуючим органом  в пляжним волейболі є Міжнародна рада з пляжного волейболу, що входить  до складу FIVB - Міжнародної федерації волейболу [22].

Мета дослідження - розкрити методи підготовки, сприяючі підвищенню ефективності навчального процесу юних спортсменів, які спеціалізуються у пляжному волейболі.

Об'єкт дослідження - процес фізичної підготовки юних спортсменів, які спеціалізуються у пляжному волейболі.

Предмет дослідження - засоби та методи навчання техніки гри у пляжний волейбол та розвитку спеціальних фізичних якостей, які необхідні для ефективної змагальної діяльності.

Завдання дослідження:

1. Провести аналіз  науково-методичної літератури за  особливостями тренування в пляжному  волейболі. 

2. Дослідити методичні принципи побудови навчального процесу на основі прагматичного підходу.

3. Довести важливість психологічної підготовки волейболістів.

 

Таким чином, проблемою  нашого дослідження є пошук шляхів вдосконалення підготовки юних волейболістів  у зв'язку зі специфікою пляжного волейболу.

Структура курсової. Курсова робота складається із теоретичної та практичної частини. У вступі обґрунтована актуальність роботи, об'єкт і предмет дослідження, сформульована мета і основні завдання. Курсову роботу завершують висновки, список використаної літератури та додатки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ГЛАВА 1. НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ  ОСНОВИ ПІДГОТОВКИ У ПЛЯЖНОМУ ВОЛЕЙБОЛІ

 

1.1 Особливості ігрової спортивної діяльності в пляжному волейболі і фактори її підвищення

 

Ігровою діяльністю у пляжному волейболі є короткочасні навантаження максимальної потужності, що тривають в середньому 5-6 с і чергуються c паузами відпочинку тривалістю в середньому 16-18 c [20].

Тривалість активної фази становить:

а) при подачах навиліт - 0,3-0,6 с;

б) кожний переказ м'яча на бік суперника в три торкання збільшує тривалість "активної фази" на 2,6-3,2 с;

в) найпоширеніша (понад 70% усіх розіграшів м'яча) ігрова фраза  в пляжному волейболі становить  від 4 до 7 торкань м'яча.

Зміна сторін триває 66-70 с, ігрова пауза при перервах фактично становить 80-90 с. За одну годину ігрового часу волейболіст високого класу (спостереження здійснювалися на етапах світової серії) виконує в середньому 85 стрибків, 234 старту і пробігає в середньому 772 м, тобто він стрибає кожні 42 с і починає біг кожні 15,4 с, долаючи за одне прискорення в середньому 3,3 м [22]. Для порівняння: у класичному волейболі гравець виконує стрибок кожну хвилину і робить ривок кожні 19 с.

Якщо врахувати, що ігри в пляжному волейболі проходять  під відкритим небом, на пухкій, нерівній поверхні (за правилами змагань шар піску повинен бути до 40 см), часто в умовах високої температури (20-30 о С і вище), при яскравому сонці і сильному вітрі, то стає зрозумілим, що гравець пляжного волейболу відчуває значно вищі фізичні і стресові навантаження, ніж представники класичного волейболу 6х6 на майданчику з твердим покриттям.

Активні фази гри в  пляжному волейболі є навантаження швидкісно-силової спрямованості. Тому в тренувальному процесі необхідно  моделювати ситуації, що розвивають переважно швидкісно-силові якості і витривалість. [39].

Якщо взяти до уваги, що розміри майданчика в пляжному волейболі не на багато менші, як в класичному, а гравців лише двоє, то стає очевидною велика відповідальність кожного гравця в пляжному волейболі за успішність індивідуальних і командних дій.

Цілий ряд моментів веде до більш високого рівня нервової напруги в пляжному волейболі, ніж  в класичному.

По-перше - в класичному волейболі в прийомі м'яча з  подачі можуть брати участь до 5 гравців  і спортсменка, невпевнено приймає м'яч або вчинила перед цим помилку на прийомі, можуть закрити інші гравці або, в крайньому випадку, замінити іншим спортсменом. Гравець в пляжному волейболі позбавлений такої можливості і повинен протягом всієї гри бути готовим до успішних ігрових дій як у захисті, так і в нападі, тобто зберегти високу концентрацію уваги (обсяг, інтенсивність, стійкість, розподіл, переключення уваги), активний прояв свідомості , оптимальний рівень емоційної напруженості.

Дуже висока концентрація уваги, а також антиципація (передбачення, передбачення подій) необхідні і для успішного виконання захисних дій, коли потрібно визначити, в якому напрямку буде посланий м'яч при сильному або обманні удари суперника.

Атака проти одного блокуючого і одного захисника схожа на змагання типу дуелей в індивідуальних видах спорту, що також підвищує психічну напруженість боротьби у пляжному волейболі.

Особливості ігрової  спортивної діяльності в пляжному волейболі  пред'являють підвищені вимоги до універсальної ігровий підготовці спортсменів, які повинні добре подавати і приймати м'яч, виконувати передачі і нападаючі удари, блокувати і грати в захисті. Тобто можна сказати, що головна мета підготовки гравця в пляжному волейболі - це універсальність [12].

Спеціалізація у пляжному волейболі застосовна тільки в ситуації блокування і захисту, а також (меншою мірою) у ситуації прийому м'яча з подачі і атаки, коли гравець займає зручну для нього бік.

Зазначені вище особливості  ігрової діяльності в пляжному волейболі  пред'являють підвищені вимоги до спортсменів.

Розглядаючи фактори, що визначають ефективність ігрових дій у пляжному волейболі слід розрізняти низький, середній, високий і дуже високий (елітний) рівень гри в пляжному волейболі. На цих рівнях гри успіх у змаганнях визначають різні фактори, що вимагають до себе пильної уваги [39].

Низький рівень гри показують  в основному гравці середнього рівня  в класичному волейболі, початківці грати в пляжний волейбол, а  також всі молоді гравці.

Вирішальним фактором для  успіху в грі тут як для чоловіків, так і для жінок є подача, так як вона проводиться без впливу на неї партнера і суперників. Зовнішні умови, особливо вітер, заважають волейболістам якісно виконати подачу (як, втім, і прийом м'яча з подачі ) і часто ставлять перед ним нерозв'язні проблеми. Тому в тренуванні слід велику увагу приділяти підвищенню ефективності подачі, а також пов'язаній з нею прийому м'яча.

У зв'язку з тим, що на цьому рівні гри значна частина  прийомів м'яча з подачі виконується погано і середньої якості (не доведених до сітки на 6-8 метрів, а часто спрямованих взагалі за межі площадки) - важливе значення для подальшої успішної атакуючої дії має здатність гравця виконувати передачу з глибини майданчика, як дія, що дозволяє виправити ігрову ситуацію.

Відповідно до вищевикладеного після подачі і передачі м'яча середнього або поганої якості важливим фактором успішності ігрових дій є здатність уникнути помилки при виконанні націленого нападаючого удару або переводу.

У жіночому волейболі  захист без блоку є єдиною технікою захисту.

Найбільш важлива мета тренування на цьому рівні гри-уникати  випадкових (вимушених) помилок.

Знизити число випадкових помилок допомагають наступні заходи:

а) подачу слід подавати навпроти центру лицьової лінії на середину майданчика суперника між гравцями, щоб утруднити прийом м'яча, а також уникнути його вильоту в аут через вітер;

б) якщо у приймаючої команди  в зоні 1-2 грає правша, то можна подавати по діагоналі справа-наліво, щоб  змусити його нападати із зони 2 або (рідко) 3, що незручно для волейболіста з найсильнішою правою рукою ;

в) передачу м'яча для  нападаючого удару слід виконувати середньої висоти й не занадто  близько до сітки;

г) слід застосовувати  тактичні нападаючі удари із переводами після пасів низької та середньої якості, і навіть, після хороших пасів тактичні нападаючі удари на цьому рівні гри домінують над різкими, силовими;

д) захисникам краще діяти  в районі 3 метрів від бічних ліній  і 6-7 метрів від сітки, так як якісні обманні удари тут зустрічаються  рідко [38].

До середнього рівня гри можна віднести волейболістів I розряду і вище в класичному волейболі, які грають у пляжний волейбол більше двох років.

Тут успіх у грі  визначають наступні чинники:

а) якісна подача, особливо з урахуванням погодних умов;

б) прийом м'яча з подачі не нижче середньої якості, тобто пасующій гравець здатний після такого прийому виконати передачу для нападаючого удару зверху двома руками в стаціонарному положенні, перебуваючи (в основному) недалеко від сітки:

в) захист без блоку  як головний елемент захисту;

г) здатність атакуючого зробити після відмінного пасу сильний, точний нападаючий удар між позиціями  суперників без блоку;

д) хорошу взаємодію між  захисником задній частині майданчика і блокуючим, середня-між пасующім і атакуючим [38].

На цьому рівні гри зменшення кількості випадкових помилок залишається вирішальною умовою для позитивного результату зустрічі.

Перехід на високий рівень гри полегшують наступні моменти:

а) тактичні подачі з будь-якого  місця лицьової лінії для надання  тиску на певного гравця;

б) передавальний гравець  здатний виконати середній або хороший  пас для нападаючого удару  з будь-якої точки майданчика;

в) атакуючий гравець  повинен вміти точно виконувати нападаючі удари в усі частини  майданчика;

г) важливою частиною тренування є побудова контратакуючих дій з глибини майданчика [38].

Виділені моменти слід враховувати, цілеспрямовано тренувати  і застосовувати в навчальних іграх і змаганнях.