Документационное обеспечение в системе повышения эффективности деятельности на предприятии

Кошти фондів охорони праці не підлягають оподаткуванню.

Витрати на охорону праці, що передбачаються в державному і місцевих бюджетах, виділяються окремим рядком.

До працівників підприємства можуть застосовуватись будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором (угодою, трудовим договором).

Порядок пільгового оподаткування коштів, спрямованих на заходи щодо охорони праці, визначається чинним законодавством про оподаткування.

Моральне і матеріальне стимулювання працівників за роботу щодо вдосконалення умов і безпеки праці має велике значення для підвищення ефективності виробництва, зниження рівня травматизму та захворювань, поліпшення умов праці та її безпеки. Обсяг матеріального заохочення диференціюється залежно від ролі службової особи та міри її впливу на безпеку праці.

Стимулювання здійснюється відповідно до розробленого підприємст­вом, об'єднанням або галуззю положення.

Організація роботи в галузі управління охороною праці полягає у виборі і формуванні такої структури управління охороною праці на виробництві, котра якнайкраще відповідала б основній меті – забезпеченню безпеки і здорових умов праці.

Метою управління охороною праці є керування і координація роботи підрозділів та відділів в галузі охорони праці, планомірний і цілеспрямований вплив на фактори та умови, що визначають безпеку, нешкідливість, ступінь важкості та напруженості праці на всіх етапах формування виробничого процесу. Управління охороною праці організовується на основі: щоденного контролю умов праці на робочих місцях; щомісячної оцінки рівня безпеки праці в об'єднанні, підприємстві, цеху, на дільниці; щомісячної оцінки рівня безпеки праці в структурних підрозділах галузі.

Для підтримки постійної роботи в напрямку аналізу стану та вдосконалення умов праці на підприємствах лісового комплексу їх власники зобов'язані інформувати державні органи, які складають єдину статистичну звітність з охорони праці. Власник також зобов'язаний інформувати працівників про стан охорони праці, причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань і про заходи, які вжито для їх усунення та забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Отримані дані скеровуються в ЕОМ і за спеціальною програмою розраховуються коефіцієнти безпеки праці по підприємству (цеху) щодо таких розділів: умови праці; безпечність технологічних машин, технологічних операцій; організація охорони праці. ЕОМ виконує відповідні розрахунки і видає рекомендації щодо керуючих впливів, в тому числі стимулювання.

У колективному договорі (угоді, трудовому договорі) сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, узгоджують їх обов'язки, а також погоджують комплексні заходи (плани) щодо забезпечення встановлених нормативів безпеки, умов, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійним захворюванням і аваріям. Власник фінансує заходи щодо охорони праці. На підприємствах, у галузях і на державному рівні в установленому Кабінетом Міністрів порядку створюються фонди охорони праці. Такі фонди можуть створюватись органами міського і регіонального самоврядування для потреб регіону. На підприємстві кошти цього фонду використовуються тільки на виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці. Кошти фондів охорони праці не підлягають оподаткуванню.

ВИСНОВКИ

У процесі написання дипломної роботи були зроблені такі висновки.

Сучасний етап розвитку Української держави характеризується необхідністю посилення ролі державного управління, одним із важливих напрямів оптимізації якого є подальше вдосконалення документаційного забезпечення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. Із удосконалаенням управлінської праці, її розподілом, спеціалізацією і автоматизацією документаційне забезпечення стає важливою сферою управлінської діяльності. Вирішення актуальних завдань сьогодення щодо виведення України на шлях стабільного і динамічного розвитку зумовлює посилення комплексного документаційного забезпечення потреб державного управління.

Аналіз стану наукової розробки проблем ДЗУ показав, що документаційне забезпечення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування як важливий інструмент впливу на процес та результат управлінської діяльності, один з визначальних чинників забезпечення функціонування владних та самоврядних органів вивчене фрагментарно і потребує системних наукових досліджень.

Понятійно-термінологічний апарат документозабезпечувальної сфери характеризується неузгодженістю і суперечливістю. Це стосується і термінів, що становлять основу терміносистем документаційного забезпечення. Офіційне невизнання документаційного забезпечення управління на рівні національних стандартів, підзаконних нормативно-правових актів та законодавством України не сприяє введенню цього терміна у науковий обіг, розробленню наукових уявлень про суть документаційного забезпечення. Через це така функція, як документаційне забезпечення не зазначається у прийнятих у науці класифікаціях функцій державного управління, при тому, що статус функції діловодства й досі є суперечливим.

Обґрунтовано необхідність впорядкування понятійно-термінологічного апарату сфери документостворення та організації роботи з документами шляхом усунення наявних суперечностей; подальшого розвитку та удосконалення уніфікації і стандартизації документів із метою адаптації ДЗУ до загальноєвропейської системи та включення його у міжнародний інформаційний обмін на основі сумісності національних та міжнародних стандартів у сфері документації, уніфікації даних та передавання інформації.

Визначено статус документаційного забезпечення як забезпечуючої функції державного управління, що є перехідним етапом від діловодства (справочинства) до керування документацією, а також доведено, що для сучасного стану  документування і організації роботи з документами характерні ознаки, властиві перехідному періоду.

Систематизовано функції документа у державному управлінні з виділенням головної, загальних і спеціальних функцій та елементного складу двох останніх груп, а також визначено зміст кожної з функцій.

На основі дослідження закономірностей, відносин і зв’язків між складовими елементами документаційного забезпечення як функції державного управління здійснено систематизацію принципів документзабезпечення шляхом класифікації їх на дві групи – загальні і спеціальні, виділення в останній групі підгруп спеціалізованих та специфічних принципів і визначення їх елементного складу.

Розкрито функціональну, організаційну та технологічну структуру документаційного забезпечення управління через визначення сукупності та змісту його функцій, організаційних форм і процесуальних особливостей їх реалізації.

Досліджено, що документаційне забезпечення управління здійснюється на мінімально достатній нормативно-правовій основі. Сукупність законодавства, підзаконних нормативно-правових актів, національних стандартів із діловодства та архівної справи, що становлять правову базу документозабезпечення, ще не забезпечує у повній та однаковій мірі регулювання всієї сукупності правовідносин у даній галузі.

Визнано необхідним створення досконалої нормативно-правової бази як цілісної правової основи ДЗУ шляхом прийняття і реалізації запропонованого у дисертаційному дослідженні проекту концепції  розвитку нормативно-правового регулювання сфери документозабезпечення, стержневими актами якої повинні стати Закон України «Про документаційне забезпечення управління» та відповідна Інструкція щодо його реалізації.

Обґрунтовано потребу удосконалення чинної в Україні системи державного управління та формування і реалізації державної політики у галузі архівної справи і діловодства. Реформування у цій сфері могло б здійснюватися:

–               у межах чинної системи органів управління шляхом перегляду, уточнення і розширення повноважень у сфері документаційного забезпечення управління спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства – Державного комітету архівів України – та установ, що належать до його відання;

–               шляхом розподілу повноважень із питань управління документаційним забезпеченням між Державним комітетом архівів України і службами документаційного забезпечення як вищих органів у системах органів відповідних гілок державної влади, так і відповідними службами центральних органів виконавчої влади за галузевим принципом;

–               шляхом створення принципово нової системи – системи органів державного управління у сфері документаційного забезпечення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування.

Практична реалізація документаційного забезпечення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування повинна базуватися на активному впровадженні новітніх інформаційних технологій документування, документообігу, контролю за виконанням, пошуку, використання та зберігання документів, оснащенні документозабезпечувальних служб сучасною комп’ютерною технікою та обладнанням із дотриманням вимог щодо сумісності засобів автоматизації і програмного забезпечення.

Проблема інформатизації має узгоджуватися із загальною стратегією інформатизації суспільства та створенням системи БД документної інформації ще на стадії документостворення в установах, коли автоматизуються технологічні процеси діяльності установи та її висвітлення в офіційних документах, а також на стадії документообігу.

Комп’ютеризація організаційно-управлінських функцій на центральному, обласному та районному рівнях здійснюється у межах конкретного архіву також у двох зазначених напрямах – комп’ютеризація процесів управління архівною справою та управління інформацією про комплектування, облік і зберігання документів, створення страхового фонду та повнотекстових БД.

Сучасні перспективні напрямки удосконалення документаційного забезпечення управління, діловодства невіддільні від процесу масового впровадження досягнень НТП в сфері управління. Ці досягнення, пов'язані з утворенням якісно нових видів EOT, засобів зв'язку, дають можливість перейти до принципово нової і значно ефективнішої інформаційної технології в органах управління, заснованої на органічному включенні комплексу технічних засобів в управлінський процес.

Найбільш загальною і цілісною системою, що займає вишу сходинку на ієрархічних сходах документоутворення, можна розглядати загальнодержавну систему документації, яка включає всі види систем документації, що виникають та взаємодіють в державі.

В літературі і практичній діяльності насамперед виділяють функціональні, які мають міжгалузеве значення, та галузеві системи документації. Функціональні системи документації: планова, звітно-статистична, матеріально-технічного постачання, фінансування – в тому або іншому обсязі властиві для всіх органів управління.

Робота будь-якого управлінського апарату, як і взагалі будь-яка робота у наш час, повинна виконуватись за умови дотримання вимог наукової організації праці. Тобто це означає, що немає такої роботи, яку б не потрібно було правильно організовувати, і людина, яка виконує цю роботу, повинна бути обізнана з особливостями її виконання. Для цього робота повинна бути поділена на певні складові частини – від найбільш складних до найпростіших операцій.

Швидкий розвиток та втілення засобів ЕОМ в управління, уніфікація та стандартизація документів, що проводяться в широких масштабах в країні, потребують постійного підвищення кваліфікації працівників, зайнятих документаційним обслуговуванням.

Основу раціональної організації будь-якої роботи, а також з документаційного забезпечення становить чіткий розподіл функцій та обов'язків між конкретними виконавцями. Чітке знання своїх обов'язків підвищує відповідальність кожного працівника, дозволяє правильно розпланувати робочий день і виключає дублювання операцій.

Перспективи розвитку галузі документознавства та інформаційної діяльності сьогодні визначаються оптимальним поєднанням комплексу фахових знань, вмінь, навичок та високої професійної мобільності спеціалістів. Вирішальне значення тут мусять мати управлінська культура, ініціатива, творчість і активність персоналу, адже значна частина професійних знань отримується під час роботи.

Організації, що виконують роботи в сфері проектування виробництва, засобів захисту інформації та обробки персональних даних, отримують ліцензії на цей вид діяльності. Порядок ліцензування визначається законодавством України. Інтереси користувача інформації при використанні імпортної продукції в інформаційних системах захищаються митними органами України на основі міжнародної системи сертифікації.

Інформаційна технологія опрацювання даних використовується для розв’язання добре структурованих задач, стосовно яких є необхідні вхідні дані і відомі алгоритми та інші стандартні процедури їх опрацювання. Ця технологія застосовується на рівні операційної (виконавчої) діяльності персоналу невисокої кваліфікації з метою автоматизації деяких рутинних постійно повторюваних операцій управлінської праці.

У сучасному світі інформація є стратегічним національним ресурсом, який відіграє дедалі більшу роль у системі управління підприємствами та організаціями України. У суспільстві спостерігається перерозподіл реальної влади – від традиційних структур до центрів управління інформаційними потоками.