Етносимвол «рушник» у весільному тексті

ЗМІСТ

ВСТУП.......................................................................................................3

РОЗДІЛ    1. Теоретичні основи дослідження..................................6

   1.1. Українська етнолінгвістика,

       її місце у сучасному мовознавстві...............................6

1.2. Характеристика базових понять 

       дослідження..................................................................10

1.3. Концепт «рушник» в українському

       фольклорі та етнографії...............................................14 

РОЗДІЛ      2. Етносимвол «рушник» у весільному тексті...............21

            2.1. Специфіка символіки  весільного рушника................21

            2.2. Концепт «рушник»  як словесний знак

                   символізованих етнореалій..........................................26

ВИСНОВКИ.............................................................................................33

ЛІТЕРАТУРА...........................................................................................35 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП

     Мова  займає провідне місце серед національно-специфічних  компонентів культури, вона є одним  із найвиразніших виражальних засобів  національної самобутності.

     Мова – не лише самоорганiзована система мовних одиниць, а і нацiональний мовний органiзм, що розвивається, взаємодiючи з рiзними сторонами життя етноспiльноти. Тому мовний феномен як духовне надбання етносу можна розглядати в проекції на його культуру, iсторiю, фiлософiю, психологiю, звичаї, побут, художню творчiсть, етнопедагогiку.

     Актуальність  дослідження. В умовах демократизації і гуманізації освіти загострилася увага до вивчення тісного взаємозв’язку мови і культури. Особистісно орієнтований підхід до мовознавства призводить по появи все нових і нових напрямків мовознавчої науки. Зростає зацікавленість вчених до взаємовідношення народу як носія та, деякою мірою, творця мови та власне мови, як засобу втілення культури народу та формування кожного окремого її носія. Одним з таких напрямків є етнолінгвістика – галузь мовознавства, що вивчає тісний взаємозв’язок мови і національної культури.

     Ідея  зв’язку етносу й мови вперше як наукова теорія була обгрунтована в  працях В.Гумбольдта. Підвалини сучасних досліджень у цьому напрямі заклали  праці О.О.Потебні, який розширив традиційні погляди на суть лінгвістичних досліджень, запропонувавши розглядати слово в етнографічному контексті. Це дозволило вивести етнолінгвістику на новий рівень узагальнень і доводів.

     Кожна національна мова виконує декілька основних функцій, одна з них –  фіксація та зберігання всього комплексу знань і уявлень данної мовної спільноти про світ. Етнолінгвістика стоїть на межі власне лінгвістики, етнографії, фольклористики, культурології, соціології і сьогодні переживає друге народження. Сам етнолінгвістичний аспект наукових студій передбачає вивчення наслідків впливу на мовну структуру міфології, психології, звичаїв, побуту, вірувань, обрядів, загальної культури й менталітету етносу. Тому дуже актуальною стає проблема переосмислення функціонування і розвитку національного мистецтва, чільне місце в якому належить фольклору як динамічній формі творчої енергії кожного народу.

     У наш час етнолінгвістика вивчається дослідниками у різних напрямках: В.І.Кононенко (етнофраземи), В.В.Жайворонок (етнолексеми), Н.В.Слухай (особливості художнього тексту).

     Одним з напрямків, якими займається етнолінгвістика, є вивчення етносимволів – це словесних  образів, що втілюють у собі певні  реалії, об’єкти, явища, предмети побуту, культури, особливі вірування, обряди певного етносу (народу). Такі відомі дослідники, як В.Кононенко, В.Жайворонок, О.Семеног, Н.Слухай, С.Єрмоленко, М.Дмитренко виокремлювали появу етносимволів.

     Серед етносимволів українського народу доволі цікавим є етносимвол «рушник», що найширше себе виявляє у весільній обрядовій творчості, а особливо у весільних піснях.

     На  сьогодні вже були зроблені перші кроки в дослідженні цього етносимволу В. В. Жайворонком та В.Д.Ужченком. Однак залишається ще чимало білих плям у виявленні і значенні символіки концепту «рушник» у фольклорних джерелах і пам’ятках, чим і зумовлений початок роботи над даним дослідженням.

     Об’єктом  дослідження є етносимвол «рушник» у фольклорних текстах.

     Предметом дослідження є етносимвол «рушник» у весільних піснях.

     Мета дослідження: з’ясувати специфіку вживання етносимволу «рушник» у весільному тексті, подати класифікацію відповідних груп.

     Для досягнення поставленої мети нами було висунуто завдання:

     1) з’ясувати сутність базових понять дослідження;

     2) дослідити специфіку вживання етносимволу «рушник» у весільних піснях;

     3)подати класифікацію груп, базовим концептом яких є етносимвол «рушник».

     Відповідно  до характеру досліджуваного матералу обрано такі  методи дослідження: метод збору і систематизації фактичного матеріалу фольклорних зразків; метод аналізу зібраного матеріалу.

     Новизна роботи полягає у тому, що зроблену першу спробу грунтовно дослідити етносимвол «рушник» у весільних піснях із залученням етнографічних та фольклорних джерел.

     Теоретичне  значення курсової роботи полягає у висвітленні важливих проблем сучасної етнолінгвістики – взаємовідношення семантики мовних одиниць (їх внутрішньої форми) і національної культури, тлумачення етносимволу «рушник» у весільних піснях, що на сьогодні є не достатньо вивченим.

     Практичне значення нашого дослідження полягає у можливості використання його матеріалів учителями загальноосвітніх шкіл на уроках української мови та літератури, при написанні курсових та дипломних робіт. Результати дослідження та зібраний фактичний матеріал можуть бути використані у спецкурсах і спецсемінарах з етнолінгвістики.

     Обсяг і структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, п’яти підрозділів, висновків та списку використаної літератури. У першому розділі «Теоретичні основи дослідження (етносимвол – невід’ємна  складова української етнолінгвістики)» тлумачаться теоретичні основи етнолінгвістики та подається характеристика базових понять дослідження, з’ясовується загальна характеристика етносимволу «рушник». У другому розділі «Етносимвол «рушник» у весільному тексті» зазначаються особливості використання етносимволу «рушник» в фольклорних джерелах, подаються класифікації відповідних груп.

     Джерельною  базою дослідження послугували фольклорні зразки народних весільних пісень.

     Апробація роботи. Положення курсової роботи були обговорені на студентській науковій конференції «Мова фольклорних текстів» у Сумському державному педагогічному університеті ім. А.С.Макаренка.

     РОЗДІЛ 1.  ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

     1.1.  УКРАЇНСЬКА ЕТНОЛІНГВІСТИКА,  ЇЇ МІСЦЕ У СУЧАСНОМУ МОВОЗНАВСТВІ

     Мова  – феномен етносу, народу, нації, одна з основних її ознак, оскільки значною мірою забезпечує нормальне функціонування національного організму в усіх його проявах – політичному, державному, економічному, культурному. Глибинні знання про народ закладено передусім у його мові. «Мова – це не просто спосiб спiлкування, а щось бiльш значуще. Мова – це всi глибиннi пласти духовного життя народу, його iсторична пам'ять, найцiннiше надбання вiкiв, мова - це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, iнтелектуальна i мисленнєва дiяльнiсть народ» говорив славетний Олесь Гончар.

     Мову  можна розглядати як чiтко вiдрегульовану систему мовних одиниць і явищ рiзних мовних рiвнів, тобто систему словесного вираження думок, що має певну звукову і граматичну будову. Науковi результати цього способу вивчення мовних явищ фiксує передусiм граматика мови та її словник. Мовний феномен продуктивно вивчати також у планi його реалiзації в мовленнi, зокрема у двох його рiзновидах писемному та усному, з огляду на реалiзаторiв мовленнєву особистiсть і колектив мовцiв.

     В.В. Жайворонок наголошував, що «...мовнi одиницi в процесi їхнього вивчення слід розглядати як з погляду лiнгвоцентризму, тобто коли в центрi уваги перебуває те чи інше мовне явище як елемент системи, так і з погляду антропоцентризму, коли мовнi одиницi (й усю мову) вивчаємо як творчий продукт їхнього носiя, етносоцiуму, що породив мовний феномен як ключовий елемент нацiональної культури» [7;7].

     В умовах демократизації та гуманізації  освіти поширилася тенденція до появи  все нових і нових галузей мовознавства, які мають на меті висвітлити взаємозв’язок мови та культури, мови та соціуму. Однією з таких галузей є етнолінгвістика – галузь мовознавства, що вивчає мову в її взаємозв’язку з культурою.

     В.В.Жайворонок дає таку дефініцію етнолінгвістиці:«Етнолінгвістика – це галузь мовознавчої науки, що вивчає мову як творчий продукт її носія, тобто етносоціуму, що породив мовний феномен як ключовий елемент і водночас рушій національної культури» [7;8].

     Центральними  для етнолінгвістики є дві  тісно пов’язані проблеми: «когнітивна» (від лат. cognitio – пізнання) та «комунікативна» (від лат. communicatio – спілкування), які можна сформулювати у вигляді запитань: «Яким чином, за допомогою яких зособів і в якій формі у мові знаходять відображення культурні (побутові, релігійні, соціальні) уявлення народу, що говорить цією мовою, про навколишній світ?» та «Які форми і засоби спілкування – в першу чергу, мовного спілкування – є специфічними для даної етнічної чи соціальної групи?»

     Як  самостійний напрям етнолінгвістика виникла в США наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у межах «культурної антропології»  –  комплексної науки, предметом якої є всебічне дослідження культури з використанням етнографічних, лінгвістичних, археологічних та інших методів. Тому у працях, що орієнтовані на американську традицію, замість терміна «етнолінгвістика» (чи поряд із ним) часто використовують термін «антропологічна лінгвістика»  – для досліджень, присвячених когнітивній проблематиці, або термін «лінгвістична антропологія» – для досліджень, присвячених комунікативній проблематиці.

     Отже, етнолінгвістика – порівняно нова дисципліна. На відміну від давньої етнолінгвістичної традиції в романських країнах (Франція, Італія, Румунія) як невід'ємного джерела лінгвістичної географії, і від американської етнолінгвістики, пов'язаної з традицією вивчення примітивних культур і мов американських індійців (Ф.Боас, Е.Сепір), слов'янська етнолінгвістика, що розвиває ідеї В.Гумбольдта, О.О.Потебні та ін., сформувалась на межі мовознавства, міфології, фольклористики, етнографії як комплексна дисципліна.

     Матеріалом  для етнолінгвістики служать  зразки словесної творчості –  пісні, особливо обрядові, прислів’я, приказки, загадки, заклинання, щедрівки, колядки. Цінний матеріал дає й метафоричний зміст усталених виразів, що засвідчує відгомони стародавніх вірувань.

     Мова  відбиває менталітет етносу як національну  специфіку людського світобачення, а етнолінгвістика досліджує  наслідки впливу на мовну структуру  народної психології та ментальності. Загалом, як говорив М. Толстой, предметом вивчення етнолінгвістики як комплексної науки є «план змісту» етнокультури, народної психології, що втілюється в різних формах – у слові, предметі, обряді. [7;26]

     Сучасний  стан української етнолінгвістики  обумовлено багатьма факторами, серед яких, перш за все, варто відмітити складність історичного шляху розвитку української етнолінгвістики, складність виокремлення предмета українських етнолінгвістичних досліджень і складність об’єкта досліджень. Цими та іншими факторами обумовлена різноаспектність українських етнолінгвістичних досліджень.

     Складність  об’єкта досліджень визначається тим, що український мовно-культурний континум поєднує у собі архаїчні діалектно-культурні  ареали (Полісся, Карпати, Буковина, Поділля) та новоутворені культурні ареали більш пізнього формування. Характерною рисою українського діалектно-культурного простору є також те, що частино його виходить за межі державного кордону України, існують вкраплення інших національних культур.