Порiвняльна продуктивнiсть сортiв соi рiзних груп стиглостi для вирощування в рисовiй сiвозмiнi

    На  сучасному етапі розвитку Української  держави при застосуванні нової  науково обґрунтованої системи  господарювання, з метою більш  повного використання природних  ресурсів і продуктивного потенціалу регіональних технологій вирощування  культур, переглядається структура  посівних площ у напрямку збільшення питомої ваги найбільш економічно вигідних культур, до яких, безсумнівно, відносяться  такі культури, як рис і соя [2, 14, 55].

    Основні площі, зайняті під рисом на Україні, розташовані на темно-каштанових ґрунтах, що відрізняються низькою природною  родючістю. Вирощування багаторічних трав протягом 2-х років сприяє підвищенню запасів органічної речовини в ґрунті, однак у цілому рисові сівозміни  мають негативний гумусовий баланс. Позитивна післядія багаторічних трав на продуктивність рису виявляється, за даними Інституту землеробства південного регіону УААН, тільки у перші два  роки вирощування рису, надалі ж  врожайність його різко знижується [4, 95]. Тривале вирощування рису погіршує окислювально-відновний потенціал, фізичні, водно-фізичні та фізико-хімічні  властивості ґрунту, його поживний режим, що призводить до падіння родючості  ґрунтів і зниження врожайності  рису [3, 54, 101, 142]. Встановлено, що процеси  деградації ґрунтів при тривалому  вирощуванні рису в умовах затоплення особливо активно відбуваються у  верхньому шарі ґрунту. Деградація ґрунтів, падіння родючості є  однією з найважливіших економічних  проблем сучасності. Ця проблема в  першу чергу, гостро стоїть у рисових  сівозмінах [117, 119]. Погіршення родючості  зрошуваних ґрунтів залежить, насамперед, від недосконалої структури посівних площ [80, 88, 100, 118].

    Для рису люцерна довгі роки була і  залишається одним із кращих попередників. Але успішне вирощування люцерни  в рисових чеках пов’язане  з деякими труднощами, в т.ч. загибеллю  її рослин в наслідок вимокання, особливо в 1-й рік росту [80, 98]. Крім того, відсутність  у багатьох господарствах тваринництва обумовила катастрофічне зменшення  площ люцерни на зрошуваних землях, в тому числі і в рисових  сівозмінах.

    Відсутність люцерни компенсується в деякій мірі внесенням азотних добрив. З  основних елементів мінерального живлення найбільш значний вплив на продуктивність рису має азот [95, 180]. В умовах півдня України, де рисові площі розміщуються, в основному, на малородючих солонцюватих землях, азот в значній мірі визначає рівень урожаю рису. З усіх елементів живлення мінеральних добрив рослини посівного рису відчувають найбільшу потребу в азотних [168, 173, 185]. Вирощування культур, що входять до рисової сівозміни, необхідне для підтримки і подальшого підвищення родючості рисових полів. Ефективність впливу цих культур на врожай рису залежить від накопичення ними біологічного азоту. Соя, як бобова культура, також позитивно впливає на родючість ґрунту, а як цінна культура, значно підвищує економічну ефективність рисових сівозмін [127, 175].

    1.2. Місце  сої у сівозмінах

    У зрошуваній сівозміні сою рекомендується розміщувати після культур, що залишають  поле чистим від бур'янів. Це – озима  пшениця, ярі колосові, кукурудза, ряд  овочевих культур. На півдні України  при вивченні різних попередників сої  дослідники прийшли до висновку щодо доцільності розміщення її також  і після цукрового буряка. Правильне  розміщення сої в сівозміні, на думку  дослідників, не тільки підвищує врожай цієї культури, але і наступних  культур, що обумовлено її біологічними особливостями. Добре розвинута  коренева система сої поліпшує фізичні  властивості ґрунту, виносить поживні  речовини з глибших шарів у  верхні горизонти, збагачує ґрунт азотом, завдяки чому є одним із кращих попередників для багатьох сільськогосподарських  рослин [62, 161].

    Усі сучасні вітчизняні і закордонні дослідники одностайні в тім, що місце  сої в сівозміні визначається, з одного боку, біологічними й агротехнічними особливостями культури, і з іншого боку, ґрунтово-кліматичними й економічними умовами регіонів її вирощування [10, 87, 88]. Залежно від структури посівних площ при вирощуванні сої, зональних  ґрунтово-кліматичних та інших умов, сівозміни відрізняються як за складом  культур, так і за їх чергуванням [89]. За даними ВНДІ сої, ця культура повинна  займати в сівозмінах не більше 33-35% ріллі. Врожайність її в цьому  випадку буде вище на 15-20%, ніж при  площі, зайнятій нею, на 40 і більш  відсотків [49].

    Соя може бути з вигодою використана  в багатьох сівозмінах, однак якої-небудь єдиної, стандартної схеми сівозміни, придатної для всіх господарств, не можна пропонувати. Ряд авторів  отримали позитивні результати при  посіві сої після зернових культур, але не рекомендують висівати сою  після бобових культур і соняшника [188, 191, 192]. Соя в якості попередника покращує фізичний стан ґрунту, завдяки затіненню міжряддя й запобіганню ущільнення ґрунту дощами. Діяльність її коренів і бактерій сприяє розпушуванню ґрунту і проникності для вологи і повітря, що створює хороші умови для наступної сільськогосподарської культури. Вона залишає важкі щільні ґрунти у значно кращому фізичному стані [49]. Вплив сої як попередника зернових культур в сівозміні рівнозначний чистим парам, до того ж розвиток виробництва сої сприяє загальному збільшенню виробництва зерна [153].

    У дослідженнях Благовіщенського СГІ  і ВНДІ сої відзначається, що в  зайнятих парах складалися найкращі умови зволоження для сої. Чистий пар в цьому відношенні не мав  переваг порівняно з зайнятим паром і непаровими попередниками. При вирощуванні на зерно соя, розміщена у просапному клині, є добрим попередником також для бавовнику, рису та інших ярих культур [109].

    Накопичення органічної речовини сприяє покращенню структури ґрунтів, особливо з важким механічним складом. Це найважливіший  момент оцінки сої як попередника, що дуже важливо при вирощуванні  її в рисових чеках [89].

    Нарешті, здатність сої, як бобової рослини, збагачувати ґрунт азотом робить її дуже цінним попередником для зернових культур, у тому числі і рису [129].

    1.3. Технологія вирощування сої в умовах зрошення

    Херсонська, область та Автономна Республіка Крим відносяться до зони України, де виробництво сої доцільно лише за умов зрошення [139].

            1.3.1 Вплив  способів посіву  на продуктивність  сої

    Сою висівають широкорядним, стрічковим, широкополосним і суцільним способами. Способи посіву взаємопов’язані  з нормами висіву і залежать від  цілей і умов вирощування сорту. У більшості районів її вирощування  як просапної культури, сою висівають  широкорядним способом з міжряддями 45, 60 і 70 см. Для вирощування скоростиглих сортів застосовується однорядковий посів  з міжряддями 45 і 60 см, при посіві високорослих сортів – з міжряддями 70 см. Відзначається, що в господарствах  з високою культурою зрошуваних полів і на добре дренованих ґрунтах  застосовують посів двохстрічним способом з міжряддям 60 см і відстанню між  рядками 15 см. На чистих від бур'янів, добре водопроникних ґрунтах  сою сіють суцільним способом з відстанню між рядами 15 см [19, 62].

    У дослідах УНДІЗЗ при вивченні різних способів посіву сої на зрошуваних землях при вирощуванні середньостиглого середньорослого сорту Херсонська 1 врожай зерна при посіві насіння  з міжряддями 60 см, 45 см, 45+15 см був  практично однаковим. Приблизно  такий самий врожай одержали і  при суцільному способі посіву. У  даних дослідах поля були чистими  від бур'янів. При посіві цього  сорту з міжряддями 70 см врожайність  зерна зменшувалася на 2-2,1 ц/га. В  даному варіанті змикання рослин у  рядках було дуже пізнім, а на посівах  з нестачею вологи воно взагалі не відбувалося. В окремих районах  країни заслуговують на увагу смугасто-широкорядний і стрічковий способи посіву, тому що ці способи забезпечують найбільш рівномірний розподіл рослин, кращу  освітленість листового апарату, підвищення продуктивності культури. Однак і  при цих способах поле має бути чистим від бур'янів. При однорядковому  способі норма висіву зменшується  на 10-15%. Збільшується норма висіву на важких, погано розроблених ґрунтах, а також при відсутності застосування гербіцидів [19, 62, 152].

    Вивчення  способів посіву і норм висіву сої  при зрошенні в умовах Молдови  виявлено що, кращим варіантом був  посів сої з міжряддями 45 см при  нормі висіву 500 тис./га схожого насіння. При зменшенні норм висіву врожай насіння знижувався. Посів сої  з міжряддями 15 см, на думку авторів, без застосування гербіцидів при  вирощуванні сої непридатний, оскільки механізовану боротьбу з бур'янами  при цьому проводити неможливо [4, 156].

    Кращим  є такий спосіб сівби, який у конкретній зоні найбільше відповідає біологічним  особливостям сорту і сприяє кращому  використанню рослинами ґрунтової  родючості, вологи і світла, а також  з урахуванням наявної техніки [14, 15]. Найпоширеніший при зрошенні широкорядний спосіб сівби з шириною  міжрядь 45-60 см, який забезпечує полив  дощуванням і по борознах та механізований  догляд за посівами. За даними дослідів, проведених у ВНДІКу в 1974-1975 рр., урожай зерна сої на удобреному фоні при  широкорядному способі з міжряддями 45 см становив 34,6 ц/га, при 70 см – 33,7, а  при суцільному рядковому – 30,2 ц/га [112].

    В останні десятиріччя в багатьох країнах світу намітилася тенденція  до впровадження вузькорядних посівів  із шириною міжрядь 15-30 см. Це стало  можливим завдяки значному розширенню набору гербіцидів для боротьби з  бур'янами на посівах сої і  створенню нових низькорослих скоростиглих сортів, придатних до вузькорядної сівби. Інтенсивно вузькорядні посіви впроваджуються в США [154].

    Високі  врожай сої забезпечили вузькорядні  посіви й у дослідах Сибірського  відділення ВАСГНІЛ, а також у  Середньому Поволжі та Одеській області. Існують й інші дані, що підтверджують  доцільність застосування вузькорядних посівів [47, 70, 105].

    За  даними УНДІЗЗ, посіви сої з міжряддями 60, 45 і 45+15 см забезпечували приблизно  однакові врожаї – 25,5-26,2 ц/га, а при  міжряддях 70 см врожаї були на 2,0-2,1 ц/га меншими. Перед збиранням врожаю, за умови високої культури землеробства, в пізньостиглих і середньопізніх сортів сої було 300-350 тис. рослин на 1 га, 350-400 тис. – у середньостиглих  і 400-500 тис. – у скоростиглих. Результати досліджень дозволили зробити висновок про перспективність суцільного рядового посіву (15 см) з нормою висіву до 800 тис. схожих насінин на гектар, за умови, що цей спосіб застосовують на чистих від бур'янів полях або  при наявності високоефективних гербіцидів [62, 63].

    Виходячи  з того, що соя світлолюбна рослина, з погляду дослідників, найважливіше значення має питання щодо площі  живлення. Вона повинна задовольняти основній вимозі рослини – найбільше  освітлення його асимиляційного апарату [91].

    З морфологічних властивостей рослин сої для цілеспрямованості агрозаходів  важливе значення має їхня гіллястість, висота, форма куща, облистяність стебла. Ці показники пов'язані, насамперед, з вибором оптимальної площі  живлення рослин. Установлено, що слабкогіллясті сорти чутливі до загущення, ніж  добре гіллясті. Так, у дослідах вчених Краснодарського СГІ середньостиглі добре гіллясті сорти Рання 10 і  Ходсон формували стійку продуктивність при щільності стеблостою 200-250 тис. га, а слабкогіллястий сорт ВНІІМК 3895 – при 300-350 тис. га. Встановлено  також, що слабкогіллясті сорти більш  чутливі і до звуження міжрядь  до 45 і 15 см у порівнянні з 70 см [21]. В  умовах Болгарії в 1975-1976 рр. на дослідній  станції сої при вивченні різних способів посіву найвищий урожай зерна  був отриманий при вузькорядному, суцільному посіві з міжряддями 15 см, (як при внесенні добрив, так і  без добрив). При стрічковому посіві (двохрядкова стрічка 60+30 см) врожай був меншим, а при рядовому (з  міжряддями 70 см) – найнижчим. Соя, як просапна культура, вимагає широкорядного  посіву, тому що ширина міжрядь дуже впливає на її врожай. На думку дослідників, ширину міжрядь можна зменшувати по мірі скорочення вегетаційного періоду [23, 49, 182].

    З урахуванням біологічних особливостей сортів сої, а також рівня родючості  ґрунтів вітчизняними дослідниками виявлені наступні закономірності при  виборі ширини міжрядь і густоти  стояння рослин: при вирощуванні  ранньостиглих сортів і сортів з  відносно невеликою вегетативною масою  норму висіву варто збільшувати  з одночасним звуженням міжрядь; для сортів з великою вегетативною масою норму висіву варто зменшити, ширину міжрядь збільшити [56, 71, 126, 160].

    На  зрошуваних землях високу продуктивність середньостиглого сорту одержано при  площі живлення однієї рослини 200-250 см², середньостиглого – 250-300, середньопізнього і пізнього 285-300 см² [14, 15].

    Таким чином способи посіву і норми  висіву сої, як фактори, дуже важливі  для сучасних технологій її вирощування.

            1.3.2 Вплив  фону живлення  на продуктивність  сої

    Соя пред’являє високі вимоги до родючості  ґрунту, особливо до умов мінерального живлення. За даними наукових установ  нашої країни, на формування врожаю її зерна витрачається велика кількість  поживних речовин. Але при розрахунку доз азотних добрив під запланований урожай необхідно враховувати, що вона здатна на ¹/₂-³/₄ забезпечувати себе цим елементом живлення за рахунок симбіотичної азотфіксації. Рівень азотного живлення при цьому в значній мірі залежить від запасів органічної речовини і ступеня її мінералізації [50, 62, 113].