Порiвняльна продуктивнiсть сортiв соi рiзних груп стиглостi для вирощування в рисовiй сiвозмiнi

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 09 Декабря 2011 в 23:50, дипломная работа

Описание

Актуальність теми. В сучасних умовах реформування аграрного сектору економіки України у степовому регіоні гостро стоїть проблема ефективного використання зрошуваних земель. Не менш важливою проблемою є покращання агромеліоративного стану та підтримання родючості зрошуваних земель, особливо у рисових сівозмінах. Одним з методів підвищення ефективності використання рисових зрошуваних сівозмін є вирощування культур, які здатні давати конкурентоспроможну продукцію та за своїми біологічними властивостями дозволяють проводити зрошення поверхневим способом і забезпечують накопичення біологічного азоту у ґрунті. Найбільш повно цим вимогам відповідає така важлива для існування людства культура як соя.

Содержание

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1
РОЗДІЛ 1. АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ З УРАХУВАННЯМ БОТАНІКО-БІОЛОГІЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ СОЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3
1.1. Ботанічні та морфо-біологічні особливості сої . . . . . . . . . . . .
3
1.2. Місце сої у сівозмінах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
6
1.3. Технологія вирощування сої в умовах зрошення . . . . . . . . . .
8
1.3.1 Вплив способів посіву на продуктивність сої . . . . . . .
8
1.3.2 Вплив фону живлення на продуктивність сої . . . . . . . .
10
1.3.3 Режими зрошення сої . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
15
1.3.4 Особливості поливного режиму сої в рисових сівозмінах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
17
РОЗДІЛ 2. УМОВИ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ .
18
2.1. Ґрунтово-кліматичні умови району проведення досліджень .
18
2.2. Методика проведення досліджень і агротехніка в досліді . . .
20
РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБҐРУНТУВАННЯ .
21
3.1. Фенологічні спостереження за ростом та розвитком рослин сої . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
21
3.2. Біометричні спостереження за ростом та розвитком рослин сої . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
22
3.3. Структура та урожайність сортів сої різних груп стиглості .
24
3.4. Якість зерна різних за стиглістю сортів сої . . . . . . . . . . . . . . .
26
3.5. Раціональність використання природних та виробничих ресурсів соєю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
28
ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ВИРОБНИЦТВУ. . . . . . . . . . . . . . . 30
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . .

Работа состоит из  1 файл

МАГИСТЕРСЬКА ДЕСИРТАЦИЯ.docx

— 114.48 Кб (Скачать документ)

    Про ефективність вирощування сої на поливних землях України свідчать і  дані, отримані у польових дослідженнях УHДІЗЗ у 1968-1974 рр. При 3-5 поливах при  вологості ґрунту на рівні 70% НВ у  шарі 0-70 см урожайність зерна сої  в середньому за 7 років склала 26 ц/га, при 4-5 поливах і 75-80% НВ – 27,6 ц, без поливів – 11,6 ц/га. Високий  врожай забезпечувався в залежності від погодних умов року 3-5 вегетаційними  поливами нормами 500-650 м3/га, що проводили із середини червня до середини чи кінця серпня [162]. Досліди по встановленню поливних режимів і водоспоживання, їх впливу на тривалість вегетаційного періоду, врожай і якість зерна сої проводили і багато інших вітчизняних та закордонних дослідників [59, 128, 137].

    За  даними досліджень ІЗПР УААН, для формування високих урожаїв соя вимагає  значної кількості води в умовах посушливого Степу України [102]. У  багаторічних дослідах, проведених автором  у 1963-1978 рр., коефіцієнт водоспоживання на зрошуваній ділянці по сорту Херсонська 1 коливався від 1150 до 2532 м3/т при врожайності зерна 22-29,8 ц/га. Найбільш ефективними були поливи, проведені в періоди закінчення цвітіння, утворення бобів, росту і наливу насіння. На неполивній ділянці врожайність зерна сої коливалася від 6,2 до 17,9 ц/га, а коефіцієнт водоспоживання складав 1226-2787 м3/т [62].

    Коефіцієнт  водоспоживання, що характеризує загальні витрати води на одиницю врожаю насіння  сої, коливається залежно від  сорту й умов вирощування у  значних межах. Так, в умовах оптимального зволоження ґрунту він, як правило, нижче, ніж при недостачі води у критичні фази розвитку

    У дослідах, проведених у Поволжі в 1971-1974 рр., відзначається, що коефіцієнт водоспоживання сої при оптимальному режимі зрошення і за оптимальних  погодних умов, при найвищій урожайності  зерна (16,1-21,3 ц/га), дорівнював 2077-2867 м3/т, а без поливу – 2981-4074 м3/т, забезпечивши врожайність у межах лише 2,6-13,5 ц/га [47].

            1.3.4 Особливості  поливного режиму  сої в рисових  сівозмінах

    Вчені відзначають, що в рисових сівозмінах можна одержувати високі врожаї зерна  сої (до 25 ц/га) за умови розміщенні її в чеках, що не затоплюються і де рівень ґрунтових вод не вище 40-50 см від поверхні ґрунту, при застосуванні підвищених доз добрив, а також  нітрагіну і високоефективних гербіцидів [18].

    При визначенні водного режиму рисового поля, на якому вирощується соя, необхідно  враховувати біологічні особливості  культури, її вимоги до води в різні  фази вегетації, ґрунтові і кліматичні умови даної зони. Стійкість до затоплення і перезволоження ґрунту пов’язують з розвитком листкової поверхні та з високою регенеруючою властивістю коріння [147].

 

Розділ 2

Умови та методика проведення досліджень

      2.1. Ґрунтово-кліматичні умови району проведення досліджень

    Польові дослідження проводили в Інституті  рису УААН, який розташований в с. Антонівка  Скадовського району Херсонської області. Інститут, на полях якого проводились  дослідження, розташований у південному Степу України, куди, згідно з агрогрунтовим  районуванням, входять землі Херсонської, Миколаївської, Одеської і Запорізької  областей, Автономної Республіки Крим. Це основні райони зрошуваного землеробства України. Характерною особливістю  зони є недостатня кількість опадів, низька відносна вологість повітря  та часті суховії.

    Дослідні  поля Інституту рису УААН розташовані  у південній частині Причорноморської низини на Лівобережжі Дніпра в межах  другої надзаплавної (однолесової) тераси. Поверхня ділянки рівнинна зі слаборозвинутим  мікрорельєфом, з ухилом 0,001-0,002 південної  експозиції.

    Ґрунтоутворюючою  породою на дослідній ділянці  є лесовидні суглинки бурувато-палевого кольору, тонкопористі, ущільнені, насичені карбонатами кальцію, вміст яких становить 10,96-20,2%. За гранулометричним складом лесовидні суглинки піщанисто-середньосуглинкові з перевагою фракцій дрібного та середнього піску (33,75-55,63%); вміст  мулу – 20,07-35,11%. Ґрунтові води на території  ділянки залягають на глибині  майже 1,5-1,8 м. За даними Херсонського філіалу  Інституту землеустрою УААН, вони слабомінералізовані. Хімізм засолення  сульфатний з підвищеним вмістом  гідрокарбонатів, за катіонним складом  – власне натрієвий.

    Зрошення  земель на даній ділянці здійснюється водами Дніпра з Краснознам’янського  магістрального каналу. Зрошувані води прісні із загальним вмістом солей 0,252 г/л.

    Ґрунтовий покрив дослідної ділянки представлений  темно-каштановими вторинно осолонцьоватими  ґрунтами. Ґрунт має добре розвинений гумусовий профіль. Кипіння від  НСl спостерігається з глибини 70 см. Ґрунт є слабкосолонцюватим. За гранулометричним складом ґрунт  дослідної ділянки відноситься  до піщанисто-середньосуглинкового з  перевагою в орному шарі фракції  піску. Крупного пилу міститься 30,0, а  мулу – 21,74%. Щільність ґрунту становить 1,43 г/см3. Найменша вологоємність (НВ) – 19,6% від маси абсолютно-сухого ґрунту, а вологість в'янення (ВВ) – 7,6%. У шарі ґрунту 0-20 см міститься 2,06% гумусу, 6,60-7,05 мг рухомого фосфору і 43,0-46,3 мг/100 г ґрунту обмінного калію. Вбирна здатність гумусованого профілю ґрунту невелика і дорівнює 16,46-19,52 мг-екв.

    У складі увібраних основ на частку магнію припадає 25,0%, натрію – 2,4-3,4%, що й зумовило осолонцювання ґрунтів. Реакція ґрунтового розчину орного шару нейтральна (рН 6,8). Гумусовий профіль  ґрунту незасолений легкорозчинними  солями.

    Річна сума опадів тут коливається у  межах 330-400 мм. Розподіл їх нерівномірний  за сезонами року. Найбільша кількість  опадів випадає у червні, головним чином, у вигляді злив, найменша – у лютому. Незважаючи на те, що влітку випадає найбільше опадів, у цей час тут бувають посушливі періоди тривалістю до 45 днів і повторюються вони кожні 2-4 роки. Середньорічна температура повітря становить +10°С, а найбільш спекотного місяця липня +22,8°С. Проте абсолютний максимум може досягати 38°С, а мінімум –29°С. Тривалість безморозного періоду становить 200, а вегетаційного – 230 днів. Весна звичайно холодна і з частими вітрами, які бувають в основному на початку періоду. Перехід середньодобової температури повітря за 0°С відбувається у першій декаді березня, а за +5°С – у третій. У цей період настає агрономічна стиглість ґрунту. Кількість днів із температурою вище 10°С становить 187, сума середньодобових температур повітря вище 10° – 3411°С, вище 15° – 2854°С. Літо жарке з частими суховіями, які спостерігаються щороку. Середньорічна швидкість вітру становить близько 4 м/сек. При настанні сильних суховіїв відносна вологість повітря знижується до 10-15%. В окремі роки висока температура повітря і низька його відносна вологість зумовлюють інтенсивне випаровування вологи з ґрунту і рослинами, що може негативно впливати на продуктивність сільськогосподарських культур, особливо при запізненні з поливами. Випаровуваність для даної зони становить 900-1000 мм у рік. Гідротермічний коефіцієнт району дорівнює 0,42-0,60. Осінь тепла. Перші приморозки спостерігаються в середині жовтня, але в окремі роки (10-20%) вони можуть бути в кінці вересня. Після перших заморозків повертається суха тепла погода.

    Таким чином, територія господарства ерозійнонебезпечна й характеризується дуже посушливим, помірно-жарким кліматом з недостатньою кількістю атмосферних опадів, високою  річною температурою повітря, значним  випаровуванням, сильними й тривалими  вітрами.

    2.2. Методика проведення  досліджень і агротехніка  в досліді

    Об’єктом  досліджень були сорти сої різних груп стиглості. Попередником сої в  дослідах був рис, який вирощувався  у чеках на протязі 2-х років. З  метою визначення найбільш пристосованих  до умов вирощування в рисових  чеках сортів сої було закладене  конкурсне сортовипробування. Були висіяні сорти трьох груп стиглості: ранньостиглі (Юг -30, Фаетон, Харківська 708, Чернівецька 1298), середньоранні (Юг -40, Аполлон, Сонячна, 4. Чернівецька 9) і  середньостиглі (Вітязь -50, 2. Деймос). За контроль прийняті районовані сорти, що є національними стандартами  – Юг- 30, Юг-40 і Витязь-50. Повторність  чотирьохкратна.

    Розміри дослідної ділянки наступні: довжина  ділянки 10,8 м, ширина 18 м, захисні смуги  повздовжні 3,6 м та кінцеві 1,8 м. Розміри  облікової ділянки: ширина ділянки 7,2 м, довжина 10,8 м. Площа дослідної  ділянки складає 194,4 м2, площа облікової ділянки 77,76 м2.

     Проведення  дослідів супроводжувалось аналізом зразків  ґрунту, спостереженням за рослинами  і погодними умовами. Всі обліки, та спостереження проводились на двох несуміжних повтореннях.

     Закладка  польового досліду, проведення спостережень і досліджень здійснювалась відповідно до методичних вказівок ІЗПР УААН і  загальноприйнятих методик. Розташування ділянок у досліді послідовне [52].

     Посів проводили зерновою сівалкою СЗН-3,6. Норма висіву була 600 тис. шт./га, що складало при міжрядді 30 см – 16-18 на м/п. Добрива  вносили нормою N60Р90 восени під оранку. Вегетаційний полив проводили один раз на початку фази цвітіння у 1-2 декаду липня напуском в чек, нормою 1200 м3/га. Система захисту сої від бур’янів: внесення Дуалу Голд 960 ЕС, к. е., нормою 1,6 л/га під передпосівну культивацію та базагран у період вегетації сої нормою 2,0 л/га.

     Збирання  врожаю проводили комбайном „Сампо 130” у фазу повної стиглості зерна  сої. При цьому відбирались зразки з кожного варіанту досліду у  чотирьохкратній повторності для  визначення вологості та засміченості зерна.

    Всі ці спостереження проводили за загальноприйнятими для зони методиками [52].

 

Розділ 3

РЕЗУЛЬТАТИ  ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБҐРУНТУВАННЯ

     За  ствердженнями ряду авторів, умови  вирощування сільськогосподарських  культур взагалі та сої, зокрема, значно впливають на ріст і розвиток рослин, їх урожайність і показники  якості зерна культури.

     Одним із факторів, що суттєво впливає  на врожайність сої та її якість є сорт. За даними Лисогорова С.Д., Ушкаренко  В.О, дольова участь сорту у формуванні врожаю культури в умовах зрошення може складати 30-35% [124]. Але такий  високий вплив сорту культури залежить від дії комплексу умов (рівня родючості і вологозабезпеченості ґрунту, біологічного потенціалу сорту, агротехніки тощо).

     Підбір  і створення нових сортів сої, здатних витримувати короткочасне затоплення в рисових чеках і  забезпечити урожай зерна на рівні 20-35 ц/га, дозволить мати хороший  попередник для рису в рисових  системах і забезпечить підвищення загальної продуктивності рисових  сівозмін. Крім цього потрібно враховувати  ступінь прояву азотфіксуючої здатності  сої в умовах близького розташування ґрунтових вод.

     3.1. Фенологічні спостереження  за ростом та  розвитком рослин  сої

     Як  свідчать наведені дані, тривалість вегетаційного  періоду скоростиглих сортів сої  досить суттєво коливалась. Вегетаційний період сої взагалі по даній групі  стиглості коливався від 100 до 107 днів.

     Таблиця 3.1

Характеристика  сортів сої за довжиною вегетаційного періоду, доба

Скоростиглі Середньоранні Середньостиглі
Юг-30 (St) 100 Юг-40 (St) 116 Витязь -50 (St) 124
Фаетон 101 Аполон 112 Деймос 128
Харківська 708 106 Сонячна 118    
Чернівецька 1298 107 Чернівецька 9 117    

     Проаналізувавши групу скоростиглих сортів видно, що найкоротший вегетаційний період мав  сорт Юг-30 – 100 днів, який є зареєстрованим стандартом ранньостиглої групи. Найдовший  вегетаційний період був у сорту  Чернівецька 1298 – 107 днів, що становило  на 7 днів більше ніж вегетаційний період стандарту. Вегетаційний період сорту  Харківська 708 становив 106 днів, який відрізняється  від сорту Чернівецька 1298 лише на одну добу, при цьому перевищує  стандарт на 6 днів. Сорт Фаетон порівняно  з іншими сортами був найбільш наближений до вегетаційного періоду  стандарту, і склав 101 день, тобто  перевищує вегетаційний період стандарту  на 1 добу і був меншим за вегетаційні  періоди сортів Харківська 708 та чернівецька 1298 – відповідно на 5 і 6 діб. Проаналізувавши  групу середньоранніх сортів бачимо, що вегетаційний період сорту Юг-40 становив – 116 днів, це є стандартом у групі  середньоранніх сортів. Найкоротший  вегетаційний період у даній групі  стиглості був у сорту Аполон – 112 днів, він є коротшим від вегетаційного  періоду стандарту на 4 доби. Найближчим до вегетаційного періоду стандарту  є сорт Чернівецька 9, що складав 117 днів, при цьому він перевищував  довжину вегетаційного періоду  сорту Юг – 40 на 1 добу, а сорт Аполон на 5 днів, але був меншим за вегетаційний період сорту Сонячна на 1 день. Найбільший вегетаційний період у цій групі був у сорту Сонячна – 118 днів, що перевищував стандарт на 2 доби. Третьою групою стиглості яку досліджували є середньостиглі сорти. Проаналізувавши її видно, що найкоротший вегетаційний період був у сорту Вітязь 50 – 124 дні, який є стандартом у групі середньостиглих сортів. Досліджуваний сорт Демос виявився за вегетаційним періодом довшим на 4 доби вегетаційний період стандарту і складав 128 днів.

Информация о работе Порiвняльна продуктивнiсть сортiв соi рiзних груп стиглостi для вирощування в рисовiй сiвозмiнi