Аналіз міграційної політики України: основні напрями її діяльності

   Уряди центральноазіатських країн за підтримки  Програми ООН по боротьбі з наркотиками  і злочинністю розпочали здійснювати проекти проти трафіка наркотиків,однак організатори їх постачання оперативно змінюють канали проходження,постійно залучають нових людей до перевезення і збуту,вміло використовують прозорість кордонів між країнами Центральної Азії.

   Очевидним є взаємозв'язок наркобізнесу, корупції та міжнародного тероризму. Більшість наркоугруповань безпосередньо причетні до торгівлі зброєю, використовують для цього законспіровані та перевірені перевалочні бази.За рахунок коштів,отриманих від незаконного обігу наркотиків,фінансуються сепаратистські,радикальні релігійні і терористичні організації,які зацікавлені в дестабілізації стану в регіоні.Створення надійного поясу безпеки навколо Афганістану стає одним із головних завдань,які визначають для себе країни Європи на зустрічах,присвячених міждержавному співробітництву у сфері контролю за наркотиками.Нелегальна міграція є складовою транснаціональної організованої злочинності.Перетин кордону між державами з порушенням закону передбачає кримінальну відповідальність нелегальних мігрантів у більшості країн світу.Варто взяти до уваги й таке: у діяльності транснаціональних злочинних угруповань великого масштабу набула торгівля людьми (жінки, діти) та незаконне ввезення мігрантів.

   Прибутковим бізнесом стала організація переправлення незаконних мігрантів кримінальними групами за допомогою розвинутої інфраструктури, передових технологій і комунікацій.Злочинні угруповання одержують дохід,організовуючи канали з доставляння людей на територію певної держави або внаслідок експлуатації завезених осіб.Офіційним прикриттям їхньої діяльності може бути надання туристичних послуг,роботи за кордоном,організація навчання іноземців у країні та ін.Слід зазначити, що останнім часом Україна досягла значного прогресу в законодавчому врегулюванні проблеми нелегальної міграції та біженців. деться,насамперед,про прийняття нової редакції законів України «Про громадянство»,«Про біженців»,«Про імміграцію» та низки інших законодавчих актів у сфері міграції,а в січні 2002 року український парламент ратифікував Конвенцію ООН із захисту біженців 1951 року.

   Водночас  застосування цих законів є недостатньо  ефективним.Насамперед є відмінність  в оцінках масштабів самого явища  і прогнозів його подальшого розвитку.За своїм характером нелегальна міграція не може бути належним чином відображена в офіційній статистиці.За свідченням деяких експертів, Україна сьогодні є найбільшою транзитною зоною в СНД,і показник кількості нелегалів,які залишилися на території країни,перевищує загальновизнані європейські норми в 20—25 разів.

   Виокремлено п'ять основних маршрутів незаконної міграції:Балтійський, Балканський,Південноафриканський,Південноамериканський, Центральноєвропейський.Останній,о  якого належить Україна,не становить  такої великої загрози для  країн Західної Європи,як інші.

   У міжнародній практиці широко застосовують процедуру реадмісії,тобто повернення нелегальних мігрантів до сусідньої  держави,з території якої вони прибули. Практикують це в Угорщині,Словаччині,Польщі та Румунії,з якими Україна має  відповідні угоди.Застосувати таку практику щодо Росії, з території якої прибуває більша частина нелегальних мігрантів,неможливо,оскільки поки що для України та Росії не створено правових засад щодо врегулювання процедури реадмісії.За таких умов органи внутрішніх справ приймають рішення про видворення з України в добровільному порядку.Користуючись такою ситуацією та знаючи,що реальна депортація їм майже не загрожує,нелегальні мігранти тривалий час можуть перебувати в Україні,не відмовляючись водночас від повторних намірів потрапити до Західної Європи .

   В Україні,до того ж,через брак коштів не розроблено діючого механізму  видворення нелегальних мігрантів.Ще складніше депортувати до країни громадянської належності потенційних  біженців,оскільки це суперечить нормам міжнародного законодавства стосовно прав людини,до яких приєдналася Україна.Цілком імовірно,що найближчими роками саме Східна Європа стане привабливішою,ніж Західна,для потенційних біженців з Азійського регіону.На підтвердження такого прогнозу свідчить, по-перше,те,що східноєвропейські країни мають законодавчу базу,регламентовану міжнародними і національними актами,яка дозволяє приймати біженців і осіб,що шукають притулку.По-друге,у зв'язку із розширенням кордонів Євросоюзу та НАТО на схід,потрапити до цих країн буде дедалі складніше.По-третє,міжнародний тероризм може обрати своїм об'єктом і західноєвропейські країни,а тому ставлення до біженців з мусульманських країн стане більш ворожим,ніж, наприклад,в Україні.

   Нелегальний перетин кордонів вихідцями з  азійських та африканських країн — проблема не тільки України і її найближчих сусідів на Заході,вона виходить навіть за межі українсько-російського кордону, хоча саме з території Російської Федерації до України і далі на Захід потрапляє основна кількість нелегалів і шукачів притулку.Проблема ця вже давно набула загальноєвропейського масштабу.У зв'язку з цим цілком логічним і зрозумілим є бажання європейських країн поставити надійний заслін потоку незаконної міграції на своїх нових кордонах на сході,зокрема з Україною.Тому Україна,у свою чергу,дуже зацікавлена в одержанні фінансової допомоги для утримання біженців та протидії нелегальній міграції від міжнародних організацій і цілеспрямованої — від країн Європейського Союзу.Впровадження візового режиму із Чехією та Словаччиною вже внесло певні зміни у міграційну політику,а в результаті розширення Євросоюзу на схід Україна та її західні сусіди постали перед необхідністю введення ще жорсткішого прикордонного режиму.Україна має виконати досить складні завдання — не тільки відстояти свій імідж як форпост у боротьбі з незаконною міграцією на шляхах проникнення нелегалів до країн Євросоюзу,а й налагодити міграційні стосунки з членами ЄС з огляду на власні інтереси.Тому Україна має будувати свою міграційну політику,ґрунтуючись на сучасних підходах,сформованих на досвіді,набутому за останні десятиліття,а також із вчасним урахуванням змін,що відбуваються в міграційних процесах .

   Сьогодні  міграційна європейська політика визначається кількома пан'європейськими угодами  та конвенціями.Сучасна європейська  міграційна політика у сфері протидії нелегальній міграції проводиться за Планом єдиного курсу,який було прийнято в Севільї на саміті країн — членів СС у 2002.р. Ідеться про спробу інтегрувати ці засоби у єдину зовнішню політику та політику безпеки ЄС у стосунках з третіми країнами.Вочевидь,ЄС пропонує третім країнам добре поміркувати про майбутні відносини з ним у разі відмови від співробітництва з питань міграції.

   Значна  роль в організації міжнародно-правового  співробітництва держав у протидії нелегальній міграції належить спеціалізованим установам ООН (Міжнародній організації праці,Міжнародній організації цивільної авіації, Міжнародній морській організації).Крім того,істотним є внесок однієї з найавторитетніших організацій,яка розв'язує різні проблеми міграції,зокрема, біженців та нелегальної міграції — Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН).Його діяльність останніми роками спрямована на розв'язання такої важливої проблеми,як впровадження справедливих, ефективних і прискорених процедур надання притулку; на активну боротьбу зі свідомо неправильним використанням процедур отримання притулку.Рада Європи також розглядає проблему нелегальної міграції як складову організованої злочинності, що є надзвичайно важливим.

   Серед багатьох причин міграції деякі фахівці називають також,окрім різного рівня  економічного розвитку країн,певні обмеження міграційної політики, оскільки міграційні потоки впливають на соціальний стан країни походження, країни транзиту та країни-реципієнта .

   Міжнародній міграції та її впливу на соціальну,економічну і політичну сфери і його наслідкам і в національній,і в міжнародній безпеці приділяється неабияка увага.Кілька останніх років у багатьох країнах гостро стоїть проблема імміграції саме після подій 11 вересня 2001 року деякі країни посилили свою політику стосовно іммігрантів,біженців і осіб,які шукають політичного притулку. Організація Об'єднаних Націй проводить роботу з різних аспектів міжнародної міграції.Так,Секретаріат ООН збирає,узагальнює і аналізує інформацію про масштаби,тенденції і національну політику щодо міжнародної міграції.Інші органи Організації Об'єднаних

   Націй працюють над такими питаннями,як права  людини,осіб,які переміщуються всередині  країни,возз'єднання родин,нелегальна міграція, незаконне провезення мігрантів  через кордон і їх соціально-економічна інтеграція.Крім того,спеціалізовані установи вивчають тенденції створення потоків робочої сили,біженців та осіб,які шукають політичного притулку.

   Нелегальна  міграція ускладнює у Європі боротьбу з тероризмом.Ніхто не може почуватися в безпеці під час нападу ісламістських терористів, тому на часі посилення заходів міжнародної безпеки.Основний напрям протидії нелегальній міграції базується на правовій практиці західних країн,зокрема,сфери дії Шенгенської угоди.Треба визначитися,ідеться про нелегальних чи нелегалізованих мігрантів.А також у тому, за яких обставин можна вважати мігранта особою,яка нелегально перебуває на території держави:

   •.нелегальний  в'їзд (без візи,належних проїзних документів або нелегальне перетинання кордону в недозволеному місці);

   •.нелегальний  виїзд (аналогічно в'їзду);

   •.нелегальне перебування або проживання (із простроченою візою,без реєстрації тощо).

   З огляду на інтереси держави усі ці етапи повинні бути докладно регламентовані імміграційним законодавством для того,щоб в'їзд,перебування і виїзд мігрантів і звичайних іноземних громадян мали легальний характер.

   Один  з основних шляхів легальної і  нелегальної міграції проходить  саме територією України.А оскільки в найближчому майбутньому добробут у країнах, звідки прямують мігранти,вочевидь не зростатиме,то цей процес сам не припиниться.Мало того,він із стихійного трансформуватиметься у велику інфраструктуру.Це давно зрозуміли ватажки міжнародного і вітчизняного криміналітету,віднайшовши тут джерело гарантованого доходу.Організація каналів нелегального переправлення через кордон стала однією зі сфер кримінального бізнесу,яка за прибутковістю стоїть після наркобізнесу та торгівлі краденими автомобілями.Нелегальна міграція як вид організованої транснаціональної злочинності стимулює в Україні підпільний ринок дешевої праці,провокує відтік коштів у «тіньовий» сектор економіки,що спричинює напруженість у відносинах із суміжними країнами.Тому до розв'язання проблеми поряд з Державною прикордонною службою України та Міністерством внутрішніх справ залучено Департамент контррозвідки та інші підрозділи Служби безпеки України.

   Країни  ЄС,активно підтримуючи, зокрема, нових  членів у їх бажанні

   вступити  у різні європейські формації,очікують,у  свою чергу,від своїх протеже  посилення охорони кордону з Україною насамперед з метою створення міцного заслону нелегальній міграції.Звісно,проблема транснаціональної міграції надзвичайно складна і багатогранна і потребує врахування сучасних глобалізаційних процесів.Складність проблеми зумовлює необхідність постійного розвитку й удосконалення системи національної безпеки України, зокрема її міграційної складової.Запобігання незаконній міграції потребує також міжнародного співробітництва,і передусім у межах СНД,яке лиш починає налагоджуватися. Інколи саме недоліки в цій сфері спричинюють виникнення і збільшення потоку нелегалів.Гармонізація політики з питань міграції, яку здійснює Європейський Союз,має відбуватися без негативних наслідків для країн на Сході Європи.Тому на часі вироблення стратегії справедливого розподілу тягаря для країн,які наступними роками усе ще залишатимуться поза кордонами ЄС.Очевидно,що ця проблема загострюватиметься,тому що життєвий рівень країн дедалі більше різнитиметься.Поки відмінності є,буде й нелегальна міграція. Мета міжнародного співтовариства — знайти методи контролю за цим процесом і керування ним,гуманно,узгоджено шукати шляхи розв'язання проблеми.Це можливо лише за широкого співробітництва на всіх рівнях — країн,  регіонів, Європейського Союзу і країн Східної Європи.Допоможе тут і обмін інформацією про країни походження, про третю безпечну країну,потрібні також статистичні дані та їх ретельний аналіз.

   Отже,для  подолання нелегальної міграції украй необхідним є комплексний  підхід у розв'язанні цієї проблеми.Для ефективної протидії нелегальній міграції та захисту біженців потрібні спільні скоординовані зусилля не лише національних європейських урядів,а й міжнародних інституцій.Регулювання цих процесів має 'грунтуватися не лише на суверенному праві кожної окремої країни приймати рішення про допущення іноземців на свою територію,а й на нормах міжнародного законодавства стосовно прав людини.           
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   4. Аналіз міграційної політики України: основні напрямки її діяльності

   Серед репатріантів початку 90-х років депортовані за національною ознакою та їх нащадки складали помітну групу.Так,в Крим повернулися понад 240 тис. кримських татар,близько 12 тис. болгар,вірмен,греків.В південні області України переселилися понад 2 тис. німців.Цей процес продовжується.За даними діячів національних громадських об'єднань,приблизно 220 тис. кримських татар,а також декілька десятків тисяч осіб інших національностей все ще знаходяться в місцях депортації і в основному орієнтовані на повернення в Україну.

   Це  створює серйозні проблеми у зв'язку з їх прийомом і облаштуванням.На сьогодні стаціонарним житлом забезпечені лише половина кримських татар, з 300 поселень депортованих тільки третина має водогін та електропостачання, понад половину репатріантів працездатного віку не мають роботи.

   Становище ускладнюється також тим,що вирішувати проблему облаштування депортованих Україна  змушена власними силами,без допомоги з боку держав-наступниць СРСР. Підписана  в рамках СНД у жовтні 1992 р.Угода  з питань відновлення прав депортованих виявилася неефективною.

   Наростання  потоку репатріантів пов'язане не лише з кардинальними геополітичними зрушеннями на просторі колишнього СРСР,але  й з міжетнічною і соціально-політичною напруженістю в ряді регіонів.В результаті міжнаціональних конфліктів,спалахів громадянської війни виникла нова категорія мігрантів,а саме біженці.На сьогодні вони стали помітною складовою міграційної ситуації в Україні.

   Перші біженці з'явилися в 1988-1989 рр.після  трагічних подій в Азербайджані, влітку 1989 р. в Україну прибули  декілька тисяч турків-месхетинців з Узбекистану.Найбільший приплив біженців був пов'язаний з військовими діями в Придністров'ї.В серпні 1992 р. Україна прийняла понад 60 тис. чоловік, половина з них були дітьми. Україна надавала тимчасовий притулок біженцям військових конфліктів у Чечні (Російська Федерація) та Абхазії (Грузія).         Крім   вихідців   з   "близького   зарубіжжя"   в   Україні