Страховий ринок

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 24 Октября 2011 в 10:52, лекция

Описание

Страховий ринок — це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється акт їх купівлі-продажу. У деяких публікаціях наводиться ширше поняття страхового ринку. іноді ним охоплюють усі форми надання страхового захисту. Із цим погодитися не можна. Адже коли збитки відшкодовуються за рахунок централізованих фондів, відносини купівлі-продажу не виникають. Немає їх і тоді, коли з цією метою формуються та використовуються кошти з фондів самострахування.

Содержание

Поняття страхового ринку. Класифікація страхових ринків
Суб’єкти страхового ринку
Сутність маркетингу в страхуванні (підпункти – 1,2,3,4)
1. Поняття, значення і продукти маркетингу в страхуванні
2. Маркетингові дослідження і маркетингова політика страховика
3. Реклама страхових послуг
4. Реалізація страхових послуг
Договір страхування, його зміст і значення (підпункти – 1,2,3,4)
1. Поняття, зміст і основні вимоги до страхових договорів
2. Права та обов’язки суб’єктів страхового зобов’язання
3. Процедура підготовки та укладання договору
4. Вирішення спорів і припинення дії договору

Работа состоит из  1 файл

страховий ринок.doc

— 500.00 Кб (Скачать документ)

  Як  свідчить статистика, страхування —  чи не єдина галузь економіки України, яка протягом останніх років має  стабільний значний щорічний приріст  обсягів наданих послуг.

  За 2001 рік страховики України зібрали 3031 млн грн страхових премій з добровільних і обов’язкових видів страхування, що у 1,4 раза перевищує показники 2000 року. З урахуванням офіційного рівня інфляції обсяги ринку страхових послуг зросли цілком реально. Проте питома вага страхових платежів у всьому ВВП ще невелика (1,3 %), що значно менше не лише, ніж у розвинених країнах Європи, а й у Росії, Польщі, Угорщині.

  Із  загальної суми страхових премій, отриманих українськими страховиками протягом 2001 року, на добровільні види страхування припадало 88,4 %, а питома вага, %, страхових надходжень за окремими галузями страхування розподілилася так: майнове страхування — 73,3; страхування відповідальності — 8,0; особисте страхування — 7,1, зокрема 0,5 зі страхування  
життя.

Таблиця 5.1

ДИНАМІКА  РОЗВИТКУ СТРАХОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ ПРОТЯГОМ 1995—2000 років

Показник 1995 1996 1997 1998 1999 2000 96/95 97/96 98/97 99/98 2000/99
Страхові  премії, млн грн 244 318 408 789 1164 2138 1,30 1,28 1,93 1,48 1,84
У тому числі з майнового страхування * 117 221 562 717 1481 * 1,89 2,54 1,28 2,07
з особистого страхування * 93 68 73 96 165 * 0,73 1,07 1,32 1,72
зі  страхування відповідальності * 29 30 70 180 203 * 1,03 2,33 2,57 1,13
з недержавного обов’язкового страхування * 66 73 68 154 238 * 1,11 0,93 2,26 1,55
з державного обов’язкового страхування 11 13 16 17 17 51 1,18 1,23 1,06 1,00 3,00
Страхові  виплати, млн грн 144 147 129 178 361 408 1,02 0,88 1,38 2,03 1,13
Сформовані  страхові резерви на 01.01, млн грн 65 93 160 448 537 945 1,43 1,72 2,80 1,20 1,76
Обсяг сплачених статутних фондів на 01.01, млн грн 23 64 119 151 328 506 2,78 1,86 1,27 2,17 1,54

  Примітка. Запис виду 96/95 тут і далі означає, що йдеться про темпи зростання розглядуваних показників у році, який записано в чисельнику, порівняно з роком у знаменнику.

  Майже 90 % загального обсягу страхових послуг припадає на юридичні особи. Решту становлять послуги, надані за договорами, укладеними безпосередньо з громадянами. Проте спостерігається швидке нарощування страхових операцій з фізичними особами.

  Обсяг виплат страхових сум та страхових  відшкодувань за 2001 рік досяг 402,2 млн, або 13,9 %. Найбільший рівень виплат припадає на особисті види страхування.

  Позитивною  тенденцією є те, що обсяги страхування  життя від зменшення повернули  на зростання.

  Останнім  часом також значно поширилися зв’язки  українських страхових компаній із зарубіжними партнерами, особливо із країнами СНД. Завдяки цьому збагатився вітчизняний досвід у страховій справі, зокрема в організації підприємницької діяльності страховиків.

5.2. Суб’єкти страхового ринку

  Страховий посередник — одна із трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком.

  Страхова  індустрія використовує різні типи посередників та їх комбінації. Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв’язку, агентства нерухомості, автосалони тощо.

  Закон України «Про страхування» дає таке визначення посередників: «Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).

  Страхові  агенти — громадяни або юридичні особи, які діють від імені  та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

  Страхові  брокери — громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому  порядку як суб’єкти підприємницької  діяльності та здійснюють посередницьку  діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

  Посередницька діяльність страхових агентів і  страхових брокерів на користь іноземних  страховиків на території України  не допускається, якщо інше не передбачено  міжнародними договорами України».

  Діяльність  страхових агентів і страхових  брокерів багато в чому має спільні  риси, але юридичний статус таких  осіб різний. Страховий агент є  уповноваженим страховика і діє  згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зобов’язаннями. Клієнт доручає брокерові здійснювати всі необхідні дії, пов’язані з управлінням своїми договорами страхування (перестрахування) і розміщенням їх у страховій компанії на вибір брокера. Незалежність брокера від страховика або перестраховика (тобто від другої сторони угоди) — ключова відмінність брокера від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами останнього.

  У різних країнах світу співвідношення між кількістю агентів та брокерів, що діють на страховому ринку, помітно  різні. На одних ринках переважають агенти, на інших — брокери. Наприклад, нідерландський страховий ринок називають «брокерським».

  У Франції 42 % страхових продуктів зі страхування життя продається через банки. Брокери Великої Британії забезпечують 70 % страхування, іншого ніж страхування життя, та 44 % страхування життя. У Німеччині 50 % ризиків у промисловості страхується за посередництвом кептивних брокерів, а 65 % страхування життя та автомобільного транспорту провадять страхові агенти. Має значення те, як історично розвивався страховий ринок у тій чи іншій країні, особливості законодавчої системи, національні традиції та деякі інші фактори.

  Види  діяльності, що їх здійснюють страхові агенти та страхові брокери, згідно з  Міжнародною стандартною галузевою  класифікацією всіх видів економічної  діяльності належать до розділу «Фінансове посередництво». Нині існує третій переглянутий варіант цієї класифікації, який підготовлено Департаментом міжнародних та соціальних питань статистичного управління Організації Об’єднаних Націй в 1990 році.

  Про значення ролі посередників у дистрибуції страхових продуктів свідчить той факт, що в більшості країн Європейського союзу понад 50 % усіх договорів страхування укладається за посередництвом брокерів та агентів. Передбачається, що роль посередників зростатиме.

  Страхові  агенти. Страхових агентів поділяють на кілька типів. Найпоширенішим у нашій країні є тип страхових агентів—фізичних осіб, що працюють у тій чи іншій страховій компанії.

  Роль  агентів виконують також транспортні  підприємства при здійсненні обов’язкового  особистого страхування від нещасних випадків на транспорті. Вони збирають страхові внески під час продажу пасажирам проїзних квитків, а потім перераховують їх до страхових компаній.

  З розвитком нових видів страхування в нашій країні роль агентів починають виконувати банки та поштові відділення з продажу полісів обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та інших видів страхування.

  З огляду на зарубіжний досвід можна  передбачити, що найближчим часом банки  будуть залучені й до продажу полісів  зі страхування життя.

  На  практиці можна спостерігати розвиток відносин страхова компанія — страховий  агент від простих форм до складніших. Уже згадувалися страхові агенти—фізичні особи (іноді їх називають «прямими агентами»), що працюють у штаті конкретної страхової компанії. У зарубіжних страхових компаніях більш прогресивну та гнучку структуру являють собою страхові агенти—фізичні особи, які працюють на умовах контракту з однією («мономандатні страхові агенти») або кількома («багатомандатні страхові агенти») страховими компаніями. Такі агенти мають постійні зв’язки зі своїми клієнтами.

  Альтернативну мережу продажу страхових продуктів  становить сукупність юридичних осіб, що відіграють роль страхових агентів конкретного страховика. Ними є банки, нотаріальні контори, туристичні агентства, відділення зв’язку тощо, які поряд з послугами зі своєї основної діяльності пропонують клієнтам укласти договори з того чи іншого виду страхування. Взаємовідносини між страховою компанією та страховими агентами—юридичними особами регулюються укладанням генеральних угод про співробітництво та щорічними протоколами до них або контрактами працівників цих юридичних осіб, які є агентами за сумісництвом.

  Система генеральних страхових агентств характеризує вищий ступінь відносин між страховою компанією та страховим агентом. У наш час така система переважає на зарубіжних страхових ринках. Генеральні агенти — це фізичні особи, що уповноважені одним або кількома страховиками, яких вони представляють у тому чи іншому територіально-адміністративному регіоні. Робота такого агента контролюється інспектором і працівниками страхової компанії, яка його уповноважила. Юридично відносини між генеральним страховим агентом та страховою компанією оформлені договором про призначення на посаду. Таким договором обумовлено вид страхування, в якому агент уповноважений працювати, максимальний ліміт ризику, що його він може прийняти, територіальні обмеження, зобов’язання зі здійснення та управління контрактами, виплату страхових сум і страхових відшкодувань, розмір комісійної винагороди. Кожному генеральному агентству, котре починає свою роботу, страхова компанія відкриває фінансування на організацію справи (оренда приміщення, оплата праці спеціалістів, рекламні заходи і т. ін.).

  Генеральний страховий агент наймає на роботу страхових агентів, яким виділяється зона обслуговування — територія (конкретні населені пункти), де вони мають організувати продаж страхових полісів. З часом, коли вже досягнуто відповідного рівня розвитку страхування на визначеній території, страховий агент має право залучати субагентів як помічників, вступати з ними у трудові відносини і передавати частину функцій з укладання нових та обслуговування раніше укладених договорів. Іноді обов’язки субагентів можуть обмежуватися лише репрезентативними функціями. Наприклад, вивчати ринок та орієнтувати агентів з питань конкретного виду страхування, які можуть становити інтерес для працівників того чи іншого підприємства або жителів невеликого населеного пункту. Субагенти залучають також глядачів на концерти чи спортивні змагання, які організовують із рекламною метою страхові компанії. Проте такі працівники не мають прямих відносин зі страховою компанією.

  Безперечними  перевагами системи генеральних  страхових агентств є їх гнучкість  та мобільність.

  Страхові агенти всіх типів реалізують готовий страховий продукт. Отже, вони не мають впливу на його якість і не можуть бути об’єктивними щодо оцінки останньої.

  Діяльність  страхових агентів оплачується  у вигляді комісійної винагороди або комісії, розмір якої обумовлюється агентською угодою і, як правило, виражається у відсотках від страхової премії, сплаченої страхувальником за конкретним договором страхування.

  регулювання посередницької діяльності агентів у багатьох країнах здійснюють контрольно-ревізійні служби страхових компаній. Згідно з Положенням про порядок провадження діяльності страховими посередниками, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 року за № 1523, неналежний контроль страховика за діяльністю його страхових агентів кваліфікується як порушення страхового законодавства.

  Страхові  брокери. страхові брокери, як і страхові агенти, поділяються на кілька типів. Брокерами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи у вигляді брокерської контори з найманим персоналом. Великі корпорації можуть мати свого так званого «кептивного брокера».

  Найвідоміші в усьому світі брокери, акредитовані розміщувати страхові ризики в Ллойді, — це так звані брокери Ллойда. Процедура розміщення ризиків у  Ллойді не є унікальною, але вона найстаріша. У загальних рисах її можна уявити за такою схемою. Брокер готує сліп, який являє собою кілька аркушів паперу формату А4. На цьому сліпі він розміщує всю необхідну інформацію щодо конкретного страхування під такими рубриками:

Информация о работе Страховий ринок