Планування технічного розвитку та організації виробництва

     Рис.2. Методи переходу на випуск нових виробів (В-обсяги виробництва;Т-час) 

     Перший метод полягає в тому, що підприємство припиняє випуск раніше освоєних виробів, здійснює перепланування діючого та монтаж нового устаткування, завершує підготовку виробництва нового виробу. Після закінчення усіх зазначених робіт здійснює запуск нового виробу у виробництво. Далі починається освоєння, а також доведення усіх технічних і економічних параметрів виробництва до рівня запланованих. Цей метод відносно простий, але йому притаманні певні недоліки. Вони полягають в тому, що виникають значні втрати обсягів продукції, мають місце великі невиробничі витрати, порушується чітка і налагоджена робота цехів і дільниць підприємства.

     При застосуванні паралельного переходу на випуск нової продукції на підприємстві створюються тимчасові виробничі  підрозділи. Вони розміщуються на резервних площах підприємства. У цих підрозділах паралельно з випуском звичного виробу ведеться наладка і введення в дію устаткування для випуску нової продукції, напрацьовуються нові технологічні процесом, ведуться роботи з навчання персоналу. Після того, коли у тимчасових виробничих підрозділах освоєння випуску нового виробу завершено і виготовлена певна кількість нових виробів, виробництво припиняється як в основних, так і в паралельних цехах, і новий виріб разом з устаткуванням, оснасткою і кадрами передається для освоєння в основне виробництво.

     При паралельному методі переходу на випуск нової продукції на підприємстві практично не порушується випуск традиційних виробів, а також  створюються передумови для ретельного відпрацювання нових технологічних процесів і форм організації виробництва. Разом з тим цьому методу притаманні певні недоліки. Так, організація паралельного виробництва вимагає значних капітальних витрат. Однак, при наявності виробничих резервних потужностей або необхідності повного переобладнання і перебудови даного підприємства на випуск нової продукції метод паралельної організації робіт може бути використано у практичній діяльності.

     Метод переходу без припинення випуску  продукції засновано на раптовому  закінченні випуску попередніх виробів поряд з одночасним початком виготовлення нових виробів. У цьому випадку підприємство, продовжуючи випускати традиційні вироби, веде організаційну підготовку виробництва. При цьому традиційні вироби випускаються, зазвичай, у попередній кількості. Після того, коли усі роботи з підготовки виробництва нового виробу завершаться, виготовлення традиційної моделі виробу повністю припиняється і починається виготовлення нових виробів. Досвід підприємств масового виробництва повністю довів можливість та високу ефективність методу переходу без припинення випуску усталеної продукції на випуск нової продукції.

     Метод поступового збільшення випуску  нових виробів з паралельним  зменшенням випуску старих виробів  полягає у тому, що виготовлення деталей і складання нових виробів здійснюються на одному і тому ж устаткуванні, на одних і тих же виробничих площах, одними і тими ж працівниками. Випуск старих виробів поступово скорочується і після досягнення заданого рівня технологічної і організаційної готовності підприємства до випуску нової продукції у виробництві залишається лише новий виріб. Цей метод знайшов широке впровадження на підприємствах із серійним типом виробництва в авіаційній та електротехнічній промисловості, в приладобудуванні. Певними недоліками цього методу є значні витрати при виготовлені нових виробів з причини високої трудомісткості деталей і складальних одиниць, порушення організації виробництва і праці внаслідок досить частих переналадок устаткування, зменшення продуктивності праці працюючих тощо.

     На  практиці можуть застосовуватися різні  комбінації вищевказаних методів. Наприклад, перехід на випуск нової продукції  може здійснювати послідовно-паралельним  методом із зупиненням або без  зупинення виробництва. Вибір того чи іншого методу переходу виробництва на випуск нової продукції передбачає необхідність проведення техніко-економічного аналізу витрат, рівень і склад яких обумовлений особливостями обраного методу. Необхідно також враховувати можливі втрати у обсягах реалізації продукції, а також втрати прибутку у період освоєння нової продукції.

     Автоматизація нині йде шляхом створення гнучких виробничих систем (ГВС). Під гнучкою виробничою системою розуміють найвищу форму організації виробництва, що реалізується на базі найсучасніших технічних засобів, які забезпечують часткову чи повну автоматизацію виконання виробничими об'єктами основних, допоміжних процесів та функцій управління. Гнучкі виробничі системи забезпечують випуск широкої номенклатури продукції, що є однорідною за конструктивними і технологічними ознаками. Перехід на випуск нової продукції здійснюється за мінімальний час та з мінімальними витратами.

     Структурними  елементами гнучких виробничих систем є гнучкі виробничі модулі (ГВМ), роботизовані технологічні комплекси (РТК), системи забезпечення функціонування (рис. 3). 

       Рис.3. Структура гнучкої виробничої системи 

     Гнучкий виробничий модуль (ГВМ) – це одиниця  технологічного обладнання для виробництва  виробів довільної номенклатури в установлених межах значень  їх характеристик з програмним управлінням, яка автономно функціонує і здійснює всі функції з виготовлення продукції. ГВМ складається з верстатів з ЧПУ або з обробляючих центрів.

     Роботизований технологічний комплекс (РТК) – це сукупність одиниці технологічного обладнання, промислового робота, засобів оснащення, який автономно функціонує і здійснює багатократні цикли, має автоматизовану переналадку. В якості технологічного обладнання може застосовуватися промисловий робот (наприклад, операції фарбування). Засобами оснащення можуть бути накопичувальне обладнання, обладнання орієнтації, поштучної видачі об'єктів виробництва.

     Система забезпечення функціонування включає  автоматизовану транспортно-складську  систему (АТСС), автоматизовану систему  інструментального забезпечення (АСІЗ), автоматизовану систему видалення відходів з зони ГВМ та РТК, автоматизовану систему управління якістю продукції (АСУЯП), автоматизовану систему забезпечення надійності (АСЗН).

     Гнучка  виробнича система повного виробничого  циклу, де деталі оброблюються з початку до завершення технологічного процесу, носить назву – гнучка автоматизована лінія (ГАЛ). Гнучкі виробничі системи неповного виробничого циклу, коли для обробки деталей необхідні додаткові операції поза системою, це – гнучкі автоматизовані дільниці (ГАД).

     2.4. Головні техніко-економічні показники роботи підприємства 

     Підвищення  рівня концентрації виробництва  має забезпечувати зростання  його внутрішньої ефективності. Зі збільшенням розмірів підприємств поліпшуються, зазвичай, усі техніко-економічні показники: зменшуються питомі капітальні вкладення, зростають фондовіддача й продуктивність праці, ліпше використовуються матеріальні ресурси, знижується собівартість продукції, зростає рентабельність. Це зумовлено тим, що вартість сконцентрованих засобів виробництва зростає повільніше, ніж економічний ефект від їхнього спільного використання. Концентрація виробництва означає збільшення розмірів підприємств, зосередження процесів виробництва, робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більш великих підприємствах, наприклад, транснаціональних корпораціях.

     Згідно  з даними отриманим в плановому  відділі і у бухгалтерії ТОВ "КСС" техніко-економічні показники приведені в таблиці 1

Таблиця 1

Техніко-економічні показники ВАТ "Дніпропетровська паперова фабрика" за 2010 - 2011 рік 

     В результаті порівняльного аналізу  за техніко-економічними показниками видно, що виручка від реалізації збільшилася до кінця 2011 року на 780,5 тис. грн, тобто на 58,4%. У тому числі від основної діяльності на 779,6 тис. грн Прибуток підприємства виріс на 217,4 тис.грн Якщо в 2010 підприємство мало прибуток у розмірі 13,1 тис.грн, то в 2011 прибуток склала 217,4 тис грн., що дозволило не лише перекрити збитки минулих років, але і отримати прибуток у розмірі 119,6 тис. грн Собівартість робіт при цьому в 2011 році збільшилася на 645,52 тис. грн або на 65,27%. Збільшення собівартості привело до збільшення рентабельність виробництва послуг в цілому з 1,32% до 13,3% до кінця 2011 року.

     Якщо  розглядати детальніше, то можна зробити  висновок, що витрати на одну грн  виручки від реалізації склали в 2011 році 0,0082 грн, що на 65,1% менше, ніж в 2010 році, тобто сталося здешевлення виробничих витрат.

     У 2011 році сталося збільшення робочих  місць з 30 до 40 чоловік, у зв'язку з чим виросла і витрата  на оплату праці і склали 35,3 тис. грн, що на 27,8% вище в порівнянні з попереднім роком.

        На завершальній стадії оцінки  ефективності використання запропонованого  інвестиційного проекту розглянемо, як змінилися основні техніко-економічні  показники, результати розрахунку  яких приведені в таблицю 2.

     Таблиця 2

     Проектні  ТЭП діяльності ВАТ "Дніпропетровська паперова фабрика