Антимонопольна політика: суть та завдання, український та зарубіжний досвід

Щодо Великобританії, то її конкурентне законодавство складається  з чотирьох законів, так званих “Актів парламенту”. Це:

• “Акт про добросовісне підприємництво” 1973 р. Акт стосується злиття й монополізації.
• “Акт щодо обмежувальних підприємницьких практик” 1976 р. Поширюється на угоди між особами чи компаніями, що можуть обмежити свободу самостійних дій підприємців.
• “Акт про перепродажні ціни” 1976 р. Спрямований проти спроб нав’язування мінімальних цін, за якими товари можуть перепродаватися.
• “Акт про конкуренцію” 1980 р. Стосується анти конкурентної практики.

Конкурентна політика Великобританії також керується конкурентними  правилами Європейського Союзу, що містяться у ст. 85 і 86 “Римського договору”, згідно з яким у 1957 р. було створено “Спільний ринок”. Але  слід зауважити, що ці правила застосовуються лише тоді, коли наслідки відповідних  угод чи практики впливають на міждержавну  торгівлю в рамках ЄС.

У Британському законодавстві  монополією вважається така ситуація, коли компанія чи їх група здійснює на ринку 25%поставок чи закупок. Причому  за цим законодавством, монополія  не обов’язково щось негативне. Воно виходить з того , що таке монопольне становище потенційно створює можливість для дій, які суперечать інтересам  суспільства.

Комісія з монополій і  злиттів у Великобританії виконує  дослідження і доповідає з  питань, які їй доручаються державним  секретарем чи генеральним директором відомства. Комісія з власної  ініціативи не має права розпочинати  ті чи інші дослідження. Комісія детально вивчає відповідні ринки чи дії компаній і приходить до висновку, що саме відповідає суспільним інтересам, а  що – ні.

Згідно з “Актом про  конкуренцію”, антиконкурентними вважаються такі, які мають на меті, чи можуть мати своїм наслідком обмеження, спотворення конкуренції, або запобігання  їй. Проте, на одних ринках певні  дії можуть вважатися такими, що прийнятні з точки зору конкуренції, в той час як на інших ринках вони є неприйнятні. Все залежить від конкретної ситуації.

Звичайно, обмежувати, спотворювати конкуренцію або запобігати їй можуть ті компанії, які мають для цього  достатню ринкову владу. Згідно з  британськими критеріями, це – щорічний оборот не менше 10 млн. фунтів стерлінгів і за умови, що така компанія має  у Великобританії 25% відповідного ринку. Підтримання перепродажних цін  є незаконним, якщо для відповідних  товарів не встановлені винятки. Домовленості між підприємцями і  дилерами  про встановлення мінімальних  перепродажних цін не мають юридичної  сили і внесення відповідних положень до контрактів є незаконним. Вважається незаконним надання менш вигідних умов або відмова у постачанні товарів тим дилерам, які не хочуть брати участі в угодах про підтримання перепродажних цін.

Слід відзначити і таку британську специфіку:

• згаданий механізм не поширюється на надання послуг;
• відсутні заборони щодо максимальної ціни, за якою дилер може продавати товари;
• дозволяється рекомендувати перепродажні ціни.

Щодо “злиттів”, то згідно з британським законодавством “злиття” передбачає не лише придбання контрольного пакету акцій, але і придбання  такої частини акцій, яка дозволяє покупцеві контролювати політику відповідного підприємства. Проте не кожне злиття цікавить антимонопольні органи Великобританії. Потрібно, щоб загальна вартість капіталу компанії, яка поглинається, становила  понад 70 млн. фунтів стерлінгів. Необхідно  також, щоб понад 25% поставок чи покупок  товарів або послуг на конкретному  ринку в цілому чи на суттєвій його частині знаходилось під контролем  підприємств, що зливаються. Британське законодавство не вимагає щоб  компанії обов’язково інформували  про злиття, яке вже відбулось  чи ще очікується. Але на практиці компанії вважають за доцільне інформувати про  це. “Акт про компанії” 1989 р. передбачив можливість добровільного повідомлення про злиття.

ЄС опорами законодавства  у сфері конкуренції має ст. 85 і 86 Римського договору. Ст. 85 забороняє, як несумісні зі “Спільним ринком”  всі угоди між підприємствами, рішення асоціації підприємств  і узгоджені дії, які можуть вплинути на торгівлю між державами – членами, і які метою чи наслідком мають  запобігання, обмеження чи скорочення конкуренції на “”Спільному ринку” і, зокрема, які:

• прямо чи опосередковано фіксують закупівельні чи продажні ціни або будь-які інші комерційні умови;
• обмежують чи контролюють виробництво,  ринки, технічний розвиток чи інвестиції;
• розподіляють ринки чи джерела постачання;
• застосовують неоднакові умови до еквівалентних угод з іншими сторонами в торгівлі, таким чином ставлячи їх у невигідне конкурентне становище;
• укладання контрактів ставлять у залежність від прийняття іншими сторонами додаткових зобов’язань, які за своєю сутністю чи у відповідності до комерційних традицій не мають жодного зв’язку з предметами таких контрактів.

За ст. 86 забороняється  як несумісне зі “Спільним ринком”  будь-яке зловживання домінуючим становищем одним чи більшою кількістю  підприємств у межах “Спільного ринку” чи значною його частиною, якщо воно може вплинути на торгівлю між  країнами-членами.

Якщо угоди впливають  на торгівлю між країнами членами, то вони автоматично є незаконними, якщо лише не звільнені від відповідальності Комісією ЄС. А таке звільнення може надаватись лише за умови, що угода (контракт) сприяє покращенню виробництва, дистриб’юторству, технічному чи економічному прогресу і в той же час надає споживачам “справедливу частку вигод”, не  накладає неналежних обмежень і не надає можливості для усунення конкуренції.

РОЗДІЛ ІІІ. ЗАСТОСУВАННЯ ІНОЗЕМНОГО ДОСВІДУ У ФОРМУВАННІ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ.

Необхідність вивчення антимонопольного законодавства та практики зарубіжних країн не викликає сумнівів, адже досвід України в цій галузі вимірюється  проміжком 6 – 10 років, в той час  як багато іноземних держав працюють в цій галузі вже десятки років. В українському законодавстві існує  дуже багато прогалин і недоліків, які  можна було б усунути, просто проаналізувавши  джерела антимонопольного законодавства  інших держав. Однією з таких прогалин є майже нерозвинуте законодавство  щодо монополій у міжнародній  торгівлі. Тобто, антимонопольне законодавство  розвинених країн світу поширюється  на компанії самої країни та іноземні компанії, діяльність яких має прямий, суттєвий і передбачуваний у недалекому майбутньому вплив на комерцію даної  країни. Зрозуміло, що маються на увазі  не дрібні, а серйозні антиконкурентні  дії стосовно даного ринку. Анти конкурентна  дія територіально може відбуватися  як у даній країні так і за її межами. Якщо така дія даного ринку  не стосується, то як правило, ніяких дій  стосовно такого порушника не відбувається. Це мотивується тим, що інші країни мають свої антимонопольні органи, які зобов’язані за цим слідкувати.

Не просто вживати антиконкурентні  заходи до тих іноземних компаній, що мають постійне місцезнаходження за межами даної країни, але товари та послуги яких є складовою частиною даного ринку. Особливо це стосується України, яка ще не має достатнього  впливу на світовому ринку, для того щоб в разі порушення її законодавства  застосувати певні санкції. Зазвичай такі заходи спираються на норми міжнародного права, ввічливість, багатосторонні договори і двосторонні домовленості між  даною країною та іншими державами.

Один із великих недоліків  українського антимонопольного законодавства  є визначення монопольного становища, а саме термінів, у яких має визначатись  це становище. Так, наприклад, фірма  може бути визнана такою, що має монопольне становище, насправді не володіючи  ним. Це коли на певному ринку існує  кілька фірм олігополістів, жодна з  них не займає монопольного становища, і всі фірми, крім одної, на певний термін із певних причин припиняють свою діяльність. В даному випадку фірма, що залишилась автоматично стає монополістом, поки інші фірми не відновлять свою діяльність.

Весь світ визнає те, що в  Україні недостатньо розвинутий (майже не розвинутий) захист прав інтелектуальної  власності. Тобто захист цих прав у законах хоч і не достатньо, але забезпечений, в той час, як на практиці реальних важелів впливу на таких порушників не розроблено.

Слід звернути увагу і  на світовий досвід щодо франчизних угод, які є прикриттям для досягнення монопольного стану на ринку, а іноді  і засобом його досягнення.

Антимонопольне законодавство  в Україні з кожним роком покращується і поповнюється новими законами. Так, якщо раніше увага АМКУ зверталась в основному на встановлення монопольних  цін, цінову дискримінацію і т. д., то тепер увага звертається і  на інші форми. Наприклад, на початку  діяльності комітету увага не зверталася б на продаж із “навантаженням”. Продаж з навантаженням - це термін на позначення випадків, коли під час покупки  потрібної продукції нав’язується придбання іншої продукції, часто  при цьому продаж одного товару потрапляє  у залежність від придбання іншого товару. Цей метод є іноді методом  цінової дискримінації.

Отже, українським законодавцям треба працювати в заданому напрямку, враховуючи іноземний досвід, а також  розробити свої нові методи боротьби зі зловживаннями монопольним становищем, а також недопущенням та попередженням  створення монополій.

ВИСНОВОК

За “Оксфордським словником  для ділового світу”, монополія  – “Володіння торгівлею товарами чи послугами, або контроль над нею, який здійснює продавець чи продуцент”. Серед численних видів монополій  їх можна звести до трьох основних: прирізної, адміністративної і економічної.

Сучасна економічна теорія розглядає також кілька видів  монополістичних етапів: чиста монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія.

Взагалі слово “монополія”  зазвичай асоціюється лише з негативними  наслідками для суспільства, але  є певні види монополій, усунення яких лише зашкодить прогресу суспільства, тому держава не лише не усуває їх, а  навпаки, сприяє їм. Це монополія на результати винахідництва, іншу творчу діяльність, а також на використання товарних знаків.

До завоювання підприємцями монопольного  становища на ринку  ведуть такі основні шляхи, як конкуренція  виробництва і централізація  виробництва і капіталу.

Умови й особливості виникнення монополій безпосередньо пов'язані  з рядом умов, за якими монополія  існує. Серед них: відсутність досконалих замінників, відсутність можливості вільного входу на ринок (в галузь), тобто наявність вхідних бар'єрів (наявність у підприємств–монополістів патентів на продукцію чи застосовувану  при її виробництва технологію; існування  державних ліцензій; контроль монополістом джерел необхідної сировини чи інших  спеціальних товарів; наявність  значної економії на масштабі і т.д.). Монопольного становища на ринку  фірма може досягти  за допомогою  заходів недобросовісної конкуренції (“грабіжницьке ціноутворення”, “бійцівська  марка”, “неціновий грабіж” і т.д.).

Ще одним поширеним  шляхом досягнення монопольного становища  є змова між кількома великими фірмами.

Процес монополізації  економіки має як позитивні так  і негативні наслідки, проте ніхто  не заперечує, що недоліків у монополії  значно більше, і перший з них  – практика встановлення монопольних  цін, такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам, а покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку. Існує й така точка зору, що монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу.

Щоб запобігти деяким з  цих негативних наслідків, держава  змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання  актів, законів, обмеження сфер впливу монополістичних об’єднань. Основними  обов’язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже  існуючих монополій, а також прийняття  законів, які б не допускали антиконкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Антимонопольне законодавство  України включає ряд законів, постанов, правил. Хоча воно далеко пішло  порівняно з антимонопольним  законодавством СРСР, проте, за словами  спеціалістів, для нашої країни питання  антимонопольної політики є надто  новим та незвичним.

Органом, який має забезпечувати  нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства в Україні є  Антимонопольний комітет України. Завданнями цього комітету є здійснення державного контролю за дотриманням  антимонопольного законодавства, захист законних інтересів підприємств  та споживачів шляхом застосування заходів  щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх  повноважень, сприяння розвитку добросовісної  конкуренції у всіх сферах економіки.

Комітет бере участь в укладанні  міждержавних угод, розробці та реалізації міжнародних проектів і програм, а також співпрацює ж державними органами і неурядовими організаціями  інших держав та міжнародними організаціями  з питань, що належать до його компетенції.

Формування антимонопольної  політики держав світу почалося з  того, що навколо них формувалась  негативна громадська думка, яка  вимагала захисту споживачів від  свавілля монополістів, обмеження діяльності останніх.

Необхідність антимонопольного законодавства та практики зарубіжних країн не викликає сумнівів, адже досвід України в цій галузі вимірюється в 6-10 років, в той час як багато інших держав працюють в цій сфері вже десятки років.