Бюджетно-податкова політика в зарубіжних країнах

Мiнiстерство освiти і  науки, молоді та спорту України

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника

 

 

Кафедра фінансів

 

 

 

Реферат

з дисципліни: «Бюджетний менеджмент»

на тему: Бюджетно-податкова політика в зарубіжних країнах

 

 

 

Студента V курсу

економічного факультету

групи Ф-М

Комара Володимира Ігоровича

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Івано-Франківськ

2012

ПЛАН

 

ВСТУП 
1. Структура державного бюджету і особливості бюджетного процесу в зарубіжних країнах.

2. Загальні особливості функціонування податкового механізму розвинутих зарубіжних країн.

3. Реалізація бюджетно-податкової  політики європейських країн  в умовах сучасних інтеграційних  процесів.

ВИСНОВКИ 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП 

Кожна держава має  свою бюджетну систему і встановлює принципи її побудови, структури, взаємозв’язок об’єднаних у ній складових, тобто бюджетний устрій. Організація бюджетної системи, або бюджетного устрою, визначається державним устроєм країни. Залежно від організації структури розрізняються унітарні (єдині), федеративні та конфедеративні держави.

 

 

Рис. 1. Ланки  бюджетної системи

 

Слід зазначити, що на перших етапах розвитку бюджетна система  багатьох країн характеризувалась  залежністю державного бюджету від  місцевих фінансів. Після Другої світової війни процес централізації бюджетної системи стосовно доходів різко посилився в усіх державах. Істотно зросла питома вага державного бюджету в загальному обсязі ресурсів бюджетної системи. Наприклад, у США цей показник становить понад 50 %, у Великобританії — понад 70 %. За видатками спостерігається інша тенденція: збільшення питомої ваги в загальній сумі видатків бюджетної системи місцевих бюджетів, на які уряд перекладає значну частину витрат, спрямованих на розвиток економічної та соціальної інфраструктури, а також частину витрат на відтворення кваліфікованої робочої сили.

 

1. Структура державного бюджету і особливості бюджетного процесу в зарубіжних країнах

 

У кожній країні структура  державного бюджету і бюджетний  процес мають свої національні особливості. Це залежить від характеру адміністративної системи, структурних особливостей національного господарства, історичних та інших чинників. Наприклад, у різних державах початок бюджетного року є різним. Так, у Франції, Німеччини, Італії, Бельгії, Голландії, Швейцарії він збігається з календарним роком; у Великобританії, Японії, Канаді — з 1 липня по 30 червня; в США — з 1 жовтня по 30 вересня. Це пояснюється історичними причинами, традиціями, пов’язаними з термінами скликання сесій законодавчих органів. У федеративних державах бюджетний рік у членів федерації може не збігатися з федеральним бюджетом. У США, наприклад, багато штатів мають інший початок бюджетного року, ніж це встановлено для федерації. Крім того, існує пільговий термін — це час, що надається для завершення фінансування окремих об’єктів, закриття фінансових рахунків. Цей період коливається в країнах від 1 до 5 місяців. Протягом цього часу уряд має право здійснювати фінансування за рахунок коштів, передбачених по вже закінченому бюджетному року, не випрошуючи нових дозволів. Бюджетний рік з включенням пільгового терміну складає рахунковий період, під яким розуміється фактичний період виконання бюджету з урахуванням пільгового терміну.

Таблиця 1

ПРОЦЕС ПІДГОТОВКИ І ЗАТВЕРДЖЕННЯ БЮДЖЕТУ  
У РІЗНИХ КРАЇНАХ

Країна	Положення про бюджетний  період і багаторічне планування	Загальні бюджетні обмеження
Австрія	Бюджетний рік триває з 1 липня по 30 червня. Багаторічне  планування згідно із законом не вимагається, але разом з бюджетним законопроектом подається кошторис на два наступні роки	У законі відсутні будь-які  обмеження
Франція	Бюджетний і календарний  роки збігаються. Згідно із законом вимагається багаторічне планування (три роки)	Регулюються вимогами Маастрихтської угоди. У 1994 р. вперше в законі про бюджет було встановлено конкретні контрольні показники для обмеження зростання видатків і дефіциту   у відсотках до внутрішнього європейського продукту на період з 1993 по 1997 рр.
Німеччина	Бюджетний і календарний  роки збігаються. Обов’язково є багаторічне планування (5 років), але без затвердження парламентом. Ці перспективні оцінки готуються і подаються до парламенту разом із щорічним бюджетом	Регулюються вимогами Маастрихтської угоди. Бюджетна політика, погоджена у Раді фінансового планування, може встановлювати граничні розміри бюджету, а поточні контрольні показники узгоджуються з Маастрихтською угодою
Швеція	Бюджетний рік триває з 1 квітня до 31 березня. Багаторічне планування (п’ять років) є обов’язковим, але не підлягає затвердженню парламентом. Перспективні оцінки готуються і подаються до парламенту на три наступні роки	Законом не встановлено  жодних обмежень, але згідно з поточним середньостроковим планом протягом трирічного періоду необхідно проводити скорочення видатків
Великобританія	Бюджетний рік триває з 1 квітня до 31 березня. Багаторічне планування не є обов’язковим. Разом з річним бюджетом готуються і подаються до парламенту перспективні оцінки на три наступні роки	Регулюються вимогами Маастрихтської угоди. Поточний середньостроковий план повинен підтримувати величину дефіциту в межах, передбачених складеними на три роки перспективними оцінками.
США	Бюджетний рік  триває з 1 жовтня до 30 вересня. Вимагається здійснення багаторічного планування — на бюджетний рік плюс чотири наступні роки	Встановлюється контрольний  показник скорочення бюджетного дефіциту. Коли контрольних показників скорочення не дотримано, автоматично розпочинається процес секвестрування

 

 

 

У західних країнах бюджетне законодавство розвивається вродовж тривалого часу, інколи навіть сторіч. За весь період розвитку воно набуло різноманітних форм і в основному забезпечує правові рамки, які дають виконавчій гілці влади можливість здійснювати програми на підставі повноважень, наданих законодавчою гілкою влади, і бути їй підзвітною. У зв’язку з переходом України від централізовано-планової системи управління до системи змішаного ринкового типу та зміною структури влади, а також при створенні нового регулятивного середовища, вивчення досвіду і структури бюджетного законодавства ринкових країн є сьогодні досить актуальним.

Насамперед необхідно  звернути увагу на масштабність структури  бюджетного законодавства у цих  країнах. Тут правові рамки сформовано на кількох рівнях — Конституція, Закон про управління бюджетно-фінансовою діяльністю (закон, в якому йдеться про загальні принципи державного фінансового планування; інколи його називають органічним законом про бюджет), закони про річний бюджет (асигнування); закони про спеціальні асигнування, фінансові приписи та інструкції. Але конкретний набір цих норм змінюється залежно від країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 2

РІВНІ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ  
БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ В КРАЇНАХ ОЕСР

Конституційний рівень	Управлінський рівень	Спеціалізований рівень
Більшість конституцій  має положення щодо управління фінансовою діяльністю за трьома напрямами: 1) вимоги про те, щоб всі державні кошти проходили через спеціальні рахунки і витрачалися тільки на підставі повноважень, передбачених законом; 2) визначення фінансових  відносин між загальнодержавним рівнем управління і субнаціональними рівнями; 3) положення, пов’язані  з відповідними повноваженнями  законодавчої та виконавчої гілок  влади стосовно державних фінансів	1) Закон про управління  бюджетно-фінансовою діяльністю, що може набути форми окремого закону (наприклад, Закон про державний бюджет, аудит) або кількох загальних законів, що охоплюють певні напрями 2) Закон про річний бюджет ухвалюється на підставі конституції або закону про управління бюджетно-фінансовою діяльністю з метою отримання санкції на витрачання державних коштів для виконання програм уряду, так званих щорічних асигнувань	1) Спеціальні  закони, що забезпечують спеціальні, або постійні, асигнування для задоволення різних потреб, тобто закони, що санкціонують виплати по лінії соціального забезпечення, державні позики, обслуговування боргу 2) Для бюджетів багатьох  країн ОЕСР притаманна також  висока частка (до 70—80 %) щорічних витрат, санкціонованих на підставі інших, відмінних від закону про бюджет на поточний рік, законодавчих актів

 

У практиці ринкових країн  застосовуються різні підходи щодо використання регулюючої ролі бюджетного законодавства.

 

 

Рис. 2. Основні підходи  до використання регулюючої  
ролі бюджетного законодавства

Особливої уваги заслуговує проблема безпосередньої реалізації бюджетно-податкової політики в розвинутих ринкових країнах, в межах якої необхідно виокремити декілька питань:

• бюджетно-податкова політика у 2-й половині ХХ століття: етапи та особливості;
• сучасна бюджетно-податкова політика європейських країн: загальні риси та специфіка;
• сучасна бюджетно-податкова політика США;
• сучасна бюджетно-податкова політика Японії;
• сучасна бюджетно-податкова політика в трансформаційній економіці постсоціалістичних країн.

За останні півстоліття розвинуті ринкові країни пережили два переломних періоди, в процесі яких істотно змінились модель господарювання, характер економічної політики, масштаби та методи державного втручання в економіку. Насамперед йдеться про повоєнний період (1946—1950 рр.), коли відбувся широкомасштабний перехід до мирної економіки. Саме в цей період сформувалась змішана система господарювання з великим сектором державних фінансів, які відігравали головну роль у кон’юнктурній, структурній і соціальній політиці, що будувалась на кейнсіанських рецептах. Бюджетно-податкова політика, що реалізувалась у цей період, характеризувалась активним субсидіюванням розвитку національних економік, оскільки вже у перші післявоєнні роки уряди цих держав володіли неабиякими фінансовими ресурсами завдяки перерозподільній системі, що була створена в той період. Значна частка цих ресурсів була використана для субсидіювання пріоритетних галузей господарства (паливної, енергетики, суднобудування, металургії), а також спрямована в інфраструктуру — житлове і дорожне будівництво, комунальне господарство. Держава фінансувала в цей період від 30 до 40 % валових інвестицій.

Значні бюджетні витрати вимагали відповідних податкових надходжень. Доходи були ще низькими, а  від дефіцитного фінансування, що породжує інфляцію, уряди, як правило, утримались. Тому податкова політика була жорстка, відрізнялась широким діапазоном прогресивності прибуткового податку. Крім того, при високому рівні податку на прибуток існували різні стимулюючі пільги, що сприяли накопиченню капіталу в пріоритетних галузях. Таким чином, цей період є періодом бюджетної активності держав.

Наступний 20-річний етап — до початку 70-х років — для  індустріально розвинутих країн  став періодом економічного зростання. Бюджетно-податкова політика держави була підпорядкована головній меті — створити «трансфертну державу», державу добробуту з високим рівнем соціальних витрат. Доходи та витрати держави широко використовувались для проведення кейнсіанського антикризового регулювання.

Подальший переломний період — друга половина 70-х років, що характеризується нафтовою кризою та виникненням стагфляції. Ця ситуація спричинила кризу попередньої моделі розвитку, банкрутство кейнсіанських методів управління економікою. Змінились цільова спрямованість і методи макроекономічної політики, в тому числі бюджетно-податкового регулювання. Крім того, неможливо вже було не враховувати постійно зростаючу інтернаціоналізацію економіки, підсилення взаємовпливу та взаємозалежності країн у рамках світового господарства. Бюджетно-податкова політика на цьому етапі із знаряддя стабілізації та економічного зростання перетворилась на джерело гальмування,  головний фактор інфляції. «Трансфертна держава» вийшла за оптимальні межі: 1) державні бюджети були гігантськими;                   2) перерозподіл національного продукту на користь держави досягав великих розмірів: питома вага державних витрат у ВВП в Японії становила 27 %, ФРН — 49, Франції — 43, Великобританії — 47, США — 35 %; 3) при цьому понад 50 % державних витрат складали допомоги та субсидії, пов’язані із соціальним страхуванням і забезпеченням; 4) високі податки не вирішували проблеми, тому з’явились та стали зростати бюджетні дефіцити, які набули стійкого структурного характеру. Тож, виникла необхідність у радикальних змінах у бюджетно-податковій політиці.

Бюджетно-податкова політика у 70—80-ті роки у розвинутих ринкових країнах здійснювалась у рамках нового курсу економічної політики взагалі, що змінився в зв’язку з переходом влади від сил реформістських, що застосовували принципи кейнсіанства, до консервативних, монетаристів, пріоритетами яких були грошово-кредитне регулювання та зміцнення ринкових засад. Кожна держава у цей період мала національні особливості проведення економічної політики, в тому числі її складової — бюджетно-податкової. Узагальнюючи викладене, можна дійти висновків, що нові орієнтири бюджетно-податкового регулювання принесли свої результати. У 80-ті роки темпи зростання витрат уповільнились. Питома вага державних витрат у ВВП дещо стабілізувалась. Відбулось також скорочення бюджетних дефіцитів, а головне — зміна джерел їх фінансування завдяки монетарним заходам, отже, істотно скоротились темпи інфляції. Крім того, скорочення податкового тиску стимулювало інвестування. Були створені умови для розвитку дрібного і середнього підприємництва. За рахунок приватизації скоротився державний сектор економіки країн і створились можливості структурної перебудови та стимулювання НТП. Такі зміни відбулися на базі нової моделі змішаної економіки, в якій було покладено край екстенсивному розширенню державного втручання, тобто бюджетно-податкова політика використовувалась у поєднанні з монетарними засобами регулювання.