Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

 

  

  Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи. Кредитором юридичної особи вважається особа, що має право вимоги до неї. За умови належного ведення бухгалтерського обліку усі кредитори відомі. Тому їх виявлення здійснюється шляхом інвентаризації заборгованості. Письмове повідомлення про припинення надсилається кожному такому кредитору незалежно від суми боргу. Виявлення інших кредиторів, які можуть мати вимоги до юридичної особи, здійснюється шляхом публікації повідомлення про припинення юридичної особи.

  Комісія діє за рахунок коштів юридичної  особи, що припиняється, якщо інші джерела фінансування не передбачені у рішенні про припинення.

  Припинення  юридичної особи може вплинути на виконання її зобов'язань перед кредиторами. Гарантією дотримання їх прав є можливість вимагати припинення зобов'язання або його дострокового виконання — на вибір кредитора. Така вимога повинна бути заявлена комісії з припинення упродовж строку для пред'явлення вимог кредиторів.

  Після закінчення строку для пред'явлення  вимог кредиторами (не менше двох місяців) та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу).

  Передавальний акт та розподільчий баланс мають містити такі положення:

1. перелік усіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється;
2. найменування всіх її кредиторів та боржників;
3. зобов'язання, які оспорюються сторонами.

  У разі злиття чи приєднання передавальний  акт повинен містити відомості про майно, права та обов'язки кожної юридичної особи, що припиняється, а також вартість майна, прав і обов'язків юридичної особи — правонаступника. На основі передавального акту складається баланс правонаступника. Показники цього балансу визначаються шляхом сумування однорідних статей балансу припинених юридичних осіб.

  Передавальний акт підписується головою комісії  з припинення юридичної особи і керівником виконавчого органу юридичної особи — правонаступника.

  Розподільчий  баланс повинен містити відомості про розподіл майна, прав і обов'язків (статей балансу) між правонаступниками у вартісному вигляді (по сумі). На основі розподільчого

 

  

балансу складається акт про розподіл окремих статей балансу між правонаступниками, в якому наводяться дані про конкретне майно, що передається кожному правонаступнику, найменування кредиторів та боржників, підстави виникнення зобов'язань.

  Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення. Рішення приймається в загальному порядку. Передавальний акт у разі злиття або приєднання затверджується учасниками (загальними зборами учасників) усіх юридичних осіб, що беруть участь у припиненні (як тими, що припиняються, так і тими, які стають правонаступниками). Для розгляду питання про затвердження передавального акта можуть проводитися спільні засідання загальних зборів учасників.

  Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи, що припиняється, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи — правонаступника.

  Порушення встановленого порядку припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення є підставою для відмови у внесенні до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб — правонаступників.

  Якщо  порушення порядку припинення юридичної особи виявлені після внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення, відповідальність за ці порушення може бути покладена на членів комісії з припинення. Порушення порядку припинення юридичної особи може бути підставою для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи — правонаступника внаслідок визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути (ч. 2 ст. 38 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців").

  Якщо  правонаступниками юридичної особи  є кілька юридичних осіб (тобто у разі поділу) і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи — правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася. Ця норма застосовується лише у разі невизначеності щодо суб'єкта, до якого перейшло певне зобов'язання.

  Відповідно  до ст. 37 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" для проведення

 

  

державної реєстрації припинення юридичної особи  в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення голова комісії з припинення або уповноважена ним особа після закінчення процедури припинення, яка передбачена законом, але не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, повинні подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:

• заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення;
• свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи;
• оригінал установчих документів;
• нотаріально посвідчену копію передавального акта, якщо припинення здійснюється в результаті злиття, приєднання або перетворення, або нотаріально посвідчену копію розподільчого балансу, якщо припинення здійснюється в результаті поділу;
• довідку архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню;
• документ про узгодження плану реорганізації з органом державної податкової служби;
• довідку відповідного органу державної податкової служби про зняття юридичної особи з обліку як платника податків;
• довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку;
• довідки відповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку.

  У випадках, що встановлені законом, додатково подається висновок аудитора щодо достовірності та повноти передавального акта або розподільчого балансу.

  У разі державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті перетворення документи, які передбачені  абзацами 6—10 цієї статті, державному реєстратору не подаються.

  Виділ. Відповідно до ст. 109 ЦК виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

  В ЦК 1963 р. виділ належав до способів реорганізації юридичної особи. У ЦК 2003 р. ця неточність усунута, оскільки виділ — це спосіб створення нової юридичної особи без припинення попередньої. На відміну від інших способів створення, внаслідок виділу нова юридична особа виникає з певним обсягом майна, прав та обов'язків. Обсяг майна юридичної особи, з якої відбувся виділ нової, відповідно зменшується,    „і;,

 

  

  Закон не містить вимог щодо пропорційності розподілу майна і зобов'язань. Тому можливим є такий розподіл, за яким ново-створеній юридичній особі передається цінне майно, а усі зобов'язання залишаються за попередником. Виділ дозволяє звільнити корпоративні активи від боргів та відвести їх від можливого звернення стягнення на них за зобов'язаннями юридичної особи. Оскільки виділ порушує інтереси кредиторів, вони вправі вимагати дострокового виконання або припинення зобов'язань.

  Виділ подібний до припинення юридичної особи, оскільки у цьому разі також відбувається перехід частини прав та обов'язків однієї юридичної особи до іншої — правонаступника. Тому до виділу за аналогією закону застосовується більшість положень про припинення юридичної особи.

  Близьким  до виділу є створення залежних (дочірніх) товариств.

  Підстави  ліквідації юридичної  особи. Відповідно до ст. 110 ЦК підставою для ліквідації юридичної особи може бути:

1. рішення учасників або органу управління юридичної особи (добровільна ліквідація);
2. рішення суду (примусова ліквідація).

  Рішення про добровільну ліквідацію може бути прийнято у будь-який час і з будь-яких мотивів, у тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

  Настання  обставин, які в установчих документах передбачені як підстави для ліквідації, само по собі не призводить до ліквідації, а є лише приводом для розгляду питання про ліквідацію загальними зборами учасників або іншим уповноваженим органом юридичної особи.

  Примусова ліквідація здійснюється за рішенням суду з підстав, передбачених законом. Підставами примусової ліквідації є:

• визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути;
• оголошення юридичної особи банкрутом;
• провадження юридичною особою діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

 
  

• невідповідність мінімального розміру статутного фонду  юридичної особи вимогам закону;
• неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;
 

  • наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням (ч. 2 ст. 38 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців").

  У літературі висловлювалася думка, що необхідно передбачити спрощений порядок ліквідації юридичних осіб, які явно припинили свою діяльність або взагалі не розпочали свою фінансово-господарську діяльність. Нині усі справи про припинення юридичної особи розглядаються судом у позовному провадженні. Позовне провадження передбачає наявність спору. Однак часто буває, що спір щодо ліквідації відсутній, ліквідовувана юридична особа не оспорює відповідну вимогу податкового органу. У зв'язку із цим видається правильним, щоб матеріальні норми, що регламентують припинення юридичних осіб, надавали право податковим (або іншим) органам самостійно приймати рішення про їх ліквідацію (за наявності передбачених законом підстав) та здійснення процедури ліквідації, а право на звернення до суду виникало б лише за наявності спору щодо такого рішення¹. Вважаю, що така думка є правильною.

  Відповідно  до ст. 16 Закону "Про свободу совісті  та релігійні організації" у судовому порядку діяльність релігійної організації припиняється лише у випадках:

1. вчинення релігійною організацією дій, недопустимість яких передбачена законом (ст.ст. З, 5 і 17 Закону);
2. поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров'я, свободу і гідність особи;
3. систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);
4. спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій.

  Суд розглядає справу про припинення діяльності релігійної організації  у порядку позовного провадження, передбаченому ЦПК, за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора.

  Відповідно  до ст. 21 Закону "Про політичні  партії в Україні" політична партія може бути за поданням Міністерства юстиції  України чи Генерального прокурора України заборонена в су-