Бойові дії на території України у першій світовій війні

/55ІУ 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, М 4

53В. М. Волковинський

тенанта Л. Зіґера, але  й вона не змогла нічого зробити. 11 липня  росіяни прорвали оборону ворога й увійшли в Калуш. Вони вчинили справжній погром у місті, що засвідчило повний моральний розклад військ і небачене падіння дисципліни. Командарм Л.Корнілов, палкий прихильник суворої дисципліни у військах, був вражений таким станом справ. У 1917 р. розпропаговані революційними радами російські солдати займалися на західноукраїнських землях мародерством та вбивствами мирних мешканців, які пробували стати їм на перешкоді, що не йшло ні в яке порівняння з аналогічними акціями 1914-1916 рр. Окрім того, масовим стало дезертирство. Корнілов наказав ловити солдатів - дезертирів та мародерів - які втрачали людську подобу, і вішати на перехрестях доріг зі спеціальними пояснюючими табличками, за що їх страчено. "Смертна кара, -заявив він, - врятує багато невинних життів ціною загибелі небагатьох зрадників, запроданців та боягузів"²⁹.

Дії Л. Корнілова підтримав  комісар Південно-Західного фронту, уродженець Харкова, відомий на початку XX ст. терорист Б. Савинков, а також верховний головнокомандуючий О.О. Брусилов. Невдовзі Тимчасовий уряд на чолі з О. Керенським відновив смертну кару на фронті. 11-та і 7-ма російські армії взагалі припинили війну. Перша тому, що зазнавала серйозних втрат у кожному бою, а другу через відкриту непокору командуванню важко було назвати військовим формуванням. Головнокомандуючий Швденно-Західним фронтом О.Є. Гутор вирішив воювати силами 8-ї армії, яку він посилив 2-м АК, і наказав Л. Корнілову повернути війська на Рогатин і завдати удару по Південній армії з тилу. Але цей наказ був нереальним. Біля Калуша розмістилися значні сили німців на чолі з генералом піхоти К. Літцманом. У ніч на 16 липня росіяни залишили Калуш. Російські солдати, користуючись демократичними засадами, почали все рідше виходити на бойові позиції. Незважаючи на це, німецьке командування, щоб попередити новий наступ росіян, перекинуло свіжі сили із Західного фронту під Золочів, а в районі Звижин - Конюхи створило ударне угруповання чисельністю понад 100 тис. солдатів. І хоча за особовим складом 11-та російська армія переважала німців, ті створили на невеликій ділянці фронту, де мав відбутися наступ, перевагу в 2,5 раза в живій силі та у 14 разів в артилерії.

Будучи стовідсотково  переконаним в успішному проведенні контрудару, на бойові позиції прибув кайзер Вільгельм II. 6 липня німецькі війська завдали контрудару по арміях Південно-Західного фронту. Росіяни відступали, не чинячи опору, а частіше масово покидали свої позиції і йшли в тил. Ставка категорично заборонила відступ 7-й армії, якій загрожувало оточення, оскільки 21 липня німецькі війська підійшли до Тернополя. 23 липня командуючого Південно-Західним фронтом О.Є. Гутора змінив Л.Г. Корнілов. Одночасно відбулася перестановка командармів. 11-у очолив командувач Особливою армією І.Г. Ерделі, а останню - П.С. Балуєв, замість Л. Корнілова командармом 8-ї став генерал-лейтенант В.А. Черемісов, корпус якого зайняв під час наступу Галич і Калуш. Після заміни командування фактично усього Південно-Західного фронту, 23 липня відступ росіян припинився приблизно на лінії Броди-Зба-раж-Гржимайлів-Кімполунг.

Новопризначений командуючий  фронтом Л. Корнілов великі надії  покладав на оборону по р. Серет біля Тернополя та Теребовлі. 23 липня він спробував навести лад у військах і заборонив проведення будь-яких мітингів у районах бойових дій, а в разі їх проведення - застосовувати проти зрадників кулеметний і навіть артилерійський вогонь. Усю відповідальність за ці акції Л. Корнілов брав на себе, а командирів і начальників, які не боролися проти мітингів і самочинного відступу російських солдатів, наказав віддавати під суд.

24 липня Л. Корнілов  запланував контрнаступ, але німецькі  війська форсували р. Серет, і росіяни без бою залишили Тернопіль. Наступного дня була припинена й оборона Теребовлі. Стало очевидним, що ідея О.О. Брусилова про

54

ШІУ 0130-5247 Укр. іст. журн., 2004, № 4

Бойові дії  на українських землях

Генеральний наступ, центром якого мали стати західноукраїнські землі, виявилася нереальною. Л.Г. Корнілов звернувся у ставку верховного головнокомандуючого з вимогою припинити наступ російських військ на усіх фронтах і навести у них насамперед сувору дисципліну та не залучати військових у політичну боротьбу.

Спираючись на це прохання командуючого ударним фронтом у  кампанії 1917 р., О. Керенський 25 липня  дав розпорядження зупинити просування російських військ (найбільш успішним воно було на Румунському фронті). 31 липня армії Південно-Західного фронту відступили за р. Збруч, а південніше р. Дністра - до р. Прут і Серет, тобто до колишнього державного кордону. Німецькі й австро-угорські частини також зупинились, оскільки були настільки ослабленими і знекровленими, що наступати далі і досягти якихось серйозних результатів уже не могли.

Наступ російської армії  влітку 1917 р. був фактично останньою  бойовою операцією на українських  землях у роки Першої світової війни. Жовтневий переворот у Петрограді, початок Української революції й утворення 20 листопада 1917 р. Української Народної Республіки призвели до припинення бойових дій на території, яку населяли етнічні українці. У роки Першої світової війни українці, перебуваючи в арміях Австро-Угорської та Російської імперій (відповідно 250 тис. і 3,5 млн, за іншими даними - 300 тис. і 4,5 млн осіб)³⁰, боролися за чужі їм інтереси, виступали проти кривавої війни і були зацікавлені в її найшвидшому припиненні.

Уряд УНР - Генеральний Секретаріат  Центральної Ради - 23 листопада

1917  р. ухвалив рішення про об'єднання Південно-Західного і Румунського фронтів в Український³¹. Його командуючим став російський генерал від інфантерії Д.Г. Щербачов. Він зробив спробу створити 6 корпусів за національною ознакою (2 - українських, 2 - польських, російський та мусульманський). Після жовтневого перевороту Генерал вів активну антибільшовицьку політику у військах - розігнав самочинний військово-революційний комітет, за що більшовик Корнєв намагався здійснити на нього замах. 26 листопада 1917 р. у Фокшанах Щербачов уклав сепаратне перемир'я з Четверним блоком і припинив бойові дії. 26 січня 1918 р., після проголошення незалежної УНР, Раднар-ком РРФСР оголосив командуючого Українським фронтом ворогом народу і поставив його поза законом. Одночасно російський генерал проводив зрадницьку політику щодо УНР: видав наказ про скасування на фронті українських військових рад і комісарів, усе військове спорядження та майно відмовився передавати Україні, оголосив його власністю Росії і залишив Румунії. У березні

1918 р. Центральна Рада звільнила його з посади командуючого. Українська Центральна Рада проводила політичну лінію на завершення

війни. Перший мирний сепаратний (Брестський) договір у війні 1914-1918 рр. уклала саме УНР 9 лютого 1918 р. з Німеччиною. Прагнучи захистити незалежність України від більшовицької Росії, Центральна Рада звернулася по допомогу до Німеччини й Австро-Угорщини, які ввели свої війська на українські землі колишньої Російської імперії. Таким чином, вони здійснили те, що не могли зробити впродовж усієї війни. Україна зобов'язалася постачати цим країнам продовольство та промислову сировину. Це фактично вивело її з участі у війні, хоча теоретично й поставило у ворожий до Антанти табір. Перша світова війна стала своєрідною прелюдією до кривавої братовбивчої громадянської війни 1918-1921 рр. в Україні.

¹ История Первой мировой войньї 1914-1918. - М., 1975. - В 2-х тт. - Т. і. - С. 223. ²Россия в мировой войне 1914-1918 года (в цифрах). — М., 1925. — С. 49. ³Цит. за: Історія українського війська. - Львів, 1996. — С. 12.

^Залесский К.А. Первая мировая война. Биографичєский знциклопедический словарь. - М„ 2000. - С. 483-529.

/5І'ІУ 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 4

55