Бойові дії на території України у першій світовій війні

20 серпня 1-ша австрійська армія  розпочала наступ на позиції  4-ї російської армії у районі  м. Красника. Це був жорсткий  зустрічний бій, що тривав 23-24 серпня, в якому росіяни відступили  майже до Любліна. Щоб уникнути  оточення 4-ї армії, російське командування перекинуло на правий фланг значні додаткові військові сили під командуванням Генерала П.О. Лечицького, з яких у серпні 1914 р. була сформована 9-та російська армія. Командуючого 4-ю армією Генерала Зальца замінили Генералом О.Є. Евертом. Одночасно з цим 4-та авст-ро-угорська армія завдала удару по 5-й російській армії під Комаровим (Тома-шевська битва), яка змушена була також відступати до Любліна, Холма та Во-лодимира-Волинського і зазнала значних втрат. Проте успішні дії російських 3-ї та 8-ї армій у Галичині змусили австро-угорців зупинити переможний наступ і навіть перекинути свою 4-ту армію на допомогу 2-й і 3-й арміям. На південному фланзі російського Південно-Західного фронту війська 3-ї та 8-ї армій у боях на р. Гнила Липа (ліва притока Дністра), що тривали з 26 по ЗО серпня, потіснили війська 3-ї і частково 2-ї австрійських армій у напрямку до Львова. Одночасно з цією битвою почався зустрічний бій військ 3-ї російської та австро-угорської армій на р. Золота Липа. Разом з армією Рузського бойові дії вели й війська Брусилова. У Галичині росіяни мали значну перевагу в живій силі над австро-угорцями, які зосередили свої війська на Люблінсько-Холмській ділянці фронту. На Золотій Липі дванадцятьом піхотним дивізіям 3-ї російської армії протистояли вісім австро-угорських, а проти десяти дивізій армії Брусилова діяло три австрійські. 27 серпня австро-угорські війська перейшли до оборони, а наступного дня почали відступати. У результаті цих боїв виникла загроза оточення російськими військами австро-угорських, і вони почали

поспішний відхід.

Паралельно з наступом російських військ на територію Галичини на кордоні з Буковиною, починаючи з 6 серпня, зав'язалися бої місцевого значення російської та австрійської прикордонної охорони. Це був другорядний театр воєнних дій. Підступи до Чернівців захищала 43-тя австрійська стрілецька дивізія (командувач - фельдмаршал фон Георгенег). 23 серпня в районі с. Рідківці відбулася перша на території Буковини битва між австро-угорськи-ми і російськими військами (Дністровський загін). Останні зазнали невдачі і на деякий час залишили край у спокої. Проте стрімкий наступ 3-ї та 8-ї російських армій у Галичині змусив австрійців у ніч з ЗО на 31 серпня залишити Буковину, висадивши при цьому в повітря 2 металеві і дерев'яний мости через р. Прут. Незважаючи на епізодичні місцеві бої, яких упродовж серпня 1914 р. відбулося майже 80, 2 вересня о 18 годині Чернівці були без бою взяті росіянами. Бургомістр С. Вайсельберґ здійснив акт передачі Чернівців російському командуванню. Тоді ж Генерал-лейтенант Т. Арутюнов на сходах перед магістратом оголосив Чернівці назавжди російським містом і водночас наклав на міщан контрибуцію як відплату за аналогічні дії австро-угорських військ під час зай-

42

ИХіУ 0/50-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 4

оиииьг игг  на українських землях

няття ними півмісяця  тому Кам'янця-Подільського. Сума контрибуції  спочатку становила 600 тис. руб., але згодом, завдяки зусиллям митрополита В. фон Ренти, росіяни зменшили її до 300 тис. руб. Врешті-решт вони відмовилися прийняти її, тобто зробили так, як і австрійці в Кам'янці-Подільському ^и. Незважаючи на такий гуманний акт з боку командування, з 2 по 8 вересня на околицях Чернівців відбувалися масові пограбування російськими нижчими чинами, особливо козаками, місцевого населення. На Буковині під командуванням підполковника місцевої жандармерії Є. Фішера розпочалася своєрідна партизанська боротьба.

Російське командування, незважаючи на успіхи своїх військ, мало досить невиразне уявлення про сили і плани противника, не могло збагнути зміну його стратегічних і тактичних задумів. Так, м. Львів росіяни вважали справжньою фортецею з великим гарнізоном, а тому планували штурмувати його силами військ двох своїх армій - 3-ї та 8-ї. Проте на той час львівська фортеця була фактично ліквідована, з усіх її фортів знято гармати, тому австрійське командування вирішило відвести без бою свої війська на захід від Львова.

І австрійці, і росіяни  активно використовували для  розвідки кавалерійські роз'їзди та нову на той час техніку - літаки. На початку війни на Південно-Західному фронті було 60 літаків. 2 вересня авіарозвідка доповіла командуванню 8-ї армії, що колони австро-угорських військ прямують до львівського вокзалу, звідки один за одним відходять на захід військові ешелони. Невдовзі аналогічну інформацію було отримано й від кавалерійської розвідки та мешканців Львова, які залишали місто разом з австро-угорськими військами.

Попри очевидні факти, командарми М. Рузський та О. Брусилов не наважувалися ввести свої війська у Львів. Лише командуючий 9-м армійським корпусом 3-ї російської армії Генерал-лейтенант Д.Г. Щербачов (майбутній реальний командувач Румунським фронтом) запропонував невеликими загонами входити у місто і таким чином переконатись у достовірності інформації, що ворог залишив Львів без бою. З вересня війська 3-ї російської армії взяли Львів, а 8-ї - Галич. Микола II сприйняв цю звістку як величезний успіх російської армії і записав у своєму щоденнику: "Вдень отримав радісну звістку про взяття Львова й Галича! Слава Богу! Безмежно щасливий цією перемогою і радію перемозі нашої дорогої армії"¹².

Австро-угорське командування на початку вересня 1914 р. здійснило  перегрупування своїх сил, які відійшли від Львова лише на ЗО км і зайняли оборону на р. Верщиці поблизу м. Городка. У район Львова було перекинуто 4-ту і зміцнено 2-гу та 3-тю армії. З 5 по 12 вересня відбулася Городоцька битва. У боях з австрійцями особливо відзначилися 48-ма піхотна дивізія під командуванням Л.Г.Корнілова, 4-та залізна стрілецька дивізія на чолі з А.І. Денікіним та 12-та кавалерійська, командиром якої був О.М.Каледін. Австрійці зробили спробу розбити 3-тю й 8-му російські армії. Вони досягли деяких успіхів, але три російські армії (9-та, 5-та і 4-та), які діяли на правому крилі фронту, перейшли у контрнаступ. 5-та армія, що просувалась у напрямку Рави-Руської, могла вийти у тил 4-й австрійській армії. Австро-угорське командування припинило бойові дії і почало відводити свої війська за р. Сан, а на початку вересня - до р. Дунаєць. 17 вересня 3-тя російська армія оточила австрійську фортецю Перемишль з гарнізоном близько 130 тис. солдатів та офіцерів, але через нестачу снарядів штурмувати її росіяни не наважилися.

На 13 вересня російські  війська вийшли на рубіж р. Віслока за 80 км від Кракова, а 5-та кавалерійська дивізія під командуванням майбутнього гетьмана Української Держави П.П. Скоропадського взяла м. Сандомир. 25 вересня авангард російських військ прорвався через Ужоцький перевал у Карпатах і вийшов на територію Угорщини, де й був зупинений австро-угорськими військами. Карпатський хребет мав форму вигнутої у бік Росії підкови довжи-

В. М. Волкоеинський

ною 400 км і глибиною 100 км. У горах, висота яких сягала від 1000 до 3000 м, було 9 перевалів. Через них і можна було проникнути на Угорську рівнину. У 20-х числах листопада російські війська перейшли кілька гірських хребтів і викликали паніку в австро-угорців. Однак героїчний опір, насамперед угорських частин, змусив росіян з великими труднощами 28 листопада відступити у рівнинні райони Східної Галичини.

Населення останньої  сприймало прихід російських військ так, як в усі часи й у всіх країнах  зустрічали люди прихід окупантів. При  тій техніці, яка була на озброєнні  в усіх європейських державах, під  час бойових дій гинуло мирне населення, зазнавали руйнування міста та села, що знаходились у фронтовій смузі. Так, під час наступу військ 8-ї армії у серпні 1914 р. повністю згоріло м. Гусятин, а на Буковині - Дитинець. Початок війни припав на період жнив і урожай ніхто не збирав, у той же час горіли поля - і це було справжнім лихом для

галицьких селян.

Росія вважала, що прийшла  в Галичину і на Буковину назавжди і вирішила відразу ж перетворити  їх на одну зі своїх Губерній. 21 серпня було створено ґене-рал-ґубернаторство Галичини на чолі з генерал-лейтенантом Г.О. Бобринським, яке перебувало спочатку в Бродах, а потім переїхало до Львова. Знаючи про існування тут самостійницьких українських організацій, створення національних формувань українців і про їх участь у бойових діях у складі австро-угорської армії, царська окупаційна адміністрація розпочала боротьбу з прогресивним українством. ЗО серпня 1914 р. було видано наказ про арешт видатного українського історика М.С. Грушевського, якого війна застала у Галичині. Вченому вд&дося перебратися до Києва, де у грудні 1914 р. його було заарештовано ніби за допомогу в організації Легіону січових стрільців у Галичині, які воювали на боці Австро-Угорщини, а також за звинуваченням у шпигунстві на користь імперії Габ-

сбургів¹³.+

На початку XX ст., як і раніше, належність до якоїсь нації визначалася насамперед тим, яку віру сповідують люди. На західноукраїнських землях домінувала греко-католицька віра, тому всі українці, які її сповідували, були ворогами в очах російських солдатів і офіцерів - переважно православних. Але таку політику відкрито проголошувала й російська окупаційна адміністрація. "У східній Європі є тільки три релігії: православна, католицька й жидівська. Уніати ж - зрадники православ'я, ренегати і єретики, їх силою треба вернути на праведний шлях...", - так констатував тимчасовий правитель на окупованих російською армією землях Галичини Г.О. Бобринський ^и.

У зв'язку з цим масового характеру набуло переслідування уніатів  у краї. Лише через київські в'язниці пройшло 12 тис. галичан, депортованих углиб Росії. Особливих переслідувань зазнало греко-католицьке духівництво. 18 вересня 1914 р. було заарештовано й вивезено спочатку до Києва, а потім у Росію, митрополита А. Шептицького. Незважаючи на те, що цією акцією займалася жандармерія, до арешту глави Української греко-католицької церкви доклав руку й командуючий 8-ю армією О. Брусилов¹⁵.

Тоді, коли російські  війська успішно громили ворога в Галичині, на лівому фланзі Півдеяно-Західного  фронту, у Буковині, австро-угорські війська завдали їм нищівної поразки. 20 жовтня 1914 р. війська двоєдиної імперії під командуванням генерала кавалерії фон Гіфланцера-Балтіна та полковника Фішера форсували р. Сірет і визволили Чернівці. Це виявилося цілковитою несподіванкою для всіх, насамперед для російського командування та цісаря Франца Йо-сифа. Командарм О. Брусилов перекинув у Буковину додаткові сили і наказав генерал-лейтенанту Т. Арутюнову будь-якою ціною розгромити австро-угорців і повернути Чернівці назад, Майже місяць тривали запеклі бої на території Буковини, але переважаючі сили росіян досягли успіхів у боях у басейнах річок Черемош, Прут, Сірет і 27 листопада 1914 р. о 14 год. ЗО хв. вдруге вступили в Чернівці.

44

/55ЛГ 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, №4

Бойові дії на українських землях

На рубежі 1914-1915 рр. на Південно-Західному фронті наступило  затишшя. Щоправда, восени першого року Великої війни на боці Німеччини та Австро-Угорщини виступила Туреччина. Сухопутні бої з її армією велися на Кавказі, але через Дарданелли у Чорне море вона пропустила своїх союзників -німців, які ввели крейсери "Ґебен" і "Бреслау". 30 жовтня ці бойові кораблі відкрили вогонь по Севастополю, Одесі та Феодосії. Над Україною нависла не ■ безпека ще й з боку Чорного моря. Його узбережжя аж до румунського кордону охороняла створена з військ Одеського військового округу 7-ма армія (командуючий - Генерал від артилерії В.М. Нікітін).

Австро-німецьке командування готувалося завдати удару по російських військах, які захопили Східну Галичину, з району Карпат. Для цього у січні 1915 р. було створено Південну армію з трьох німецьких і п'яти австрійських дивізій під командуванням німецького генерала О. фон Лінзінгена. Першочерговим завданням цієї армії було витіснити росіян з Карпат і деблокувати оточений Перемишль, а потім наступати на Станіслав. Під Перемишлем стояла 11-та російська армія (командуючий - генерал від інфантерії А.М. Селіванов). Вона не мала важкої артилерії для зруйнування мурів фортеці та й сил, щоб взяти її штурмом. Тому росіяни викопали окопи навколо Перемишля і розпочали його блокаду.

О. Брусилов вирішив наступати широким  фронтом у Карпатах (від Дук-линського  перевалу до Білогруда), завдаючи основних ударів на Гуменне і Медзі-Лаборце. На правому фланзі 8-му армію прикривали війська 3-ої армії, яку у вересні очолив Генерал від інфантерії Р. Радко-Дмитрієв. На лівому допоміжний удар на Ужгород завдавав 7-й армійський корпус (далі - АК), а ще лівіше - кавалерійські з'єднання, що знаходилися за Дністром, мали через карпатські перевали наступати на Мукачеве і Хуст. Російських військ виявилося замало, щоб наступати на такому широкому фронті. Австро-угорські війська не змогли належним чином підготуватися до операції й 23 січня 1915 р. розпочали наступ. Головні австрійські та російські удари планувалися точно назустріч один одному. Для командування російської армії стало очевидним, що ворог наступає від Медзі-Лаборце через Карпати - на Санок і Перемишль. Гарнізон фортеці перебував у критичному стані. Комендант Генерал Кусманек передав по радіо своєму командуванню, що коли не прийде допомога, Перемишль капітулює¹?.

22-24 січня 1915 р. австро-німецькі  війська розпочали наступ, завдаючи  ударів з Ужгорода на Самбір  та з Мукачевого на Стрий.  Кінцевою метою цього наступу  був вихід на лінію Перемишль - Стрий, а потім просування військ у напрямку Львова. Командуючий Південно-Західним фронтом Іванов відразу ж запросив підмоги.

Російська армія 25 січня розпочала  силами 8-го АК (командуючий -генерал А.М. Драгомиров) наступ на лівому фланзі. Під натиском противника вона змушена була відступати до річок Дністер та Прут. Розпочалися жорстокі зустрічні бої. Під час проведення Карпатської операції ставка російської армії фактично не мала єдиного плану. Наступ Південно-Західного фронту здійснювався у трьох напрямках - на Берлін, у Карпати з проривом на територію Угорщини й у Буковину. Останній театр бойових дій, на думку самих австрійських військових, був більш оточений увагою уряду, ніж галицький. Російські загони у лютому 1915 р. під тиском австро-угорців відійшли на лівий берег Прута, а 17 лютого без опору в черговий раз здали столицю Буковини - Чернівці. 20 лютого австрійці взяли Станіслав. Командуючий Південно-Західним фронтом М. Іванов зрозумів, що такі методи ведення війни на буковинських землях не дають бажаних результатів, і 1 березня 1915 р. створив із передислокованих з Польщі військ 9-ту армію під командуванням Генерала від інфантерії П. Ле-чицького. Росіяни знову перехопили ініціативу і вже 4 березня повернули назад Станіслав та форсували Дністер у районі Заліщиків.

Незважаючи на спроби австро-німецьких  військ деблокувати Перемишль, який 6 місяців перебував в облозі російських військ, вони закінчувалися невдачами. Тоді комендант фортеці Кусманек вирішив 20 березня з Гарнізоном прориватися до своїх. Але російські війська оточили гарнізон щільним кільцем окопів і відкрили такий ураганний вогонь, що австро-угорці повернули назад. 22 березня гарнізон, який налічував 120 тис. осіб, капітулював. Для австрійців та німців це був сильний моральний удар, оскільки і Вільгельм, і Франц Йосиф вважали Перемишль кращою фортецею в Європі, а ерцгерцог Фердінанд любив говорити: "Мій Перемишль досить надійно захищає дорогу в Карпатські перевали" ¹⁷. У полон потрапило 9 Генералів, 2500 офіцерів. Це була остання перемога росіян у 1915 р. її святкували по всій Російській імперії.