Бойові дії на території України у першій світовій війні

ШІУ 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, М 4

49В. М. Волковинський

вдати Західний фронт. Брусилов вірив, що росіяни зможуть знову завоювати Галичину і дійти до Карпат. З цим були незгодні командарми О. Каледін та Д. Щербачов. Але О. Брусилов вирішував усе сам, не рахуючись навіть з думкою начштабу ставки М.В. Алексєєва. Для Брусилова розгром ворога і повернення завойованих у перші роки війни українських земель Галичини, Буковини та Волині було самоціллю, справою усього його життя.

Під безпосереднім командуванням  О.Брусилова з 4 червня по 20 вересня  на фронті від Луцька до Чернівців  росіяни почали масовий наступ. Слід зазначити, що австро-німецьке командування не дуже боялося наступу росіян в Україні. Наприкінці 19І5 - на початку 1916 рр. австро-німецькі війська спорудили в районі Галича-Бродів проти наступу 7-ї російської армії настільки сильні укріплення, що коли Вільгельм II побував у Південній німецькій армії, то був дуже вражений і запевнив, що таких укріплень він не бачив ніде, навіть на Заході. За 9 місяців на українських землях було споруджено оборону глибиною в 5 км, яка складалася з 2-3 ліній окопів, перед якими знаходилося 4-16 ліній колючого дроту, мінні поля та інші перепони.

Російські війська ретельно готувалися до штурму і прориву австро-німець-кої  оборони. У лавах Південно-Західного  фронту налічувалося 603 184 солдат, 62 826 кавалеристів, 223 тис. осіб, призваних із запасу і 115 тис. мобілізованих до війська, які не мали зброї²³.

Переважаючи ворога в  піхоті у 2-2,5 раза, артилерії у 1,5-1,7 раза, російські війська досить легко  прорвали на широкому фронті оборону  австро-угорських формувань. 7 червня 8-ма армія (командувач О. Каледін), досягши успіху в боях з 4-ою австрійською армією, взяла Луцьк; 18 червня-9-та армія (командувач П. Лечицький) - Чернівці, завдавши поразки частинам 7-ї австро-угорської армії. Наступ продовжувався безупинно і з неослабною силою. За весь час операції втрати австро-угорської армії сягли 1,5 млн осіб, російських військ -500 тис. осіб. 7-ма російська армія (командувач Д.Г. Щербачов) у двобої з німецькою Південною армією (під командуванням генерал-полковника Ф. Бот-мера) прорвала фронт у районі Язлівця. Бої 11-ї армії (командувач В.В. Саха-ров), що діяла на південь від 8-ї армії, завершилися проривом оборони супротивника у м. Соколова. Центральні держави змушені були перекинути на Східний фронт з Франції й Італії 34, переважно німецькі, дивізії.

Війська Брусилова зайняли  частину Південної Галичини, Буковину і знову підійшли до карпатських  перевалів. Однак їх не підтримали армії  інших фронтів, почалися перебої  з боєприпасами, до того ж вони наразилися на потужний опір перекинутих із Західного та Італійського фронтів підкріплень. Слід констатувати, що російські війська зразка 1916 р. суттєво відрізнялися від особового складу 1914 р. На початку війни кадрова, добре вишколена царська армія швидко завоювала Галичину та Буковину. Але за два роки росіяни зазнали значних втрат як командного, так і рядового складу. Офіцери і солдати 1916 р. були в основному цивільними людьми і воювали не на належному рівні, зазнавали великих втрат. 13 червня 1916 р. начальник генерального штабу Австро-Угорщини генерал-полковник Ф. Конрад фон Ґетцендорф закликав німців перекинути усі можливі війська для надання відсічі росіянам. Наступного дня частини 8-ї армії було відкинуто від річки Стохід. 18 червня начальник генштабу німецької армії телеграфував австрійському командуванню, що росіян можна вже зупинити наявними силами і небезпеку їх прориву не варто перебільшувати.

Основні сили німців та австро-угорців  під командуванням генерала Лінзінґена зосередилися навколо Ковеля, відкинувши до Луцька 8-му та 11-ту російські армії. О. Брусилов відкрито ігнорував розпорядження начштабу ставки М. Алексєєва, який наказав основним силам Південно-Західного фронту наступати не на Ковель, а на Раву-Руську і Львів. З липня 11-та російська армія прорвала бойові позиції 2-ї австро-угорської армії під Бродами і Берестечком. У

50

/55ІУ 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 4

Бойові дії  на українських землях

цих боях російські армії  застосовували шалений "артилерійський наступ", який саме тоді під такою  назвою увійшов у військову теорію та практику. На Луцькому напрямку, де наступала 8-ма армія, що становила третину всіх сил фронту, артпідготовка тривала 29 годин, 7-ма армія, щоб прорвати саме ті німецькі укріплення, які показували напередодні кайзеру, вела її 49 годин, 9-та і 11-та -по 8 годин. 7 червня 1916 р. Луцьк був узятий військами 8-ї армії. Австрійці відступили за р. Стир, а російські частини 28 липня захопили Броди. Цього ж дня Брусилов хотів розпочати новий наступ на Ковель. Саме тоді німецький Генерал-фельдмаршал П. фон Гінденбурґ став командуючим усіма збройними силами Центральних держав від Балтійського моря до Дністра, внаслідок чого йому були підпорядковані німецькі та австро-угорські армії, що воювали проти військ Південно-Західного фронту на українських землях. Нові бої під Ковелем призвели до виходу росіян у деяких місцях до р. Стохід, на берегах якої полягла практично вся імператорська Гвардія - 33 тис. осіб.

Найпомітніших успіхів  досягли війська Південно-Західного  фронту на своєму південному фланзі. 11-та армія пробилася до населеного пункту Зало-жице, 7-ма - оволоділа Монастиржиською і просувалась уздовж р. Дністер, 9-та - 29 липня взяла Надвірну, а потім - Станіслав. Стурбований ситуацією, що склалася, до Львова прибув генерал-фельдмаршал Гінденбурґ і розпочав наступ німецьких військ на 9-ту російську армію з метою захистити Карпати. Щоб швидко ліквідовувати несподівані прориви російських військ, на вузлових станціях у Східній Галичині було сформовано німецько-австро-уторські загони, які досить оперативно перекидалися залізницею у райони наступу російських частин і швидко ліквідовували загрозу їх прориву. Росіяни зазнавали великих втрат і не могли досягти якихось вагомих перемог. Під час Брусилівського прориву в російських військах були застосовані відомі ще зі стародавніх часів "загороджувальні загони", які відкривали вогонь по своїх частинах, що, у разі небезпеки, починали відступати. Командування Південно-Західного фронту відмовилося від взяття Ковеля. У середині вересня російські війська зупинилися на лінії Золочів-Галич-Станіслав-Ворохта. Війна знову стала окопною.

Брусилівський прорив, який зарубіжні військові історики вважають найбільш вдалою бойовою операцією  росіян за всю війну, істотно вплинув  на її хід. Німецьке командування змушене  було остаточно припинити наступ на Верден і перейти до позиційної війни. Італія була врятована від поразки, яка їй загрожувала від австрійців, а Румунія 27 серпня 1916 р. виступила на боці Антанти. Однак її армія (найгірша в Європі) досить швидко зазнала поразки. Не врятували румунів і безуспішні атаки на австро-німецькі війська армій Південно-Західного фронту О. Брусилова. У жовтні - листопаді 1916 р. збройні сили Центральних держав захопили всю Валахію і Добруджу, взяли Бухарест. Росія у грудні 1916 р. відкрила на базі щойно створеної Дунайської армії Румунський фронт для захисту своїх південних кордонів. До складу новоствореного фронту увійшли три російські армії - 6-та і 4-та зі складу Західного та 9-та з Південно-Західного фронтів. Командував Румунським фронтом спочатку В.В. Сахаров, а з квітня - Д.Г. Щербачов, хоча вони були помічниками головнокомандуючого, яким номінально вважався король Румунії Фердінанд І.

Російське командування не змогло використати Брусилівський  прорив для перелому ходу війни на користь Росії, що викликало велике невдоволення солдат і всього народу. Деякі іноземні історики вважають, що після цієї битви революція в Росії стала неминучою.

В Австро-Угорській, як і  в будь-якій іншій імперії, кожний народ мріяв про свою незалежність. Українці і поляки під час війни сподівалися на національно-територіальне розмежування Галичини - Східну для перших з центром у Львові та Західну з центром у Кракові для других. Франц Йосиф упродовж усіх десятиріч свого правління проводив досить прагматичну політику першочерго-

/55# 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 4

51В. М. Волкоеинський

вого задоволення польських  вимог в усіх випадках, коли вони перехрещувалися з українськими.

У 1916 р. Вільгельм II переконав Франца Йосифа у необхідності серйозних поступок польському національно-визвольному рухові. 5 листопада кайзер та імператор проголосили утворення Польської держави. Це означало, що рано чи пізно Східна Галичина повинна була опинитися у межах відродженої Польщі. Українські політичні діячі, як і увесь український народ в Австро-Угорщині, у черговий раз були зраджені²⁴. Після цього українці з меншим ентузіазмом захищали інтереси імперії Габсбурґів.

Марнославний генерал  О. Брусилов вважав наступ Південно-Західного  фронту великою військовою операцією, незважаючи на величезні втрати росіян, які сягли, за підрахунками сучасних російських істориків, 1,8 млн осіб ²⁵, та недо-сягнення переможного в кінцевому рахунку результату, що докорінно змінило би хід війни. 16 грудня 1916 р. на нараді у ставці О. Брусилов, підбиваючи підсумки кампанії поточного року, визнав за необхідне у 1917 р. знову зробити українські землі головною ареною бойових дій і саме тут завдати головного удару ворогові. Воюючи на посаді командуючого 8-ю армією, а потім і усім Південно-Західним фронтом, О. Брусилов став найпопулярнішим генералом у Російській армії. Він мріяв лише про грандіозні перемоги, тому взимку 1916 р. його штаб розпочав розробку нового плану наступу Південно-Західного фронту на західноукраїнських землях у 1917 р. Поки хворів начштабу ставки М. Алексєєв, а його посаду тимчасово обіймав генерал від кавалерії В.Й. Гурко, Брусилов задумав силами свого фронту зайняти Львів та Мармарош-Сігет і разом з військами Румунського фронту, розгромивши збройні сили Болгарії й Туреччини та звільнивши одночасно Румунію, вийти до Константинополя. Цей план був розкритикований і визнаний відверто авантюрним багатьма російськими генералами.

На початку 1917 р. у Російській імперії і зокрема в Україні  всі верстви населення були невдоволені війною. 15 березня 1917 р. Микола II зрікся престолу. Того ж дня у Петрограді до влади прийшов буржуазний Тимчасовий уряд.

Прогресивне українство підтримало проголошення демократії в  Російській імперії. 17 березня у  Києві було створено громадське об'єднання - Центральну Раду, яка відразу почала домагатись автономії України у складі демократичної Росії, створення в російській армії організацій солдатів-українців. Наприкінці квітня - на початку травня 1917 р. їх було створено 1337, найбільша кількість на Південно-Західному фронті - 685 та у Київському військовому окрузі - 291. Загалом же українці воювали на усіх фронтах і служили в усіх військових округах, а тому і створювали там свої організації²⁶. На засіданнях Центральної Ради були присутні міністр О. Керенський, генерал О. Брусилов та ін. Українські делегації, у свою чергу, не один раз бували в Петрограді, де зустрічалися з членами Тимчасового уряду. Однак дуже швидко з'ясувалося, що Центральна Рада глибоко помиляється у намірах російських демократів. Тимчасовий уряд продовжував війну практично з таким же успіхом, як і за царизму.

Після перемоги Лютневої революції 1917 р. у Росії армія  докорінно змінилася. Новий військовий міністр "октябрист" О.І. Гучков разом з іншими членами Тимчасового уряду проголосив лозунг, що збройні сили стануть могутніми завдяки їх демократизації та звільненню небажаних командирів різних ланок. До травня 1917 р. військову службу залишили 120 вищих посадових осіб, зокрема 75 начальників дивізій, 35 командирів корпусів,- 8 командармів, 5 начальників штабів фронтів та армій і т. д²⁷. Усе це призвело до того, що дисципліна у військах фактично зникла.

Німецьке й австро-угорське командування не вело бойових дій  проти росіян, щоб не перешкодити, як вони констатували, розвалові Росії. Австро-угорські парламентарі потрапили навіть у штаб 9-ї армії генерала П. Лечицько-го і запропонували росіянам мир без анексій та контрибуцій.

52

755ІУ 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, №4

Бойові дії  на українських землях

22 травня посаду верховного  головнокомандуючого обійняв О. Брусилов, який відкрито говорив про масштабний наступ російської армії проти австро-угорських військ на українських землях.

7-ма армія (командувач - генерал-лейтенант Л.М. Белькович)  мала просуватися з долини р. Гнила Липа у напрямку м. Бережани й охопити з двох боків війська 2-ї австро-угорської (командувач - генерал кавалерії Е. Бем-Ермолі) та Південної німецької (командувач - генерал-полковник Ф.. Ботмер) армій. 8-й армії (командувач - генерал О.М.Каледін, якого невдовзі замінив ЛХ.Корнілов) було поставлене завдання наступати вздовж Карпатського хребта на Калуш та Болехів і відтіснити 3-тю австро-угорську армію (командувач -генерал-полковник К. Терстянський фон Надас) за р. Стрий. Особливій армії (командувач - генерал від інфантерії П.С. Балуєв), яка з березня 1917 р. увійшла до складу Південно-Західного фронту і дислокувалася на Поліссі, конкретних бойових завдань не ставилося. Вона мала перешкоджати німецькій групі армій генерал-полковника О. фон Лінзінґена, коли та почне наступ на російські війська.

Наступ російських військ силами Південно-Західного фронту на українських територіях у 1916 і в 1917 рр. був дуже схожим і закінчився з одним і тим же результатом. Однаково у цих Грандіозних битвах поводилися німці й зв-сгро-уторці. Відомий англійський військовий історик Б. Ліддел-Гарт підкреслював, що операції на російському фронті в 1916-1917 рр. не заслуговують на особливу увагу, оскільки вони з боку Австрії та Німеччини по суті були оборонними, а з боку росіян мали характер прямих ударів²⁸.

Червневий наступ розпочався 29 червня 1917 р. артилерійським ударом Південно-Західного фронту по позиціях австро-угорських військ. Артилерійська підготовка тривала майже півтори доби, але запланованих результатів - знищення живої сили ворога - не дала. 1 липня 11-та і 7-ма армії розпочали наступ. Супротивник точно знав час наступу росіян і о 3 год. ЗО хв. відкрив артилерійський вогонь по частинах 11-ї російської армії на рубежі Коню-хи-Зборів. Перші атаки цієї армії зазнали невдачі, але опівдні артилерія 6 АК росіян відкрила вогонь по австро-угорських військах, який тривав безперестанно до 5 год. ранку. 9-й австро-угорський корпус зазнав ще й газової атаки. Після цього російські війська пішли в наступ і прорвали оборону ворога біля с. Конюхи. 7-ма російська армія успішно розпочала свій наступ, але вже наприкінці дня, зустрівши опір німецьких і турецьких військ, яких напередодні наступу росіян перекинули в Галичину, змушена була повернутися на свої початкові позиції. Наступного дня війська 7-ї армії прорвали оборону 19-ї австрійської дивізії південніше Зборова і здобули першу суттєву перемогу. У цій битві вперше взяла участь чехословацька стрілецька бригада, тому 2 липня до 1939 р. у Че-хословаччині відзначалось як день народження своєї армії. Чеський історик Ф. Штайдлер констатував, що у цей час чехословаки по обидва боки фронту виконували свій обов'язок. Хоча в ставку йшли переможні донесення, але російські 7-ма й 11-та армії призупинили наступ. Командуючого 7-ю армією Л.М. Бельковича за неспроможність стримати 19 червня контрудар австро-угорців і за відступ його військ було замінено на Генерал-лейтенанта В.І. Селіва-чова, і відправлено в резерв штабу Київського ВО.

Найбільшого успіху досягла 8-ма армія, яка 6 липня південніше Станіслава прорвала оборону супротивника. Використовуючи перевагу в живій силі й озброєнні, армія Л. Корнілова, незважаючи на відчайдушний опір німецьких та австро-угорських військ, 10 липня захопила Галич. Щоб зміцнити оборонні порядки 3-ї австро-угорської армії її командувач генерал-полковник К. фон Терстянський відвів війська за р. Лимницю. 10 липня новим командуючим 3-ю царською армією став Генерал-полковник К. Крітек. На перепоні 8-й російській армії була група німецьких військ під командуванням генерал-лей-