Бойові дії на території України у першій світовій війні

Частини 11-ї армії, що здійснювали  облогу, були розподілені між 8-ю  та 3-ю арміями. 25 березня російські  війська пішли у новий наступ на Карпати. Почалися кровопролитні  бої, які закінчилися безрезультатно. 11 квітня командуючий фронтом наказав 3-й та 8-й арміям перейти до оборони.

У Карпатській битві у боях проти  росіян брали участь українські добровольці, до яких австрійці спочатку ставилися скептично. Особливо ефективною була служба стеження УСС, яка входила до складу 130-ї австрійської бригади. Січові стрільці брали участь в Галичині та на Закарпатті, зокрема на горі Маківці неподалік від Славська (березень - травень 1915 р.). У березні 1915 р. австрійське командування підпорядкувало українських січових стрільців корпусові Генерала Гофмана, поділивши Легіон УСС на два самостійні курені під командуванням Г. Коссака і С. Горука (пізніше В. Дідушка). Російські війська .двічі спробували прорвати оборону стрільців на Маківці, але безрезультатно. Коли ж командування Південно-Західного фронту кинуло в наступ на УСС одну з кращих кавалерійських дивізій під командуванням генерала О. Каледіна, до захисту Маківки підключилися угорські й австрійські частини. Під час боїв, що розпочалися 29 квітня і тривали до 1 травня утримати гору вони не змогли. Бійці УСС тричі штурмували Маківку і врешті-решт на деякий час захопили її, втративши понад 120 вояків убитими та пораненими. 4 травня росіяни, розгромивши австрійців, повернули собі Маківку, але ця перемога не мала практично ніяких результатів. Відтоді австро-угорське командування визнало усе як реальну й серйозну військову силу. "Українці! - зазначалося у наказі командира 55-ї дивізії цісарської армії генерала Фляйшмана. - 3 великою гордістю можете дивитися на ваші геройські вчинки. Кожний мусить бути гордий за приналежність до вашого корпусу, який має право назвати себе вибраною частиною. Я певен, що в кожній небезпеці можна на вас числити. Щоб ці бажання сповнилися - тричі слава"¹⁸.

Карпатська операція вважалася однією з головних у 1915 р. для російського командування. 22-23 квітня Микола II відвідав Галичину, побував у Львові, Перемишлі, Бродах, Кам'янці-Подільському, а також Самборі, де знаходився штаб 8-ї армії генерала О. Брусилова. Крім Галичини, цар побував у багатьох містах російської України, яка була фактично тилом Південно-Західного фронту. Він відвідав Київ, Полтаву, Севастополь, Катеринослав, Миколаїв, Одесу.

Російські війська, хоча й досягли  спочатку деяких успіхів, загалом у Карпатській операції втратили 1 млн, австро-німецькі війська - 800 тис. чол. Війська Південно-Західного фронту не виконали поставленого завдання через невміння на належному рівні воювати в зимових умовах у гірській місцевості. До того ж, вони не були забезпечені необхідною кількістю артилерії, боєприпасів і т. ін. З 16 російських корпусів у горах зав'язли 13, і 15 квітня М. Іванов наказав припинити наступ. Карпатська операція 1915 р. відволікла значні військові сили Австро-Угорщини та Німеччини і дала змогу Англії й Франції активізувати свої військові дії на Балканах та в інших районах бойових дій.

У той час, коли командуючий Південно-Західним фронтом М. Іванов кидав

46

І55И 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 4

Бойові дії на українських  землях

до підніжжя Карпат усі наявні сили, німецько-австрійське верховне командування готувало удар у Галичині. Для його проведення з найбільш боєздатних військ, які брали участь у боях у Франції, було сформовано 11-ту німецьку армію. її передислокували спочатку на північ Німеччини, а потім - у Галичину. Командував нею генерал-полковник А. фон Макензен. Пліч-о-пліч з німецькими військами воювали й австро-угорські з'єднання (4-та армія), що мали досвід боротьби з росіянами. Щоб відволікти увагу росіян від створення ударної німецько-австрійської групи у Східній Галичині, командування цісарських збройних сил активізувало бойові дії на буковинському фронті. Війська під командуванням Генерал-полковника Пфланцера-Балтіна, які 8 травня 1915 р. були перетворені у 7-му  австро-угорську армію, • постійно вели локальні бої з росіянами. У районі Горлиці-Тарнув   на   35-кілометровій  ділянці проти 3-ї російської армії було зосереджено німецько-австрійські війська чисельністю в 126 тис. багнетів, які вдвічі перевищували кількість російських солдатів і офіцерів. Перевага у легкій артилерії була у 3 рази, важкій - 40, кулеметах - у 2,5 раза^,9. Російська розвідка заздалегідь повідомляла про концентрацію значних сил ворога, які постійно міняли дислокацію. Але ставка не звертала на це ніякої уваги, зосередивши основну увагу на прориві німців у Прибалтиці. Командуючий Південно-Західним фронтом М. Іванов і його начальник штабу вважали, що австро-німецькі війська можуть розпочати наступ на Буковину, а концентрація сил проти 3-ї армії є лише спробою ввести росіян в оману.

Командування 3-ї армії намагалося зміцнити свої позиції, але вже було пізно. 2 травня о 10 год. ранку австро-німецькі війська розпочали масовий артобстріл росіян. 11-та німецька і 4-та австро-угорська армії прорвали оборону 3-ї армії й розпочали наступ на схід. Генерал Р. Радко-Дмитрієв втратив управління своїми з'єднаннями і їздив на автомобілі в районі боїв, віддаючи командирам якісь команди, що призводило до ще більшого безладдя. Російська армія відступила з Галичини з величезними втратами за всю війну - у середньому 235 тис. убитими та пораненими щомісяця (упродовж всієї війни пя цифра становила щомісяця 140 тис.) ²⁰.

З району Карпат почали відступати 11-та (командувач Д. Щербачов) і 8-ма (командувач О. Брусилов) армії. Ці командарми вважали  головним винуватцем такої військової катастрофи у Галичині командуючого фронтом М. Іванова, а потім уже командуючого 3-ї армії Р. Радка-Дмитрієва.

Австро-угорські та німецькі війська вели успішні бої з  росіянами на лівому фланзі Південно-Західного  фронту - 31 травня вони захопили м. Стрий, 8 червня - Станіслав, а також десятки невеликих містечок і сіл. 9-та армія російського генерала Лечицького поспіхом відступила до Дністра. Командування австро-німецьких військ повідомило, що 12 червня "в Буковині росіяни змушені були віддати свої останні позиції на Пруті і з великими втратами відступити за державний кордон. У запеклих боях армія Пфланцера-Балтіна захопила 5000 полонених"²¹. 20 травня на посаді командарма Радка-Дмитрієва замінив Генерал від інфантерії Л.В. Леш.

Південно-Західний фронт був розтягнутий на 600 км. 15 травня його війська відійшли на рубіж Нове Място - Сандомир - Перемишль - Стрий і організували оборону. Німецько-австрійські війська продовжували наступ. Особливого значення у цих боях набула оборона росіянами Перемишля - символа їх перемоги у Галицькій битві. 11 днів вела бої на підступах до міста 4-та залізна дивізія А.І. Денікіна, але була розгромлена шквальним артилерійським вогнем німецьких військ. З'єднання 11-ї німецької армії успішно форсували р. Сан і створили два плацдарми в районі міст Сенява та Ярослав. Генерал Макензен дав.військам відпочинок і 25 травня почав новий наступ на Перемишль, прагнучи оточити його, вийшовши до м. Мостиська. Після взяття у березні росіянами Перемишля і вивезення з нього гармат, боєприпасів та інших трофеїв, він пере-

ДСТ 0130-5247. Укр. іап. _{жура> 2}004,М4

47В. М. Волковипський

став бути справжньою фортецею. Захищало місто 3 тис. солдат, які не лише не чинили ніякого опору, а навіть не давали своїм артилеристам змоги стріляти, боячись, що ворог відкриє по них вогонь з гармат. З червня німці зайняли Перемишль.

Штаб Південно-Західного  фронту перебував у паніці і надсилав у ставку повідомлення, що австро-німецькі війська увійдуть на територію Правобережної України і потрібно негайно організовувати оборону Києва. Це була звичайнісінька паніка російського командування. В 1915 р. начальник генерального штабу Німеччини Е. Фалькенгайн подав доповідну записку кайзеру Вільгельму II, в якій зазначалося, що у Німеччини не вистачає сил для наступу на російську Україну. Під час відступу між 3-ю та 8-ю російськими арміями виник розрив, яким уміло скористався Макензен. 19 червня німці, пройшовши ЗО км, взяли Немирів і впритул наблизилися до Рави-Руської. З півночі на Львів наступала 11-та німецька, із заходу - 3-тя, а з півдня - 2-га австрійські армії. Було взято Раву-Руську і перерізано всі залізниці, крім магістралі на схід у напрямку Галича і Дубна. Російська адміністрація поспіхом залишила столицю Галичини, а 22 червня австро-німецькі війська увійшли до Львова. Цей день вважається закінченням Горлицької операції, в результаті якої росіяни залишили Галичину і зупинилися на рубежі Холм - Володимир-Волинський - Броди - Бучач. 25 червня 4-та і 3-тя російські армії були передані, за розпорядженням ставки, від М. Іванова Північно-Західному фронту. В результаті Горлицького прориву було зведено нанівець попередні успіхи росіян, доведено, що всі людські жертви є марними, показано серйозні помилки російського командуванні та слабку підготовленість військ, а також проблеми з боєприпасами, зброєю, усім, необхідним для ведення Великої війни. До того ж було надломлено бойовий дух російського війська.

Залишаючи західноукраїнські  землі, російські війська руйнували  і знищували все, що траплялося на їх шляху. Сильно постраждали не тільки військові об'єкти, а й мирні, що завдало величезної шкоди українському населенню.

5 вересня 1915 р. генерал  М. Алексєєв повідомив російським  Генералам, що до царя доходять  численні скарги від населення  на пограбування російськими військовими цивільних громадян та всілякі знущання над ними, підпалювання помешкань, млинів, комор і т. ін. Таких дій ситуація не вимагала і Микола II наказав суворо карати мародерів, ґвалтівників та підпалювачів у російських

військах²².

Після відступу з Галичини росіян сюди знову прийшли австро-угорці і наступило відносне затишшя. Єдиною знаменною подією була зміна у перших числах вересня 1915 р. верховного головнокомандуючого російською армією. Ним став замість великого князя Миколи Миколайовича сам цар - Микола II. Начальником штабу було призначено генерала від інфантерії М.А. Алексєєва, який розпочинав війну як начштабу Південно-Західного фронту. Цей крок імператора, який вдруге в російській історії після Петра І став на чолі діючої армії, по-різному оцінюється істориками. Сучасні дослідники пояснюють такі дії царя двома причинами - військовою і політичною. Справи на фронті йшли погано, і їх потрібно було докорінно поліпшити. До того ж у Державній думі, уряді та ставці планувався переворот з метою обмежити владу самодержця. Очоливши армію, Микола II на деякий час забезпечив перелом у війні на користь російської армії, ліквідувати, ж змову проти себе цар не зумів, а лише відстрочив повалення самодержавства до лютого 1917 р. Загалом же Микола II припустився серйозної стратегічної помилки, оскільки, ставши верховним головнокомандуючим, він ліквідував проміжну ланку між правителем Російської імперії та народом і армією. Відтепер за усі невдачі на фронті та погіршення становища всередині держави відповідав безпосередньо цар. Цим вдало користувалася думська опозиція, яка нестримно нападала на уряд. її підтримували чис-

48

/55ІУ 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 4

Бойові дії  на українських землях

ленні громадські організації, що постійно шукали зв'язки з військовими  для створення уряду народної довіри.

У серпні 1915 р., коли вся  російська армія відступала, на Південно-Західно-му фронті ставка запланувала наступ на війська австрійців, які тіснили росіян з району Луцька. Командарм О. Брусилов дав доручення командувачу 4-ї стрілецької залізної дивізії А.І. Денікіну вирушити у напрямку містечка Кле-вань, що знаходилося між Рівним і Луцьком, зупинити ворога і перейти у наступ. Після запеклих боїв дивізія Денікіна захопила 21 вересня Луцьк. Росіяни пробули там кілька днів і вимушені були залишити місто. У штаб 8-ї армії, який знаходився у Рівному, 25 жовтня з Бердичева прибув разом з командуючим фронтом М. Івановим новий верховний головнокомандуючий Микола II зі своїм сином Олексієм - спадкоємцем російського престолу.

Австрійці знаходилися  за 25-30 км від Рівного й інколи стріляли у бік міста з далекобійної артилерії. Командуючий Південно-Західним фронтом М. Іванов, знаючи, що може бути зміщеним з цієї посади за поразку в Галичині, запропонував О. Брусилову від імені особового складу армії нагородити царя орденом Святого Георгія 4-го ступеня за те, що Микола II побував у зоні артилерійського обстрілу. Брусилов відмовився, і цар не отримав тоді високої нагороди. Проте М. Іванов невдовзі зібрав георгієвську думу фронту на чолі з Генералом від кавалерії О.М. Каледіним і нагородив царя цим почесним орденом. Нагороду Миколі II у ставці вручив колишній командуючий Київським військовим округом князь А.В. Барятинський. Цар завжди з гордістю носив і ніколи не знімав георгієвський орден. Таким чином, імператор отримав свою єдину бойову нагороду за перебування у військах Південно-Західного фронту, що вів бої на українських землях. Для Миколи II це була одна з найважливіших подій у житті.

Наприкінці 1915 р. знову  погіршали справи союзників Росії, і ставка вирішила у грудні здійснити  наступ Південно-Західного фронту. Основні бойові дії покладалися на 7-му армію, яку було передислоковано з чорноморського узбережжя в район Теребовля-Чортків. Командармом було призначено генерала від інфантерії Д.Г. Щербачова. У жовтні його війська відвідав Микола II. Згідно з розробленим ставкою планом, 7-ма армія спочатку мала через Румунію ввійти у Сербію, але Бухарест дотримувався нейтралітету і не дав згоди на прохід через свою країну росіян. Були ще більш фантастичні плани -висадити десант на болгарській території і захопити Константинополь. Врешті-решт, 7-ма армія зробила спробу вторгнутися в Галичину з метою відрізати ворожі війська від Ковеля і Володимира-Волинського, але зазнала невдачі.

Невдало для росіян закінчилася  і "новорічна битва" в Буковині під То-порівцями-Раранчим-Боянами. Там вони втратили майже 70 тис. бійців вбитими і пораненими, не здобувши бодай якогось успіху. Втрати австро-угорців становили 8 тис. осіб. У січні 1916 р. на схід від с. Раранче війська імперії Габ-сбурґів вперше застосували на Буковинському фронті хімічну зброю - газобалонну атаку, в результаті чого царська армія зазнала відчутних втрат.

У 1916 р. Росія, як і в  попередні роки війни, планувала  розгорнути наступ на усіх фронтах. Центральне місце відводилося знову захопленню українських земель, що входили до Австро-Угорської імперії. ЗО березня 1916 р. замість М. Іванова командуючим Південно-Західним фронтом було призначено О.О. Брусилова. Йому підпорядковувалися Київський та Одеський військові округи - загалом 12 губерній або практично всі українські землі, що входили до складу Російської імперії. На чолі 8-ї армії став генерал О.М. Каледін. Крім неї, до складу фронту ввійшли 9-та, 7-ма й 11-та армії. 10 квітня 1916 р. новопризна-'ченого командуючого фронтом відвідав Микола II. Наступного дня він побував у Хотині, де провів огляд боєздатності військ. Наступ армій Південно-Західного фронту розглядався ставкою як другорядний. Основний удар по німцях мав за-