Особливості перекладу сталих словосполучень і кліше

 

ВСТУП

Вивчення фразеологічних одиниць є необхідною складовою  частиною дослідження лінгвоментальності певного народу. Стійкі звороти відбивають досвід, накопичений протягом тисячоліть, та маніфестують концептуальний шар  свідомості народу.

Актуальність даної роботи полягає в тому, що фразеологічні одиниці часто використовуються, як в художній, політичній літературі, так і в розмовній мові. Перекладачу необхідно знати ці мовні одиниці, щоби легко їх розпізнавати та давати адекватний переклад. потребують в додатковому глибокому всесторонньому, компаративному дослідженні.

Метою дослідження є проведення аналізу особливостей та способів перекладу сталих словосполучень та кліше, а саме виділення особливостей перекладу сталих словосполучень у художній літературі. Реалізація поставленої мети передбачає наступні завдання: 1) дати визначення кліше та сталим словосполученням ; 2) дослідити структурну специфіку сталих словосполучень; 3) дослідити основні прийоми трансформації сталих словосполучень та кліше та їх класифікацію; 4) визначити і проаналізувати особливості перекладу сталих словосполучень.

Об’єктом даного дослідження є сталі словосполучення та кліше в англійській та українській мовах.

Предметом даного дослідження є особливості та способи перекладу сталих словосполучень та кліше.

Фактичний матеріал дослідження – це етимологічні словники, фразеологічні словники, енциклопедії, тлумачні словники, вказані в бібліографії.

Для розв’язання поставлених  завдань у роботі застосовано комплексну методику дослідження. В процесі аналізу дослідницького матеріалу були використані наступні методи дослідження:

а) описовий метод;

б) порівняльний метод;

в) методика компонентного  аналізу.

Наукова новизна даної роботи полягає втому, що до цього часу приділялось недостаньо уваги особливостям трансформацій сталих словосполучень та кліше.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що результати проведеного аналізу щодо специфіки перекладу сталих словосполучень та кліше, труднощів при їх перекладі можуть бути використані студентами в процесі навчання, а також для проведення подальших досліджень з цієї теми.

Практична цінність роботи полягає у можливості використання цього матеріалу на практичних заняттях з англійської мови, а також у перекладі.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО СТАЛІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ  ТА КЛІШЕ

Англійська мова має тисячолітню  історію. За такий проміжок часу в  ній накопичилось величезна кількість  виразів та словосполучень, які вийшли напрочуд вдалими та гарними. Так  і виник особливий шар мови – фразеологія, сукупність сталих виразів, що мають самостійне значення [5, с. 3] добре знання будь-якої мови, в тому числі і англійської, неможливе без знання її фразеології. Знання фразеології значно полегшує читання як публіцистичної, так і художньої літератури. Більше того, розумне та доречне використання фразеологізмів робить мову більш ідіоматичною. За допомогою фразеологічних виразів, які не перекладаються дослівно, а сприймаються переосмислено, підсилюється естетичний аспект мови. «З допомогою ідіом, як з допомогою різних відтінків квітів, інформаційний аспект мови доповнюється чуттєво-інтуїтивним описом нашого світу, нашого життя» [10, с. 33].

1.1. Лінгвістична  природа сталих словосполучень

В сучасному мовознавстві нема однієї відповіді на питання  про сутність та визначення фразеологічного звороту як мовної одиниці. Існують теоретичні розбіжності з приводу об’єму фразеології та характеру мовних фактів, трактованих як фразеологізми. Про важливість точного визначення фразеологічної одиниці свідчить лексикографічна практика, коли в словниках в якості фразеологізмів приводяться звичайні словосполучення та слова.

Фразеологічні одиниці відображають у своїй семантиці довгий процес розвитку культури народу, фіксують та передають від покоління до покоління культурні установки. Фразеологічні одиниці завжди звернені на суб’єкт, тобто «виникають вони не стільки для того, щоб описувати світ, скільки для того, щоб його інтерпретувати, оцінити та виразити в його адресу суб’єктивне відношення» [10, с. 11]. У центрі фразеологічного значення – сама людина, її світогляд. Світ речей людина порівнює, у першу чергу, з самою собою, проводячи аналогії з будовою свого тіла, зі своїми діями, якостями. У плані вираження це проявляється у використанні в якості компонентів фразеологічної одиниці слів – назв частин тіла та органів людини, назв його природних станів, рухів, інтелектуальних, емоційних процесів (body and soul – душою та тілом; be the heart and the soul of something – бути душею компанії; anger begins with folly and ends with repentance – злість починається з безглуздя, а закінчується каяттям; angry man open his mouth and shuts his eyes – розлючена людина втрачає розум і дає волю язику; anger and haste hinder good counsel – злість і поспіх заважають прийняти добру пораду).

В.Телія висував гіпотезу: «Система образів, закріплених у фразеологічному складі мови, служить свого роду «нішею» для кумуляції світогляду і так чи інакше пов’язана з матеріальною, соціальною або духовною культурою даної мовної спільноти, а тому може засвідчити її культурно-національний досвід та традиції» [33, с. 7].

Фразеологізми вважаються придатним  грунтом для дослідження мови та культури. В.В. Виноградов відмічав: «Вивчення процесів виникнення та еволюції ідіом необхідно пов’язувати з історією суспільних форм, з історією матеріальної культури, з історією взаємодії та боротьби різних класових, національних, професіональних мов та діалектів» [14, с. 13]. Необхідність збору, вивчення та опису фразеологізмів як номінативних одиниць завжди була актуальною.

Питання аспекту утворення фразеологізмів розглядались у роботах В.В.Виноградова, В.Л.Архангельского, Г.А.Селіванова, А.М.Бабкіна, Б.А.Ларіна, Ю.А.Гвоздарьова, Л.І.Ройзензона, Р.Н.Попова, М.М.Копиленко, В.М.Мокієнко та ін.

Дослідники В.Л.Архангельский, С.Г.Гаврин, В.Н.Телія визначають фразеологізм як мовну одиницю, для якої характерні такі другорядні ознаки, як метафоричність, еквівалентність та синонімічність. В.В.Виноградов висував як найбільш суттєву ознаку фразеологічної одиниці її еквівалентність та синонімічність слову [14, с. 15]. Але, на думку Н.М.Шанського, багатьом словам також властива метафоричність, а еквівалентність – не всім сталим виразам [37, с. 17]. Тому включення цих другорядних та залежних ознак у визначення фразеологізму не зовсім правильно. Вчений підкреслював, що «правильна дефініція фразеологізму неможлива без урахування його відмінностей від слова та вільного словосполучення» [37, с. 17].

1.2. Структурна специфіка сталих словосполучень та кліше

Клішовані мовні одиниці  повинні володіти деякими ознаками, які б і визначали їх статус, як мовних одиниць. Головною ознакою  мовних клішованих одиниць є їхня відтворюваність у мовленні [23, с. 18]. У лінгвістиці існує кілька різних підходів стосовно їхньої відтворюваності. Перший підхід запропонований дослідниками, котрі вважають, що відтворювати мовленнєву діяльність – це означає постійно виробляти та інтерпретувати нові вирази, які комуніканту досі чути не доводилось [24, с. 23]. Згідно з такою точкою зору, мовленнєва діяльність – творчий процес створення унікальних комбінацій одиниць мови. Виходячи з такої позиціїї, ми не можемо говорити ні про які клішовані мовні одиниці, оскільки заперечується сама їх природа.

Інша теорія базується на твердженні про те, що у пам’яті людини  існують готові комунікативні фрагменти, при допомозі яких він пізнає світ і взаємодіє з ним. Такі фрагменти зберігаються в пам’яті після першого візуального контакту або слухового сприйняття, а потім саме воно відтворюються в мовленнєвому процесі [34, с. 22].

Мовні кліше, як і усі відтворювані мовні одиниці, необхідно розглядати усередині фразеологічної системи мови. При широкому розумінні фразеології, при якому до її складу включаються не лише мовні одиниці з переосмисленими компонентами, але і звороти, і вирази у своїх прямих значеннях, які мають критерій відтворюваності, подібне включення не викликає сумнівів. Про фразеологічну природу кліше говорить Д.Розенталь у своєму визначенні цього терміну : «мовний стереотип, готовий зворот, що використовується як легко відтворний в певних умовах і контекстах стандарт. Кліше утворює конструктивну одиницю, зберігаючу свою семантику, а у багатьох випадках і виразність» [28, с. 33]. Як видно з цього визначення, Д.Розенталь, у свою чергу, констатує наявність у кліше такої ознаки фразеологізму, як відтворюваності.

Як зазначає В. В. Гвоздєв, кліше – це «фразеологізми плюс ще щось», і тільки визначивши це «щось», ми виявимо специфіку кліше [17, с. 16] У вказаній роботі В. В. Гвоздєва пропонуються досить чіткі критерії виділення кліше в окремий клас лексичних одиниць: 1) відтворення кліше в мові; 2) їх поява в конкретних умовах мовного акту, в типових ситуаціях-контекстах; 3) реалізація семантики кліше винятково в реальному контексті; 4) деяке послаблення їх синтагматичних зв'язків з іншим висловлюванням [17, с. 19].

Фразеологізм як мовна  одиниця має не тільки особливу семантику, котра представляє собою частину  мовної картину світу, здатну виражати різноманітні експресивно-оціночні відтінки в мові, але і своє походження, свої словотворчі зв’язки з іншими словами, індивідуальну етимологію та історію, певне відношення до літературної норми та місце в стилістичній системі, більшу чи меншу актуальність і, відповідно, частотність вживання у мові.

Саме такі стійкі словосполучення  називають фразеологічними одиницями (ФО). Проте, поняття фразеологічної одиниці неоднозначне, і різні  лінгвісти дають різне визначення ФО, так як критерії фразеологічності не являються загальноприйнятими.

Наприклад, А.В. Кунін, визначає ФО як «стійке поєднання лексем з повністю або частково переосмисленим значенням» [26, с. 44].

В.В. Виноградаров дає детальніше визначення. Він вважає, що ФО ніщо інше, як «стійкі словесні комплекси, що протиставляються вільним синтаксичним словосполученням як готові мовні утворення, що не створюються в процесі мовлення, а лише відтворюються» [14, с. 33].

Ретельно опрацювавши  суперечливі теорії відомих спеціалістів в галузі фразеології, ми можемо виділити деякі спільні ознаки, характерні для ФО:

1) це готові мовні одиниці,  котрі не створюються в процесі  спілкування, а добуваються з  пам’яті цілими. На відміну від  вільних словосполучень, котрі створюються  нами безумовно в процесі мовлення, фразеологізми використовуються в готовому вигляді такими, якими вони закріпилися в мові, якими їх утримує наша пам'ять;

2) це складні мовні  одиниці, вони створюються поєднанням  декількох компонентів, не зберігаючи  при цьому значення самостійних  слів;

3) в акцентологічному відношенні це такі звукові комплекси, в яких складові компоненти мають два і більше основні наголоси;

4) вони володіють постійністю складу. Той чи інший компонент не можливо замінити близьким за значенням словом, в той час, як вільні словосполучення допускають заміну у своєму складі;

5) дослівна неперекладність  фразеологізмів;

6) граматична категоріальність, тобто здатність усього звороту виступати в ролі одного члена речення (сторч головою – обставина способу дії, шкіра та кістки – означення);

7) сталість граматичної  форми також властива для фразеологічної  одиниці. Кожний член фразеологічного  словосполучення відтворюється  з певною граматичною формою, котру не можна самовільно  замінити;

8) для більшості фразеологізмів  характерний сталий порядок слів. Не можна міняти місцями компоненти, котрі входять до складу сталого  виразу.

Фразеологізми мають володіти всіма згаданими властивостями, котрі відрізняють їх від вільних  словосполучень [14, с. 64].

Фразеологізми є мовними одиницями, для яких характерне власне значення, незалежне від значень їх компонентів. Фразеологізми відрізняються непроникністю структури. Основна маса фразеологізмів виступає в вигляді цілісних мовних одиниць.

В основі класифікації українських фразеологічних одиниць лежить семантична класифікація, яку запропонував В.В.Виноградов. Він виділив три типи ФО: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення [13, с. 33].

Фразеологічні зрощення –  семантично неподільні ФО, у яких цілісне  значення немотивоване, тобто не випливає із значень компонентів (бити байдики, точити ляси, собаку з’їсти) [33, с. 19].

Фразеологічні єдності –  тематично неподільні одиниці, але  цілісне значення їх певною мірою  мотивоване значенням компонентів (тримати камінь за пазухою, не нюхати пороху, прикусити язика) [33, с. 19].

Фразеологічні сполучення –  це такі стійкі мовні звороти, які не є «безумовними семантичними одиницями», оскільки характеризуються певною самостійністю складових части. Одне слово у фразеологічному сполученні є стрижневим й не може бути замінене іншим, а ті слова, що його характеризують, допускають взаємну заміну чи підстановку (бере досада (зло, страх, жаль); порушити питання (справу, проблему); не сходити з язика (уст)) [33, с. 19].