Фрідріх Вільгельм Адольф Дістервега - «Учитель німецьких вчителів»,педагог-гуманіст

Педагогіка Адольфа Дістервега можна назвати гуманістичної,гуманної, людяної з великої літери цього  слова. Адже сенс і значенняжиття  взагалі і людського життя  в особливості, по Дістервега, полягаєу прагненні до кращого і більш  досконалого стану, у поширенні  ізатвердження царства істини, добра  і краси.

 

 У тісному зв'язку  з такими поглядами на життя  стоять і погляди Дістервегана  завдання виховання. У людині  дрімає дух того вищого цілого, доякого він належить. Якщо вихованням  цей дар перетворити на живу  силу,то в людині прокинеться  дух любові, дух Божий. Завдання  виховання - розвинутивсі сторони  людської природи, всі сили, дані  людині, і поставитийого на шлях  самостійного розвитку.

 

 У сучасному суспільстві  з його гонитвою за новими  ідеями і технологіямими часто  забуваємо про ті духовні цінності, які подарували нам попередніпокоління. А іноді використовуємо їх  як само собою зрозуміле істину,забуваючи  про тих людей, які відкрили  цю істину шляхом довгих років  шукань,часом, всупереч загальноприйнятій  думці і державних догматів. Їх  служіннясуспільству і безмежна  відданість улюбленій справі  і зараз ще можепослужити прикладом  для багатьох видатних умів  нашого часу.

 

 У своєму рефераті  я хочу не тільки показати  і висвітлити життя автора,ідеї, зміст педагогіки А. Дістервега, але також позначити її актуальнугуманістичну  спрямованість, її цінність і  значимість в наші дні. Меніблизькі  й зрозумілі його ідеї. Саме  людинолюбство могло послужити  вірі втакі принципи виховання  людини, як принцип культоросообразності,забезпечення  гармонійного розвитку дітей  засобами тільки глибокогознання  психології і фізіології, і вихованню  самодіяльності, як вищоїформи навчання  та пізнання.

 

1 Глава. Фрідріх Вільгельм  Адольф Дістервега - «Учитель німецьких  вчителів»,педагог-гуманіст.

 

1.1. Сенс гуманістичної  педагогіки.

 

 Сенс зміни системи  виховання - в її гуманізації,  коли ввдосконалення людини бачать  не засіб благополуччя суспільства,  а метасуспільного життя, коли  становлення особистості передбачає  виявлення івдосконалення всіх  сутнісних сил людини, коли самого  індивідамислять не "керованим", а творцем самого себе, своїх  обставин.

Гуманістичний виховання, яке  належить затвердити в школі, покликаневиступити наступником кращого з культурної спадщини, при цьому важливовідкинути те, що було створено людьми з метою  формування людини -кошти, але зберегти те, що сприяє піднесенню особистості. В основігуманістичної системи  виховання лежать такі ідеї: особистісний підхіду вихованні (визнання особистості, що розвивається людини найвищою соціальноюцінністю; повагу унікальності і своєрідності кожної дитини, підлітка,молодої людини, визнання їхніх соціальних прав і свобод; орієнтація наособистість результат і показник ефективності виховання; ставлення довихованцю як суб'єкта власного розвитку; опора у вихованні насукупність знань про людину, на природний процес саморозвиткуособистості, що формується, на знання закономірностей цього процесу). [6]

 

 Німецька філософія  Х1Х в. в особі І. Канта,  Г. Гегеля, Й. Гербарт, 

А. Дістервега висунула й  обгрунтувала ідею гуманістичної освітиособистості  і її самосвідомості, запропонувала  шляхи реформування системи ішкільного, та університетської освіти. [5] Ситуацію, що склалася всфері освіти та підготовки вчителів, можна позначити якорієнтовану  на ідеали гуманістичної педагогіки і психології. У цьомувідношенні  стан німецької школи відбиває провідні тенденції розвиткусвітового педагогічного  процесу. В даний час гуманістичнаорієнтація має великий вплив на розвиток освіти, особливо всфері підготовки вчительських кадрів, висуваючи новий ідеальний  образвчителя. Її прихильники вважають, що школа повинна не лише давати знання,формувати вміння та навички, але, перш за все, забезпечити самовизначення ісамореалізацію особистості, готувати дітей до життя в епоху швидкихсоціокультурних змін, мінливих історичних умов динамічногоінформаційного  суспільства. Це породжує необхідність у самоідентифікації ісамоактуалізації  для кожної людини, у здатності  людини зберігатиособистісний стрижень, щоб не втратити своє "Я", не перетворитися  напрагматика-конформіст. Представники гуманістичної педагогікивважають, що одного інтелекту недостатньо  для того, щоб вирішуватичисленні проблеми, що стоять перед будь-якою державою, суспільством,цивілізацією. Необхідний людина, здатна не тільки мислити, а йвідчувати, переживати, діяти, що володіє розвиненою інтелектуальної,емоційною, вольовою сферами. [6]

 

 Таким був Адольф  Дістервега, він, відкидаючи революційний  шлях змінисуспільних відносин, покладав надії на мирне перетворення  суспільстваі, особливо на освіту  народу. Він захищав ідею загальнолюдськоговиховання. Завдання школи, на його думку,  полягає у вихованні гуманнихі  свідомих громадян, а не «істинних  пруссаків». [4; 747] Він сприйнявгуманізм  Лессінга, Гердера, Шиллера, Гете. Коріння його світогляду - восвітньої  і гуманістичної літератури XVIII ст. Мета виховання 

Дістервега бачив в  тому, щоб розвинути в підростаючому  поколінні 

«Самодіяльність в служінні істині, красі й добру». При всійабстрактності  і невизначеності цієї туманно-романтичної  формули, вонамала все ж прогресивне  значення для свого часу, так як впротивагу реакційним офіційним «установкам», порушувала у учительствапрагнення до якихось вищим людським цілям  життя та виховання. [8; 80]

 

1.2. Життєвий і творчий  шлях А. Дістервега 

 

 Фрідріх Адольф Вільгельм  Дістервега народився 29 жовтня 1790 року в 

Зіген, в Вестфалії, отримав  виховання спершу в Гербронне, (Нассау), потімв Тюбінгенському університеті, де скінчив курс доктором богослов'я. Аледуховна кар'єра не приваблювала його, тим більше що в ньому виробилися, привсієї релігійності, досить вільні думки щодо деякихдогматичних питань. Більше до душі була йому діяльність вчителя, і мибачимо його спершу домашнім учителем у Мангеймі, потім другий вчителем eсоlеsесоndaire у Вормсі. У 1813 році він  отримує вчительське місце під 

Франкфурті-на-Майні, при  Образцової Школі. Ця школа цілком заслуговуваланазву "зразкової". При ній трудився гурток безпосередніх учнів 

Песталоцці (Грунер, Ненні, де-Ласпі  та ін), палко відданих справі. Підвпливом цього гуртка Дістервега вивчив твори  Песталоцці, перейнявсяідеями "великого народного пророка" і вирішив  все життя своє присвятити справінародної освіти. У 1818 році, ставши другим ректором латинської школи в 

Ельберфельді, він тут  зустрівся з Вільбергом, натурою  спорідненої 

Песталоцці, людиною надзвичайних педагогічних обдарувань і величезноговпливу  на оточуючих.

 

 У 1820 році перед Дістервега  відкривається ширша і самостійнаарена  діяльності. Він - директор учительської  семінарії в Морс, в Рейнськійпровінції. Про ті почуття, які надихали  його, можна судити позамітці,  знайденої в його посмертних  паперах і відноситься до другого  рокудиректорства. "Я вчитель, - пише  він, - учитель всією душею і  радий, що можуутворити вчителів  ж. Чи вдасться мені зробити  що-небудь з семінаристів (хочі  не в сенсі чого завгодно), мені  нема чого турбуватися про  те, що вони станутьробити в  житті. Що людина робить, залежить  від того, що він є. З когонічого  не вийшло, чи з власної вини  чи в силу обставин, тойбагато  чого ніколи не зробить. Але  неможливо, щоб той, хто поділу, вправний,спритний, мислячий, що відчуває  людина, словом той, хто є будь-що, незробив нічого або зробив  тільки марне, сумнівне, погане ".

 

 У 1827 році Дістервега  розширив свою діяльність виданнямпедагогічного  журналу, що існує і до цих  пір: "Rheinische Blatterfur Erziehund und Unterricht ", який давав по шести книжок  на рік. Протягоммайже сорока  років Дістервега був невтомним  працівником цих "Рейнський 

Листків ": статей, що належать його перу, в журналі близько чотирьохсот.

 

 Така людина не міг  довго залишитися непоміченим  у вищих адміністративнихсферах  Пруссії, при панувала в той  час ліберальному погляді нанародна  освіта. Міністерство Альтенштейна  у справі народногоосвіти трималося  поглядів знаменитого реформатора  Пруссії і одного знайбільших  державних людей усіх часів  і народів - міністра Штейна,який  сказав в 1810 році: «Якщо методою,  заснованої на знанні внутрішньоїприроди  людини, буде розвинена кожна  з його духовних сил, збуджений  івихований всякий благородний  принцип, - якщо ми порвемо з  нинішнімодностороннім вихованням, і будемо ретельно вирощувати - чим нехтувалидо цих пір, ті  спонукання, на яких грунтується  сила і гідністьлюдини: любов  до Бога, до короля й вітчизни, то ми можемо сподіватися, щовиросте  фізично і морально міцне покоління  і ми побачимо кращемайбутнє  ». 

 

 У 1832 році Дістервега  отримує посаду директора Берлінської 

"Семінарії для міських  шкіл". П'ятнадцять років він  з честю трудився нановому  місці. З усіх кінців Німеччини,  з інших земель, Угорщини, навіть 

Росії, стікалися сюди учні, щоб побачити знаменитого педагога середсправи, навчитися у нього  важкого мистецтва виховання  і навчання танадихнутися його гарячою  вірою в велике значення вчительської діяльності.

Хто бачив його, у тих  навіки закарбувався в пам'яті образ  цьогонезвичайної людини.

 

 Дамо ж і ми його  характеристику зі слів Віхарда  Ланге, його друга інинішнього  редактора "Rheinische Blatter".

 

"Дістервега був середнього  зросту, широкоплечий, з короткою  шиєю. Підвидатним вперед, тонко  виліплених чолом, густі брови  була над глибоколежали дві  блискучі очі, які говорили  і про чуйності і могутності  розуму і продобродушність і  м'якості серця. Тонкий римський  ніс під гострим кутом відокремлювавсяз-під  виступу лобової кістки. Навколо  майже безгубого, різко окресленого  ротазвичайно грала саркастична  і все ж таки добра посмішка. Підборіддя,красиво сформований,  порівняно великий і масивний, здавалося,вказував на велику  силу волі. Жвавість і рухливість  усього його істотивиражалася  у швидких рухах лицьових м'язів  і в звичкою проводити рукою  полисою голові. Справжнім оратором  він не був і звичайно висловлювавсякороткими, уривчастими фразами, відтінюючи  мова жвавій жестикуляцією. Алеколи  його охоплювало що жило в  ньому наснагу до свого покликання, щотраплялося, зрозуміло, нерідко  - його мова завжди виробляла  глибоке ідобре враження на  слухачів. Збудлива сила, що виходила  відцього духовно невичерпного, оригінального людини, була нечувано.

Учням, старшим і молодшим, юнакам та дітям у його присутності  не можна булоне бути уважними: де б  він не з'являвся, там пробудяться  життя івсебічний розумовий рух .. Чи не поліцейським наглядом, не сувороїдисципліною, він підтримував своїх учнів  на доброму шляху. Його душевнеблагородство  збуджувало і в юнаків подібне  ж стан душі, і йоговеликі прагнення  знаходили собі відгомін і в їхніх  серцях: самі юнакибільшою частиною піднімалися  вище рутини. Та й згодом між колишнімиучнями  і вчителем не було тих перешкод, які майже завжди відокремлюютьелементарного вчителя від свого академічно утвореного колеги. Йогосуворі вимоги, його часто безцеремонні зауваження чи догани відверталивід нього тільки людей з низинними почуттями. Хто ж хоч скільки-небудь бувв силах розуміти незвичайну розумову життя, той завжди ставився до нього  звдячністю і благоговінням ". [3]

 

 У 1832-41 він створив  у Берліні 4 учительських товариства, а в 1848 бувобраний головою «Загального  німецького учительського союзу». У липні 1848

Дістервега разом з  депутатами «лівою» фракції прусського національногозборів підписав «Записку 23», автори якої виступали протиконфесійної школи і вимагали єдиної народної школи для «всіх дітейнації без різниці станів і майбутнього покликання ». Дістервега, хоча івизнавав релігію в дусі раціоналістичного християнства, в своїх статтяхпротестував проти опіки церкви над школою та критикував церковні догмати,називаючи їх «релігійним абсолютизмом». [4; 747]

 

 У 1847 році Дістервега  був відсторонений від служби  за «небезпечневільнодумство »,  в 1850 році була його остаточна  відставка, а 1,2 і 

3 жовтня 1848, в міністерство  Раумера, були видані знамениті  "трипрусські регулятивы ". Можна  собі уявити почуття Дістервега  при цьомуподвійному ударі: бути  вирваним з тієї стихії, з якої  зрісся всією душею, ідо кінця  життя бачити лише занепад  справи, якій служив.

 

 В останні десятиріччя  життя ми бачимо "шкільного  вчителя Німеччини" хочана  верху слави і популярності, але  "не при справах".

 

 Багато і окремих  брошур вийшло з-під його пера. Але він не був літераторомза  покликанням. Всією душею цієї  діяльності він не міг віддатися. 7 липня 1866року, 76-річний старець,  ще повний сил, як показує  його чудовий позмістом і формою  доповідь місту Гамбургу, помер,  щоб вічно жити впам'яті і  свого народу і всіх тих,  кому дорогі інтереси освіти.

 

 Блискучий педагог-практик,  Д. був автором св. 20 підручників  та посібниківз математики, нім.  мови, природознавства, географії,  популярноїастрономії. Його «Керівництво  до математичної географії» ( «Lehr-buch dermathematischen Geographic ...», 1840) і "Елементарна  геометрія ...»< br>( «Elementare Geometrie fiir Volksschulen und Anfanger iiberhaupt», 1860)були переведені  на російську мову, користувалися  широкою популярністю. З-підйого  пера вийшли: Спірні питання з  галузі педагогіки, Листи про  вихованняі навчання, Педагогічна  подорож по Данії, Педагогічна  Німеччина, 

Підручник космографії, Методичний посібник до класному навчання рахунку (успівробітництво з гейзер), Підручник  до класного навчання рахунком, Хрестоматіядля навчання і читання, Практичний курс німецької мови. У 1835 бувнадрукований  основна праця Д. «Керівництво до утворення німецьких учителів» 

( «Wegvveiser zur Bildung fur Lehrer und die Lehrer werden wollen»), 1-ачастина його присвячена  загальних питань педагогіки  та дидактики, а 2-а,написана  за участю вчителів, - викладання  окремих предметів. [3]