Форми і методи морально-етичного виховання першокласників з предмету «Навколишній світ»

«Морально-етичне виховання – це цілеспрямована і систематична дія на свідомість, відчуття і поведінку вихованців з метою формування у них етичних якостей, відповідних вимогам суспільної моралі.»[12. с. 163]

Етичне виховання, засноване  на діалозі, спілкуванні, співпраці, стає для молодшого підлітка значущим і привабливим, а тому і ефективним, якщо педагог піклуватися про  виконання наступних умов:

-    «Спиратися  на позитивні вікові потреби  і інтереси, що створюють ефект актуальності».

-   Забезпечувати емоційну насиченість загальної діяльності, організовувати спільні колективні зусилля і переживання, об'єднуючи її учасників.

-      Створювати атмосферу емоційно-вольової напруги, що веде до успіху.

-    Затверджувати радісний, мажорний стиль життя дитячого колективу і кожної особи.

-      Враховувати позитивну дію громадської думки (цікаво, важливо), що виконує функцію емоційного зараження.

-    Піклуватися  про створення атмосфери доброзичливого  взаєморозуміння.»[25. c.29]

Морально-етичне виховання ефективно здійснюється тільки як цілісний процес педагогічній, відповідній нормам загальнолюдської моралі, організації всього життя молодших школярів: діяльності, відносин, спілкування з урахуванням їх вікових і індивідуальних особливостей. Результатом цілісного процесу є формування етично цілісної особи, в єдності її свідомості, етичних відчуттів, совісті, етичної волі, навиків, звичок, суспільно цінної поведінки.

Морально-етичне виховання включає:

• формування у  молодших школярів свідомості зв'язку з суспільством, залежності від нього, необхідності погоджувати свою поведінку з інтересами суспільства;
• ознайомлення з етичними ідеалами, вимогами суспільства, доказ їх правомірності і розумності;
• перетворення етичних знань в етичні переконання, створення системи цих переконань;
• формування стійких етичних відчуттів, високої культури поведінки як одного з головних проявів пошани людини до людей;
• формування етичних звичок.

Морально-етичне виховання особи – складний і багатогранний процес, що включає педагогічні і соціальні явища. Проте процес етичного виховання певною мірою автономний. На цю його специфіку свого часу указував А.С. Макаренко.

Основні завдання морально-етичного виховання: «1. формування етичної свідомості;2. виховання і розвиток етичних відчуттів;3. вироблення умінь і звичок етичної поведінки.» [12. с. 163]

«Етична свідомість –  активний процес віддзеркалення дитиною  своїх етичних відносин, станів. Суб'єктивною рушійною силою розвитку етичної свідомості є етичне мислення – процес постійного накопичення  і осмислення етичних фактів, відносин, ситуацій, їх аналіз, оцінка, ухвалення етичних рішень, здійснення відповідальних виборів. Етичні переживання, муки совісті вражаються єдністю плотських станів, відображених в свідомості, і їх осмисленням, оцінкою, етичним мисленням. Моральність особи складається з суб'єктивно освоєних моральних принципів, якими вона керується в системі відносин і постійно пульсуючого етичного мислення.»[9. с. 266]

Етичні відчуття, свідомість  і мислення є основою і стимулом прояву етичної волі. Поза етичною  волею і дієво практичного відношення до світу не існує реальній моральності особи. Вона реалізується в єдності етичного відчуття і свідомої непохитної рішучості здійснити свої етичні переконання в житті.

Фундаментальною базовою категорією етичного виховання є на думку Б.Т. Ліхачова: «.поняття етичного відчуття – постійного емоційного відчуття, переживання, реальних етичних відносин і взаємодій.»[9. c.265]

Норми моралі перетворяться  в суб'єктивну моральність завдяки  їх чуттєвому освоєнню дитиною. Моральність для нього, перш за все живе відчуття, реальний стан і переживання глибокого задоволення або, навпаки, дискомфорту, страждання, фізичної огиди, самоосуду і гіркого розкаяння. Етичне відчуття є системостворюючим початком людської моральності. Дякуючи йому моральній свідомості, знанню норм поведінки, звичним вчинкам набувають етичного сенсу. Етичне виховання, що ігнорує емоційну сферу, естетичне відношення до дійсності є слабосильним, нездатним формувати внутрішні стимули і спонуки високоморальних вчинків дітей, управляти їх поведінкою.

«Джерело моральних  звичок – в єдності глибокої свідомості і особистої емоційної оцінки явищ, взаємин між людьми, їх моральних  якостей. Моральні звички – це азбука моральних ідей і переконань. Формування моральних звичок – це той шлях проникненню вихователя в духовний світ вихованця, без якого неможливе розуміння людину і вплив на нього якнайтоншими засобами – словом красою.» [19. c.192] Завдяки моральній звичці норми суспільної свідомості і суспільної моралі стають духовним придбанням особи. Без моральної звички неможливі самоствердження, самовиховання, пошана до самому себе.

Оцінка етичного відчуття як основ створення початку не означає зневаги етичною свідомістю. Розвинена етична свідомість припускає знання моральних принципів, норм і одночасно, постійне усвідомлення і осмислення свого етичного положення в суспільстві, морального стану, відчуття, відчуття.

 «Етична поведінка особи  має наступну послідовність:  життєва ситуація – породжуване  нею етично - плотське переживання  – етичне осмислення ситуації і мотивів поведінки, вибір і ухвалення рішень  -  вольовий стимул – вчинок. У життєвій практиці, особливо в екстремальних умовах, завжди реалізуються в єдності всі названі компоненти.» [9. c.265]

Найважливішим засобом етичного виховання  є використання створених в культурі на різних етапах історичного розвитку етичних ідеалів, тобто зразків етичної поведінки, до якої прагне людина. Як правило, етичні ідеали формуються в рамках гуманістичного світогляду як узагальненої системи поглядів і переконань, в якій людина виражає своє відношення до навколишнього його природного і соціального середовища і центрується навколо людини. При цьому відношення людини містить не тільки оцінку миру як об'єктивної реальності, але і оцінку свого місця в навколишній дійсності, зв'язків з іншими людьми.

 

 

 

1.2.ЗМІСТ ЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

 

Л.А. Григорович розглядав зміст етичного виховання через гуманність.

«Гуманність – це інтегральна характеристика особи, що включає комплекс її властивостей, що виражають відношення людини до людини. Гуманність є сукупністю етично-психологічних властивостей особи, що виражають усвідомлене і співпереживаюче відношення до людини як до вищої цінності. Як якостей особи гуманність формується в процесі взаємин з іншими людьми: уважності і доброзичливості; умінь зрозуміти іншу людину; у здібності до співчуття, співпереживання; терпимості до чужих думок, віруванням, поведінці; у готовності прийти на допомогу іншій людині.»[5. c.104]

Особливою виховною силою  володіє приклад гуманного ставлення вчителя до учнів. Інший засіб виховання гуманності – морально-етичне присвячення (вивчення біографій великих людей, їх творчої діяльності, життєвих принципів, етичних вчинків). Важливою умовою виховання гуманності є організація колективної навчальної, суспільно-корисної діяльності, особливо таких її видів, де учні поставлені в ситуації безпосереднього прояву турботи про інших, надання допомоги і підтримки, захисту молодшого, слабкішого. Такі ситуації можуть безпосередньо виникати в процесі спільної діяльності, а можуть бути спеціально передбачені педагогом. Окрім гуманності в зміст етичного виховання входить виховання свідомої дисципліни і культури поведінки. Дисциплінованість як якість особи характеризує її поведінку в різних сферах життя і діяльності і виявляється у витриманості, внутрішній організованості, готовності підкорятися особистим і суспільним цілям, установкам, нормам, принципам. «Будучи складовою частиною моральності, дисципліна заснована на особистій відповідальності і свідомості, вона готує молодшого школяра до соціальної діяльності. Етичною передумовою відповідальності за свої вчинки є здатність особи вибирати свою лінію поведінки в різних обставинах.» [5. с. 105-106]

Дисциплінованість як особова  якість має різні рівні розвитку, що знаходить своє віддзеркалення в  понятті культури поведінки. Воно включає:

• «культуру мови (уміння вести дискусію, розуміти гумор, використовувати виразні мовні засоби в різних умовах спілкування, володіти нормами усної і письмової літературної мови);
• культуру спілкування (формування навиків довіри до людей, ввічливості, уважності у відносинах з рідними, друзями, знайомими і сторонніми людьми, уміння диференціювати свою поведінку залежно від навколишнього оточення – удома або в суспільних місцях, від мети спілкування – ділове, особисте і т.д.)
• культуру зовнішності (формування потреби дотримувати особисту гігієну, вибирати свій стиль, уміння управляти своїми жестами, мімікою, ходою);
• побутову культуру (виховання естетичної поведінки до предметів і явищ повсякденного життя, раціональна організація свого житла, акуратність у веденні домашнього господарства і т.п.).» [5. с. 105-106]

 

Культура поведінки  молодших школярів значною мірою формується під впливом особистого прикладу вчителів, батьків, а також традицій, що склалися в школі і сім'ї.

 

 

По І.Ф. Харламову  зміст  моральності полягає в наступному:

1. У відношенні до Батьківщини (патріотизм) – любов до своєї країни, історії, звичаїв, мови, бажання стать на її захист, якщо це буде потрібно.
2. У відношенні до праці (працьовитість) – припускає наявність потреби в творчій трудовій діяльності і її, розуміння користі праці для себе і суспільства, наявність трудових умінь і навиків і потреба в їх вдосконаленні.
3. У відношенні до суспільства (колективізм) – уміння погоджувати свої бажання з бажаннями інших, уміння координувати свої зусилля із зусиллями інших, уміння підкорятимуться і уміння керувати.
4. У відношенні до себе – пошана себе при пошані інших, висока свідомість громадського обов'язку, чесність і правдивість, етична чистота, скромність.
5. У людинолюбстві або гуманності.[20. c.380]

 

Результатом етичного виховання  є етична вихованість. Вона матеріалізується в суспільно цінних властивостях і якостях особи, виявляється у відносинах, діяльності, спілкуванні. Про етичну вихованість свідчить глибина етичного відчуття, здібність до емоційного переживання, мук совісті, страждання, сорому і співчуття. Вона характеризується зрілістю етичної свідомості: моральною утвореною, здатністю аналізувати, судити про явища життя з позицій етичного ідеалу, давати їм самостійну оцінку.      «Етична вихованість – це стійкість позитивних звичок і звичних норм поведінки, культура відносин і спілкування в умовах здорового дитячого колективу. Про етичну вихованість говорить також наявність у школяра сильної волі, здатність здійснювати етично - вольовий контроль і самоконтроль, регуляцію поведінки. Вона виявляється в активній життєвій позиції, єдності слова і справи, цивільній мужності і рішучості в складних життєвих ситуаціях залишатися вірним своїм переконанням, самому собі.» [9. c.269]

Етичною слід вважати таку людину, для якої норми, правила і вимоги виступають як його власні погляди і переконання, як звичні форми поведінки. Кажучи точніше, в своєму дійсному значенні моральність не має нічого спільного із слухняно-механічним виконанням, вимушеним тільки зовнішніми вимогами встановлених в суспільстві моральних норм і правил. Вона є як не що інше, як внутрішній категоричний імператив особи, як спонукальні сили якого виступають її здорові суспільні потреби пов'язані з ними моральні знання, погляди, переконання і ідеали.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3.    КРИТЕРІЇ  ЕТИЧНОЇ ВИХОВАНОСТІ

 

Цілісним і загальним  в особі є те, що визначає якості і властивості, такі, як переконаність, стійкість, цілеспрямованість, що виражає її спрямованість і суть. Похідним, індивідуальним, нерозривно пов'язаними з основними якостями особи є такі показники життєдіяльності, як старанність і успішність. Вони можуть бути виражені у вигляді якісних оцінок або балами. Будь-який вид діяльності молодшого школяра: навчання, праця, суспільна робота, спілкування, позашкільна діяльність, творчість, обов'язки в сім'ї – може бути оцінені з погляду старанності і успішності. Показники цих критеріїв опосередковано свідчать про ступінь розвитку природних здібностей і етичної зрілості школяра.

Для ефективного здійснення виховного процесу в першу  чергу необхідні визначені і  чіткі уявлення про суть дитячої  особи, її основоположних — провідних  якостях і властивостях. Для їх виявлення важливе значення має розгляд, з урахуванням вікових особливостей дітей, основних вимог до суті, головних якостями властивостей дитячої особи. Для цього потрібно спиратися на вікову періодизацію.

Основні моральні вимоги до дітей різних вікових груп виражені в Правилах для учнів, Законах і Статутах суспільних об'єднань, шкільних єдиних вимогах. Класному керівнику, вихователю важливо мати тези цих документів, їх короткий набір вимог, з якими він міг би порівнювати стан етичної вихованості, основних особових якостей своїх учнів. При відборі і формулюванні таких вимог враховуються:

• вікові можливості засвоєння дітьми узагальнень і понять;
• ідейна, етично-естетична спрямованість їх змісту;
• чіткість виразу сенсу і яскравість, привабливість форми;
• поступовість в наростанні складності і глибини змісту;
• нерозривність зв'язку з життям; відповідність дитячим устремлінням і захопленням.