Технологія санаторно-курортної діяльності ( на прикладі комплексу «Синяк»)

     За  класифікацією курорти поділяють  на:

• бальнеологічні;
• кліматичні;
• грязьові [1, с. 93].

     Найбільшу привабливість серед курортних  територій мають АР Крим, Закарпатська та Івано-Франківська, Одеська, Харківська, Чернівецька, Львівська та Київська області. Існують традиційні і перспективні санаторно-курортні райони з унікальними природними ресурсами для відпочинку і лікування. Одним із критеріїв перспективного санаторно-курортного будівництва є наявність або відсутність у певній місцевості гідромінеральних ресурсів.

     Послуги санаторно-курортних закладів в  Україні становлять майже 40% від  загального обсягу діяльності туристської  галузі. Країна має широку і різноманітну ресурсну базу, представлену майже  всіма бальнеологічними типами мінеральних вод: вуглекислі; радонові; сульфідні; залізисті; бромні, йодобромні та йодні; кременисті; води з підвищеним вмістом органічних речовин; води без специфічних компонентів тощо. Грязьові курорти використовують торфові, мулові, сапропелеві грязі, значні поклади яких є в озерах та лиманах Криму, Одеської, Херсонської, Запорізької областей

     Відповідно  до Закону України «Про курорти» до природних лікувальних ресурсів належать мінеральні води, лікувальні грязі, ропа лиманів та озер, морська  вода, природні об’єкти і комплекси із сприятливими для лікування кліматичними умовами, придатні до використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, кожний з яких є самостійним об’єктом геологічного середовища, потребує різнобічного підходу до вивчення контролю стану і використання.

     Сприятливий клімат на всій території України  дозволяє широко використовувати кліматотерапію як один із методів лікування і  профілактики багатьох хвороб. Клімат широко і з успіхом використовують на будь-якому курорті як основний лікувальний чи оздоровчий чинник. Найсприятливіші умови протягом усього року мають Південний берег Криму, Закарпатська, Кримські і Карпатські гори. Особливим лікувально-оздоровчим природним лікувальним ресурсом є унікальний мікроклімат печер та шахт (Слов’янські та Солотвинські соляні шахти) [10, с. 217].

     В Україні наявні також значні запаси гідромінеральних ресурсів. На 70 курортах відкрито 442 санаторно-курортні установи, які в лікувально-оздоровчому  процесі використовують природні лікувальні ресурси, зокрема мінеральні води та лікувальні грязі. Але цими лікувальними закладами поки що освоєно лише 8% експлуатаційних запасів мінеральних вод.

     Для санаторно-курортного лікування, фасування  та розливу у пляшки використовуються запаси понад 200 родовищ мінеральних вод і 25 родовищ лікувальних грязей. На території України поширені мінеральні води практично всіх бальнеологічних типів: вуглекислі, радонові, сульфідні, залізисті, миш’яковисті, йодні, йодобромні, кремнієві, води з підвищеним вмістом органічних речовин, води без специфічних компонентів та властивостей та лікувальні грязі всіх генетичних типів: мулові сульфідні, торфові, сопкові та сапропелеві [15, с. 76].

     Спеціалізована  мережа дитячих санаторних закладів становить 38,5% від загальної чисельності санаторіїв і розрахована переважно на тривале лікування та оздоровлення дітей різного віку. Щорічно в санаторіях оздоровлюються понад 220 тис. дітей і більшість з них в санаторіях Криму, Одеської, Київської та Житомирської областей. Ще понад 55 тис. дітей щорічно проходять профілактично-санаторне лікування у позаміських санаторно-оздоровчих закладах, яких найбільше у Криму, Київській, Одеській, Донецькій та Рівненській областях.

     Вагомим плюсом багатьох українських курортів є одночасне використання багатьох лікувальних факторів (клімату, мінеральних вод, лікувальних грязей, озокериту). Властивості природно-лікувальних ресурсів визначають спеціалізацію курортів (медичний профіль).

     За  медичним профілем в структурі українських  санаторіїв переважають ті, які спеціалізуються на лікуванні:

• органів кровообігу – переважно заклади кліматичних та бальнеологічних курортів АР Крим, Одеської, Донецької, Київської областей;
• нервової системи – бальнеологічні, грязьові та кліматичні курорти Одеської, Донецької, Запорізької, Закарпатської областей та АР Крим;
• органів дихання (не туберкульозного характеру) – приморські, бальнеологічні та спелеологічні курорти АР Крим, Донецької, Закарпатської, Одеської областей;
• органів травлення – бальнеологічні курорти Львівської, Закарпатської, Полтавської, Харківської областей;
• органів опорно-рухової системи – грязьові, бальнеологічні, приморські курорти АР Крим, Одеської, Запорізької, Донецької областей [10, с. 239].

      1.3 Регіональні особливості  розвитку санаторно-курортних закладів України 

     Особливості розвитку регіонального курортного комплексу України визначаються різноманітністю запасів природних лікувальних ресурсів.

     Бальнеологічні  ресурси України. Радонові мінеральні води застосовують курорти Хмільник, Кремінна, санаторіями та водолікарнями Житомира, Черкас («Радон»), Білої Церкви, Миронівки, Полоного (Хмельницька обл.). Даний тип вод має значні ресурси для розширення їх використання особливо у південно-східних областях ареалу поширення.

     Йодні, бромні та йодобромні мінеральні води застосовують в оздоровницях Криму та Закарпаття (Берегівська КРЗ).

     Родовища  сульфідних мінеральних вод заходу України широко використовуються курортами  Немирів, Шкло, Любень Великий, Черче, в  той час як на півдні України залишаються  швидше перспективними щодо пошуків та експлуатації.

     Переважно прісні кременисті мінеральні води використовують для розливу (березівська, харківська №1, кам’янець-подільська, хмельницька  тощо) та на курортах Березівка, Рай-Оленівка Харківської області.

     Джерела вуглекислих мінеральних вод приурочені до території Закарпаття, Покуття, заходу Буковини та Керченського півострова і їх широко використовують санаторно-курортні заклади Закарпаття та на розлив [17, с. 8].

     Мінеральні  води з підвищеним вмістом органічних речовин поширені на території Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Чернівецької та Івано-Франківської областей. Саме ці прісні води принесли світову славу оздоровницям Трускавця. На базі їх використання розвивається курортне господарство Сатанова, Східниці; функціонують санаторії «Україна» (Хмельницька обл.), «Збруч» (Тернопільська обл.).

     Мінеральні  води без вмісту специфічних компонентів  застосовують курорти Трускавець, Моршин, Миргород, Слов’янськ, санаторії Одеської групи курортів, Криму тощо.

     Миш’яковисті  мінеральні води мають в Україні вузько локалізований прояв в околицях с. Кваси Рахівського району Закарпатської області. На основі їх використання функціонує санаторії «Гірська Тиса», який має лише два світових аналоги [2, с. 19].

     Залізисті мінеральні води в основному використовуються у якості лікувально-столових і йдуть на розлив. Їх прояви є у Вижницькому, Новоселицькому, Хотинському, Сокирянському районах Чернівецької області, на півночі Донеччини.

     В санаторно-курортних закладах України  найширше застосування мають мулові органо-мінеральні сульфідні грязі солоних озер та лиманів Азово-Чорноморського регіону. За розвіданими запасами найбільшими родовищами є лимани: Алібей, Шагани, Куяльницький, Тилігульський, Хаджибейський та ін.; озера: Кизил-Яр, Узунларське, Тобечицьке, Чокрацьке, Генічеське. Приблизно половина родовищ поки що не експлуатується. Поряд з тим, мулові грязі знайшли широке застосування, як самостійно так і в поєднанні з іншими лікувальними факторами в санаторіях Бердянська, Гопри, Євпаторії, Зотоки, Сак, Сергіївки, Слов’янська, Солоного Лиману, Феодосії, Чократу, Шкла, Одеської групи курортів.

     У північній та західній частинах України  поширені торфові лікувальні грязі, які знайшли застосування на курортах Шкло, Моршин, Хмільник, Миргород, Горинь, Любень Великий, Черче, у водолікарнях відповідних областей. Дуже негативний вплив на використання торфових лікувальних грязей мала аварія на ЧАЕС [12, с. 55].

     В рекреаційному господарстві України  обмежено використовуються (курорт Феодосія) сопкові грязі з Булганацької групи вулканів на Керченському півострові, а в санаторно-профілактичних закладах переважно Карпатського регіону (зокрема оздоровниці Трускавця) широко застосовують озокерит (гірський віск).

     Найкращі  в кліматичному відношенні рекреаційні  території зосередженні на узбережжі Чорного та Азовського морів (переважно для літнього відпочинку), та Карпатах і Закарпатті (як літня, так і зимова рекреація). Важливим плюсом для розвитку туристсько-рекреаційного комплексу є відсутність періоду акліматизації для жителів переважної частини Європи, які є потенційними споживачами українського туристичного продукту.

     Південний берег Криму – один з основних кліматичних рекреаційних районів  України. Тривалість сонячного сяйва (2200–2350 год./рік), комфортні погодні  умови, які створюють можливість цілорічного функціонування санаторіїв та насиченість повітря фітонцидами і морськими солями сприяли формуванню на південному узбережжі Криму близько двадцяти приморських кліматичних курортів та курортних місцевостей: Алупка, Алушта, Гаспра, Гурзуф, Коктебель, Кореїз, Лівадія, Масандра, Сімеїз, Судак, Феодосія, Форос, Ялта та ін.

     Особливі  кліматичні умови склалися в гірських районах України: Карпатах та Кримських  горах. Кліматичні умови Карпат є  більш комфортними для організації  зимових видів рекреації, а передгірних районів та Закарпаття, як зимових, так і літніх. Важливими кліматичними курортами регіону є Ворохта, Косів, Шешори, Яремча, Ясиня, Яблуниця, Славське, Сойми, Чинандієве, Кобилецька Поляна тощо. [15, с. 122].

     Найсприятливіші кліматичні умови для лікування та відпочинку в рівнинній частині України склалися на вузькій (до 40 км) приморській смузі, де і знаходяться основні приморські кліматичні курорти степової зони України, придатні для геліо-, аеро-, таласо- та кінезотерапії: Бердянськ, Євпаторія, Кароліно-Бугаз, Кирилівка, Коблеве, Кремінна, Маріуполь, Одеса, Очаків, Саки, Сергіївка, Скадовськ, Слов’яногірськ тощо. 

      Розділ 2. Аналіз функціонування санаторно-курортної закладів Закарпатської області

     2.1 Загальна характеристика  санаторно-курортного потенціалу Закарпаття

     Закарпатська  область відома як один із найпрестижніших  куточків для лікування та відпочинку людей. Розвинута мережа санаторно-курортних  комплексів, туристичних баз, унікальні  мінеральні джерела та термальні  води, понад 400 видів яких уже досліджено, а також краса карпатської природи приваблюють туристів та відпочиваючих з усього світу у будь-яку пору.

     На  основі мережі санаторно-курортних, лікувально-оздоровчих, туристичних та лікувальних закладів Закарпатської області виділено 10 рекреаційних зон. Це Ужгородська, Мукачівська, Великоберезнянсько-Перечинська, Міжгірсько-Воловецька, Свалявська, Іршавська, Берегівська, Хустсько-Виноградівська, Тячівська, Рахівська. Визначення меж рекреаційних зон виходить із поняття єдиного медичного простору, яке об’єднує лікувальні, лікувально-оздоровчі та курортні заклади і підпорядковує їх єдиній меті – максимальному використанню природних ресурсів для оздоровлення на Закарпатті [20, с. 30].

     Берегівський  район. Спортивно – оздоровча база «Нодь – Ердев» УСБ «Закарпаття». Дитячий відпочинок і оздоровлення в літній період. В оздоровниці діє відкритий басейн з термальною мінеральною водою.

     ТОВ «Санаторій «Косіно». Дитячий відпочинок і оздоровлення в літній період. В оздоровниці діє відкритий басейн з термально – мінеральною водою.

     Виноградівський район. Санаторій «Теплиця» розташований у підніжжя Чорної гори, в передмісті районного центру – м. Віноградів. Спеціалізація: захворювання і травми опорно-рухального апарату, захворювання кістково – м'язової системи, органів серцево – судинної системи, дихальних органів, органів травлення. Основний лікувальний чинник: мінеральна вода. Лікувально – оздоровчі послуги: бальнеолікування, гідротерапія, фізіотерапія, мануальна терапія, басейн з термальними мінеральними водами.