Технологія санаторно-курортної діяльності ( на прикладі комплексу «Синяк»)

                                            Міністерство освіти та науки

Львівський  державний інститут новітніх технологій та управління ім. В. Чорновола

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ 
 
 
 
 

Кафедра менеджменту 
 
 

Курсова робота  

З дисципліни «Технологія туристичної діяльності» 

на тему: 

«Технологія санаторно-курортної  діяльності

( на прикладі комплексу «Синяк»)» 
 
 
 
 
 

Виконала:

Студентка ІІІ курсу

групи Мн -31

Цех Євгенія

Науковий  керівник: 

Божук Тетяна Іванівна 
 
 

Львів - 2011 

Зміст 
 

 

      Вступ 

     Лікувальні властивості багатьох природних факторів відомі з найдавніших часів, примітивні споруди для водолікування в місцях виходу мінеральних вод були свого роду прототипами бальнеологічних курортів. Чутки про лікувальні властивості деяких вод поширювались далеко за межі відповідних місцевостей, приваблюючи багато хворих. «Чудодійні» джерела та інші лікувальні фактори ставали основою лікувальних таємниць храмів, нерідко були предметом релігійного культу.

     В Україні санаторно-курортна справа є одним з найдавніших видів рекреації. З ХІХ ст. відомі кліматичні курорти Південного узбережжя Криму, бальнеологічні курорти Передкарпаття та Закарпаття, Поділля, Полтавщини, грязьові курорти Криму та Одещини, які зазнали особливого розвитку у ХХ ст. Так, перші заклади в Україні, які почали функціонувати, використовуючи мінеральну воду для лікування, виникли у Шклі (1576), Саках (1799), Трускавці (1827), Одесі (1829), БерМінВодах (1862), Моршині (1877); лікувальні властивості грязей – на узбережжі Куяльницького лиману (1833), поблизу Голої Пристані (Гопри) (1895).

     Система санаторно-курортних закладів розвивалась  в межах державної системи  охорони здоров`я, її послуги були соціально орієнтованими і достатньо  дешевими для громадян (за рахунок  фонду соціального страхування  та інших джерел фінансування). Але недостатньо розвинена матеріально-технічна база галузі, її низька пропускна спроможність і застаріле обладнання, навіть при високій кваліфікації персоналу і досконалості методик профілактики та лікування, робила санаторно-курортні заклади важкодоступними для більшості населення.

     В ринкових умовах сьогодення санаторно-курортна справа в Україні зазнає структурних  змін. В першу чергу вони торкнулися організаційно-управлінських засад: зростаюча комерціалізація діяльності, вихід на ринок санаторно-курортної пропозиції, подальша сегментація даного ринку відповідно до змін попиту обумовили зміну форм власності (зокрема, розширилась колективна та приватна складові) та управлінської структури.

     Санаторно-курортна діяльність за своєю специфікою стала предметом дослідження багатьох українських вчених Любіцевої О.О., Павлова В.І., Черчика Л.М., Фоменко Н.В., Артюхової І.В., Казачковської Г. В., Коніщевої Н. Й. та різнопланових статей з сучасних економічних та організаційних питань в сфері санаторно-курортної справи, які є теоретичною базою нашої роботи.

     Дослідження щодо вивчення та аналізу природно-рекреаційних ресурсів Закарпатського регіону були здійснені Долішнім М.І., Мацолою  В.І., Ємцем Г.С., Мікловдою В.П., Лендєлом М.А. Проблеми експлуатаційних запасів мінеральних вод Закарпаття досліджував Лобода М.В., М. Мироненко та І.Твердохлєбов вивчали основні ознаки рекреаційних територій. Вивчення санаторно-курортних зон, виділення їх у основні групи здійснено у працях Кравціва В.С. та Євдокименка В.К.

     Актуальність теми даної курсової роботи визначається тим, що Україна має великі рекреаційні ресурси, до яких належать географічні об'єкти, що використовуються чи можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування, оздоровлення населення. Але сучасний стан господарювання вітчизняних підприємств санаторно-курортного комплексу характеризується нестійкими тенденціями функціонування, що в основному обумовлюється сезонними коливаннями попиту, недостатнім рівнем якості обслуговування та організаційним консерватизмом процесу управління. Саме це обумовлює актуальність вивчення цього питання з метою розроблення рекомендацій для покращання санаторно-курортної справи в Україні.

     Мета даної курсової роботи – визначити особливості функціонування санаторно-курортної галузі як складової туристичної індустрії та проаналізувати стан та перспективи її розвитку в Україні, та, зокрема, на Закарпатті на прикладі санаторію «Синяк».

     Для досягнення даної мети, ми поставили  перед собою наступні завдання:

• визначити поняття та особливості розвитку санаторно-курортної справи;
• дати характеристику виду та складу послуг санаторно-курортної закладів України;
• розглянути регіональну специфіку санаторно-курортних закладів України;
• проаналізувати рекреаційний потенціал Закарпаття;
• дати характеристику організації послуг у санаторії «Синяк»;
• визначити основні проблеми та перспективи розвитку санаторно-курортної діяльності санаторію «Синяк».

     Предмет даної курсової роботи – організаційно-економічні аспекти підвищення ефективності функціонування санаторно-курортного господарства як складової туристичної індустрії.

     Об’єкт  дослідження – лікувально-оздоровча діяльність санаторно-курортного комплексу «Синяк».

     Курсова робота складається з вступу, трьох  розділів, висновків. Списку використаної літератури та додатків. У першому розділі «Теоретичні  аспекти діяльності санаторно-курортної галузі » ми розглядаємо поняття, змісту та розвиток санаторно-курортної справи, характеризуємо види та склад послуг санаторно-курортної закладів України, а також визначаємо їх регіональні особливості. У другому розділі «Аналіз функціонування санаторно-курортних закладів Закарпатської області» даємо характеристику курортного потенціалу регіону, та аналізуємо діяльність санаторію «Синяк». У третьому розділі «Перспективні напрямки розвитку санаторно-курортної діяльності» характеризуються існуючі проблеми функціонування санаторію «Синяк», та визначаються шляхи та напрямки вдосконалення послуг у даному санаторії.

 

      Розділ 1. Теоретичні аспекти діяльності санаторно-курортної галузі

     1.1 Поняття, зміст  та розвиток санаторно-курортної  справи

 

     Санаторно-курортна справа має дуже давню історію. У  ранньому середньовіччі відомими курортами  були Пломб'єр-ле-Бен і Ахен –  улюблене місце відпочинку імператора Карпа Великого. У подальшому прославились мінеральні джерела Спа і Котре. Поступово джерела переходили у власність монастирів, лікувальну дію мінеральних вод пов'язували з охороною святими.

     Вже у ХVІ-ХVІІ ст. в літературі починають  розглядатися питання будівництва, облаштування і порядку експлуатації курортних місць. Так, в середині XVI ст. в Карлсбаді вперше введено мито з пацієнтів і встановлено порядок проведення лікувальних заходів.

     На  початку XVII ст. у Франції була створена інспекція, завданням якої став нагляд за станом курортів та їх експлуатацією. При цьому користування курортами продовжувало залишатися виключно привілеєм знаті. Тільки в ХVІІІ-ХІХ ст. у зв'язку з розвитком промисловості, торгівлі і транспорту починається інтенсивний розвиток європейських курортів на основі комерційного підходу [24, с. 241].

     Пожвавлення курортної справи супроводжувалось розширенням кола їх відвідувачів за рахунок представників буржуазії, крупних чиновників, інтелігенції. З ініціативи англійського лікаря Р. Рассєла в 1792 р. заснований перший дитячий приморський санаторій в Маргіті; згодом дитячі курорти виникли в Італії і Франції. В XIX – на поч. XX ст. відбувається офіційне відкриття більшості сучасних європейських курортів, які набували вигляду не тільки лікувальних комплексів, але і місць відпочинку і туризму.

     На  сучасному етапі курортологія –  це наука, що вивчає лікувальні курортні чинники. Курорт – це місцевість з  набором лікувальних чинників, певними  кліматичними, географічними та гігієнічними умовами [24, с. 252].

     Санаторно – курортне господарство – це група спеціалізованих будинків і споруд з відповідним матеріальним і обслуговуючим забезпеченням, які покликані задовольняти потреби населення у лікуванні і відпочинку.

     Крім  того, до завдань курортології входять  пошук і дослідження курортних  ресурсів, вивчення потреб населення в санітарно-курортному лікуванні і розробка наукових основ його організації, принципів і нормативів курортного будівництва і благоустрою, включаючи питання санітарної охорони курортів. Розділами курортології є бальнеологія, бальнеотерапія і бальнеотехніка; грязелікування, медична кліматологія і кліматотерапія; окремий розділ вивчає питання організації, планування і будівництва курортів [24, с. 241].

     Лікування і оздоровлення людей – винятково  важливе соціальне завдання. Його актуальність в Україні зростає у зв’язку з різким погіршенням демографічної ситуації, чорнобильською катастрофою, забрудненням у багатьох районах навколишнього середовища.

     Санаторно-курортне господарство переважно створюється  в місцях зосередження сприятливих рекреаційних ресурсів, лікувальні та оздоровчі властивості яких мають територіальні особливості. Це визначає спеціалізацію санаторно – курортних регіонів на наданні певних видів лікувальних чи відпочинкових послуг.

     До  санаторно – курортного господарства належать лікувально – профілактичні заклади: санаторії та пансіонати з лікуванням, що на певний час надають хворим лікувальні послуги переважно використовуючи цілющі властивості природних ресурсів. До санаторно – курортного господарства входять також будинки, пансіонати та інші заклади відпочинку населення, що призначені лише для відпочинку.

     Велику  ефективність лікування і відпочинку мають санаторії та пансіонати з  лікуванням, а також будинки та пансіонати відпочинку. Санаторії та пансіонати з лікуванням – це заклади, що на певний час здійснюють так зване реабілітаційне (відновлювальне) лікування хворих. Ці заклади мають необхідне медичне обладнання, широко використовують для лікування цілющі властивості наявних природних ресурсів. Санаторії, пансіонати, бази тощо – це суто відпочинкові заклади [10, с. 185].

     Санаторний  режим поєднує елементи активності та спокою, тренування і щадіння  й диференціюється залежно від  стану пацієнта на щадний, тонізуючий і тренувальний із різним поєднанням навантажень.

     Різними є терміни перебування пацієнта на санаторно-курортному лікуванні. У більшості санаторіїв тривалість однієї зміни становить 24 дні. У спеціалізованих санаторіях перебувають 28-53 дні, а іноді й більше (дитячі протитуберкульозні санаторії, відділи для лікування спіральних хворих).

     Санаторії для дорослих підпорядковуються  профспілкам. Керівниками і контролюючими  органами є Центральна рада з управління курортами і санаторіями профспілок з мережею відповідних територіальних рад.

     Основні профілі санаторіїв:

• для лікування пацієнтів з хворобами серцево-судинної системи;
• для лікування пацієнтів з хворобами органів травлення;
• для лікування пацієнтів з хворобами органів дихання (не туберкульозного походження);
• для лікування пацієнток з хворобами жіночої статевої сфери;
• для лікування пацієнтів з хворобами органів руху;
• для лікування пацієнтів з хворобами органів шкіри;
• для лікування пацієнтів з хворобами нирок і сечовивідних шляхів;
• для лікування пацієнтів з порушенням обміну речовин [10, с. 197].

     Є також санаторії для дітей, підлітків для лікування туберкульозу, хвороб внутрішніх органів, спастичних паралічів тощо.

     1.2 Види та склад послуг санаторно-курортних закладів України

 

     Нині  в Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного і 13 курортів місцевого  значення, де функціонує 544 санаторіїв та пансіонатів з лікуванням загальною одноразовою чисельністю понад 150 тисяч місць існує також перелік з 265 зарезервованих для організації зон лікування, відпочинку та туризму.

     За унікальністю та цінністю природно-лікувальних ресурсів та рівнем облаштованості виділяють курорти державного та місцевого значення.

     Підставою для визначення території як курорту  є наявність природних лікувальних  ресурсів, необхідної інфраструктури для їх експлуатації та організації  лікувально-профілактичної діяльності.