Форми співучасті

     Отже, співучасть без попередньої змови  має місце там і тоді, де і  коли діяльність одного співучасника приєднується до діяльності інших в  процесі виконання злочину, коли він вже почався, але ще до його закінчення.

     Співучасть  з попередньою  змовою. Намір вчинити злочин виникає передчасно, як і змова. Отже, співучасть з попереднім змовлянням має місце тоді, коли декілька осіб домовляються про спільну діяльність до скоєння злочину. За своїм характером попередня змова може бути різноманітною, може зупинятись тільки на окремих моментах скоєння злочину, не створюючи чисельних зв'язків між співучасниками і не узгоджуючи в цілому їх діяльність. Але змова може бути і суттєвою, наприклад, в розкраданні майна в особливо великих розмірах.

     Змова може бути про:

• час, місце чи способи вчинення злочину;
• про розподіл ролей;
• про приховування слідів, здобутого .

     Небезпечна  форма співучасті:

• згуртованість співучасників, більша їх злочинні стійкість, наполегливість;
• попередність змови визначає більшу енергійність дій всіх співучасників.

     Отже, співучасть з попередньою змовою - наявність узгодженої злочинної поведінки між співучасниками злочину, яка досягається до початку злочинної діяльності.

     3.2. Соціолого- психологічні та кримінологічні аспекти форм співучасті

     Для України боротьба з організованою  злочинністю має першочергове значення у справі забезпечення національної безпеки держави і навіть пов'язана з проблемою нашого виживання. Організована злочинність продовжує залишатися «ворогом номер один» для молодої Української держави.

     Ч. 3 ст. 28 КК України визнає злочин учиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь кілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

     Злочин  визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням кількох осіб (п’ять і більше), члени або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

     Отже, злочинна організація — це різновид малих неформальних груп або навіть середніх, характерною видовою ознакою  яких є анти суспільна спрямованість.

     Соціальна організація має низку характерних  ознак (властивих і злочинним організаціям як сукупностям осіб, які встановили між собою стосунки, що мають ознаки організованих форм діяльності з досягнення спільної злочинної мети):

     1) соціальна організація має цільову  природу, оскільки створюється  для реалізації визначеної мети  та оцінюється через досягнення  останньої. Це означає, що організація  становить засіб та інструмент  забезпечення функції об'єднання і регламентації поведінки людей заради такої мети, яка не може бути досягнута ними поодинці;

     2) задля досягнення мети члени  організації змушені розділятися  за ролями та статусом. Відповідно соціальна організація становить складну взаємопов'язану систему соціальних позицій і ролей, що виконуються членами організації. Соціальна організація дає особі змогу задовольнити свої потреби та інтереси в тому обсязі, який визначено її соціальним статусом, соціальними ролями, які вона виконує, соціальними нормами та цінностями, загальновизнаними в певній соціальній організації;

     3) організація виникає на основі  розподілу праці та її спеціалізації  за функціональною ознакою. Тому  в соціальних організаціях утворюються  різні горизонтальні структури. Однак кращим для розуміння організації є те, що вона завжди будується за вертикальною (ієрархічною) ознакою, в якій досить чітко виділяються підсистеми, що керують, та керовані. Необхідність керівної системи зумовлена необхідністю координації різноспрямованої діяльності горизонтальних структур. Ієрархічність побудови організації забезпечує досягнення єдиної мети, надає їй стійкості та робить її ефективною;

     4) керівні підсистеми створюють  свої специфічні засоби регулювання  та контролю за діяльністю  організації. Серед них значну  роль відіграють так звані  інституціональні, або внутрішньо-організаційні  норми, тобто норми, що створюються  діяльністю спеціальних інституцій, які мають на це особливі  повноваження. Зазначені інституції  реалізують нормативні вимоги, підтримують їх своєю особливою владою та впливом, контролюють їх виконання та застосовують санкції.

     З моменту виникнення група прагне до консолідації, встановлення внутрішньо-групової згуртованості, солідарності, забезпечення якнайповнішого взаєморозуміння між її членами, до формування у них спільних поглядів на життя. Тому зрозуміло, що коли в конкретній формальній групі панують антисуспільні погляди, коли ця група прагне досягти протизаконної мети, то вона неминуче негативно впливатиме на кожного свого члена. В таких групах виробляються певні групові норми, яких має дотримуватися кожен учасник групи. У процесі стабілізації групи посилюється тиск на тих її учасників, які не виправдовують групових очікувань. Цей тиск тим сильніший, чим згуртованіша група, тим більше організованості в її діях.

     Однак слід зауважити, що підкорення окремих  учасників групи прий-нятим у ній стандартам, нормам поведінки, не завжди буває добровільним. Це можливо як у разі певних розбіжностей інтересів конкретної особи з інтересами групи загалом, так і тоді, коли інтереси групи з часом втратили для неї значення.

     Організованому  злочинному угрупованню потрібний  керівник, який здатен розробити, організувати, спланувати й забезпечити в оптимальний  термін і з оптимальним ефектом наявними засобами досягнення злочинного результату. Лідерство в організованому злочинному угрупованні розуміється як один із процесів організації соціальної групи, керування нею, що сприяє досягненню групової мети.

     Можна визначити такі основні функції  лідера: інформаційну, організаторську, нормативно-регулятивну. Вся їх протиправна поведінка становить реалізацію зазначених функцій. 

3.3 Злочинна організація 

         Злочинна організація — найнебезпечніша форма співучасті.

     Теорія  кримінального права визначає злочинну організацію як стійке об'єднання  двох, чи більше осіб, що навмисно згуртувалися для скоєння злочинів, які становлять особливу суспільну небезпеку, та забезпечення умов, необхідних для здійснення злочинної діяльності його учасниками, навіть якщо злочинної мети не було досягнуто.

     Чинне кримінальне законодавство України  передбачає відповідальність за створення  злочинної організації з метою  вчинення тяжкого чи особливо тяжкого  злочину та за керівництво такою  організацією або участь у ній, або  участь у злочинах, вчинюваних такою організацією. Передбачено також відповідальність за організацію, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп.

     На  початку 90-х рр. вважалося, що підвищений ступінь суспільної небезпеки злочинної організації зумовлено метою і способом об'єднання винних. У зв'язку з цим як специфічні для (цієї форми співучасті розглядалися такі ознаки: а) наявність не менш, а головним чином більше як двох осіб; б) організованість; в) стійкість; г) спеціальна мета об'єднання. Отже, фахівці кримінального права дійшли висновку: злочинна організація відрізняється від організованої групи більш високим рівнем стійкості та організованості, а також спеціальною метою об'єднання.

     Визначальною  ознакою будь-якої формальної групи (тобто злочинної організації) с  її ієрархічна структура. Ця ознака, в  свою чергу, може бути конкретизована такими моментами: 1) наявністю певного  органу як носія влади; 2) наявністю  стосунків, побудованих на субординації; 3) регламентацією прав і обов'язків.

     У неформальних групах (організованих  злочинних групах) ієрархічна структура, що характеризується зазначеними ознаками, відсутня.

     Вказані вище ознаки формальної групи становлять якісну своєрідність злочинної організації. Вони, зрештою, відбивають певну упорядкованість  стосунків між суб'єктами спільної діяльності, тобто їх організованість.

     Щодо  стосунків, побудованих на субординації, то це передусім наявність взаємин між членами угруповання, що базуються на принципах влади та підкорення.

     Як  і про стійкість організованої  групи, про стійкість злочинної  організації може свідчити спільна діяльність, що передує початку вчинення першого злочину (ч. 1 ст. 14 КК України).

     Отже, стійкість як ознака злочинної організації  може бути виражена у двох основних формах: «спільна діяльність з метою  систематичного вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів» (йдеться про діяльність, що передує початку вчинення першого злочину, це різного роду організаційні заходи, спрямовані на забезпечення безпеки, здобування необхідних матеріально-технічних або фінансових ресурсів, чи підбір співучасників злочину) та «систематичне вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів».

     Ознаки  організованості (ієрархічної структури) є обов'язковими для злочинної  організації, в організованій групі  вони можуть бути відсутні. Отже, при  встановленні ознак організованості  та відсутності необхідної для злочинної організації стійкості група осіб не може бути визнана злочинною організацією.

     Таким чином, щодо змісту поняття «злочинна  організація» слід узагальнити: злочин вважається скоєним злочинною організацією, якщо в ньому брали участь п’ять або більше осіб, які попередньо встановили або підтримували між собою стосунки, що свідчать про наявність групи осіб з ознаками організованості (ієрархічної структури), яку утворено для спільної діяльності з метою систематичного вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів або, яка виникла внаслідок досягнення згоди про вчинення третього (наступного після повторно вчиненого) тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

     У проблемі боротьби правоохоронних органів  з організованою злочинною діяльністю центральне місце посідає питання протидії злочинним організаціям. Тому актуальним нині є визначення самого поняття «злочинна організація» та його ознак як форми співучасті.

     Висновки 

     В цій курсовій роботі були розглянуті питання, пов’язані з поняттям співучасті, а саме власне поняття співучасті, її форми та види співучасників. Співучастю у злочині визнається спільна, умисна діяльність двох і більше суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

     Форми співучасті розрізняють: за об'єктивною ознакою - проста і складна співучасть і за суб’єктивною ознакою - співучасть без попередньої змови, співучасть з попередньою змовою, злочинна організація. Відповідно до КК співучасниками злочину є: виконавець, організатор, підбурювач, пособник.

     Відповідальність  співучасників визначається з застосуванням  відповідної частини чинного КК.

     Таким чином, співучасть у злочині характеризується умисною формою вини, що передбачає наявність умислу кожного із учасників  стосовно їх власних дій (бездіяльності); наявність умислу стосовно діянь інших співучасників, єдність наміру всіх співучасників вчинити один і той самий злочин, єдність злочинного інтересу для всіх співучасників, тобто спрямованість їх умислу на досягнення загального злочинного результату.

     Єдність наміру всіх учасників (співучасників), щодо спільності їхніх дій і єдиного злочинного результату не означає обов’язкового збігу їх мотивів: злочинна діяльність кожного із співучасників може бути викликана різними спонуканнями.

     Отже, співучасть є досить складним явищем в кримінальному праві, вона є  однією з форм злочинної діяльності , і у майбутньому буде предметом  для дослідження багатьма науковцями.