Іншомовні слова в сучасній періодиці

Чимало англійських  слів частково оформляються з допомогою  засобів української мови, напр.: веб-сторінка, гешування, європерехідник, крос-засоби, піарник, співпроцесор.

Використання  англіцизмів в українській мові не завжди доцільне. Так, значна кількість слів англійського походження є дублетами питомих українських слів, напр.: дайвінг - підводне плавання, дисконт – знижка, екшн – дія, кілер - найманий убивця, консумент – споживач, лістинг – підтяжка, о'кей – гаразд, паркінг – автостоянка, постер – оголошення, сервіс – обслуговування, спрей – розбризкував, термінатор – винищувач, тинейджер – підліток, фристайл – вільний стиль тощо. Тому нині у мовознавстві існує проблема керування процесами запозичення іншомовних слів.

Лексеми, запозичені з російської мови. У XX ст., коли Україна входила до Радянського Союзу, внаслідок політики русифікації до лексичного складу української мови потрапило чимало росіянізмів.

Наближення  української мови до російської здійснювалося  такими шляхами: вилученням з українських словників лексем, які відрізнялися від відповідників російської мови, і заміною їх синонімами, однозвучними з російськими; калькуванням російських слів або прямим запозиченням; забороною вживати інтернаціоналізми, відсутні в російській мові; забороною української термінології і заміною її російською.

Ці примусові  трансформації лексичного складу української  літературної мови мали всеосяжний характер, стосувалися усіх сфер життя.

Із російської мови потрапили до української слова  різних тематичних груп, незважаючи на те що в українській мові існували власні відповідники, зокрема:

• лексика, пов'язана з побутом, одягом тощо: барахло (росіянізм) — мотлох (власне український відповідник), горбушка (хліба) — окраєць, кожанка -- шкірянка, одіяло — ковдра, підтяжки — шлейки, сундук — скриня, утюг — праска;
• лексика на позначення різних дій і процесів: близитися — надходити, будоражити – розбурхувати, видумувати — вигадувати, зачислити — зарахувати, знобити — морозити, накалюватися — розжарюватися, прикидатися — удавати, скучати — нудьгувати, удостоювати - відзначати, хникати - пхинькати, чванитися - хизуватися, шаркати - човгати, щупати - мацати;
• лексика, пов'язана з технікою, будівництвом, знаряддями праці: віддача (зброї) — відбій, гвоздодьор — лапка, глазок (у дверях) — вічко, наладка — налагодження, руль – кермо, ричаг – важіль, швейний – швацький;
• лексика на позначення різних якостей, ознак: безтактний — нетактовний, безуспішний — невдалий, бросовий — викидний, викришений — пофарбований, злорадний - зловтішний, мохнатий - волохатий, невмолимий - невблаганний, обезводнений - зневоднений;
• лексика на позначення осіб: болільщик — уболівальник, недотепа — нездара, покровитель — заступник, співшукач — здобувач, холуй — лакиза;
• лексика діловодства: виписка – витяг, відзив – відгук, довіреність — доручення, рішення — ухвала;
• слова інших тематичних груп: бредня — маячня, вволю – досхочу, гонки (спортивні) - перегони, носилки – ноші, придане – посаг, пучина— вир, решітка – ґрати, скачки (на конях) — верхогони, тупик — глухий кут, безвихідь, узор — візерунок, хворост — хмиз.

Нині українська мова почала звільнятися від росіянізмів, але певна частина їх, яка не мала точних відповідників в українській  мові, залишилася, напр.: бетономішалка, бомж, духовка, завод, затвор, наручники, паровоз, пилосос, рудник, самовар, сищик,  спецназ, угон, указ.

Запозичення з інших мов . Протягом XX— на початку XXI ст. до української мови потрапила невелика кількість слів з інших мов. Так, у цей час інтенсивність французьких запозичань знижувалася і з 30-х років становила незначну кількість, напр.: автомобіль, ажіотаж, амплуа, ангар, арбітраж, асамблея, ательє, бівуак, вестибюль, кадр, карбюратор, журі, комюніке, парашут, таксі, типаж, трикотаж, фара, фіксатор, фойє, шантаж, шофер.

У новітній період розвитку лексичного складу української мови до неї запозичено небагато слів з німецької мови: бундесвер, домкрат, зумер, каністра, капут, штепсель, штифт; з італійської: бензин, брутто, валюта, інкасатор, нетто, фіаско, фірма; з іспанської: какао, карамель, кокаїн; з японської: бонсай, дзюдо, камікадзе, караоке, карате, кабукі, кімоно, ко-то, ніндзя, харакірі; з китайської: кунфу, феншуй, хунвейбін; з чеської: робот; з перуанської: каучук; з ефіопської: баобаб; з австралійських мов: кенгуру; з індіанських мов: вігвам; з індійської мови: корунд ін.

Інтернаціоналізми. Значна частина слів, особливо термінів, які запозичила українська мова, вживаються і у багатьох інших мовах. Такі слова називають інтернаціоналізмами.

Усі мови світу  згруповані навколо кількох найрозвинутіших і найдавніших літературних мов, що стали основою для створення інтернаціоналізмів. Є п'ять таких мовних угруповань: європейське (на ґрунті грецької та латинської мов), близько- й середньосхідне (на основі арабської та перської мов), індійське (на ґрунті санскриту), далекосхідне (на основі китайської мови), ізраїльське (на ґрунті івриту).

Українська  мова належить до європейського угруповання, тому має в своєму лексичному складі багато інтернаціоналізмів, спільних для більшості європейських мов. Інтернаціоналізмами спочатку ставали слова, запозичені зі старогрецької та латинської мов, а пізніше —, запозичення з французької, англійської, німецької та інших мов, утворені на ґрунті основ, коренів і афіксів старогрецької» латинської мов. До інтернаціоналізмів в українській мові належать такі слова: авіація, автомат, ансамбль, бактерія, біографія, візит, газ, гідротехніка, граматика, декларація, документ, експедиція, інфекція, контекст, культура, легальний, максимум, медицина,  об'єкт, організація, партія, практика, процес, рефлектор, сейсмічний, символ, спорт, сцена, театр, трибуна, універсальний, фіксувати, характер, центр, юстиція та ін.

Отже, з погляду  походження лексику української  мови поділяють на питому, серед  якої виокремлюють лексику, успадковану від прамов унаслідок дивергентних процесів, і власне українську, а також запозичену, до якої належать стародавні, старі, нові та новітні запозичення.

РОЗДІЛ 2. ЗАПОЗИЧЕННЯ ЯК ОРГАНІЧНИЙ КОМПОНЕНТ  ЛЕКСИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (НА МАТЕРІАЛІ ПЕРІОДИКИ)

2.1.  ЗМІ як індикатор мовних змін

Мова (а значить  і мовлення) — це і стилістика, й орфоепія, й дотримання граматичних  норм тощо, але передусім — це лексика. А лексика мовця характеризується найперше її чистотою, синонімічним і  фразеологічним багатством, нормативністю вимови і, зрештою, співвідношенням рідних (українських) і чужомовних слів. Хто з нас не чув у виступах навіть високих посадових осіб, скажімо, речень такого типу: "Превалююча частина екзистенції сучасного соціуму — це абсолют неіндиферентного конгломерату різних уже заакцентованих факторів, що діють у приватному секторі інвестованих зарубіжними фірмами структур"? Якою мовою викладена ця тирада? За граматикою і стилістикою — це нібито українська мова. А от за лексикою — ні, хоча всі використані слова є в українських словниках. Це речення важко назвати українським через засилля іншомовних слів. Переважна більшість їх має автохтонні, українські відповідники, а саме: превалююча — переважаюча, екзистенція — сутність, соціум — суспільне середовище, абсолют — вершина, неіндиферентний — небайдужий. Використавши слова рідної мови, мовець тільки виграв би, бо його краще зрозуміти б слухачі.   

Проте є, звичайно, чимало іншомовних слів, без яких у  мовному спілкуванні обійтися важко, а то й взагалі неможливо, бо кожному з них відповідає група українських слів. У такому газ: заміняти одне іншомовне слово цілим словосполученням неекономно, і нераціонально. Наприклад, аби уникнути слова агенство, довелося б казати (чи писати): організація, котра виконує певні доручення державних установ чи приватних осіб, організацій; замість автор — особа, що створила художній, науковий або технічний твір. Авантюра — це сумнівний щодо чесності захід; абзац - відступ у початковому рядку тексту, а також частина тексту від одного відступу до іншого; агітація — діяльність, спрямована до політичного впливу на суспільство; адреса — зазначення місця проживання певної особи або знаходження установи; ад'ютант — особа офіцерського звання, яка перебуває при вищому командирі для виконання службових доручень; айсберг — маса льоду, що відкололася від прибережного льодовика; акліматизація — пристосування людей, тварин або рослин до нових, незвичних умов; маніяк – одержимий, той, що хворіє на однобічний потяг до чого-небудь; аксіома — твердження, яке в даній науці приймається без доведення; алгоритм — сукупність математичних дій. Отже, мусимо говорити також амплітуда, амплуа, анатомія, альпінізм, аншлаг, алергія, артист,  атлас, атракціон, афіша тощо. Ніяк не можна обійтись і без тих іншомовних слів, зміст яких багатозначний, наприклад: акт — термін, який означає будь-яку дію, будь-який вчинок, офіційний документ, урочисті збори в актовому залі навчального закладу, частину драматичного твору тощо, натура — це і природа, і природжена властивість людини, і предмет (об'єкт) змалювання художника, товари та продукти, які є платіжним засобом, що використовується замість грошей...

Не слід удаватися  до чужомовного слова, коли воно звужує поняття, яке в українському мовленні має ряд синонімів. Наприклад, лексема наївний в українців має такі відтінки: "простодушний, безпосередній, недосвідчений, по-дитячому відвертий.

І навпаки, не обійтися без іншомовної лексики, коли йдеться  про мінерали (наприклад, тулій), хвороби (тиф), медичні препарати (уротропін), музичні інструменти (фагот, тромбон), поняття зі сфери мистецтва (терція, трагікомедія, тріо, метонімія, тетралогія), а також наукові поняття (пантеїзм, трансакція, трапеція, турбіна, урбанізація, утилізація), про флору і фауну (тис, ягуар), усілякі прилади (тонометр, тигель), одяг (тога, трико), головні убори (тіара), речовини (токсини), види спорту (туризм), міри ваги (тонна, унція), явища природи (ураган), засоби транспорту (фаетон, авто, тролейбус) тощо, бо цю лексику вживає весь світ.

Та водночас не слід використовувати іншомовну лексику, коли маємо автохтонні, українські лексеми. Справжній патріот рідної мови не скаже "акомпанемент", "інтенсифікація", "адекватний", ''акцент", оскільки є споконвічні наші слова супровід, посилення, тотожний, наголос. І вимовляти легше, і звучить гарно, природніше і зрозуміліше.

2. 2.  Тематичні групи іншомовних запозичень у сучасних ЗМІ

Наше дослідження ми проводили на матеріалі сучасної періодики, а саме бердянської суспільно-політичної газети «Південна зоря».

У ході нашого дослідження  ми з’ясували, що найбільше іншомовних слів запозичено з латинської мови. В даній таблиці ми подаємо  у процентному співвідношенні кількість  запозичень з різних мов.

Оскільки  об’єктом нашого дослідження була місцева газета, створена для широкого загалу, то цілком виправдана суспільно-політична та соціально-побутова лексика, яка переважає в опрацьованих нами статтях. Більшість слів, звичайно, складає питома українська лексика, але жодний нарис не уникає запозичень.

Проте, на нашу думку, запозичати треба лише тоді, коли мова не має власного лексичного позначення для якогось поняття. Часто-густо в усному й писемному спілкуванні мовці вдаються до надуживання чужомовною лексикою через недостатні знання словесного багатства рідної мови. Чужі слова не загрожуватимуть мові лише тоді коли, як писав Володимир Самійленко, дотримуватимемося такого принципу — «не цуратися їх, але й не бгати їх у нашу мову без міри».

Саме з цими випадками, тобто з бганням чужих  слів без жодної міри, дедалі частіше  маємо справу на сторінках преси, в теле- й радіопередачах. На відміну  від багатьох цивілізованих країн, де слово може стати надбанням літературної мови тільки після дозволу академічної мовознавчої установи, у нас будь-хто може вживати що завгодно і де завгодно. Замість того, щоб пошукати відповідного слова в далеко не бідній з лексичного погляду рідній мові або надати відомій лексемі нового значення, семантично розширити її, люди бездумно тягнуть чуже. І вже замість збут, організація збуту всюди чуємо й читаємо маркетинг (англ. marketing), замість вкладання (капіталу) — інвестиції (лат. investio), замість управління — менеджмент (англ. management), замість керівник — менеджер (англ. manager), замість зв'язки з громадськістю — транскрибований англійський вислів паблік рилейшнз. Прикладів засмічення української мови зайвими чужими словами безліч.

Ініціатори  «збагачення» нашої мови не зважають на її закони, зокрема правописні. Уводячи непотрібне англійське summit (верхівка, верх) замість усталеного дипломатичного вислову зустріч на найвищому рівні, зустріч верхівки, забувають, що в українській мові подвоєння приголосних у словах іншомовного походження, як правило, не зберігається, і пишуть самміт замість саміт. Буває й таке. Якийсь автор подає новий або маловідомий термін з певної галузі знання: «Рєінформатизація — це можливість одержання інформації про померлого з інформаційного банку та відновлення його пам'яті, інтелектуального потенціалу і, можливо, зовнішності». Читач ознайомиться з цим матеріалом, сприйме чи заперечить думки автора. Проте це ж не означає, що слово реінформатизація почнуть без будь-якою застереження вживати щодня всі без винятку.

На жаль, з  іншими словами так і трапляється. У юридичній лексиці, наприклад, є термін імпічмент (англ. impeachment), що в конституціях США, Франції та деяких інших країн означає процедуру притягнення до відповідальності вищих службових осіб держави. Наші засоби масової інформації надали цьому вузькофаховому термінові загального поширення і вживають його в значеннях «відставка, звільнення, усунення від влади». Навряд чи доречний індійський релігійно-філософський термін гуру (духовний наставник, учитель; глава релігійної громади сикхів у Пенджабі) в такому газетному тексті: «Економічний гуру об'єднання Володимир Лановий відмовився брати участь у формуванні експертної ради». Це слово можуть підхопити журналісти, і з'являться — медичний, спортивний, торговельний та інші гуру.

Перенасичення суспільно-політичних текстів словами  на кшталт аберація, індокринація, лібералізація (власне, спекуляція), менеджмент і под. суперечить основному призначенню засобів масової інформації — формувати громадську думку. Під упливом преси, радіо й телебачення на некритичне використання чужих слів починають хибувати й автори окремих художніх творів, зокрема текстів модних пісень. Рідко яка газета, описуючи пригоди жінок найдавнішої професії, обходиться без слова путана. Навіть є пісня (правда, не українська, але часто виконувана в Україні), де це слово повторюють багато разів. В італійській, іспанській, грецькій та інших мовах слово путана є непристойним. Мабуть, іноземці теж часом запозичають у нас вульгаризми і при нагоді користуються ними. Проте там не надають нашим лайкам таких прав громадянства, як у нас їхнім. Тож дбаймо про чистоту української мови на всіх рівнях.