Іншомовні слова в сучасній періодиці

 

 

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Бердянський державний педагогічний університет

Інститут  філології та соціальних комунікацій

 

 

 

Кафедра української  мови

 

 

 

ІНШОМОВНІ СЛОВА В СУЧАСНІЙ ПЕРІОДИЦІ

 

 

 

Курсова робота

студентки 31а  групи

Інституту філології та соціальних комунікацій

Жук Ганни Геннадіївни

 

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент

Юносова Валентина  Олександрівна

 

 

 

 

 

 

2012

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження іншомовних запозичень…………………...5

1. Причини і шляхи проникнення іншомовних слів в українську мову……5
2. Асиміляція запозичень у складі сучасної української лексики…………..6

Розділ 2. Запозичення  як органічний компонент лексичної  системи української мови (на матеріалі  періодики)…………………………………………………………………22

2.1. ЗМІ як індикатор  мовних змін……………………………………………….22

2.2. Тематичні групи іншомовних  запозичень у сучасних ЗМІ………………..24

Висновки………………………………………………………………………………….31

Список використаних джерел…………………………………………………………...32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  дослідження: На сучасному етапі розвитку мовознавства дослідження запозиченого шару лексики та його функціонування в українській мові набуло особливої актуальності.

Одним з активних процесів, що діють у сучасній українській мові, є запозичення з інших мов слів, які підлягають семантичним, словотвірним, граматичним та стилістичним змінам. У різні періоди становлення теорії іншомовних входжень учені вирішували питання про те, як відбувається процес запозичення, які його умови й причини, що являє собою асиміляція іншомовних слів у мові, яка їх приймає. Вивченню цього питання приділяли велику увагу такі мовознавці: Ю. Шевельов, Б. Гавранек, Дж. Данн, Ю. Жлуктенко, А. Карлінський, В. Розенцвейг, С. Семчинський, Г. Сергєєва, Б. Серебренников, Л. Щерба та ін.

З погляду походження лексику української мови поділяють на питому, серед якої виокремлюють лексику, успадковану від прамов унаслідок дивергентних процесів, і власне українську, а також запозичену, до якої належать стародавні, старі, нові та новітні запозичення.

Виходячи з  актуальності функціонування іншомовних слів, зокрема у сучасній періодиці, ми обрали темою своєї курсової роботи «Іншомовні слова в сучасній періодиці».

Об’єкт дослідження: сучасна періодика, зокрема бердянська газета «Південна зоря».

Предмет дослідження: іншомовні слова в сучасній періодиці.

Метою дослідження є вивчення питомої ваги та ролі іншомовних слів у періодиці, визначення їх відповідності значенню.

 

Для досягнення мети ми поставили перед собою  такі завдання:

1. Здійснити аналіз періодики.
2. Виділити іншомовні слова, які наявні в досліджуваних газетах.
3. З’ясувати функції запозичених слів в тій чи іншій статті.
4. Виявити іншомовні слова, які повторюються в декількох статтях, і з’ясувати чи однакову функцію вони виконують.
5. Визначення взаємодії, взаємовідношення власне української лексики та  запозиченої з інших мов.

В процесі нашого наукового дослідження ми користувалися  такими методами: статистичний аналіз, лінгвістичне спостереження та опис.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНШОМОВНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ

 

1. Причини і шляхи проникнення іншомовних слів в українську мову

Запозичення іншомовних слів є наслідком географічних, економічних, наукових, культурних та інших зв’язків між народами. Слова іншомовного походження є одним із шляхів збагачення лексичного складу кожної мови. У різних мовах співвідношення питомих та запозичених слів не однакове – в одних їх більше, в інших менше, що пояснюється багатьма мовними та позамовними чинниками. В українській мові, за підрахунками лінгвістів, чужомовні слова становлять приблизно 10 відсотків. Наша мова підпорядковує запозичення своїм фонетичним та граматичним законам, часто виробляє до них синоніми з власного лексичного матеріалу (пор. алфавіт — абетка, пейзаж — краєвид, фон — тло) і не боїться втратити оригінальності та неповторності від уживання певної кількості чужих слів.

Запозичення потрапляли до української мови двома шляхами: внаслідок її безпосередніх контактів  з іншими мовами і за посередництвом інших мов.

Різновидом  запозичень є калька — слово створене на основі засобів української мови для передавання значення, притаманного іншомовному слову, але відсутнього  в українській мові. Калькування  являє собою процес перекладу  іншомовної лексеми українською  мовою, як правило, зі збереженням чужомовної морфологічної структури. Наприклад, підмет — це калька, латинського слова subject, світогляд — німецької лексеми Weltanshauung, багатозадачний — російського слова многозадачный, навантаження – російської лексеми загрузка. В українському словниковому складі наявні запозичення із сотень мов, проте 99% з них є запозиченнями з 10 – 12 мов.

 

 

 

2. Асиміляція запозичень у складі сучасної української лексики

За часом  запозичання виокремлюють чотири шари слів іншомовного походження: стародавні запозичення (до протоукраїнської і давньоукраїнської мов — до XIV ст.), старі запозичення (до староукраїнської мови — XIV— XVII ст.), нові запозичення (XVIII —XIX ст.), новітні запозичення (з XX ст.).

Стародавні запозичення. До них належать праслов'янізми, а також запозичення періоду VII—XIII ст. здебільшого зі старослов'янської, старогрецької мов і менше з давніх германських, латинської, арабської, тюркських та іранських мов.

Старослов'янізми. Це слова, запозичені зі старослов'янської (або староболгарської) мови із запровадженням 988 року християнства у Київській Русі й по-ширенням рукописних книг для церковних потреб. Оскільки старослов'янізми потрапили до української мови з церковної літератури, їх називають ще церковно-слов'янізмами, хоч точнішим є вживання цього терміна лише щодо слів, які використовувалися тільки в релігійних текстах.

Шлях запозичень цих слів не був прямим: до XIV ст. в Київській  Русі функціонувала давньоруська книжна мова, яка запозичила старослов'янізми. Давньоруська мова була близькою до тогочасної живої розмовної мови українців (протоукраїнців), її вивчали в школах, монастирях. Внаслідок поширення грамоти серед різних верств населення церковнослов'янізми поступово проникали через давньоруську мову і до розмовної мови. Проте цей процес був надто повільним, тому протягом тривалого часу старослов'янізми функціонували переважно в літературно-писемній мові. Вживалися ці слова, як правило, в конфесійному стилі літературно-писемної мови, а в інших стилях вони виконували здебільшого стилістичну роль, вносячи до тексту відтінки урочистості, пишномовності.

Деякі старослов'янізми втратили церковнослов'янське забарвлення і  стали стилістично нейтральними. У зв'язку з цим виокремлюють дві  групи запозичень зі старослов'янської  мови:

1) стилістично нейтральні слова (слова старослов'янського походження): безодня, боязнь, вождь, вчитель, єдиний, єднати, мудрість, нужда, область, приязнь, раб, страждати, чистота, юнак;

2) стилістично забарвлені слова (церковнослов'янська лексика): благий, блаженний, воздвигнути, враг, вражий, глава (голова), глас, древо, єлей, злато, предтеча.

Отже, безпосередньо до української  літературної мови потрапило небагато старослов'янізмів. Крім того, в художньому стилі вживаються також старослов'янські за походженням слова, які не входять до складу української лексики, напр.: благорєчие, глаголяти, іже, ізбавити, отверзтися, паки, пояти.

Старослов'янізми відіграли  важливу роль у становленні української  літературно-писемної мови, однак пізніше  більшість цих слів українська мова втратила. Нині в українській мові збережені старослов'янізми вживаються зі стилістичною метою в художніх творах.

  Слова, запозичені зі старогрецької мови. До найдавніших старогрецьких запозичень (візантійського періоду) належать: баня, буйвіл, вапно, вишня, єхидна, канат, кедр, кипарис, кит, корабель, корал, крокодил, лавр, левада, лиман, мак, мигдаль, миска, м'ята, огірок, палата, парус.

Окрему групу становлять старогрецизми, які були запозичені до української мови через старослов'янську внаслідок поширення церковно-релігійних текстів: ангел, акафіст, апракос, апостол, біблія, ідол, ікона, євангеліє, кадило, ладан, монах, монастир, паламар, псалом, Псалтир. Велика кількість сучасних українських особових імен також була засвоєна зі старогрецької мови із запровадженням християнства: Андрій, Анастасія.Ан тип, Антін, Архип Василь, Докія, Євген, Кирило, Кузьма, Микола, Григорій, Олена, Петро, Микита, Олександр, Остап, Панас, Степан, Софія, Федір, Харитина, Явдоха.

Отже, внаслідок прийняття  християнства в Київській Русі за візантійським зразком через старослов'янську мову до української було запозичено чимало старогрецьких слів, як правило, на позначення церковних реалій, а також значну кількість імен.

Лексеми, запозичені з інших мов. Слова латинської мови запозичувалися до української (протоукраїнської) переважно через старогрецьку мову: вівтар, кесар, коляда, конопля, фортуна. Частина латинізмів (романізмів) проникла через германські мови, зокрема через готську: вино, котел, лев, осел, оцет, поганий.

Із германських мов, насамперед скандинавських, у цей період потрапляли в українську мову деякі слова на позначення реалій адміністративної (тивун), побутової (ябеда, лар), торговельної (клеймо) сфер. Назви, що стосуються мореплавства, запозичені з мови варягів (давньошведської): крюк, оселедець, якір. До української мови проникли і деякі варязькі особові імена: Аскольд. Гліб, Ігор, Олег, Ольга.

Предки українців сусідили з різними тюркськими народами: аварами, печенігами, половцями, але запозичень українська мова майже не зберегла. Окремі запозичення цього часу прийшли з арабської та іранських мов (могорич, балахон).

Старі запозичення. Протягом XIV—XVII ст. до української мови запозичено слова з польської, німецької, тюркських, латинської, грецької та інших мов.

Запозичення з польської мови. Українська мова контактувала з польською мовою здавна. Значно посилився польський вплив після Люблінської унії 1569 року, коли більшість українських земель увійшли до Речі Посполитої. У пам'ятках української мови (грамотах, документах, полемічних творах, козацьких літописах, художніх творах) зафіксовано чимало слів польського походження.

До запозичень із польської мови належать такі групи  лексики:

• Адміністративно-ділова та військова лексика: війт, урядник, залога, застава, поєдинок;

• Виробничо-професійна лексика: збруя, ковадло, кушнір, тесля;

• Суспільно-політична лексика: вельможний, вільність, вітчизна, гріш, дідизна, достаток, місто, міщанин, пан, посполитий;

• Правнича лексика: оскарження, скарга, страта;

• Побутова лексика: білизна, ґудзик, драбина, кий, кишеня, ліжко, мешкання, млин, панчоха, посаг, підлога, повидло, простирадло, стьожка, тлумачити, хлопець, шати, шиба, шухляда;

• Назви дій, процесів, станів: зичити, квапитися, кохати, коштувати, мешкати, оминути, пильнувати, сподіватися, трапитися, шикувати, прагнення, кпини, лічба;

• Назви якостей: блакитний, брунатний, кепський, розмаїтий.

Слова, запозичені з німецької мови. Більшість німецьких запозичень потрапляла до української мови через посередництво польської, однак чимало слів проникало внаслідок безпосередніх контактів українців з прибалтійськими німцями, що були спричинені поширенням в українських містах XVI—XVII ст. Магдебурзького права. У зв'язку з цим, розмежувати безпосередні і опосередковані запозичення з німецької мови досить важко. Усі слова німецького походження були засвоєні по тільки літературною, а й народно-розмовною мовою, тому вони глибоко проникли до лексичної системи української мови, і зараз більшість із німецьких запозичень по сприймаються як чужі слова.

Виокремлюють  такі тематичні групи слів, запозичених  з німецької мови:

• адміністративно-ділова та військова лексика: верстат, гетьман, канцелярія, оренда, варта, комісар, куля, панцир, шанець;
• виробничо-професійна лексика: бровар, грабар, ґонт, дзиґарі, дратва, кошт, крам, маляр, майстер, муляр, обценьки, пензель, пошта, слюсар, цвях, цех;
• суспільно-політична лексика: бунт, герб;
• побутова лексика: барило, будинок, гак, гаплик, гаптувати, ґанок, ґніт, дах, дріт, келих, кухоль, шнур, клямка, ланцюг, ліхтар, льох, ляда, ринва;
• назви дій, процесів, станів: віншувати, мандрувати, мусити, міркувати, плюндрувати, шукати;
• назви якостей: барва, гарт, ґатунок, шик;
• інші назви: барвінок, бурштин, гурт, карб, крейда, мавпа, фарба, фунт, цегла.

На основі запозичень з німецької мови утворилося багато власне українських слів, напр.: барильце, броварник, вартовий, гетьманувати, мандрівка, пляшка, фарбувальня.