Суддів до місцевого суду

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 24 Марта 2011 в 19:57, курсовая работа

Описание

Метою курсової роботи є формування теоретичних положень і практичних висновків, спрямованих на вдосконалення організації і функціонування місцевих загальних судів загальної юрисдикції в аспекті здійснення судової реформи в Україні.

Об’єктом дослідження – є теоретичні, методологічні та процесуальні проблеми правового регулювання суспільних відносин пов’язаних з організацією та функціонуванням місцевих загальних судів загальної юрисдикції в Україні.

Содержание

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТА ЗАСАДИ МІСЦЕВИХ СУДІВ.

Поняття і зміст терміну місцевих судів ……………………...……5
Види і склад місцевих судів………………………………………...8
Основні завдання та функції судів загальної юрисдикції……….10
Зарубіжний досвід роботи в місцевих судах……………………..15
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЦЕВИХ СУДІВ.

2.1. Порядок призначення (обрання) суддів до місцевого суду…..……21

2.2. Повноваження та статус голови місцевого суду…………………...26

2.3. Атестація та дисциплінарна відповідальність суддів……….…..…28

2.4. Засади фінансування судів………………………………………..….31

2.5. Організація роботи місцевого суду……………………………..…..34

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

Работа состоит из  1 файл

КУРСОВА РОБОТА.doc

— 209.00 Кб (Скачать документ)
 

    Основоположним принципом, викладеним в Європейській Хартії місцевого самоврядування, що була схвалена Комітетом Міністрів країн Ради Європи у 1985 р. і ратифікована Україною 15 липня 1997 р., є автономія.

   Правова автономія органу місцевого  самоврядування полягає в тому, що він має власні повноваження, визначені законом і, де це можливо, – Конституцією , а також має право на судовий захист для забезпечення своїх повноважень та дотримання конституційних принципів самоврядності. 2

 Ці  повноваження мають бути виключними  та повними, тобто такими, які б не належали одночасно іншим органам. У межах своїх повноважень орган місцевого самоврядування має повну свободу для здійснення ініціатив. При реалізації делегованих повноважень, цей орган повинен мати свободу пристосувати їх здійснення до місцевих умов. 19

   Організаційна автономія полягає  в тому, що орган місцевого  самоврядування повинен мати  можливість самостійно визначати  свою власну внутрішню структуру,  яка б відповідала місцевим  потребам і одночасно забезпечувала  ефективне управління. Органи місцевого самоврядування не підпорядковані ієрархічно іншим суб’єктам влади і будь-який адміністративний контроль за його діями можливий для забезпечення законності та конституційних принципів місцевого самоврядування. Фінансова автономія місцевого самоврядування полягає у праві його інституцій володіти та розпоряджатись власними коштами, достатніми для здійснення їх функцій та повноважень. Формування та використання місцевих фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні органів місцевого самоврядування, здійснюються ними самостійно.

У рамках англосаксонської моделі, яка отримала поширення у Великій Британії, США, Канаді, Австралії та інших країнах, представницькі органи місцевого самоврядування формально виступають як діючі автономно  в межах наданих їм повноважень і пряме підпорядкування нижчих органів вищим відсутнє. Крім того, для англосаксонської моделі характерна відсутність на місцях уповноважених центрального уряду, які б опікали представницькі органи, що обираються населенням. Поряд з представницькими органами в країнах з даною системою місцевого управління (США) безпосередньо населенням можуть обиратись і деякі посадові особи. Значними повноваженнями тут наділяються й комісії (комітети) місцевих представницьких органів, які відіграють вагому роль в підготовці й прийнятті окремих рішень. Контроль за діяльністю місцевих органів в англосаксонських країнах здійснюється головним чином опосередковано, через центральні органи, а також суд. При аналізі місця й ролі місцевого самоврядування в політичній системі головний наголос звичайно робиться на тому, що вони є складовою частиною механізму держави. Континентальна (французька) модель. 20

    В більшості країн світу, (континентальній  Європі, франкомовній Африці, Латинській  Америці, Близькому Сході) поширилась континентальна (французька модель) місцевого управління. Вона базується на поєднанні державного управління на місцях і місцевого самоуправління. Родоначальницею є Франція, тому специфіка моделі виходить з історії цієї країни, коли головною опорою королівської влади служили повноважні представники монархії на місцях, а не органи місцевого самоуправління комун. Континентальна модель місцевого управління, як зазначив французький дослідник І.Мені, нагадує ієрархічну піраміду, по якій відбувається передача різних директив і інформації, і в рамках якої на центральні власті активно працює ціла армія агентів на місцях. Ця модель також характеризується певною підпорядкованістю нижчих ланок вищим. В Італії, наприклад, подібна ієрархічна підпорядкованість виражається зокрема, в передбаченій Конституцією практиці областей здійснювати контроль за законністю актів провінцій, комун та інших місцевих утворень. Іберійська модель країни Латинської Америки - близька до континентальної моделі; - управління на місцевому рівні здійснюють обрані населенням представницькі органи і посадові особи місцевого самоврядування( які затверджують органами державної влади) Змішана Австрія, Російська Федерація, Федеративна Республіка Німеччина - поєднує у собі ознаки континентальної й англо-саксонської моделей Радянська колишній СРСР, Куба, Китайська Народна Республіка - усі ради, починаючи з найнижчих є органами державної влади; - відсутність автономних джерел фінансування органів місцевого самоврядування 

       
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2 Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р. — Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 6. — ст. 36.

19 Дашков Г. В., Кигас В. Н., Мелик-Дадаева И. А., Тюрина Л. П. Обеспечение законности в деятельности частных правоохранительных служб за рубежом. — М., 1994. С. 25-102.

20 Б с р н х с м В. Вступ до права та правової системи США. — К., 1999. — C.I81-196.

 РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЦЕВИХ СУДІВ.

     

    2.1. Порядок призначення (обрання) суддів до місцевого   суду. 

     Судді місцевих   судів  обираються  Верховною  Радою  України безстроково  у  порядку,  встановленому  законом.  Судді  місцевих судів,   які   вперше  пройшли  конкурсний  відбір,  призначаються Президентом  України   строком   на   п'ять   років   у   порядку, встановленому законом.

     Місцевий  суд складається не менш як з трьох  суддів.      Із числа  суддів  місцевого суду Міністром юстиції  України за поданням  Ради  суддів  України  затверджується  голова  суду   та заступник  голови  суду  строком  на  п'ять  років,  якщо  інше не передбачено законом.

     Кількість суддів  у  кожному  місцевому   суді   визначається Президентом  України  на  підставі  подання  Голови Верховного Суду України  чи  голови  вищого  спеціалізованого  суду  або  Міністра юстиції України.

     Голову  місцевого суду та його заступника (ст. 20 Закону України "Про судоустрій України" ) призначає на посаду строком  на п'ять років із числа суддів і звільняє з посади Президент  України за поданням Голови Верховного Суду України (а щодо спеціалізованих судів - голови відповідного вищого спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів - рекомендації відповідної ради суддів). 7

     Обов'язки голови місцевого суду досить місткі. Він, зокрема, здійснює організаційне керівництво діяльністю суду; визначає обсяг обов'язків заступника (заступників) голови суду; на підставі акта про призначення на посаду судді чи обрання суддею безстрокове або припинення повноважень судді видає відповідний наказ; приймає на роботу й звільняє працівників апарату суду, присвоює їм ранги державного службовця в установленому законом порядку, застосовує щодо них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення; здійснює заходи щодо забезпечення формування складу народних засідателів; організовує ведення судової статистики; проводить роботу щодо підвищення кваліфікації працівників апарату суду; представляє суд у відносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями; здійснює інші передбачені законом повноваження.

     Голова  місцевого суду з питань, що належать до його повноважень, видає накази й  розпорядження.

     Як  суддя голова суду здійснює правосуддя у судових справах.

     Місцевий  суд  розглядає  як  суд першої інстанції,  а також у зв'язку  з  нововиявленими  обставинами  цивільні,   господарські, адміністративні, кримінальні та інші справи у передбачених законом випадках,  за винятком справ,  віднесених законом  до  підсудності інших судів.      

     У передбачених законом випадках місцевий суд розглядає справи про адміністративні  правопорушення.      

     Місцевий  суд вивчає і узагальнює  судову  практику,  а  також здійснює інші повноваження, надані йому законом.

     Голова  місцевого суду: 1) головує   в   судових   засіданнях;  призначає суддів  як головуючих у судових засіданнях;  розподіляє  інші  обов'язки  між суддями;  2) організує роботу  із народними засідателями; 3) веде особистий прийом,  організує роботу суду  по  прийому громадян і  розгляду  пропозицій,  заяв  і  скарг;   4) керує  вивченням  і  узагальненням  судової   практики   і веденням судової  статистики;  вносить  подання в державні органи, громадські організації і службовим особам  про  усунення  порушень закону, причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушень;  5) керує роботою канцелярії суду;  6) організує  роботу  по  підвищенню кваліфікації працівників суду; 7) організує  роботу  по роз'ясненню законодавства населенню, поданню правової допомоги товариським судам;  9)  здійснює  інші повноваження, надані йому законом.

     При районному  (міському)  народному  суді  утворюється  рада народних засідателів.      Організація, завдання  і  порядок  діяльності  ради  народних засідателів  визначаються  Положенням,  затверджуваним   Президією Верховної Ради.

      Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

     Професійні  судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

     На  посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі не менш як три роки, проживає в Україні не менш, як десять років та володіє державною мовою.

     Стаття  128. Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі Інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом. 4

     Голові  Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.

     Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:

  1. закінчення строку, на який його обрано чи призначено:
  2. досягнення суддею шістдесяти п'яти років;

     3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

     4) порушення суддею вимог щодо несумісності;

  1. порушення суддею присяги;
  2. набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

     7) припинення його громадянства;

     8) визнання його безвісті відсутнім або оголошення померлим:

     9)подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

     Повноваження  судій припиняються у разі його смерті.

     Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей.

     Судці при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

     Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

     Основними засадами судочинства є:

  1. законність;
  2. рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
  3. забезпечення доведеності вини;
  4. змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
  5. підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
  6. забезпечення обвинуваченому права на захист;
  7. гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
  8. забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;
  9. обов'язковість рішень суду. 13

     Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих  судових юрисдикцій.

     За  неповагу до суду і судді винні  особи притягаються до юридичної  відповідальності.

     Суддя місцевого суду здійснює:

Информация о работе Суддів до місцевого суду