Архівна справа козацько-гетьманської України

      Фамільні  архіви Гетьманщини розпорошувалися при неодноразових поділах майна між спадкоємцями, поповнювали приватні зібрання колекціонерів, гинули від часу. Деякі залишки фамільних архівів відклалися в фондосховищах архівів, бібліотек, музеїв України та Росії.

      Отже, зародження і розвиток козацько-гетьманської держави сприяли розвиткові архівної справи в Україні. Найважливішим моментом цього періоду було формування українського державного архіву. Поступова ліквідація автономії України, створення імперських інституцій для управління Україною впливали на формування і склад архівів адміністративних установ, вели до централізації архівної справи. Поряд з архівами центральних і місцевих адміністрацій існували монастирські архіви, формувалися фамільні архіви старшинсько-дворянських родів. 

      5. Архів коша нової  Запорозької Січі 

      Унікальним  документальним комплексом 18 ст. був  архів Коша Нової Запорозької Січі, матеріали якого охоплювали 1713-1776 рр. Архів Січі існував ще з 17 ст. Відомо, що Січова школа на Запоріжжі готувала канцеляристів, в обов’язки яких входило також зберігання документів.

      Під час руйнування Січі в 1709 р. зазнав розгрому і архів. Архів Нової Запорозької Січі сформувався в результаті діяльності військової канцелярії Коша, в якій було зосереджено його діловодство. Широкі взаємини Запорозької Січі з Росією, Кримом, Правобережною Україною, Гетьманщиною позначилися на особливостях архіву Коша. Велику частину архівних матеріалів становило зовнішнє листування з кримським ханом, султанами ногайських орд, польськими старостами, з гетьманами та Генеральною військовою канцелярією, з російською владою.

      Архів Коша Нової Запорозької Січі є  унікальним зібранням джерел з історії запорозького козацтва, різноманітних за формою, походженням, тематикою, інформаційними можливостями. Це насамперед внутрішня документація Коша: універсали, накази, листи, переписи населення і майна, реєстри шкод, заподіяних пошестями чи ординськими наскоками, тощо. Чимало джерел стосується листування Коша з Гетьманщиною, є тут чимало документів, що вийшли з-під пера керівників Гетьманщини (гетьмани І. Мазепа, П. Орлик, Д. Апостол, К. Розумовський, полковники, генеральна старшина).

      Крім  документів українського походження, є документи російські (імператорські укази та грамоти, накази й розпорядження, ордери командування російських військ, Сенату, Синоду), польські, турецькі й кримськотатарські.

      Матеріали Архіву Коша Нової Запорозької Січі дозволяють всебічно висвітлити історію Нової Січі, її устрій, функціонування органів влади, особливості її військового ладу та військового мистецтва, принципи комплектування Війська Запорозького, нарешті, біографії багатьох запорожців, особливо з-поміж старшини. Вони дозволяють також простежити хід заселення та освоєння запорожцями Південної України, заснування ними хуторів, сіл і міст, спорудження православних храмів. Ці матеріали проливають світло на динаміку зростання чисельності міст і сіл, походження топонімів, систему господарювання на землях Січі, лісокористування, природоохоронні заходи Коша. Є чимало даних про участь запорожців у національно-визвольних рухах українського народу, насамперед у гайдамацькому, боротьбу Коша проти колоніальної політики Російської імперії, втечі кріпаків на Січ тощо. Дуже багато джерел стосуються прикордонних конфліктів, взаємовідносин із сусідніми державами, дипломатичних відносин, діяльності розвідки і особливо ролі запорожців у російсько-турецьких війнах 1735–39 і 1768–74. Матеріали Архіву Коша Нової Запорозької Січі є надзвичайно цінним джерелом з історії всієї Східної та Південної-Східної Європи. За підрахунками дослідників, щорічно з військової канцелярії виходило 4-5 тис. документів. Такою була і кількість вхідних документів.

      Відкладалася  і внутрішня документація судочинства, адміністративної та

 господарської діяльності. Отже, в канцелярії Коша протягом року зосереджувалося від 10 до 12 тис. документів.

      Діловодство військової канцелярії Запорозької  Січі зазнало російського впливу, діловодні папери приводились у відповідність до вимог російських канцелярій. Документи в канцелярії систематизували, справам надавали діловодні заголовки, наприклад “Разные дела прежних годов”. Наприкінці року складали описи справ, які передавали до архіву. Щороку архів поповнювався майже 400 справами. За час існування канцелярії та архіву в ньому зосереджувалося до 15 тис. справ. Архів Коша було упорядковано, більшу частину справ зшито, складено опис (про існування опису свідчать номери на справах). На жаль, опис архіву, складений у 18 ст., не зберігся. Архів Коша з часом був розпорошений і зазнав значних втрат.

      Після захоплення Січі в 1775 р. Г.Потьомкін вилучив з кошового архіву унікальні документи: універсал Б.Хмельницького 15 січня 1655 р. на підтвердження грамоти 1575 р. польського короля Стефана Баторія війську запорозькому, яка визначала кордони його володінь, приватні листи Потьомкіна до кошового П.Калнишевського, журнали вихідних документів канцелярії Потьомкіна та ін. Опис Лефортівського архіву, куди згодом потрапили папери Г.Потьомкта, містить "Документи, найденние при уничтожении Сечи Запорожской й Кошевой церкви”.

      Основний  масив документів архіву після 1775 р. опинився у розпорядженні коменданта Новосіченського ретраншементу, а зі скасуванням останнього потрапив до Катеринославського повітового суду. За наказом новоросійського і бессарабського генерал-губернатора М.С. Воронцова повітовий суд у 1839-1845 рр. надіслав запорозький архів до Одеси.

      Документи Січового архіву надійшли у розпорядження  А. Скальковського, який майже 60 років був охоронцем цього цінного матеріалу (зберігав документи вдома), вивчав архівні документи. Після смерті А. Скальковського із запорозького архіву документи вилучалися і потрапляли до приватних зібрань, наукових архівів історичних товариств. Збірку запорозьких матеріалів, які були частиною фонду Коша, син А.Скальковського передав Російській академії наук.

      До  Єдиного державного архівного фонду  архів Коша приєднано у 1926 р., в Одеському губархіві його упорядкували і склали опис. У 1931 р. Одеський крайовий історичний архів передав фонд Коша до Всеукраїнського архіву давніх актів у м. Харкові, де він зберігався до 1941 р. В роки Великої Вітчизняної війни фонд був евакуйований на схід, а під час реевакуації архівних документів фонд Коша Нової Запорозької Січі привезли до Києва, де він зберігається і нині (ЦДІАК України, ф. 229). Внаслідок численних переміщень протягом 170 років архів зазнав значних втрат, було порушено систематизацію справ, відбулося змішування документів.

      Актуальним  на сьогодні є не тільки археографічне  опрацювання архіву Коша і видання важливого для науки корпусу історичних документів, а й архівознавче дослідження: вивчення історії його формування, побутування, здійснення наукової реконструкції складу і змісту розпорошеного архівного фонду. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Висновок 

      Великим кроком уперед стало створення історичних архівів, що зберігали важливу документацію. Матеріали цих архівів значно ширше, ніж інших архівних установ, залучалися дослідниками і публікувалися в наукових цілях, що збагатило джерельну базу історичної науки. Прогрес в області архівного був обумовлений розвитком вітчизняної культури й історичної науки.

      Визвольна війна українського народу 1648-1654 рр. привела до утворення на Україні Гетьманщини (напівофіційна назва Лівобережної України разом з Києвом у складі Російської держави). Політичний лад Гетьманщини характеризувався відносною автономією: керівництво адміністративними, військовими, судовими та іншими справами Гетьманщини здійснював гетьман.

      Гетьманську адміністрацію представляли Генеральна військова канцелярія та Генеральний військовий суд. Утворились органи влади і на Місцях у формі полкових та сотенних канцелярій, а також органи міського самоврядування найбільш значних міст. Кожен із цих органів влади у процесі своєї діяльності утворював власний архів. Хоч до наших днів переважна більшість цих архівів не збереглася, їх історія, передовсім архівів центрального уряду України XVIII ст., становить значний інтерес.

      З часу встановлення в Україні загальноросійського  адміністративного поділу й управління, почалось утворення нових архівних фондів, які становлять уже частину загальноросійського провінціального будівництва. Відтоді у Петербурзі Україною відали вже не окремі установи чи їх відділи, а загальнодержавні органи управління – Сенат, колегії, а пізніше – Державна рада та міністерства. У процесі їх діяльності відклалася велика кількість документальних матеріалів з історії України. Проте найбільше за цей період відклалося документальних матеріалів, які вийшли з губернських установ.

      Список  використаної літератури 

1. Архів Коша Нової Запорозької Січі. Опис справ. 1713-1776. – К., 1994.
2. Архівознавство: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Я.С. Калакура (гол. ред.). – К., 1998. – 316 с.
3. Делеган М.В. До питання про історію архівної справи на Закарпатті // Українське архівознавство: історія, сучасний стан і перспективи. – Ч. 1. К., 1997.
4. Корнева И.И, Тальман Е.М., Эпштейн Д.М. История археографии в дореволюционной России / Под ред. М.С. Селезнева. – М., 1969.
5. Крайская З.В., Челлини Є.В. Архивоведение. – М.: Норма, 1996. – 224 с.
6. Мітюков О.Г. Архіви України: від найдавніших часів до початку XX ст. // Історія України. – 1998. – № 13.
7. Нариси історії архівної справи в Україні: Посібник / За загальною редакцією І.Б. Матяш та К.І. Климової. – К., 2002. – 612 с.
8. Самошенко В.Н. История архивного дела в дореволюционной России. – М.: Высшая школа, 1989. – 215 с.
9. Українське козацтво: Мала енциклопедія / Ф.Г. Турченко (гол. ред.). – К.: Генеза; Запоріжжя: Прем’єр, 2002. – 568 с.
10. Архівознавство: підручник для студентів історичних факультетів / Редкол. Я.С.Калакура (гол. ред.) та ін. – К., 1998. – С. 7.
11. Самошенко В.Н. История архивного дела в дореволюционной России. – М.: Высшая школа, 1989. – 215 с.
12. Корнева И.И, Тальман Е.М., Эпштейн Д.М. История археографии в дореволюционной России / Под ред. М.С. Селезнева. – М., 1969.
13. Мітюков О.Г. Архіви України: від найдавніших часів до початку XX ст. // Історія України. – 1998. – № 13.
14. Архівознавство: підручник для студентів історичних факультетів / Редкол. Я. С. Калакура (гол. ред.) та ін. – К., 1998. – С. С.27