Архівна справа козацько-гетьманської України

Міністерство  освіти та науки України

    Відкритий міжнародний університет  розвитку людини

    «Україна»

 
 
 

ˮ Архівна справа козацько-гетьманської Україниˮ 

  
 
 

                                                                                  Підготувала:

  Студентка ІІ курсу

  Спеціальності

  «Документознавство та

  інформаційна діяльність»

  Осік Тетяна 
 
 
 
 

Дубно-2011

План 

           Вступ

1. Український державний архів 17 ст.
2. Особливості функціонування установ та архівів України – Гетьманщини у 18 ст.
3. Монастирські архіви
4. Фамільні архіви в Україні-Гетьманщині
5. Архів коша нової Запорозької Січі

      Висновок

      Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

      Історія архівної справи в Україні є складовою  і невід’ємною частиною української історії. З часу здобуття Україною незалежності розпочався новий етап у розвитку історичної науки, помітно посилився інтерес і до архівознавства – наукової системи і спеціальної галузі історичної науки, яка трактує архівну справу як частину розвитку науки і культури, один з напрямків державного будівництва.

      Документи є засобом закріплення різними  способами на спеціальних матеріалах інформації про факти, події, явища, об'єктивну дійсність і розумову діяльність людини. В державних і відомчих архівах, бібліотеках, інших центрах документації зосереджений великий об'єм ретроспективної інформації, що використовується для діалектико-матеріалістичног вивчення історії держави, в народногосподарських, наукових і культурних цілях.

      Важливим  розділом архівознавства є історія  архівної справи, яка вивчає процес становлення і розвитку архівної галузі. Новітня епістеміологічна ситуація потребує нового прочитання (в найширшому сенсі) історичних джерел. Цьому може допомогти осмислення досвіду в галузі дисциплін, що пропонують інструментарій пізнання джерел. Сама логіка розвитку архівістики в Україні актуалізує гостру потребу в узагальненні та критичному аналізі попереднього досвіду в цій важливій сфері науки, культури, державного будівництва. Відтак великого значення набуває вивчення тенденцій розвитку архівної науки і освіти, еволюції ідей, принципів і методів архівознавства в період XVIII століття, коли архівна справа розвивалася з одного боку. в умовах жорсткого регламентування з боку Російської імперії, з іншого в умовах національної державності у вигляді Гетьманщини.

      Історія розвитку архівознавства та архівної освіти в Україні і до сьогодні спеціально не вивчалася, а в історіографії проблема, означена в даній роботі, ще не знайшла спеціального розгляду. Окремі аспекти історії архівної справи в XVIII ст. містяться в узагальнюючих роботах “Архівознавство” (К, 1998), “Нариси історії архівної справи в Україні” (К., 2002). У контексті загальної ситуації в сфері архівної справи Російської імперії розглядається українська архівістика в роботах радянського періоду авторів В.Н. Самошенка, І.І, Корнева, Є.М. Тальман, Д.М. Епштейн. Узагальнюючий огляд архівної справи з найдавніших часів містить стаття українського дослідника О.Г. Мітюкова. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Український державний  архів 17 ст. 

      Початок українського Державного архіву (термін “державний архів України” використав відомий український історик Іван Крип’якевич) дослідники пов’язують з зародженням козацтва, формуванням Запорозької Січі і виникненням козацького управління. Історичні джерела 16 ст. засвідчують існування військового архіву у Трахтемирові Київського воєводства. Реєстрове козацтво зберігало у цьому місті свій арсенал, казну, королівські корогви, переховувало важливі документи – козацькі привілеї .

      З утворенням козацько-гетьманської держави Богдана Хмельницького архів став державним. При гетьмані існувала Генеральна військова канцелярія, до якої надходили і відкладалися численні акти про внутрішнє врядування, дипломатичні зносини з сусідніми країнами. Необхідність наведення різних довідок для гетьманського правління обумовила утворення архіву при Генеральній військовій канцелярії. На чолі архіву стояв генеральний військовий писар. У його руках було і діловедення Генеральної військової канцелярії. Державний архів за Б. Хмельницького містився у гетьманській резиденції в Чигирині під наглядом генерального писаря Івана Виговського.

      Під час військових походів деякі  документи були в похіднім архіві в гетьманському таборі. В архіві при Генеральній військовій канцелярії відкладалися документи про відносини гетьмана з місцевою адміністрацією – полковими і сотенними канцеляріями, а також переховувалися привілеї, договори, листування. Поділ України на Лівобережну та Правобережну, політичні і воєнні події після Андрусівського перемир’я 1667 р . мали катастрофічні наслідки для українських архівів – вели до розпорошування державного архіву і значних втрат документів. 
 

2. Особливості функціонування установ та архівів України – Гетьманщини у 18 ст. 

      У 18 ст., крім канцелярії гетьманського  уряду, існували й інші вищі урядові інституції Гетьманщини – Генеральна скарбова канцелярія (генеральний підскарбій відав і архівом), генеральний суд, при якому

 було своє діловедення і архів. При канцелярії генерального обозного, який відав артилерією, також формувався архів (частина документального зібрання канцелярії генеральної артилерії зберігається нині в ЦДІАК України, ф. 1641). У 1722 р. за наказом Петра І було запроваджено правління Малоросійської колегії, яка перебувала в Глухові і підлягала Сенатові. Внаслідок діяльності цих центральних установ відклалися величезні архівні фонди. Архівні документи, які збереглися до цього часу, подають цінні відомості про історію архівної справи доби Гетьманщини.

      У фонді канцелярії гетьмана Кирила Розумовського (ЦДІАК України, ф. 269) є документ 1763 р., який повідомляє про порядкування в архіві Генеральної канцелярії, зокрема про правила роботи архіву щодо зберігання документів, їхнього обліку, створення довідкового апарату. В документі є перше свідчення про затвердження генерального архіваріуса.

      Генеральна  канцелярія призначила на цю посаду українського письменника Семена Дівовича. Враховуючи те, що “дела в архиве не в надлежащем порядке содержатся”, ставилося перед архіваріусом головне завдання – “принятые в архиву укази, грамоти, книги й дела... содержать в найприлежнейшем бережений й сохранности”.

      Друга Малоросійська колегія, відновлена указом Катерини II у 1764 р., стала єдиним найвищим урядом Гетьманщини. Генеральну військову канцелярію остаточно було скасовано, а її архів перевезено до будинку Малоросійської колегії. Таким чином, до складу архіву Малоросійської колегії входили справи Генеральної військової канцелярії, яка була при українських гетьманах з середини 17 ст., і справи власне Малоросійської колегії, яка існувала в 1722-1727 рр. і потім 1764-1786 рр. Архіви центральних установ Гетьманщини, з’єднані в “Генеральную Малороссийскую архиву”, президент Малоросійської колегії граф П.О. Румянцев упорядкував і організував охорону архівного майна. Важливим моментом в архівній справі було утворення окремої структури у складі Малоросійської колегії, яка відала архівним матеріалом, “Генеральной Малороссийской архивы”.

      У 1764 р. було скасовано гетьманське  правління, а з поширенням в Україну в 1781 р. “Учреждения о губерниях” і введенням намісницького правління ліквідовувались усі установи Гетьманщини. У 1782 р. ліквідовано і Малоросійську колегію. “Генеральная Малороссийская архива” була приречена на розпорошення. Матеріали, які стосувалися територій новостворених намісництв – Київського, Чернігівського і Новгород-Сіверського, передавалися до казенних палат трьох намісництв.

      Усі справи з архіву Гетьманщини, які  були загального характеру (“почитались генеральними”), за указом Сенату 1781 р. перевозили до Чернігова. З архівом Малоросійської колегії зобов’язаний був їхати архівар Адамович. Пожежа 1784 р. в Глухові знищила значну частину архіву. Документи, які залишилися, в 1786 р. частково було перевезено до Чернігова і розміщено в архіві намісництва (згодом – в архіві губерніального правління). Багато справ відправили також до Києва та Новгород-Сіверського. Деякі акти з архіву Гетьманщини потрапили в петербурзький архів Військово-топографічного депо. В 1880 р. частину згаданого архіву було передано до Харківського історичного архіву.

      Архівні матеріали Старої Гетьманщини поповнили  приватні колекції відомих збирачів старожитностей М.Маркевича, М. Судієнка, О. Лазаревського, О. Кістяківського. Такою складністю і драматизмом позначена “одіссея” Генеральної малоросійської архіви.  

      Дослідження цього архіву передбачає пошуки розкиданих його частин і гіпотетичну реконструкцію тієї частини архіву, яку втрачено назавжди.

      В Україні-Гетьманщині архіви формувалися  і при місцевих органах влади  – полкових і сотенних канцеляріях, органах міського самоврядування.

      Полкове діловодство зосереджувалося в  полкових канцеляріях. Відав канцелярією полковий писар, який мав окремий штат службовців. У канцелярії було кілька відділень (повиттів), які у 18 ст. називали "столами", і полковий архів, де зберігалися оригінали документів. "Полкова архіви " , як правило, зберігалася на горищі або у підвалі будинку полкової канцелярії. Справи з полкових канцелярій і архівів нерідко потрапляли до архіву Малоросійської колегії в Глухові.

      Вивчення  функцій і особливостей діловодства центральних і місцевих установ-фондоутворювачів є важливою умовою відтворення цілісної картини розвитку архівної справи в Старій Гетьманщині і характеристики її унікального архівного фонду. 

      3. Монастирські архіви 

      Серед церковних архівів 18 ст. найціннішими були монастирські фонди.

      Монастирі – важливі церковно-політичні  та соціально-економічні інституції – мали багаті бібліотеки, друкарні, скрипторії (майстерні, де переписували книги). У монастирях документи ретельно зберігали як вагомі юридичні свідчення про надані права і привілеї. Серед них – універсали гетьманів, жалувані грамоти російських царів, дарчі, купчі на землі і маєтки. Великі за обсягом архівні фонди зосередилися у древніх монастирях: Києво-Печерській лаврі, Михайлівському Золотоверхому і Михайлівському Видубицькому. Не змінилися особливості монастирських архівів як мішаних сховищ вотчинної і церковно-адміністративної документації. Поряд з практичним використанням монастирських архівних документів зростала їх роль як історичних джерел. Монастирі були місцем, е складалися хроніки та літописи.

      Монастирські  архіви у 18 ст. зазнали значних втрат  внаслідок ілеспрямованого вилучення документів.

      У 1720 р. Петро І наказав архієреям  усіх єпархій оглянути в монастирях тародавні жалувані грамоти і “другие курьезные письма оригинальные, акже книги исторические, рукописные й печатные”. 1781 р. Святійший Синод звелів Києво-Печерській лаврі відібрати і надіслати документи для складання історичних описів монастирів Російської імперії. Після секуляризації монастирських земель у 1786 р. багато документів українських монастирів було передано до Київської казенної палати.

      Переважна більшість збережених монастирських  архівних фондів зосереджена нині в державних архівосховищах України. 

      4. Фамільні архіви  в Україні-Гетьманщині 

      Піднесення  політичного і культурного життя  в Україні — Гетьманщині у 2-й половині 17-18 ст., прагнення козацько-старшинської верхівки закріпити за собою привілеї, права власності сприяли формуванню родинних (фамільних) архівів. Архівні зібрання найвпливовіших у Гетьманщині роди – Забіл, Кочубеїв, Маркевичів, Милорадовичів, Новицьких, Полуботків, Стороженків, Судим та ін. охоплювали численні матеріали офіційних установ, документи на право власності та володіння, надання привілеїв (універсали, купчі, дарчі, духовні грамоти), офіційне і приватне листування, родовідні документи тощо. Дбайливе ставлення власників до цих паперів було характерною рисою українського дворянства. “В редкой дворянской семье, – зазначали дослідники, – не было более или менее значительного собрания семейных документов”. Українське дворянство, яке було елітою суспільства Лівобережної України, зосередило в своїх фамільних архівах унікальні пам’ятки історії і культури.