Економічна природа та особливості розвитку трудового поненцалу

 

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Запорізький національний технічний  університет

 

Кафедра управління персоналом і економіка праці

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

 

з дисципліни

«Управління трудовим потенціалом»

 

 

 

на тему: «Економічна природа та особливості розвитку трудового поненцалу»

 

 

Виконала:

студентка 4 курсу, групи   МТУ-219   Остах К. В.

денного відділення

 

 

Перевірив:                                            кандидат економічних наук, доцент    

                                                                                                         Біленко О.В.

                                                           

 

 

 

Запоріжжя, 2012

РЕФЕРАТ

 

Курсова робота: 50 с., 13 джерел.

Об’єктом дослідження є характеристика соціального партнерства як механізму регуляції трудових відносин.

Предмет дослідження - соціальне партнерство як механізм регуляції трудових відносин .

Мета роботи - сформулювати визначення соціального партнерства та його значення у функціонуванні ринкової економіки, його форми і принципи, визначити роль держави, роботодавців і найманих працівників, запропонувати створення системи узгодженої взаємодії сторін з метою реалізації інтересів кожної з них.

Метод дослідження – описовий, порівняльний, теоретичний,  узагальнення, класифікації, конкретизації, аналіз і  синтез.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НАСЕЛЕННЯ, ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ, СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО, СОЦІАЛЬНЕ  УПРАВЛІННЯ, ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ, ПЕРСОНАЛ ПІДПРИЄМСТВА, ЕКОНОМІКА 

ЗМІСТ

 

 

Реферат                                                                                                               2

Вступ                                                                                                                   4

1. Соціальне партнерство  та його роль у функціонуванні  ринкової економіки                                                                                                           7              

1.1. Визначення поняття  соціальне партнерство та його  характеристика   7

1.2. Роль соціального партнерства                                                                 10

1.3. Соціально-трудові відносини як чинник розвитку трудового потенціалу                                                                                                        11

2. Соціальне партнерство:  український та зарубіжний досвід                    16

2.1. Соціальне партнерство  на ринку праці України                                   16

2.2. Зарубіжний досвід  соціального партнерства                                         31

3. Основні напрями вдосконалення  системи соціального партнерства  в Україні                                                                                                              38

Висновки                                                                                                          43

Перелік посилань                                                                                             49

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми полягає  у тому,  що кризовий стан економіки сьогодні  загострив потребу суспільства у досягненні соціального балансу між найманими працівниками, власниками (роботодавцями) і державою. Зараз вже зрозуміло, що правовими засобами індивідуального трудового права, в якому основними суб'єктами виступають індивідуальний найманий працівник і окремий роботодавець,  не вирішити нагальних проблем. На перший план виходять колективи працівників і колективи роботодавців.

Мета курсової роботи: сформулювати визначення соціального партнерства та його значення у функціонуванні ринкової економіки, його форми і принципи, визначити роль держави, роботодавців і найманих працівників, запропонувати створення системи узгодженої взаємодії сторін з метою реалізації інтересів кожної з них.

Визначення даної мети обумовило постановку та розв’язання наступних завдань:

- розкриття цілей та  засобів соціального партнерства  в ринкових умовах господарювання;

- запропонувати шляхи  підвищення ефективності системи  соціального партнерства .

В ХХІ столітті саме права  і свободи людини, в тому числі  і її економічні права і свободи, посядуть пріоритетне місце в  системі ціннісних орієнтацій громадянського суспільства. Це обумовлено пріоритетністю завдань формування людського капіталу, який стає визначальним чинником розвитку і найціннішим економічним ресурсом постіндустріального суспільства. Умови його формування, нагромадження  й ефективного використання прямо  залежить як від економічного, так  і не меншою мірою – від соціального  добробуту суспільства, тому соціальне  партнерство в найширшому розумінні  узгодженої взаємодії соціальних інституцій стає необхідною умовою соціально-економічного прогресу.

Соціальне партнерство –  це механізм для функціонування розвинутого, здорового суспільного організму. Він успішно «працює» в умовах стабільної економіки і злагодженого суспільства. Такі нагальні українські проблеми як корумпованість, непосильний  податковий, адміністративний і кримінальний тиск, повсюдне порушення законів, примусовий переділ власності тощо викликають у багатьох людей сумніви щодо адекватності соціального партнерства  як способу вирішення цих складних проблем. Однак ця обставина не змушує, а ,навпаки, збільшує значення соціального  партнерства для України. В нашій  країні соціальне партнерство –  це, в повному значенні – інструмент подолання системної кризи, а  вже зокрема – шлях досягнення розумного компромісу між працею і капіталом.

Слід зазначити, що соціальне  партнерство та проблеми його функціонування в конкретних соціально-економічних умовах стали предметом розгляду багатьох зарубіжних і вітчизняних дослідників. Концепція соціального партнерства в її сучасному розумінні бере свій початок у працях філософів та суспільних діячів кінця XIX – початку XX століть Дж. Мілля, Ж.-Б. Сея, Л. Дюгі, Е. Фрізе. Саме в працях цих дослідників зародилася та утвердилася думка про мирне співіснування найманих робітників та роботодавців,  праці та капіталу. Пізніше ці ідеї дозволили сформувати єдину концепцію соціального партнерства, яка знайшла своє вираження в працях Л. Ерхарда, А. Мюллер-Армака, Г. Бласко, А. Кайзера, Р. Румпеля, В. Албеда та ін.

Дослідження проблеми становлення  соціального партнерства в Україні  проходило в кілька етапів. Перший етап тривав з початку ХХ ст.  до середини 30-х років, тоді соціальне  партнерство досліджувалось у контексті  його становлення та історичного  розвитку. В даному контексті можна  виділити праці Ф. Лося, А. Гриценка, Ф. Солдатенка, Б. Андрусишина. Другий період обмежений рамками з початку 40-х рр.  до початку 90-х рр. ХХ ст., в цей час увагу дослідників в основному привертає проблема профспілкового руху та колективно-договірного процесу. Серед представників цього періоду можна виділити праці В.Скобелкіна, І.Снігірьової, В.Колосова. Третій етап досліджень відноситься до періоду незалежності України. Основна тематика досліджень цього часу стосується проблем становлення та розвитку соціального партнерства в нашій країні. Серед ряду дослідників даного періоду найбільш помітні Балюк М., Гончарова Г., Трунова Г., Громадська Н., Ляшенко Т. та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО ТА ЙОГО РОЛЬ У                                                                                                                           ФУНКЦІОНУВАННІ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

 

1.1. Визначення поняття  соціальне партнерство та його  характеристика

 

Соціальне партнерство —  це система взаємозв'язків між  найманими працівниками, трудовими  колективами, професійними спілками —  з одного боку, роботодавцями та їх об'єднаннями — з другого, і  державою та органами місцевого самоврядування — з третього, їхніми представниками та спільно створеними органами з  регулювання соціально-трудових відносин, які (взаємозв'язки) полягають у взаємних консультаціях, переговорах і примирних  процедурах на взаємоузгоджених принципах  з метою дотримання прав та інтересів  працівників, роботодавців і держави.

Суть соціального партнерства  полягає в тому, що це специфічний  вид громадських відносин між  різними соціальними групами, прошарками й класами, які мають суттєво  відмінні соціально-економічні й політичні  інтереси. Ці різні інтереси не можуть стати однаковими, проте можливе  їх поєднання, забезпечення певного  балансу їхньої реалізації.

Соціальне партнерство одночасно  є і результатом, і активним чинником формування громадянського суспільства, в якому різні соціальні групи, прошарки і класи зі своїми специфічними інтересами створюють свої організації, через які формують стійку соціальну  спільноту, що забезпечує соціальну  та політичну стабільність в суспільстві. Соціальне партнерство уособлює собою відмову від будь-яких насильницьких, революційних методів вирішення  соціальних протиріч і орієнтацію на еволюційний шлях розвитку суспільства. Соціальне партнерство заперечує  диктатуру будь-якої особи, групи, класу  і утверджує суспільний договір, угоду між членами суспільства  як основу оптимальної реалізації прав і інтересів різних соціальних груп, прошарків, класів.

Соціальне партнерство має  цілком визначене суспільне призначення: створення і діяльність певних органів, впровадження в життя гуманістичних  ідей і принципів регулювання  соціально-трудових відносин, розробку, прийняття і реалізацію конкретних взаємовигідних рішень. Суспільне призначення  соціального партнерства полягає  також і у практичному втіленні узгодженої соціально орієнтованої політики, у сприянні врегулюванню соціальних конфліктів, подоланню кризових явищ, в кінцевому підсумку —  зростанні якості життя громадян країни в найширшому розумінні.

Становлення і розвиток соціального  партнерства забезпечується створенням системи соціального партнерства, що являє собою складне і динамічне  утворення структурно-організаційних елементів (суб'єктів, предмета, нормативно-правового  забезпечення), форм, ідеології, культури, принципів, методів, засобів, тактики, технологій взаємовідносин, об'єднаних  певним механізмом. Ця система постійно знаходиться під дією, з одного боку, регулюючого впливу соціальної системи, а, з іншого боку — впливу стихійних чинників соціального  життя.

Соціальне партнерство здійснюється на різних рівнях: міжнародному (мегаекономічному), національному (макро-економічному), галузевому і регіональному (мезоекономічному), виробничому (мікроекономічному).   Суб'єктами соціального партнерства, як і суб'єктами соціально-трудових відносин, є наймані працівники, трудові колективи, професійні спілки — з одного боку, роботодавці  та їх об'єднання — з другого, і держава та органи місцевого  самоврядування — з третього, а  також їхні представники та спільно  створені органи з регулювання соціально-трудових відносин. На міжнародному (мегаекономічному) рівні суб'єктами соціального партнерства  є окремі держави та міжнародні організації.

Об'єктом (предметом) соціального  партнерства є узгоджена соціально-трудова  політика, що на різних рівнях має своє конкретне наповнення.

Реалізується соціальне  партнерство через систему взаємних консультацій, переговорів, угод на державному, галузевому, територіальному рівнях, укладання колективних договорів на підприємствах або у їхніх підрозділах, укладання індивідуальних трудових контрактів між роботодавцем та працівником, а також через систему вирішення трудових спорів, узгодження й захисту інтересів сторін.

Отже, для успішного виконання  своїх суспільних функцій система  соціального партнерства має  включати в себе такі елементи:

- сукупність постійних  і тимчасових дво-, три- і багатосторонніх  органів, що формуються представниками  найманих працівників та роботодавців, а також виконавчої влади і  здійснюють взаємодію між ними  на різних рівнях регулювання  соціально-економічних відносин (національному,  регіональному, галузевому, рівні  підприємств та їхніх підрозділів);

- сукупність різних спільних  документів (колективних договорів,  угод, рішень, ухвал тощо), які схвалюються  цими органами на основі взаємних  консультацій, переговорів між зацікавленими  сторонами і приймаються ними  до виконання;

- відповідну культуру, традиції, форми взаємодії, співвідношення  вказаних органів і порядок,  послідовність розробки й виконання,  пріоритетність документів, які  ними приймаються.

Базове значення для реального  поширення соціального партнерства  в країні має поширення його культури й ідеології. Ідеологія соціального  партнерства ґрунтується на визнанні: неминучості й необхідності мирного  співіснування в суспільстві  різних соціальних груп з їх специфічними, часто протилежними інтересами; об'єктивності прояву і конфлікту інтересів, боротьби між соціальними групами; можливості вести цю боротьбу в цивілізованих  формах і досягати її конструктивного  завершення у вигляді взаємоприйнятного  компромісу, що відповідає перспективним  завданням суспільного прогресу.