Економічна природа та особливості розвитку трудового поненцалу

Зарубіжний і власний  досвід переконує, що важливою умовою успішної реалізації соціально-економічних  перетворень є соціальне партнерство. Необхідно формувати свідомість працівників у напрямі активної позиції щодо переговорного процесу, наполегливо формувати інфраструктуру соціального партнерства, підводити  під неї наукову і методичну  базу.

Незважаючи на створення  в Україні необхідних інституційних  – законодавчих та організаційних – механізмів функціонування системи  соціального партнерства (зокрема, прийняття в грудні 2010 р. базового Закону «Про соціальний діалог в Україні», формування спільних представницьких  органів (СПО) соціальних партнерів (профспілок та організацій роботодавців), створення  спільних органів соціального діалогу, таких, як Національна служба посередництва  та примирення (1998 р.) та Національна  тристороння соціально-економічна рада (2011 р.), партнерство має здебільшого  формальний характер. Воно істотно  не впливає на покращення соціальної ситуації в країні та зниження рівня  соціальної напруженості. 

Для України становлення  ефективної системи соціального  партнерства є одним із найважливіших  завдань унаслідок наявності  високого рівня соціальної напруженості. 

Серед можливих кроків з  боку держави, які могли б сприяти  становленню в Україні ефективної системи соціального партнерства, слід назвати наступні. 

З метою вдосконалення  існуючої моделі соціального партнерства, зокрема, подолання негативного  впливу фактичної нерівності сторін соціального діалогу на функціонування системи соціального партнерства, в Закон України «Про соціальний діалог в Україні» слід внести зміни  у напрямку забезпечення обов’язковості прийняття органами соціального  діалогу спільних рішень на основі згоди сторін:

– з метою посилення  ролі держави як захисника загальнонаціональних інтересів у процесі соціального  діалогу ввести в Закон України  «Про соціальний діалог в Україні» норми, які надали б державі право  вето, а також переважне право  у разі прийняття органами соціального  діалогу стратегічних соціально-економічних  рішень;

– ввести норму щодо обов’язковості виконання відповідними органами державної  влади спільних рішень, прийнятих  органами соціального діалогу.  

Надати профспілкам додаткові  права та повноваження у сфері  захисту інтересів найманих працівників  та ведення соціального діалогу, зокрема:

- внести в чинне трудове  законодавство, зокрема в Закон  України «Про профспілки, їх права  та гарантії діяльності», Кодекс  законів про працю України,  норми щодо обов’язкового узгодження  із профспілками рішень, які стосуються  найважливіших для працівників  питань – зміни умов праці,  звільнення або скорочення працівників  тощо;

- розглянути питання про  доцільність перегляду передбачених  Законом України «Про соціальний  діалог» критеріїв репрезентативності  профспілок, а саме: знизити мінімальну  загальну чисельність їх членів, а також показники галузевої  й територіальної розгалуженості, необхідні для участі у колективних  переговорах з укладання колективних  договорів і угод, органах соціального  діалогу, міжнародних заходах.

З метою подолання формального  характеру колективно-договірного  процесу ввести в Закон України  «Про колективні договори і угоди» норму про обов’язковість поширення  норм Тарифної угоди на всі підприємства відповідної галузі, якщо тарифна угода підписана сторонами соціального діалогу.  

З метою посилення відповідальності соціальних партнерів за невиконання  прийнятих ними колективних угод та договорів внести зміну до статті 18 Закону України «Про колективні договори і угоди», якою передбачити суттєве  збільшення суми штрафу.

Можна стверджувати, що на сьогодні в Україні соціальне партнерство утвердилось як основна та єдина форма регулювання взаємовідносин між усіма суб’єктами у соціально-трудовій сфері. На державному рівні створено законодавчі, інституційні передумови для ефективного функціонування соціального партнерства. Проте, як свідчить вітчизняний досвід, між створення умов та фактичною реалізацією будь-якого починання існує значний «розрив». Саме тому практична реалізація принципів соціального партнерства в Україні має на своєму шляху багато проблем, які ще необхідно вирішити. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

 

1. Жуков В. І., Скуратівський В. А. Соціальне партнерство в Україні: Навч. посіб. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 200 с.

2. Крутій О. Діалогічне  підґрунтя громадянського суспільства  як умова

ефективного місцевого самоврядування // Політико-управлінський потенціал  органів місцевого самоуправління міста: Моногр. / За заг. ред. В.В. Лісничого. – Х.: Вид-во ХарРІНАДУ “Магістр”, 2007. – С. 93 – 114.

3. Кухта Б. Політична  влада та її рішення. – Л.: ЦПД, 2006. – 240 с.

4. Кудлак В. Проблеми та перспективи розвитку соціального партнерства в Україні / В.Кудлак // Галицький економічний вісник. — 2011. — №3(32). — с.5-10 - (економіка та управління національним господарством)

5. Нижник Н., Дубенко С., Пашко Л. Соціальне партнерство  як виклик сьогодення // Політичний менеджмент. – 2005. – № 2 (11). – С. 46 – 54.

6. Політологічний енциклопедичний  словник / Упоряд. В.П. Горбатенко; За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенка. – 2-е вид., доп і перероб. – К.: Генеза, 2004. – 736 с.

7. Скуратівський В., Палій О. Основи соціальної політики: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002. – 200с.

8. Социальный менеджмент = Social management: Учеб. по спец. “Гос. и муницип. упр.” / Науч. ред. Д.В. Валовой; Гос. акад. упр. им. Серго Орджоникидзе. – М.: Бизнес-шк. “Интел-Синтез”, 1999. – 384 с.

9. Труд и социальное развитие: Словарь / Гл. ред. Е.С. Строев; Редкол.: Е.В. Белкин и др. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 266 с.

10. Філософія політики: Короткий енцикл. слов. / Авт.-упоряд. В.П. Андрущенко та ін. – К.: Знання України, 2002. – 670 с.

11. Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работы: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001;

12.Холостова Е.И. Социальная политика: Учеб. пособие. — М.: ИНФРА-М, 2001.

13. Ягодка А.Г. Соціальна інфраструктура і політика: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000. — 212