Органістична теорія створення і влаштування суспільства

 

Зміст

Вступ

Розділ 1. Органістична школа.

1.1 Теорія соціальної еволюції .

1.2 Концепція соціальних інститутів.

1.3 Відмінності біологічних та соціальних організмамів.

Розділ 2. Розвиток ідей органіцизму.

2.1 Вульгарний органіцизм.

2.2 Критика органіцизму.

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність  теми.

Аналогія між організмом і суспільством не є винаходом  соціологічного натуралізму. Як відомо, до його появи спроби порівняти суспільство  з організмом робили Платон, Томас  Гоббс і Огюст Конт, теза якого  про необхідність використання в  соціології порівняльно методу також  була сприйнята органістичним напрямом. Поширення органістичних ідей в  соціології пов'язане з значними успіхами біологічної науки у 19 ст. Започаткування органістичної школи  в історії соціології пов'язано  з науковою діяльністю Герберта Спенсера.

Загальновизнана заслуга  Г.Спенсера в соціології, полягає у застосуванні принципу еволюції як методологічної основи будь-якого знання, що дало змогу розглядати суспільство з точки зору поступальності його розвитку.

   Але Спенсер бачив і суттєві відмінності між ними. Еволюція, за Спенсером, ніщо інше як реалізація принципу «інтеграції матерії» і джерело руху. Відносини суспільства з навколишнім світом регулюються принципом рівнодії енергії. Це регулювання виявляється в боротьбі за існування як між суспільством і навколишнім середовищем, так і між різними типами суспільств, між індивідами, що є основою суспільства. Джерелом класових відмінностей Спенсер вважав завоювання: переможці утворюють панівний клас, переможені стають рабами чи кріпаками.

Об’єкт дослідження: Наукова спадщина Герберта Спенсера, П. Ф. Лілієнфельд, О. І. Стронін, А. Шеффлє, Р. Вормс, А. Еспінас, А. Фулльє.

Предмет дослідження: Соціологічні погляди Герберта Спенсера, П. Ф. Лілієнфельд, О. І. Стронін, А. Шеффлє, Р. Вормс, А. Еспінас, А. Фулльє.

Мета дослідження: дослідити і аналізувати соціологічні погляди вищезгаданих учених. Для того, щоб зрозуміти причину формування органістичної теорія створення та влаштування суспільства.

Методи дослідження: аналіз літератури, порівняння, класифікація, використання першоджерел.

 

 

Розділ 1. Розвиток ідей органіцизму.

1.1 Теорія соціальної еволюції

Започаткування органістичної  школи в історії соціології пов'язано  з науковою діяльністю англійського філософа та соціолога, одного з основоположників позитивізму Г. Спенсера.

  Герберт Спенсер (1820—1903)—плідний і різнобічний учений, який досить глибоко був ознайомлений із сучасними йому науковими досягненнями в галузях математики та природознавства, працював деякий час інженером і техніком на залізниці. Не маючи за станом здоров'я середньої освіти, завдяки самостійній наполегливій праці здобув вищу технічну освіту, зміг піднятися до рівня вченого-енци-клопедиста і залишити значний слід у науці, особливо в соціології. За своїм значенням фігура Спенсера може бути зі' ставлена з роллю О. Конта в історії соціології XIX ст., незважаючи на деякі більш пізні скептичні оцінки його творчості. Він — автор численних наукових праць із соціології,, найзначнішими з яких є «Соціологія як предмет вивчення», «Основні начала», «Основи соціології». Є два видання його творів.

  Соціологічна система Спенсера грунтується на трьох основних елементах: еволюційній теорії, органіцизмі та вченні про соціальні організації інститути [1, с. 37 — 44].

  Еволюційна теорія Г. Спенсера була однією з найпопулярніших у XIX ст. Він на сім років раніше за Ч. Дарвіна на основі вивчення розвитку органічного світу приходить До ідеї існування еволюції в біологічному світі і формулює принципи природного відбору та боротьби за існування у світі природи. Після виходу праць Ч. Дарвіна Г. Спенсер стає його активним прихильником, а сам Дарвін називає ім'я Спенсера серед своїх попередників.

 Ідея еволюції Г.  Спенсера спиралася на науковий  природничий матеріал, а свій  еволюціонізм він поширив на  всі, без винятку, явища природи  та суспільства — космічні, хімічні,  біологічні, соціальні. Спенсер вважав, що навіть такі феномени, як психологія та культура, природні за своїм походженням і тому, як усе природниче і природне, розвиваються за законами природи, а отже, й еволюції.

 

 

 Г. Спенсер у системі  соціології розглядає еволюцію  як єдність двох взаємопов'язаних  процесів — інтеграції, коли об'єкти  переходять від стану гомогенності (однорідності) до гетерогенності (різнорідності), коли об'єкт включає в себе  різноманітні, але неоднорідні елементи.

  Еволюція — це поступовий процес безперервної інтеграції матерії, що перетворює її з невизначеної і непов'я-заної однорідності (маси елементів) у визначену різнорід­ність. Так, Сонячна система виникає з розсіяної і безладної матерії та утворює взаємопов'язану компактну систему планет. Суспільство виникає як об'єднання людей у зв'язку із зростанням їх чисельності чи поступовим злиттям маленьких володінь у великі феодальні, з яких виростають провінції, королівства та імперії. Можливий інший тип подібної інтеграції, коли, наприклад, внаслідок розростання міста відбувається його злиття зі своїми приміськими районами[17].

 Еволюція проходить  повсюдно однаково, але вона має  три різні фази: неорганічну, органічну  та надорганічну (суперорганічну). Ці  фази становлять основні етапи  ево­люції, що послідовно змінюють  одна одну, проте кожна з них  однакова за своїм механізмом. Зміни космічних систем є прикладом  розвитку неорганічних еволюцій, виник­нення рослинного та тваринного  світу відбувається внаслідок  органічної еволюції, тоді як  поява і розвиток людини та  суспільства — наслідок надорганічної  еволюції.

 Г. Спенсер розрізняє  два типи еволюції: просту, сутність  якої полягає в кількісній  інтеграції елементів, і складну  — коли відбуваються різноманітні  зміни, внаслідок чого інтегровані  елементи породжують нові якості  і зумовлюють перехід від однорідності  до різнорідності й багатоманітності, ускладнюється структура, диференціюються  функції, зростають і збагачуються  процеси взаємодії між елементами  і т. п.

 Всі еволюційні процеси відбуваються на основі законів еволюції, головні з яких Спенсер описує в «Основних началах».

  Згідно із «законом нетривалості однорідного» однорідна маса елементів перебуває в стані нестійкої рівноваги і під впливом зовнішніх чинників окремі складові частини змінюються неоднаково. Наприклад, маси людей у різних регіонах під впливом географічних умов займаються найдоцільнішими формами сільськогосподарської діяльності, пов'язаними з кліматом, грунтами, рослинністю,— скотарством, хліборобством, вирощуванням хмелю чи добуванням корисних копалин.

 

 «Закон групування»  розкриває, яким чином еволюція  зумовлює перехід від однорідності  до більш стабільно пов'язаної  різнорідності, коли різнорідні  елементи групуються й утворюють  більш чи менш однорідні. Наприклад, на березі моря хвилі групують пісок і гальку, в суспільстві люди групуються в касти, союзи, партії тощо.

  «Закон скерованого руху» полягає в розумінні розвитку еволюції як процесу, 'спрямованого до центру «тяжіння» і найменшого опору. Наприклад, люди прямують до мети згідно зі своїм бажанням, і це слід розуміти як доцільний рух, в процесі якого особа намагається уникнути можливих перепон на своєму шляху до мети.

  «Закон примноження наслідків» в процесі еволюційного розвитку полягає у тому, що взаємодія фізичних чи соціальних явищ породжує нові процеси, явища, наслідки. Так, поява локомотивів зумовила розвиток торгівлі, торгівля сприяє спеціалізації виробництва в різних регіонах краї­ни, що стимулює розвиток товарного виробництва, впливає на ціни і т. д.

  Спенсер говорить і про «закон перетворення й еквівалентності сил», який дуже нагадує закони збереження та перетворення матерії й енергії, та про процес розкладу як закономірність еволюції. Але штучність усіх цих «законів еволюції», яких можна було б створити скільки завгодно, дає підстави не розглядати їх детально, оскільки вони не мають практичного значення.

  Найцікавіші елементи еволюційної теорії Г. Спенсера пов'язані з аналізом «надорганічної еволюції» і стосуються суспільства.

 Еволюція, перетворюючи  «однорідне» в «неоднорідне»,  зумовлює, як уже зазначалося,  появу Сонячної системи, планет, зокрема Землі; вона ж лежить  в основі органічної еволюції, з якої виростає суспільство,  коли органічна еволюція досягає  стадії иадорганічної з появою  людини.

 Суспільству як продукту еволюції в найбільшій мірі притаманна диференціація маси та координація взаємодії між його складовими елементами.

 Кожен наступний етап  еволюції немовби «знімає» найістотніші  риси попереднього й у видозміненій  формі зберігає в собі. Тому в соціальному організмі-суспільстві є елементи неорганічного, біологічного, психологічного характеру. Первісне суспільство — продукт неорганічних, біологічних та психологічних факторів еволюції; воно виникає внаслідок нових процесів диференціації та інтеграції. Це суспільство відносно просте й однорідне, без усіляких соціальних відмінностей, однак і існуючі поступово зростають, виникають нові соціальні функції, насамперед у зв'язку з поділом праці. Це в свою чергу сприяє подальшій диференціації структури і функцій суспільства у зв'язку зі зростанням чисельності населення і т. д.

 Істотним недоліком  подібного розуміння Спенсером  соціальної еволюції є виключення  історичного суб'єкта як творчої  суспільної сили. Він не бачить різниці між еволюцією та її механізмами в природі і її особливостями в суспільстві. Для Спенсера — це абсолютно детермінований автоматичний процес, який нагадує невблаганний детермінізм Демокріта, що не визнає випадковості чи ролі суб'єктивного фактора в історії.

 У праці «Соціологія  як предмет вивчення» Г. Спенсер  підкреслює, що процес соціального  розвитку настільки зумовлюється  загальним характером еволюції, що його по­слідовні ступені  не можна визначити наперед,  і тому жодне вчення, жодна  політика не в змозі прискорити  його більше певної норми, яка  обмежена швидкістю органічних  змін у людських істотах. Проте, на думку Спенсера, сам цей еволюційний процес можна розладнати, уповільнити чи порушити, але ні в якому разі неможливо його вдосконалити штучно, шляхом зовнішнього впливу. Виходячи з цього, він категорично виступає проти соціальних революцій і навіть радикальних реформ, які неодмінно порушують і руйнують природний процес еволюційного розвитку, що призводить до занепаду суспільства, сприяє зростанню конфліктів, безладдя та зубожіння.

 Спенсер розглядає  соціальні революції як історичні  патології і порівнює їх з  тими наслідками для організму,  які викликаються захворюваннями  шлунка.

 В аналізі суспільства та соціальних явищ спенсерів-ська соціологічна система спирається на принципи орга-ніцизму, оскільки в ній соціальна система уподібнюється живому організмові.

  Г. Спенсер дає високу оцінку ідеям О. Конта про зв'язок соціології (соціальної фізики) з біологією і її залежність від останньої. Тому невипадково поняття «соціального організму» є одним з ключових у понятійно-категоріальному апараті соціологічної теорії Г. Спенсера.

 

 Спенсера можна назвати  поміркованим органіцистом, оскільки  він уподібнював соціальний організм  біологічному, протестував проти  приписуваних йому спроб їх  ототожнення, проте сам у своїх  працях давав привід для подібних  звинувачень. Польський учений Єжи Шацкі слушно зауважує, що Спенсер «порівнював не лише суспільство з біологічним організмом, а й біологічні організми із суспільни­ми: в його біології є також багато соціологічних аналогій, як аналогій біологічних в його соціології».

  У праці «Основи соціології» Спенсер, обґрунтовуючи правомірність проведення аналогій між суспільством і біологічним організмом, виділяє кілька подібностей між ними: 1) соціальний та біологічний організми в процесі розвитку збільшують масу та обсяг; 2) з їх розвитком відбувається ускладнення внутрішньої структури (за рахунок внутрішньої диференціації складових елементів); 3) ускладнення структури зумовлює диференціацію функцій в обох типах організмів; 4) в біологічному та соціальному організмах різноманітні елементи соціальної та біологічної структури взаємозалежні між собою і перебувають у постійній взаємодії, де функціювання одного з -елементів системи неможливе без взаємодії із системою решти структурних елементів; 5) існування обох типів організмів пов'язане з обов'язковим виконанням відповідних функцій, і тому цілісний організм існує довше за свої складові елементи, хоч і останні можуть певний час існувати при порушенні життєдіяльності цілого[14].

 

Висновок 

Виведення законів соціальної еволюції, а точніше принципів  соціального структурування, зростання  і диференціації, вважається головним внеском Г. Спенсера в історію  соціологічної думки. Під соціальною (надорганічною, як писав учений) еволюцією  він розумів стадії розвитку суспільства  від простого до складного, а також  у більш спеціальному плані.

 

 

 

 

 

1.2  Концепція  соціальних інститутів.

 Виходячи зі свого  еволюційного вчення, зокрема «закону  групування», Г. Спенсер показує, що на фазі надорганічної еволюції виникають і розвиваються спеціалізовані «соціальні органи», які він назвав «соціальними інститутами». Сукупність взаємодіючих інститутів утворює цілісну соціальну організацію — суспільство. Зростання чисельності населення вимагає поліпшення організації величезної людської маси, спеціалізації її діяльності, встановлення взаємодії різнорідних диференційованих елементів, які утворювали б соціальний організм.

  Це зумовлює появу різноманітних типів організації людей, спеціалізованих за видами діяльності, відмінними за формами, функціями і нормами, за допомогою яких кожна «диференційована» й «однорідна» організація регулює, контролює, заохочує чи примушує до відповідних форм взаємодії людей і груп. Ці особливі «органи», чи типи організацій Спенсер називає соціальними інститутами.

  Він досить детально їх розглядає, висловлює багато раціональних думок, але не дає чіткого й однозначного визначення соціального інституту.

  У сучасній соціологічній теорії соціальний інститут визначається як «сталі форми організації сумісної діяльності людей», як «форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності по забезпеченню стабільного функціювання суспільних відносин», а також «спеціальні установи, системи норм, соціальних ролей, що забезпечують реалізацію функцій, необхідних для існування і розвитку соціальних спільностей чи суспільства в цілому».

 Спенсер у своїй  соціологічній системі в тій  чи іншій формі аналізує або  ставить питання про функції  і роль соціальних інститутів, які перегукуються із сучасним їх розумінням [5].

  Розвинений соціальний організм у процесі надорганічної еволюції поступово виробляє систему органів, що забезпечують можливості взаємного пристосування, кооперації та взаємодопомоги між людьми, перетворювання несу-спільної за своєю внутрішньою природою людини в учасника кооперованої, спільної діяльності, в суб'єкт суспільних відносин. Інакше кажучи, соціальний інститут формується як система забезпечення всіх суспільних форм соціальної діяльності.

 Спенсер вводить в ужиток як соціологічний термін «соціальний інститут», але сам спочатку використовує його нечасто і здебільшого паралельно з такими поняттями, як «орган», «організація», «контроль», «регуляція» та ін. Аналіз становлення і розвитку соціальних інститутів здійснюється ним на основі використання величезної маси етно­графічного й історичного матеріалу, оскільки він вважав історико-порівняльний і еволюційний методи найефективнішими в дослідженні соціальних явищ.